Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
6_kredit.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
920.58 Кб
Скачать

Примітки до балансу

1. Незавершене будівництво

Стаття

На початок року

Надійшло

Вибуло

На кінець року

1. Будівельні роботи

206

568,9

660,6

114,3

2. Устаткування

47,5

47,5

РАЗОМ

206

616,4

660,6

161,8

2. Основні засоби

Стаття

Первісна вартість

Знос

Залишкова вартість

На початок року

7660,3

3557,6

4102,7

Надійшло

660,6

660,6

До оцінка

28306,6

15533,1

12773,5

Реалізовано

61,4

11,1

50,3

Нарахована амортизація

114,1

114,1

На кінець року

36566,1

19193,7

17372,4

3. Додатковий капітал

Стаття

Залишок на початок року

Збільшення

Зменшення

Залишок на кінець року

Дооцінка основних засобів

5421,2

12773,5

18185,7

4. Розрахунки з бюджетом

Стаття

Сальдо

Нарахо-вано

Сплаче-но

Сальдо

Д-т

К-т

Д-т

К-т

1. Податок на прибуток

6

2108

2031,4

82,6

2. ПДВ

6,1

4632,9

4709,4

70,4

3. Інші податки

362,9

446,2

505,3

303,8

РАЗОМ

375

7187,1

7246,1

70,4

386,4

Примітки до звіту про фінансові результати

1. Інші операційні доходи

Стаття

Сума, тис.грн.

Доход від операційної оренди

19,1

Доход від курсових різниць

11,9

Плата банку з а залишок коштів на рахунку

11,5

Штрафи та пені отримані

1,5

РАЗОМ:

44

2. Інші операційні витрати

Стаття

Сума, тис.грн.

Забезпечення виплат персоналу

675,8

Забезпечення гарантійних зобов’язань

251,6

Витрати на сумнівні борги

5,1

Втрати від курсових різниць

98,8

Штрафи та пені сплачені

30,4

РАЗОМ:

1061,7

3. Інші доходи

Стаття

Сума, тис.грн.

Виручка від реалізації основних засобів

224,5

4. Інші витрати

Стаття

Сума, тис.грн.

Собівартість реалізації основних засобів

50,3

5. Інші фінансові доходи

Стаття

Сума, тис.грн.

Отримані відсотки від інвестицій в боргові цінні папери

26,6

6. Фінансові витрати

Стаття

Сума, тис.грн.

Відсотки за позиками

25

За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: “стандартна”, “під контролем”, “субстандартна”, “сумнівна” чи “безнадійна”. Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення. Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об`єктом цих операцій є нерухоме майно. У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Банки зобов`язані створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад 30 днів, відноситься до нестандартної заборгованості.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, а також “безнадійні”.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Згідно з вимогами НБУ банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Формування резервів банки зобов`язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов`язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Визначення окремих термінів. Кредитні операції – вид активних операцій, пов’язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі обліку векселів, у формі операцій репо. Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на “стандартні”, “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні” та “безнадійні”.

Класифікація кредитних операцій – це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником зобов`язань за кредитними операціями, тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься.

“Стандартні” – це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить два відсотки чистого кредитного ризику.

“Під контролем“ – це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п`ять відсотків чистого кредитного ризику.

“Субстандартні” – це кредитні операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

“Сумнівні” – це кредитні операції, за якими виконання зобов`язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

“Безнадійні” кредитні операції – це операції, імовірність виконання зобов`язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Платоспроможність – здатність позичальника (контрагента банку) своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов`язань.

Критерії класифікації кредитних операцій. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій здійснюється за такими критеріями:

1) оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

2) стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

3) рівень забезпечення кредитної операції.

Оцінка фінансового стану позичальника. Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, яка розроблена банком, є невід`ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі – не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків – не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов`язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб`єктивних) показників.

Примітка:нижче наводиться діюча методика одного з комерційних банків

І. Загальні положення. Аналіз фінансового стану позичальника є складовою частиною аналізу кредитного ризику при формуванні рішення про надання кредиту.

Методика оцінки фінансового стану передбачає поєднання об’єктивних даних, сформованих на основі бухгалтерської звітності, та суб’єктивних даних, що визначаються на підставі інформації, якою вже володіє банк, та пакета документів, які подає позичальник для одержання кредиту.

Ця методика дає можливість постійно здійснювати експрес-аналіз фінансового стану позичальника, своєчасно виявляти негативні тенденції в його виробничо-фінансовій діяльності та вносити корективи в кредитні відносини. На підставі аналізу формується база даних про позичальника, що дає можливість розглядати динаміку його виробничо-фінансової діяльності.

Установи банку здійснюють оцінку фінансового стану позичальника – юридичної особи перед наданням йому позички, а в подальшому – щоквартально для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника.

Оцінка фінансового стану позичальника – фізичної особи здійснюється перед наданням йому позички. Подальший аналіз здійснюється у разі змін, які впливають на фінансовий стан позичальника (втрата заробітку, втрата застави з незалежних від позичальника причин, втрата поручителя, виникнення простроченої заборгованості за кредитами або відсотками та ін.), про що позичальник повинен інформувати банк.

ІІ. Аналіз та оцінка фінансового стану позичальника – юридичної особи. Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється на підставі даних офіційної звітності позичальника та інформації з пакета документів, що надає позичальник при отриманні кредиту.

Оцінка фінансового стану позичальника виконується двома етапами: 1–й етап – обчислення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника; 2–й етап – оцінка і узагальнення показників та визначення класу надійності позичальника. На першому етапі розраховуються показники, які характеризують фінансовий стан позичальника. Ці показники розподіляються на такі аналітичні групи: І група –попередня оцінка позичальника; ІІ група – показники платоспроможності позичальника; ІІІ група – показники фінансової стійкості позичальника; ІV група – показники надійності позичальника.

На другому етапі визначається інтегральний показник, розрахунок якого грунтується на використанні принципу вагомості показників та коефіцієнтів вагомості аналітичних груп. Залежно від величини інтегрального показника визначають клас надійності позичальника (А, Б, В, Г, Д).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]