Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

на тему: Зовнішньоторговельні зв’язки України з Китаєм

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика відносин України з Китаєм

Розділ 2. Характеристика зовнішньоторговельних відносин України з Китаєм

2.1 Динаміка структури зовнішньоторговельних відносин України з Китаєм

2.2 Аналіз двосторонніх торговельних відносин України з Китаєм

Розділ 3. Проблеми і перспективи співробітництва України з Китаєм

3.1 Механізми розширення зовнішньої торгівлі України з Китаєм

3.2 Напрями підвищення ефективності торговельної політики України з Китаєм

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Україна молода, суверенна держава, яка співпрацює і має ділові та партнерські контакти з багатьма країнами світу у багатьох сферах. В наш час ця співпраця є важливою оскільки будь-яка держава не може без неї функціонувати і бути повноцінним об’єктом міжнародних відносин. Останнім часом дедалі частіше порушується питання про напрями зовнішньої політики України. Так, часто можна почути твердження про пріоритетність відносин із країнами НАТО. Водночас інші політики говорять про можливості вступу нашої країни до Європейського Союзу. Третя ж сторона вважає, що український зовнішньополітичний вектор повинен бути спрямований у бік Російської Федерації та країн СНД. Отже, Україна черговий раз постала перед важливим вибором, від вирішення якого багато в чому залежить її майбутнє. Саме тому питання вибору стратегічних партнерів залишається для нашої держави найактуальнішим. До розв’язання подібного питання треба підходити передовсім з позиції забезпечення національних інтересів і за цього враховувати реальні можливості та перспективи нашої країни. На мою думку, одним із найвигідніших стратегічних партнерів для України виступає КНР. Привабливість цього напрямку зовнішньої політики нашої держави визначається багатьма чинниками, серед яких не останнє місце посідає постійно зростаюча політична та економічна вага КНР у світі і насамперед в АТР. Впливовим чинником є й певна сумісність економік та технічних стандартів наших країн у багатьох галузях народного господарства.

На сучасному етапі економіка Китаю розвивається надзвичайно швидкими темпами, що має безпосередній вплив на світову економіку через зростаючі обсяги експорту. Враховуючи важливе значення Китаю у зовнішній торгівлі України, його істотний вплив на розвиток вітчизняної економіки можна стверджувати про актуальність теми дослідження. Китай та Україна, як відомо мають чимало спільного. Це стосується і геополітичного чинника, котрий значною мірою визначає роль і місце України та КНР не тільки в Євразійському регіоні, а у більш широкому, глобальному геополітичному контексті на основі взаємних економічних інтересів і спільності або близькості позицій обох країн щодо ключових проблем сучасного політичного розвитку. Не можна не сказати й про те, що Україна та КНР володіють величезним науково-технічним та культурним потенціалом. Разом з тим перед обома державами стоять близькі або схожі соціально-економічні проблеми. Обидві держави є державами євразійського регіону, сусідами Росії, знаходяться в колі інтересів єдиної на сьогодні супердержави - США. В обох країнах відбувається перехід до ринкової економіки, відчувається прагнення до політики відкритості. Між нашими державами не було і на наше переконання не було суперечностей.

Дипломатія обох країн ґрунтується на реалістичному врахуванні їх національних інтересів. Україна посідає друге місце за розміром території та сьоме місце за чисельністю населення серед країн Європи і є важливим чинником європейської та світової політики. Вона з повагою ставиться до зростаючої ролі КНР у сучасних міжнародних відносинах. Обидві країни займають схожі або такі, що співпадають позиції щодо таких питань, як багатополярність сучасного світу, встановлення нового міжнародного економічного та політичного порядку, недопустимість релігійного екстремізму, національного сепаратизму, втручання у внутрішні справи. Україна і КНР плідно й послідовно працюють і координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях.

Україна для КНР є зоною значних політичних та економічних інтересів. Китай враховує зростаючу роль України у сучасному світовому розвитку.

Він виходить з того, що Україна має чималий економічний потенціал, світові досягнення в деяких галузях науки й техніки, і вважає, що розвиток відносин з молодою українською державою відповідає національним інтересам держави і має неабияку перспективу. Взаємне розуміння цих реалій і стало головним з передумов становлення та розвитку українсько-китайських відносин.

Перспективи співробітництва між Україною та Китаєм дуже великі і їх реалізація можлива при деяких умовах. Вже той факт, що уряд України дуже зацікавився реформаційною діяльністю, яка проводилась у Китаї для виводу країни з кризи, говорить про дуже великий потенціал, який криється у взаємовигідних відносинах між двох держав.

Китай є одним із головних зовнішньоторговельних партнерів України.

Мета дослідження: аналіз двосторонніх відносин між КНР і Україною, а саме - опис і аналіз основних складових частин торговельних відносин, визначення перспектив подальшого співробітництва.

Завдання: виявити основні сфери співпраці КНР та України та дати їм оцінку; виявити основні напрями й форми українсько-китайського співробітництва; проаналізувати розвиток українсько-китайських політичних відносин на міждержавному рівні; з’ясувати стан, головні проблеми та перспективи економічної співпраці України та КНР.

Предмет: співробітництво між Україною і КНР у сфері торгівлі.

Об’єкт: КНР та Україна.

Ціль: дослідити чи відносини між обома країнами є взаємовигідними і чи вони потребують подальшого розширення.

При написанні роботи застосовувалися такі методи дослідження: монографічний, економіко-статистичний, аналітичний, логічний та інші.

Інформаційною базою для написання роботи послужили: навчальна, наукова, методична література з даного питання, законодавчі акти; статистичні довідники проблемні статті у федеральних засобах масової інформації, електронні ресурси.

Розділ 1. Загальна характеристика відносин України з Китаєм

У складних умовах світової глобалізації та великої кількості економічних криз Китай демонструє високі темпи економічного зростання, а також значне розширення міжнародного поля конкуренції цієї країни. Головна особливість Китайської моделі економічного зростання є ривок уперед в галузі промислового виробництва.

В Китаї щороку відбувається вдосконалення зовнішньоекономічної стратегії розвитку, основна її мета полягає в тому, щоб перетворити Китай до 2020 - 2030 років у найбільш економічно потужну державу світу. Специфічною рисою цієї програми є те, що вона стосується не тільки жителів цієї країни, а й усіх китайських мігрантів. Таким чином в економіку Китаю почав високими темпами вливатися капітал китайських підприємців всього світу.

Тож починаючи з кінця XX століття весь світ почав говорити про так зване «китайське економічне диво». Суть його полягає в тому, що ця країна розвивається стабільно високими темпами незважаючи на світові кризи. На даний момент, Китай входить у число трьох великих країн світу, які виготовляють найбільше сталі та електроенергії.¹

Виважена зовнішньоекономічна політика країни, характеризується тим, що вона є відкритою в тих межах, які є вигідними для країни. Тобто уряд Китаю поетапно відкриває свою територію для зовнішньої торгівлі.

Швидкому економічному зростанню сприяли також такі фактори, як високий рівень політико-економічної стабільності суспільства, а також висока виконавська дисципліна виробничого персоналу, розміри та можливості національної економіки, залучення політико-економічного потенціалу китайської діаспори для розвитку країни, створення привабливого клімату для іноземних інвестицій.

Загалом Китайська Народна Республіка - це потужна аграрно-індустріальна країна. Найбільшого розвитку та поширення тут набули такі галузі промисловості, як чорна та вугільна металургія; машинобудування та приладобудування; фосфорно-фаянсове виробництво; також газова, нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна галузі. У більшості з галузей Китай займає провідні місця у світі. Тут працює велика кількість морських та авіаційних портів, а також розвинені найновіші види транспорту.²

Україна відноситься до країн з економікою, що розвивається. Тобто в більшості випадків виступає як експортер сировини та напівфабрикатів. Але разом із своїми природними корисними копалинами і вигідним географічним положенням її можна віднести до потенційно багатих країн.

Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії. Тож, як бачимо, країна здатна виробляти різноманітні товари і послуги.³

Українсько-китайське співробітництво є однією з найважливіших зовнішніх складових економічного потенціалу України. Відносини стратегічного партнерства, започатковані на першому етапі становлення дружніх двосторонніх зв’зків, заклали підвалини для успішного співробітництва у різних галузях. Надання Китаєм Україні гарантій безпеки під час відмови нашої держави від ядерної зброї (1994 р.) та послідовна підтримка з боку України позиції КНР з так званих «чутливих» питань (Тайвань, Тибет) визначили високий рівень двосторонньої довіри між нашими країнами й дозволили розпочати співробітництво у аерокосмічній та військово-технічній галузях, створили умови для поступового переходу від «сировинно-побутового» характеру товарообміну до інвестиційно-виробничної співпраці.⁴

Після розпаду СРСР почався новий період у розвитку ділових зв’язків між Китаєм та Україною. За цей час було закладено договірно-правову базу їх майбутнього співробітництва. У даному зв’язку необхідно згадати двосторонні візити на вищому рівні, у ході яких було підписано більш як 60 важливих документів про співробітництво у різних сферах. В основному за ці роки створено інфраструктуру двосторонніх відносин, яка включає ряд важливих компонентів.⁵

1. Активно працюють посольства двох країн, а також міжурядова змішана Комісія з торговельно-економічного співробітництва, яка вже провела по черзі 6 засідань у Пекіні та Києві.

2. Функціонують такі міжвідомчі двосторонні комісії, як Комісія з науково-технічного співробітництва і Комісія з співробітництва у космічній галузі, які успішно сприяють розвиткові українсько-китайського співробітництва за галузевою ознакою.

3. Розвиваються міжпарламентські зв’язки на рівні парламентських груп дружби та розширюються зв’язки громадських організацій, у першу чергу, товариства «Україна – Китай» і Китайського товариства дружби з народами зарубіжних країн, а також Пекінської асоціації українознавства.

4. Налагоджуються міжрегіональні контакти, результатом яких стало побратимство більш як 15 областей України та провінцій КНР, а також великих міст двох країн; формуються прямі торговельно-економічні зв'язки між підприємствами і компаніями двох країн.

5. Стає помітним обмін між українськими та китайськими ВНЗ і науковими установами як на міждержавному, так і на регіональному рівнях. Важливого значення набуває культурний обмін творчими колективами, художніми та іншими виставками, а також двосторонній туризм, який останнім часом дедалі більше позбавляється однобокого «човникового» бізнес-туризму.

Оцінюючи роботу у цьому напрямі, можна сказати, що на сьогодні вже створено всі необхідні передумови для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва і взаємодії за всіма найважливішими напрямами. Це відповідає вимозі глобалізації світової економіки, коли мирне співіснування та спільний розвиток стають стратегією для всіх країн. Більшість з них розглядають прогрес своїх економік та підвищення їх ефективності як гарантії національної безпеки і прагнуть вирішувати будь-які міждержавні суперечності та конфлікти шляхом взаємних поступок. КНР однією з перших у світі визнала незалежність України і сприяла наданню відповідних гарантій у зв’язку з її відмовою від ядерної зброї. Політична заінтересованість двох країн у підтримці власних зусиль щодо зміцнення свого становища у світовому співтоваристві підкріплювалася активною підтримкою одна одної як постійних членів Ради безпеки ООН. Послідовна і принципова підтримка Україною позиції КНР у так званому «тайванському питанні» та «питанні про права людини», у свою чергу, сприяла виведенню двосторонніх політичних відносин на рівень стратегічного партнерства. А це створювало міцну базу для розвитку взаємних економічних зв’язків.⁶

Між Китаєм та Україною встановилося рівноправне довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію у XXI ст. Нині політичні відносини між двома країнами розвиваються за висхідною, що, безумовно, стимулюватиме і розвиток економічного співробітництва. Позитивні результати досягнуті також з точки зору міжнародного поділу праці, забезпечення взаємних економічних інтересів. Динаміка і структура торговельно-економічних відносин між Китаєм та Україною нині набувають характеристик географічної, промислової та технологічної взаємодоповнюваності. Переваги української економіки пов’язані з наявністю потужної хімічної, металургійної та авіакосмічної індустрії. Китай же залишається країною, що розвивається, з відносною відсталістю у цих галузях промисловості. Хоча слід підкреслити, що у Китаю є чимало своїх технологічних переваг, пов’язаних з легкою і текстильною промисловістю, культивуванням, збиранням та переробкою сільськогосподарських продуктів, з виробництвом агроустаткування. Все це сьогодні може бути використано для пожвавлення економіки України.⁷

Найбільш показовою для розвитку двосторонніх зв’язків є, насамперед, динаміка взаємної торгівлі. Стає очевидним, що подальший розвиток торгівлі між Китаєм та Україною вимагає удосконалення структури товарообороту. Основними товарами експорту з України до Китаю були чорні метали, продукція машинобудування, електротехнічне обладнання. У незначній кількості експортувалися до Китаю також продукція вітчизняного приладобудування, вироби елементної бази радіоелектронної промисловості, медична апаратура, спеціальна техніка.

У структурі китайського експорту до України, в основному займали місце товари народного споживання, вироби легкої та текстильної промисловості, взуття, мінеральні добрива (карбонат магнію), тютюнова сировина, машини та електротехнічні товари, а також вогнетривкі матеріали (магнезит). Це означає, що нинішній стан двосторонньої торгівлі значною мірою не відображає реальних можливостей, попиту і потенціальної економічної вигідності взаємних відносин.

Існує ще одне коло проблем - це незначний обсяг і нераціональна структура двосторонніх інвестицій. Сьогодні в Україні створено більш як 1 тис. підприємств з китайським капіталом. Є підприємства, які виробляють побутову електроніку, займаються переробкою зерна. Проте більшість підприємств з китайським капіталом - це невеликі комерційні фірми, створені у таких швидкоокупних галузях, як торгівля і сфера послуг (численні магазини, ресторани, фотосалони та ін.). Факторами, які стримують китайські інвестиції у виробничі галузі української економіки, є більш висока (порівняно з Китаєм) собівартість виробництва в Україні та недосконалість її інвестиційного законодавства.⁸

Дипломатія обох країн ґрунтується на реалістичному врахуванні їх національних інтересів. Україна посідає друге місце за розміром території та сьоме місце за чисельністю населення серед країн Європи і є важливим чинником європейської та світової політики. Вона з повагою ставиться до зростаючої ролі КНР у сучасних міжнародних відносинах. Обидві країни займають схожі або такі, що співпадають позиції щодо таких питань, як багатополярність сучасного світу, встановлення нового міжнародного економічного та політичного порядку, недопустимість релігійного екстремізму, національного сепаратизму, втручання у внутрішні справи. Україна і КНР плідно й послідовно працюють і координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях.

Україна для КНР є зоною значних політичних та економічних інтересів. Китай враховує зростаючу роль України у сучасному світовому розвитку.

Він виходить з того, що Україна має чималий економічний потенціал, світові досягнення в деяких галузях науки й техніки, і вважає, що розвиток відносин з молодою українською державою відповідає національним інтересам держави і має неабияку перспективу. Взаємне розуміння цих реалій і стало головним з передумов становлення та розвитку українсько-китайських відносин.⁹

Перспективи співробітництва між Україною та Китаєм дуже великі і їх реалізація можлива при деяких умовах. Вже той факт, що уряд України дуже зацікавився реформаційною діяльністю, яка проводилась у Китаї для виводу країни з кризи, говорить про дуже великий потенціал, який криється у взаємовигідних відносинах між двох держав.¹⁰

Дуже велику цікавість українська сторона приділяє існуванню вільних економічних зон у Китаї. Цю зацікавленість дуже легко пояснити, так як завдяки відкриттю цих зон, з пільговим оподаткуванням, вирішує проблему притоку іноземних інвестицій в економіку держави.

Відкриття вільних економічних зон в Україні по прикладу китайських СЕЗів, дозволяє ще тісніше розвивати співробітництво між обома країнами.

На даний час всі визнають, що Китайська Народна Республіка є одним зі світових економічних лідерів, значення якого швидкими темпами росте у багатьох сферах міжнародного життя.

Еволюція міждержавних відносин України, перехід від романтизму перших років незалежності до орієнтації на реальне економічне будування потребує переорієнтувати зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні зусилля нашої країни у напрямку азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР).

Ця ситуація потребує від України забезпечення як політичних так і економічних інтересів в АТР завдяки поширенню співробітництва з Китаєм. Пріоритетність китайського вектора для зовнішньої політики нашої держави визначається вагою КНР у світі та крім того в АТР; можливість впливу КНР на глобальному та регіональному рівнях; схожість економік та технічних стандартів двох країн у багатьох галузях народного господарства; перспективністю китайського ринку для широкого асортименту вітчизняної продукції.

У свою чергу, великому інтересу китайської сторони до Україні, сприяє незалежна зовнішня політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях.

На користь цього свідчать деякі факти. Вже з 27 грудня 1991-го року Китайська Народна Республіка визнала незалежність України, а вже 4 січня 1992-го року були встановлені дипломатичні відносини між двома країнами. З цієї миті почалась дуже кропітка праця між міністерствами та відомствами обох країн. До цього часу між урядами Китаю та України підписані десятки документів, які де-факто створили правову базу для поглиблення та поширення двосторонніх відносин у різноманітних напрямках. Але як раз на цьому етапі коли відносини між двома країнами почали стрімко розвиватися виникла пауза.

Причина в тому, що реалізація широких намірів ще далека від сучасної ситуації.

Внутрішня ситуація в Україні не дуже сприяє розвитку гідних взаємовідносин між Китаєм та Україною, так як в Україні ще не відпрацьована правова база щодо прозорості роботи іноземних інвесторів на внутрішньому ринку України. До умов які також негативно впливають на розвиток українсько-китайських відносин є абсолютно протилежна орієнтація українського уряду у зовнішній політиці, та дуже невелика кількість китаєзнавців які сприяли би розвитку «китайського вектору» в зовнішній політиці України.¹¹

Якщо уважно придивитись до ситуації яка склалась в Україні, та порівняти її з ситуацією яка склалась у Китаї перед початком реформування, ми побачимо як багато український уряд може взяти корисного для себе на шляху виведення держави з кризи.

Спроби уряду України залучити інвестиції китайських бізнесменів стикаються з деякими проблемами, тому що український уряд у інвестиційній політиці робить ставку на важку промисловість та енергетику, що погано діє на залучення інвестицій з Китаю. Для покращення цієї ситуації потрібно відкрити для східних інвесторів не тільки важку промисловість та енергетику, а дати можливість вкладати інвестиції у сільське господарство, легку промисловість, та галузі високих технологій.

Що стосується торгівельних відносин, то на цьому етапі потрібно розширити спектр товарів які надходять до Китаю, так як у цей час товарна структура носить напівсировинний характер. Ще гірше те, що в останній час китайська сторона значно зменшила закупівлю основних груп товарів які становили більшу частину українського експорту в Китай.

Крім цього потрібно не зациклюватися лише на господарських відносинах з Китаєм. Як було згадано вище, з Китаєм потрібно розвивати різноманітне співробітництво, особливо у політичній сфері, використовуючи вигідне геополітичне положення України, тобто на перехресті сходу - заходу та півдня - півночі. Розумне використання цих умов дозволить не тільки витягти країну з кризи та ще стати дуже впливовою державою на Євразійському континенті, в чому зацікавлений і уряд Китаю.

Східні вектори у зовнішній політиці потрібно розвивати з неменшим рвінням ніж європейський чи американський.

Переорієнтація на східний вектор зовнішньої політики дозволить Україні скоріше зайняти гідне місце у світовому співтоваристві, та підняти свій статус у міжнародному рейтингу.

Китайська Народна Республіка визнала незалежність України 27.12.91 р. Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені 04.01.92 року. У березні 1993 року було засноване Посольство України в КНР. Надзвичайний і Повноважний Посол України в КНР - Михайло Борисович Резник (вручив Вірчу грамоту - 8.11.01 р.). Посольство КНР в Україні функціонує з 1992 року. Посол КНР в Україні - Яо Пейшен (вручив Вірчу грамоту у грудні 2003 р.). На жаль, після десятиріччя сталого розвитку українсько-китайського співробітництва (1994 - 2004) відбулося певне згортання діалогу, в першу чергу на найвищому рівні. Після низки успішних Державних (1995 та 2002 рр.) та офіційного (2003 р.) візитів до КНР Президента України Л.Д.Кучми з вини української сторони виникла пауза, що не сприяла розвитку двосторонніх відносин. Досить прикрим є те, що Україна фактично не скористалась значними можливостями для просування своїх інтересів, які нам давала Олімпіада у Пекіні (2008 р.).

Проривним з цієї точки зору став 2010 рік. Визначальним моментом у повороті до нового характеру українсько-китайських взаємин є візит до КНР міністра закордонних справ України К.І.Грищенко в липні 2010 р., під час якого було «перегорнуто сторінку» та розпочато новий діалог між урядами двох країн. Саме в ході зазначеного візиту прем’єр Держради КНР Вень Цзябао проголосив: «Нині з’явилися нові шанси для розвитку китайсько-українських відносин. Обидві сторони повинні розширити контакти на високому рівні, поглибити взаємодію з метою відкрити нову сторінку в історії двосторонніх зв’язків».¹²

Розділ 2. Характеристика зовнішньоторговельних відносин України з Китаєм

2.1 Динаміка структури зовнішньоторговельних відносин України з Китаєм

Першим офіційним документом, який стосувався багатьох сторін зовнішньої торгівлі КНР і України була, зокрема, Угода між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про торговельно-економічне співробітництво, підписана в серпні 1992 р. в м. Пекіні.

З метою подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між КНР і Україною, що ґрунтується на принципах дружби, рівноправ’я та взаємної вигоди, 31 жовтня 1992 р. в м.

Пекіні була підписана Угода між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про створення Міжурядової українсько-китайської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва.

Результатом впровадження цього документа можна вважати те, що вже в перший рік незалежності України (1992 р.) експорт України до Китаю становив 732,0 млн. Доларів США, тобто 22,8% від загального обсягу експорту товарів України в інші країни світу.

В той же час імпорт з Китаю становив лише 92,1 млн. дол., або 4,7% від загального обсягу імпорту. При цьому Україна мала позитивне сальдо в 639,9 млн. дол. (Таблиця 2.1.). Однак торгівля товарами між нашими країнами не мала стабільного характеру – вже в 1993 році експорт в Китай становив 270,8 млн. дол., тобто за рік зменшився майже в 2,7 рази, а в 1994 році збільшився у порівнянні з 1993 роком в 1,9 рази (506,1 млн. дол.). В 1997 році експорт в Китай становив – 1100,9 млн. дол., а в 1998 році знову зменшився в 1,5 рази (становив 737,4 млн. дол.). В 1999 році у порівнянні з 1998 роком експорт практично не змінився, а в 2000 і 2001 році в порівнянні з попереднім роком знову зменшився. В подальші роки експорт з України до Китаю був також нестабільним.¹³

Таблиця 2.1 - Динаміка товарообороту між Україною і КНР (млн. дол.):

Роки	Загальний обсяг товарообороту	Експорт з України до Китаю	Імпорт з Китаю до України	Сальдо
1992	824,1	732,0	92,1	639,9
1993	323,1	270,8	52,9	217,9
1994	539,1	506,1	33,0	473,1
1995	428,4	393,6	34,8	358,8
1996	858,3	768,1	90,2	677,9
1997	1113,5	1100,9	125,6	975,3
1998	860,5	737,4	123,1	614,3
1999	840,8	730,4	110,4	620,0
2000	642,8	628,9	131,9	497,0
2001	737,7	542,1	195,6	346,5
2002	959,6	699,9	259,7	440,2
2003	1521,9	1002,7	519,2	483,5
2004	1570,4	829,2	741,2	88,0
2005	2554,5	735,2	1819,3	-1084,1
2006	4159,8	437,2	3722,6	- 3285,4
2007	3738,6	431,6	3307,0	-2875,4
2008	6149	547,5	5601,5	-5054,0
2009	4168, 6	1434,4	2734,2	-1299,8
2010	6016,8	1316,5	4700,3	-3383,8
2011	8448,6	2180,1	6268,5	-4088, 4

З даних, наведених у табл., можна побачити, що у двосторонній торгівлі для України характерним є від’ємне торговельне сальдо. Це безумовно є негативним явищем для української економіки, оскільки Україна несе більші витрати, ніж прибутки. Наявність негативного сальдо у двосторонній торгівлі з Китаєм ставить перед Україною завдання щодо винайдення шляхів для нарощування обсягів українського експорту, його подальшої диверсифікації, а також практичної реалізації вже існуючих домовленостей і підготовки пропозицій для започаткування нових проектів. Характерною ознакою розвитку торговельних операцій у 2010 р. є поступове відновлення обсягів двостороннього товарообігу між Україною та Китаєм. При цьому його обсяг наближається до показника докризового періоду і становить 2 млрд 338,7 млн дол. США. Лідерську позицію у структурі експорту на сьогодні займають поставки мінеральних продуктів (переважно залізовмісні руди), їх питома вага становить майже 60 %. Серед інших головних складників українських поставок до КНР, за якими одночасно відстежується й нарощування обсягів, варто відзначити: хімічну продукцію (здебільшого органічної хімії), частка якої становить 14,5 %, машини, устаткування і механізми (переважно двигуни турбореактивні), частка яких становить 11,2 %. Значне місце в українському експорті до КНР належить постачанню неблагородних металів та виробів з них (переважно чорних), які у 2009 р. посідали перше місце. Питома вага цієї товарної позиції різко скоротилася від 54,3 % до 5,5 %. Варто зазначити також значні обсяги поставок соняшникової олії, які здійснюються до КНР з березня 2009 р. Їхня частка від менше ніж 0,1 % зросла до 3,7 %, за даними 2010 р. (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Товарна структура українського експорту до Китаю 2010 р., %:

Отже, український експорт до КНР має здебільшого сировинний характер. Основні причини цього полягають, по-перше, в орієнтації китайського ринку на самозабезпечення та стимулювання внутрішнього виробника, відповідно скорочується кількість галузей, в яких, з огляду на відсутність китайських аналогів, наявним був би значний імпорт і, по-друге, у слабкому представництві вітчизняного бізнесу в Китаї і відсутності його системної підтримки на державному рівні. Щодо структури імпортних поставок з КНР, то ця країна залишається стабільним партнером для України у поставках своєї продукції машино- та приладобудівної галузей (до 30 % загальних поставок), хімічної промисловості, товарів широкого вжитку, зокрема поставки побутової електротехніки, пластмаси, виробів з каміння та інше (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Товарна структура українського імпорту з Китаю 2010 р., %:

Таким чином, аналізуючи сучасний стан та динаміку розвитку торговельних операцій між Україною та КНР, можна стверджувати про відновлення ділової активності, і насамперед не тільки про досягнення обсягів, що відповідали б докризовому періоду, а й про поступову оптимізацію структури товарної номенклатури, передусім українського експорту.

Отже, розробляючи національну стратегію розвитку України в умовах сучасного глобалізованого світу, необхідно брати до уваги вказаний «азійський» напрям глобальних зрушень.

Трансформаційні перетворення в економіці Китаю і України створили необхідні соціально-економічні, правові умови для становлення та розвитку взаємної торгівлі на нових ринкових засадах. За короткий проміжок часу в обох країнах були ліквідовані - централізоване директивне планування й управління господарством, централізований розподіл товарних ресурсів, державна монополія зовнішньої торгівлі. Еволюція цих процесів в Китаї і Україні відбувається по-різному, що характеризує національні особливості розвитку економіки і проведення зовнішньоекономічної політики.

Торговельні відносини КНР і України в основному розвиваються на основі товарообміну. Китай є одним із важливих партнерів України в торгівлі товарами і входить в першу десятку її найбільших торговельних партнерів. Торгівля послугами між КНР і Україною також є нестабільною, що не може задовольняти ні українську, ні китайську сторони.

Активний розвиток економіки Китаю, нарощування власного виробництва багатьох видів товарів, які раніше імпортувалися, дає можливість уряду КНР проводити політику скорочення імпортних закупівель окремих товарів, що негативно впливає, в останні роки, на структуру експорту України.

Особливо це стосується ринку металопродукції, який практично майже втрачений для українських виробників. Якщо ще на початку 2000 років питома вага чорних металів та виробів з них сягала 60-80% від загального обсягу екпорту України до Китаю, то у 2006 році ця група товарів зменшилася до 8,8%. Така ситуація спостерігається і з іншою експортною продукцією України.¹⁴

Україна відноситься до країн з економікою, що розвивається. Тобто в більшості випадків виступає як експортер сировини та напівфабрикатів. Але разом із своїми природними корисними копалинами і вигідним географічним положенням її можна віднести до потенційно багатих країн.

Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії. Тож, як бачимо, країна здатна виробляти різноманітні товари і послуги.

Останнім часом дедалі частіше порушується питання про напрями зовнішньої політики України.

Співробітництво, України і КНР є ефективним з кількох причин. А саме: економіка КНР характеризується високими темпами розвитку, насамперед в науково-технічній галузі; економіки цих двох країн є дещо схожими, тож це в майбутньому полегшить ведення переговорів та підписання договорів. Варто відзначити і те, що обидві ці країни підпадають у зону зацікавленості таких двох країн як США та Росія. Тому, і для Китаю і для України така інтеграція є найбільш реальною та найбільш вигідною.

Китай вбачає в Україні перспективного економічного партнера в таких галузях як: машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека.¹⁵

В економічному співробітництві України і Китаю на перше місце виходить торгівля товарами і послугами. Важливу роль у двосторонній торгівлі відіграє українсько-китайська Міжурядова комісія з питань торговельно-економічного співробітництва (Комісія).

Протягом кількох останніх років у двосторонній торгівлі між Китаєм і Україною спостерігається домінування Китайського імпорту. При чому на торгівлю товарами припадає приблизно 98%, а на торгівлю послугами - 2%.

Разом з тим, у 2009 році, вперше спостерігалось скорочення обсягів поставок китайських товарів і послуг в Україну, а тим часом український експорт зріс у 2,6 рази або на 163,91%. Але, як бачимо, у 2010 році ця тенденція є зворотною, тобто експорт скоротився на 39,2 %.

За даними Ділової ради «Україна-Китай» головною причиною зменшення обсягів українського експорту у 2010 році стало скорочення поставок продукції чорної металургії. Як наслідок - дана товарна група із першого місця перемістилась на четверте.

Окремо слід зазначити інвестиційний потенціал українсько-китайського співробітництва. Китай має найбільший у світі золотовалютний резерв (понад 2 трлн дол. США, з яких третина номінована в цінних паперах США). Тиск на Китай з боку американського уряду та федеральної резервної системи США, спрямований на спонукання уряду КНР до зміцнення китайського юаню відносно американського долару, призвів до значної активізації китайського зовнішнього інвестування. Проте, за даними Державного комітету статистики України, у 2010 р. загальний обсяг китайських інвестицій склав 12,8 млн. доларів, з яких 57% спрямовано в переробну промисловість, 21% - торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, 10% - у будівництво. Останніми роками Китай вкладає значні фінансові ресурси у потенційно цікаві для китайської економіки зарубіжні проекти. Саме з огляду на довгострокову перспективу слід розглядати участь китайських корпорацій у розвідці та розробці корисних копалин українського чорноморського шельфу. Не менш важливим для Китаю є створення іноземних продовольчих баз, особливо на тлі загострення світової продовольчої кризи та співвідношення частки родючих земель й відсотка населення. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва у Китаї дуже висока, що дозволяє йому не тільки вирішувати продовольчу проблему всередині країни, але й експортувати велику кількість продовольчих товарів. Втім, у довгостроковій перспективі можливості китайського сільського господарства все ж значно обмежені природними чинниками, що привертає увагу китайського бізнесу до українського чорнозему. Роль найбільшого експортера у світі вимагає від КНР уваги до оптимізації міжнародних транспортних потоків та розвитку світової транспортної інфраструктури. Відродження «шовкового шляху», до якого уряд КНР активно залучає всі зацікавлені країни та міжнародні організації, має у першу чергу економічне підґрунтя. Таким чином, розвиток української транспортної мережі в контексті трансконтинентальних перевезень цілком відповідає стратегічним інтересам китайського експорту до Європи і, відповідно, має інвестиційну привабливість для китайського бізнесу.¹⁶

Серед поточних чинників, що сприяють залученню китайських можливостей до розв’язання нагальних українських проблем слід зазначити певну «перегрітість» китайського внутрішнього будівельного ринку. Уряд КНР всіляко заохочує будівельні корпорації Китаю до міжнародної співпраці та використання китайських потужностей для зведення зарубіжних об’єктів, що має велике значення для України.¹⁷

Проведені в рамках державного візиту до КНР Президента України В.Ф. Януковича численні переговори та зустрічі ділових кіл надали практичного змісту досягнутим на найвищому рівні домовленостям щодо значної активізації українсько-китайської співпраці.

За даними Державного комітету статистки України, у 2010 р. загальний товарообіг між Україною та КНР склав 6,02 млрд. доларів, з яких 1,32 млрд. доларів - український експорт, а 4,7 млрд. доларів - імпорт з Китаю. Основні статті українського експорту складають руди, шлаки та зола (67%), а також котли, машини, апарати (11,8%). Китай експортує до України переважно електричні машини й устаткування (17%), котли, машини й апарати (11%) та одяг трикотажний й текстильний (9%).

Окрім цього, Україна і Китай ведуть співробітництво в науково-технічній сфері, військовій сфері, гуманітарній та освітній, в сфері аерокосмічних технологій та в енергетичній, ведуть тісні торговельно-економічні відносини та співпрацюють у металургійній та хімічній галузях.

Розробляючи національну стратегію розвитку України в умовах сучасного глобалізованого світу, необхідно брати до уваги вказаний «азійський» напрям глобальних зрушень, особливу увагу приділяючи в ньому китайському вектору. При цьому варто звернути особливу увагу на існуючі проблеми в такому співробітництві. Більшість проблем, так само як і успіхів, економічного співробітництва України з Китаєм пов’язана із самою структурою експорту.

Основний обсяг експорту приходиться на сировину та ненайсучасніші технології, які недорого коштують на міжнародному ринку, а тому Китаю, як країні, що розвивається є вигідним купувати їх у нас за найнижчими цінами. Отже, на короткий строк попит на ці статті експорту Україні забезпечений. Плідним є й співробітництво у сфері ремонту та модернізації застарілої техніки, а також підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів.

Для подальшого розвитку взаємних торговельних відносин України і Китаю необхідно зважати не тільки на світовий досвід стимулювання розширення експорту, а й активно розробляти загальнонаціональні концепції довгострокової експортної стратегії.

При цьому необхідно взяти до уваги, що стратегічна роль експорту полягає, по-перше, в тому, що він є інструментом активізації наявних і потенційних переваг національної економіки у світовому господарстві. По-друге, виступає засобом сприяння виходу країни на шлях стабільного і прискореного якісного економічного зростання з метою подолання соціально-економічного розриву з розвинутими державами.¹⁸

Проведене дослідження ролі вартісних інструментів регулювання торговельних зв’язків КНР з Україною свідчить про те, що інтенсивний розвиток зовнішньоторговельних зв’язків КНР і України, їх активна інтеграція до світової економіки неминуче потребують формування механізму торгової політики, який спирається на виважене врахування динаміки світових цін, коливання валютних курсів, ставок оподаткування, експортно - імпортних операцій, митних пільг, кредитування експорту, валютних обмежень тощо. Розширення міжнародних торговельно-економічних відносин КНР і України, поява нових форм і методів торгівлі між ними, об’єктивно потребує формування такої системи регулювання обміну товарами та послугами, яка включала б сукупність взаємозв’язаних принципів, норм, правил і процедур впливу на формування товарних структур експорту та імпорту за допомогою політичних, економічних, правових та адміністративних інструментів.¹⁹

Відомо, що Китай є одним із головних зовнішньо-торговельних партнерів України. За підсумками 2010 р.

Китай посів 10 місце за обсягами експортних поставок і третє місце за обсягами імпортних поставок до України після Росії та Німеччини.

В свою чергу, КНР розглядає Україну як авторитетну державу в Європі і на просторі СНД. Серед країн СНД Україна посідає 3 місце за обсягом двосторонньої торгівлі з Китаєм. Китай вбачає в Україні перспективного економічного партнера насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо. Для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств. Протягом кількох останніх років у двосторонній торгівлі між Китаєм і Україною спостерігається домінування китайського імпорту.

Причому на торгівлю товарами припадає приблизно 98 %, а на торгівлю послугами - 2 %.²⁰

Можна побачити, що у двосторонній торгівлі для України характерним є від'ємне торговельне сальдо. Це безумовно є негативним явищем для української економіки, оскільки Україна несе більші витрати, ніж прибутки. Наявність негативного сальдо у двосторонній торгівлі з Китаєм ставить перед Україною завдання щодо винайдення шляхів для нарощування обсягів українського експорту, його подальшої диверсифікації, а також практичної реалізації вже існуючих домовленостей і підготовки пропозицій для започаткування нових проектів. Характерною ознакою розвитку торговельних операцій у 2010 р. поступове відновлення обсягів двостороннього товарообігу між Україною та Китаєм, темпи приросту якого у першому півріччі становили 22 % (на відміну від його скорочення у 2009 р. на третину, що було спричинене наслідками світової фінансової кризи). При цьому його обсяг наближається до показника докризового періоду і становить 2 млрд 338,7 млн дол. США. Лідерську позицію у структурі експорту на сьогодні займають поставки мінеральних продуктів (переважно залізовмісні руди), їх питома вага становить майже 60 %. Серед інших головних складників українських поставок до КНР, за якими одночасно відстежується й нарощування обсягів, варто відзначити: хімічну продукцію (здебільшого органічної хімії), частка якої становить 14,5 %, машини, устаткування і механізми (переважно двигуни турбореактивні), частка яких становить 11,2 %. Значне місце в українському експорті до КНР належить постачанню неблагородних металів та виробів з них (переважно чорних), які у 2009 р. посідали перше місце. Питома вага цієї товарної позиції різко скоротилася від 54,3 % до 5,5 %. Варто зазначити також значні обсяги поставок соняшникової олії, які здійснюються до КНР з березня 2009 р. Їхня частка від менше ніж 0,1 % зросла до 3,7 %, за даними 2010 р. Отже, український експорт до КНР має здебільшого сировинний характер. Основні причини цього полягають, по-перше, в орієнтації китайського ринку на самозабезпечення та стимулювання внутрішнього виробника,відповідно скорочується кількість галузей, в яких, з огляду на відсутність китайських аналогів, наявним був би значний імпорт і, по-друге, у слабкому представництві вітчизняного бізнесу в Китаї і відсутності його системної підтримки на державному рівні.

Щодо структури імпортних поставок з КНР, то ця країна залишається стабільним партнером для України у поставках своєї продукції машино- та приладобудівної галузей (до 30 % загальних поставок), хімічної промисловості, товарів широкого вжитку, зокрема поставки побутової електротехніки, пластмаси, виробів з каміння та інше. Таким чином, аналізуючи сучасний стан та динаміку розвитку торговельних операцій між Україною та КНР, можна стверджувати про відновлення ділової активності, і насамперед не тільки про досягнення обсягів, що відповідали б докризовому періоду, а й про поступову оптимізацію структури товарної номенклатури, передусім українського експорту.

Отже, розробляючи національну стратегію розвитку України в умовах сучасного глобалізованого світу, необхідно брати до уваги вказаний «азійський» напрям глобальних зрушень. При цьому варто звернути особливу увагу на існуючі проблеми в такому співробітництві. Більшість проблем кономічного співробітництва України з Китаєм пов’язана із самою структурою експорту.

Від’ємне сальдо торгівлі товарами з Китаєм, в 2012 році може збільшитися і наблизитися до $4,5 млрд, а в наступному році досягти позначки $5 млрд. Про це йдеться в прогнозі Ukrainian Economic Trends Forecast компанії Da Vinci AG на третій квартал 2012 року. «Китай, як і раніше, нарощує імпорт в Україну. Від’ємне сальдо торгівлі товарами в 2011 році склало трохи більше $4 млрд. Це 28,76% від загального від’ємного сальдо торгівлі товарами», - йдеться в звіті.

«У 2011 році зростання експорту України до Китаю склало 65,6%, на тлі зростання імпорту в Україну на рівні 33,4%. Проте, з урахуванням несумірних обсягів це мало позначилося на загальному тренді зовнішньої торгівлі. При цьому на початку 2012 року ми спостерігаємо вже іншу картину. Так, за підсумками січня-квітня, експорт до Китаю, в порівнянні з АППГ, зріс всього лише на 3,8%, а імпорт китайських товарів в Україну продемонстрував зростання на 25,4%», - вказують аналітики. У Da Vinci AG звертають увагу на те, що в разі реалізації прогнозу в 2012 році від’ємне торгове сальдо з Китаєм може скласти близько третини від загального від’ємного торгового сальдо, що значно вплине на загальну ситуацію з імпортно-експортним балансом.

Раніше повідомлялося, що зовнішньоторговельний оборот Китаю за перше півріччя поточного року зріс в річному вирахуванні на 8% до $1,84 трлн, повідомляє Головне митне управління країни.

Цей показник виявився нижчим від зростання на 10%, яке на поточний рік запланував уряд.