3. Протиепідемічні заходи

Заходи, які направлені на профілактику інфекційних захворю­­вань, називають протиепідемічними заходами. Це вся сукупність науково обґрунтованих на даному етапі заходів, які запобігають розповсюдженню інфекційних захворювань серед окре­мих верств насе­­лення, зниження захворюваності сукупного насе­лен­ня, лікві­дацію окремих інфекцій.

Групування протиепідемічних заходів проводиться відповідно до 3-ох ланок епідемічного ланцюга за Л.В. Громашевським.

I. Заходи, які спрямовані на джерела інфекції:

- клініко-діагностичні

- лікувальні

- ізоляційні

- режимно-обмежувальні (обсервація, карантин)

- санітарно-ветеринарні

- дератизаційні

ІІ. Заходи, які спрямовані на переривання механізмів передачі збуд­ника:

- санітарно-гігієнічні

- дезінфекційні

- дезінсекційні

III. Заходи, які спрямовані на зниження сприйнятливості населення:

- вакцинопрофілактика

- імунокорекція

- екстрена профілактика

IV. Загальні заходи:

- лабораторні дослідження

- саносвітня робота

Для проведення протиепідемічних заходів необхідні спеціальні препарати, які називаються протиепідемічними середниками. До них належать: етіотропні середники для лікування, ратициди (для де­ра­ти­зації), дезінфектанти, інсектициди, акарициди, ларвіциди (се­ред­­­ни­ки для дезінсекції), імуномодулятори, вакцини і анатоксини, імунні сироватки, імуноглобуліни, бактеріофаги, антибіотики та серед­­ники екстреної профілактики.

За допомогою протиепідемічних заходів здійснюється вплив на епідемічний процес, зниження інфекційної захворюваності і навіть ліквідація деяких інфекцій.

Сформульовано поняття керованих і некерованих інфекцій.

Некеровані інфекції ті, до яких не розроблені ефективні проти­епі­демічні заходи.

Керовані – ті інфекції, захворюваність на які можна знижувати за допомогою науково обґрунтованих ефективних протиепідемічних заходів. Серед них виділені 2 основні групи: 1) інфекції, які регулю­ються засобами імунопрофілактики; 2) інфекції, які регулюються са­нітарно-гігієнічними заходами.

До І групи належать аерозольні антропонози, до ІІ групи – антропонози з фекально-оральним механізмом передачі.

3.1. Заходи щодо джерела інфекції. Дератизація

У системі протиепідемічних заходів особливе місце займають раннє виявлення інфекційних хворих і заразоносіів, підозрілих на інфекційне захворювання, їх своєчасна ізоляція. Єфективність цих заходів і медичної допомоги інфекційним хворих визначається пра­вильністю діагностики. Виявлення хворим відбувається за тероти­ріа­льною ознакою медичним персоналом поліклінік, мед­пунктів при зверненні хворих за медичною допомогою або активно (при спалахах та епідеміях) шляхом подвірних обходів, опитування і огляду населення або огляду та обстеженню контактних осіб (в осе­редках інфекції). Обов’язковій госпіталізації в інфекційний ста­ціонар підлягають всі хворі на особливо небезпечні інфекції і небез­печні інфекції за Наказом МОЗ України, а також носії збудників цих хвороб. Інші інфекційні хворі госпіталізуються за клінічними та епідемічними показаннями. Клінічними показаннями до госпі­талізації є тяжкі і ускладнені форми захворювання , високий ризик розвитку ускладнень і летальних наслідків (діти до року, особи стар­ші 65 років, наявність тяжких супутніх соматичних захворювань). Єпідемічними показаннями до госпіталізації може бути неможли­вість залишити хворого в місці його виявлення ( готель, гуртожи­ток, дитячий будинок, соматичні відділи лікарні та інші), наявність вдома дітей, які не хворіли на цю інфекцію , вагітних. Госпіталізації підлягають також особи із декретованого контингенту.

При масовому поступленні інфекційних хворих разгортають на базі інфекційної лікарні спеціалізований стаціонар, провізорний госпіталь для підозрілих хворих та ізолятор для контактних осіб (мо­жуть бути на базі інших стаціонарів, які перепрофілюються на час спалаху). При виникненні випадків особливо небезпечної хво­роби в осередку встановлюється карантин і обсервація. Карантин – це комп­лекс сурових адміністративних і медико-санітарних заходів, що за­побігають занесенню карантинних інфекцій на певну тери­торію і їх поширенню за межі епідемічних осередків цих інфекцій.Обсер­вація – це система обмежувальних заходів щодо медичного спостереження за ізольованими здоровими особами , які спілкувались з хворими на карантинні інфекції. Ці режимно-обмежувальні заходи призна­чаютья надзвичайною протиепідемічною комісією. Виписка інфек­цій­них хворих із стаціонару відбувається після клінічного і лабора­торного одужання, згідно з правилами виписки, які регламентують для кож­ної інфекціі терміни виписки і відсутність заразоносійства.

Профілактика зоонозних інфекцій забезпечується санітарно-ве­теринарними заходами. До цих заходів належать: виявлення, ізо­ляція або знищення хворих тварин, імунопрофілактика серед тва­рин, ветеринарно-санітарний нагляд за тваринницкими госпо­дарст­вами, за бойнями і підприємствами з переробки продуктів тварин­ництва. У природних осередках інфекцій здійснюються ре­жимно-об­межувальні заходи, щеплення людей і дератизація.

Дератизація- це комплекс заходів, які направлені на боротьбу із гризунами. Заходи поділяються на профілактичні та знищувальні. Профілактичні заходи складаються із загальносанітарних (підтрим­ка чистоти в приміщеннях і на територіях населених пунктів, своє­часне вивезення сміття, застосування герметичних сміттєзабірни­ків, закритих колодязів, зберігання продуктів харчування у закритій тарі), санітарно-технічних (попередження проникнення гризунів у житлові і господарські приміщення, на кораблі, у водопровід, венти­­ля­ційні ходи, каналізацію), агротехнічних (повне збирання врожаю, зимова оранка полів, захист заскиртованого сіна). Розрізняють міську і польову дератизацію. Міська дератизація - це систематична профі­лак­тична та винищувальна дератизація синантропних гризунів, яка проводиться протягом року на території населенного пункту та при­­­­лег­лих територіях. Дератизація в обов’язковому порядку здійс­­ню­­єть­ся в осередках чуми, туляремії, лептоспірозу, єрсиніозу, а та­кож за епідемічними показаннями - при сальмонельозі та інших зооноз­них інфекціях. Основні заходи польової дератизації направ­лені на бо­ротьбу з дикими гризунами, які є резервуаром збудників природно-осередкових інфекцій і носіями переносників- членисто­ногих. Знищу­­вальні заходи здійснюються за допомогою механічних, хімічних і біо­ло­гічних методів. Механічний метод застосовується для виловлю­вання гризунів спеціальними капканами, ловушками, давилками. Хімічний метод здійснюється шляхом отруєння гризунів ратицидами. Рати­циди можно застосовувати у вигляді отруєних при­над, обпилен­ня нор, ходів, стежок гризунів, газації трюмів кораблів, зерносховищ. В якості ратицидів використовують фосфід цинку, гліф­тор, фтораце­тамід, ратиндан, зоокумарин, крисид. Для газової дератизації засто­совують препарати синильної кислоти, хлорпікрин, сірчанистий ангід­рид, метил брому. Газація проводиться на морських суднах, в заліз­нич­них вагонах, елеваторах, зернових складах, хо­лодильниках, мли­нах. До біологічного методу відноситься застосу­вання патогенних для гризунів мікроорганізмів (бактерій , вірусів, грибків), найпрос­ті­ших і гельмінтів, природних ворогів гризунів – котів, сов, яструбів, лисиць та інших.