5. Особливості, класифікація та функції театральної музики

Театральна музика повинна бути лаконічною, конкретною і порівняно простою за формою.

Музика для спектаклю може бути написана спеціально, може бути підібрана з раніше написаних творів.

Необхідно відзначити ще одну істотну особливість театральної музики: її вплив не тільки на глядача, але й на творчий стан актора. Музика допомагає йому зосередитися, увійти в роль, впливає на творчу уяву.

«Звукове оформлення» спектаклю – музичне, шумове та звукотехнічне оформлення. До музичного оформлення відноситься включення в спектакль вокальних творів, танців, інструментальних п'єс, фрагментів симфонічних творів, хору – одним словом, музики всіх жанрів і форм. До шумового оформлення – включення в сценічну дію театральних шумів, а також таких звуків, як крики тварин, дзвін і т. п. Загальний задум, план такого оформлення називається звуковим вирішенням спектаклю.

Деякі театри відмовилися від оркестру, і зараз драматичний актор все частіше грає під музичну фонограму. Істотно спростилося шумове оформлення, з'явилася можливість відмовитися від громіздких і не завжди досконалих апаратів для отримання сценічних шумів. Все це істотно розширило творчі можливості режисера в художньому оформленні спектаклю. У театрі завжди відбувається пошук нових виражальних засобів і прийомів – активних, дієвих, динамічних, здатних по-справжньому захопити емоційний світ сучасної людини. У вирішенні цих завдань істотна роль належить театральному звукорежисеру.

Кожна п'єса має свої специфічні, жанрові риси, що потребують певного музичного рішення. Деякі п'єси та спектаклі взагалі не вимагають музики. І навіть в одній і тій же п'єсі, поставленій в різних театрах, музика набуває своєрідні особливості, властиві тільки даній постановці. Тому музика драматичних спектаклів з великими труднощами піддається систематизації і класифікації.

Музику в драматичному спектаклі підрозділяють на кілька типових видів:

• увертюра;

• музичні антракти (вступ до дії або картини);

• музичний фінал акту або спектаклю;

• музичні номери по ходу сценічної дії.

Увертюра звучить на початку спектаклю при закритій завісі і зав'язує перший контакт з глядачем.

Музичні теми, що вперше прозвучали в увертюрі, можуть отримати продовження і розвиток по ходу дії спектаклю (лейтмотив). До музичного антракту вдаються, коли необхідний час для перестановки декорацій або щоб відокремити паузою зміну картин.

Якщо увертюра і музичні антракти вводять глядача в майбутню дію, то так звані «кінцівки», або музичні фінали, можуть, навпаки, завершити сприйняття, узагальнити в музиці вже висловлене у спектаклі.

Найбільш багатогранна роль музики, що включається безпосередньо по ходу сценічної дії. За способом використання музики в дії її поділяють на дві основні категорії.

Музика, що виявляється у зовнішній, тобто видимій стороні дії. Цю музику називають сценічною, а також реальною, виправданою, мотивованою, «музикою по ходу дії», «від автора» і т. д. Оскільки така музика є частиною запропонованих обставин, то умовно домовилися таку музику називати «сюжетною».

Музика, що вводиться в спектакль режисером, відноситься до іншої категорії, ніж сюжетна, і відрізняється від неї тим, що звучить не всередині дії, а поза ним.

Її джерело фізично не знаходиться на сцені і не мається на увазі десь поруч. Її чує тільки глядач, дійові особи про неї «не підозрюють». Але і така музика найтіснішим чином пов'язана з дією і є її активним елементом. Це музика як би внутрішнього, духовного життя героїв. Таку музику називають психологічною, узагальнюючою, емоційною, ілюстративною, фоновою і т. д. Так як цю музику в спектакль вводить режисер, її називають іноді «музикою від режисера».

Функції сюжетної музики. Сюжетна музика у спектаклі в залежності від умов її застосування може нести найрізноманітніші функції:

• характеризувати дійових осіб;

• вказувати на місце і час дії;

• створювати атмосферу, настрій сценічної дії;

• розповідати про дію, невидиму глядачеві.

Сюжетна музика відіграє дуже значну роль і в характеристиці місця і часу дії. У цьому випадку музика стає ніби приналежністю, атрибутом події, побутових чи історичних обставин, вона дозволяє відтворити певний колорит тієї чи іншої епохи, характеризувати окремі групи людей.

Функції умовної музики. Ввести умовну музику в спектакль значно важче, ніж сюжетну. Її умовність може увійти в суперечність з реальністю життя, що показується на сцені. Тому умовна музика завжди вимагає переконливого внутрішнього виправдання. Разом з тим, виразні можливості такої музики дуже широкі, до неї можуть бути залучені найрізноманітніші оркестрові, а також вокально-хорові засоби. Найчастіше умовна музика застосовується для створення атмосфери дії, її емоційного фону.

В епізодах з текстом умовна музика може проявляти себе і більш активно і «спрямовано», ніж, якби вона створювала тільки загальний емоційний фон. Коли йде хвилююча сцена, побудована на діалозі, репліки передають лише частину того, про що думають герої. Музика ж оголює глибину їх переживань, підсилює внутрішню дію. Умовна музика може розкрити внутрішній монолог героя. Драматургічно внутрішній монолог виникає зазвичай після якихось подій, коли герой, залишившись наодинці з собою, оцінює їх, розмірковує, нерідко переживає емоційний вибух. Це і дозволяє музиці «висловитися» тут на повну, вона допомагає нам зрозуміти те, що важко, а часом і нетактовно було б висловити словами. У подібних випадках вона взаємодіє з відповідною мізансценою.

Умовна музика, так само як і сюжетна, може характеризувати дійових осіб. Умовна музика дає можливість не тільки загострити характеристики героїв, але й знайти виразні рішення в комедійних сценах, вона виступає як засіб сатиричного викриття і пародії. Умовна музика в ряді випадків може стати безпосереднім і прямим учасником дії, важливим засобом сюжетного розвитку: може помітно посилити або, навпаки, загальмувати розвиток дії.

Таким чином, можна відзначити, що умовна музика може:

• емоційно посилювати монолог і діалог;

• характеризувати дійових осіб;

• підкреслювати конструктивно-композиційна побудова спектаклю;

• загострювати конфлікт;

• розповідати про дію за сценою;

• підкреслювати і підсилювати фантастичні і казкові моменти в сценічній дії.

Загальні функції театральної музики. Найчастіше функції музики багатозначні, тобто будь-яка музика у спектаклі виконує, як правило, кілька функцій одночасно.

Одна із загальних функцій музики у спектаклі – ілюстративність. Це прямий зв'язок музики зі сценічним дією: персонаж отримав радісну звістку – наспівує веселу пісеньку або танцює під звуки радіоприймача.

Таким чином, ілюстративна музика при творчому її вирішенні може допомогти глядачеві повніше відчути сценічну дію, доповнити та урізноманітнити враження від видимого на сцені.

У спектаклі може бути не один лейтмотив, а кілька, хоча їх кількість зазвичай намагаються обмежити, щоб неодноразові появи і перетворення допомогли виділити головні лінії дії.

Вони звучать, змінюючись кожен раз в залежності від поворотів сюжету, все більше і більше драматизуючи до фіналу спектаклю. Таким чином, лейтмотив не тільки підкреслює розвиток певного образу або ситуації, але і розкриває їх більш глибокий зміст. Саме лейтмотив дозволяє з'єднати переривчасту театральну музику в єдине композиційне ціле.

І, нарешті, слід сказати, що будь-яка музика, включена в спектакль, безсумнівно, виражає авторське ставлення (драматурга, режисера, композитора) до окремого персонажу, групи персонажів, до сценічної дії, з якою ця музика пов'язана. На закінчення необхідно відзначити, що як власні, так і загальні функції музики у спектаклі можуть нашаровуватися, змінюватися, поєднуватися, переходити з однієї в іншу, і в кожному конкретному випадку це відбувається за законами драматургічного розвитку даного спектаклю.

6. Функции музики в ТП.

Музыка – элемент театрализованного представления

Важное значение в спектакле имеет звуковое оформление. «Музыка в театре начинается в слове, продолжается в ритме, в мелодии речи. Музыка составляет истинную сущность театрального представления. Можно сказать, если спектакль немузыкален, неритмичен, значит, это плохой спектакль. Музыка нас учит услышать то, что в театральном обиходе называется атмосферой спектакля, то, что воспринимается как внутреннее зерно, как несказанный смысл, то, что заражает, что поселяется в душе, что продолжает расти, расцветать в сознании и в сердце». Эти слова Ю. А. Завадского подтверждают то верное положение, что музыка в театре, не теряя принадлежности к музыкальному искусству, в то же время является частью искусства театрального, то есть она подчиняется логике как музыкального развития, так и законам построения драматического спектакля. Отсюда следует, что музыка в спектакле не самоценна, важна ее созвучность с данным драматическим действием. Музыка в драматическом театре неизбежно занимает подчиненное положение. Но, несмотря на это, в спектакле она должна давать самостоятельное толкование происходящих событий, по-своему интерпретировать содержание, тему произведения, помогать развитию сюжетных линий и тем самым активно влиять на восприятие зрителя.

Драматургические функции музыки:

Сюжетная муз. – это главным образом музыка, звучащая в повседневной жизни персонажей, являясь органической принадлежностью быта, соц. среды она существенно помогает воссозданию черт конкретно-исторической обстановки. Задушевная песня формирует атмосферу сердечности. Походная военная, шуточная, пародийная музыка создает соответствующее настроение и отношение к происходящему. Может отражать исторический ход событий, течение времени, действие за пределами сценической площадки.

Сюжетно не мотивированную музыка называют – условной. Актеры на неё не реагируют и как бы не слышат её, но она активно воздействует на зрительское восприятие, обладая более полной свободой и самостоятельностью.

Условная музыка (в отличие от сюжетной) не связанна с исполнительскими данными действующих лиц. Драматургические возможности условной музыки широки хотя введение её в сценическое действо достаточно трудно, она требует убедительного внутреннего оправдания.

Ритм и темп – основные свойства всякого движения. Музыка же дополняет движение. Стремиться выявить его внутреннее содержание, предать ему эмоциональную окраску, вскрыть связанные с ним чувства и переживания персонажей.

Основные виды музыкальных характеристик:

1. Музыка, которая прямо, непосредственно создает образ отождествляемый с тем или иным человеком (в этом случае используется как сюжетная так и условная музыка).

2. Музыка характеризующая косвенно, отраженно. В этом случае мы получаем представление о персонаже по его отношению и реакции на неё (в этом случае используется только сюжетная музыка т.к. действующие лица могут реагировать на неё лиши в том случае если они её слышат).

Шумы:

Работа над шумовым оформлением, правильный выбор нужного шума с учетом его фактора, громкости, тембра, специфики, во многом опирается на основную классификацию шумов:

- Шумы и звуки природы;

- Стихийных бедствий;

- Транспорта;

- Производственные;

- Батальные;

- Бытовые;

Широко используется в современных ТП звукотехника:

Речевая фонограмма, различные звуковые эффекты, эхо, реверберация, звуковая перспектива.

По способу использования музыки в действии ее разделяют на две основные категории.

Сюжетная музыка может:

• Характеризовать действующих лиц;

• Указывать на место и время действия;

• Создавать атмосферу, настроение сценического действия;

• Рассказывать о действии, невидимом для зрителя.

Условная музыка может:

• Эмоционально усилить диалог и монолог,

• Характеризовать действующих лиц,

• Подчеркивать конструктивно-композиционное построение спектакля,

• Обострять конфликт.

Мелодия - важнейший элемент музыкального искусства. Когда певец поет без сопровождения, мы слышим мелодию - «одноголосно выраженную музыкальную мысль». Эта мелодия может быть самостоятельным художественным произведением. Музыка к спектаклям подбирается в основном условная, так как сюжетная предопределена драматургом в его ремарках к пьесе.

Литература:

Ерошенков И.Н. Культурно-досуговая деятельность в современных условиях.- М.: НГИК, 1994.-32с.

Киселева Н.В., Фролов В.А. Основы системы Станиславского. - Ростов на Дону: Феникс, 2000.