Тема 2
Організація грошових
розрахунків підприємств
1. Сутність розрахункових відносин і принципи їх організації в народному господарстві
Розрахунки – одне з найбільш масових явищ в господарському житті будь-якого підприємства. Здійснюючи безперебійнийпроцес виробництва, кожне підприємство, з одного боку, безперервно завозить сировину, матеріали,паливо, тару, товари, а з іншого – безперервно реалізує готові вироби, що виготовляються, або закуплені товари.
Таким чином, розрахунки між підприємствами і організаціями є однією з необхідних ланок розширеного відтворення. Вони опосередковують розподіл та перерозподіл суспільного продукту, перетворення його з товарної форми на грошову та навпаки, пов’язане при цьому із зміною форм власності. Розрахунки здійснюються на економічній базі кругообігу засобів в процесі виробництва і є суспільним визнанням того, що продукція підприємства потрібна споживачам.
Розрахунки представляють собою відносини, що виникають між підприємствами і організаціями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності. Розрахунки базуються на переміщенні товарів у відповідності до укладених договорів. Господарські договори укладають безпосередньо підприємства, а розрахунки за продукцію, що відпускається по цих договорах, здійснюються, як правило, через банк.
У тих випадках, коли товар надходить на склад покупця до здійснення платежу через банк, на інтервал часу від дати постачання товару до дня його оплати між постачальником та покупцем виникає дебіторська (кредиторська) заборгованість. Тобто, якщо співставити рух вантажів і платежів по них, то існує неминучий розрив в часі, який створює матеріальну основу виникнення взаємної заборгованості підприємств в процесі реалізації товарів та послуг – це об’єктивна основа розрахунків (платежів).
Розрахунки охоплюють дві сфери грошового обороту: готівкову і безготівкову. Головним чином готівкові кошти обслуговують рух доходів і витрат населення, приватних громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, приватних підприємців. Безготівкові розрахунки використовуються між підприємствами, установами, організаціями та все більшою мірою населенням.
Грошові розрахунки характеризуються одноманітністю, базуються на єдиних засадах. Їх організатором і виконавцем виступає банківська система на чолі з Національним банком України.
Між обігом готівкових і безготівкових коштів існує тісний зв’язок. Так, безготівкові кошти підприємств конвертуються в готівку при видачі заробітної плати працівникам. Останні обмінюють одержану зарплату в підприємствах торгівлі та сфери побуту на товари і послуги. Після цього виручка, одержана в касу підприємств, знову надходить на їх поточні рахунки і далі рухається у безготівковому порядку. Таким чином, обороти готівкових і безготівкових коштів взаємно доповнюють і обумовлюють один одного.
Переважна кількість міжгосподарських розрахунків здійснюється безготівковим шляхом. Використовують два методи безготівкових платежів – це запис по рахунках і залік взаємних боргів, які у підсумку завершаються записами по рахунках.
В здійсненні безготівкових розрахунків активну участь бере банківський кредит, коли для здійснення платежів позикові кошти зараховуються на поточний рахунок позичальника або безпосередньо на рахунки постачальників.
Основна маса розрахунків здійснюється через банки і незначна – через підприємства зв’язку. Це визначає певну специфіку безготівкових розрахунків. Так, внаслідок того, що розрахунки здійснюються через фінансові інститути, суб’єкти основних економічних відносин і суб’єкти, що беруть участь в розрахунках, не співпадають. Також грошові відносини як допоміжна і складова функція основних економічних відносин відокремлюється від них через спеціальну нормативну регламентацію – банки здійснюють оперативне управління грошовими коштами клієнтів на підставі правових актів і договорів.
Основні принципи і правила організації безготівкових розрахунків є наступними:
Банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування підприємств на підставі відповідних договорів і вимог відповідних нормативно-правових актів.
У випадках, передбачених чинним законодавством, підприємство може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб.
Кошти з рахунків підприємств банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів – у випадках, передбачених законодавством.
Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків повинні складатися на відповідних бланках розрахункових документів.
Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку у формі розрахункового документа в електронному вигляді, якщо це передбачено договором між ним і банком.
Порядок оформлення, приймання, обробки розрахункових документів в електронному вигляді та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами НБУ.
Доручення підприємств про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності (недостатності) коштів на цих рахунках.
Списання коштів з рахунку платника, залежно від конкретного випадку, документально оформляється в банку платника розрахунковим документом, а в окремих випадках – меморіальним ордером, реєстром чеків або реєстром документів за акредитивом.
Розпорядження стягувачів про примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконуються ними частково в межах наявного залишку коштів, а у невиконаній сумі повертаються стягувачам.
Розрахункові документи на списання (стягнення) коштів з рахунку підприємства, які не можуть бути виконані з вини банку, приймаються банком та обліковуються на відповідному позабалансовому рахунку.
Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.
Припинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється уповноваженими державними органами відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними. Відновлюються такі операції за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.
У разі надходження до банку рішення суду про стягнення коштів з рахунків юридичних чи фізичних осіб, за якими уповноваженим державним органом зупинено видаткові операції, воно підлягає негайному виконанню.
Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки одержувачів банки здійснюють у термін, встановлений чинним законодавством. За несвоєчасне списання (зарахування) коштів з рахунків (на рахунки) підприємств банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та укладеними договорами.
За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувач несе відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовує збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів, у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Платники самостійно нараховують пеню на несвоєчасно сплачені ними суми податкового боргу, оформляючи і подаючи до банку окреме платіжне доручення про сплату пені.
У платіжному дорученні про сплату пені в реквізиті “Призначення платежу” зазначається таке: “Пеня за прострочення... (вид платежу)”, а також номер, дата і сума розрахункового документа про сплату податкового боргу, за прострочення якого нараховано пеню. Крім того, у цьому реквізиті платіжного доручення платник може наводити розрахунок суми пені з посиланням на закон, згідно з яким встановлено її розмір.
Відповідальність за правильність визначення суми пені, повноту і своєчасність її сплати несе платник.
Законодавством і договорами можуть бути передбачені додаткові санкції, за окремі порушення під час виконання грошових зобов’язань або здійснення примусового списання (стягнення) коштів.
Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів та обов’язкових платежів, за винятком випадків, передбачених нормативно-правовими актами НБУ.
Усі суперечки, які можуть виникнути з цих питань між учасниками розрахунків, вирішуються ними відповідно до чинного законодавства.
Спірні питання між банками та їх клієнтами розглядаються ними відповідно до чинного законодавства.
Претензії за розрахунками, що виникають між клієнтами, розглядаються сторонами відповідно до чинного законодавства без участі обслуговуючих банків.
За формами безготівкові розрахунки поділяються на: розрахунки за товарними операціями і розрахунки за нетоварними операціями. У першому випадку розрахунки завершують угоди, пов’язані з товарообігом та послугами. У другому – розрахунки з бюджетом, установами банків, біржами тощо.
Безготівкові розрахунки здійснюються тільки на підставі письмових (електронних) документів, які характеризуються суворою стандартизацією, кодифікацією і уніфікацією.
Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах, кожній з яких властиві певний порядок і місце проведених розрахунків (іншими умовами), обов’язкових для банку та контрагентів за господарською операцією.
Здійснюються безготівкові розрахунки за такими формами розрахункових документів:
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями;
чеками;
акредитивами;
векселями;
інкасовими дорученнями.
Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.