xвороби риб_для студ / Lab_05

10

Лабораторне заняття № 5

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ РИБ

З інфекційних хвороб найбільш небезпечними для ставових риб рибницьких господарств, рибзаводів і нерестово-вирощувальних господарств є:

- вірусні: весняна вірусна хвороба (ВВХ), краснуха коропових; вірусна геморагічна септицемія форелі (ВГС); віспа коропа, запалення плавального міхура (ЗПМ);

- бактеріальні: аеромоноз (краснуха коропів), псевдомоноз; аеромоноз (фурункульоз) лососевих;

- мікозні: бранхіомікоз, сапролегніоз.

ВІРУСНІ ХВОРОБИ

Хвороби вірусної етіології значно поширені в природі. В даний час відомо понад 600 хвороботворних вірусів, В іхтіопатології вивчено близько 20 вірусних хвороб морських і прісноводних риб, які спричиняють серед них значну загибель. В останні роки, в зв'язку з інтенсифікацією рибництва, деякі вірусні хвороби ставових риб значно поширились, але відомостей про них в джерелах літератури дуже мало.

Весняна віремія коропів (Весняна вірусна хвороба SVC-BBX)

Вірусна хвороба коропів і деяких ставових риб, яка характеризується гострим перебігом і явищами загальної септицемії, набряками тіла, наїжачуванням луски, одно - або двобічною витрішкуватістю очей (екзофтальм), наявністю крапкових або локальних крововиливів біля основи грудних і черевних плавців.

ЗБУДНИК ХВОРОБИ Rhabdovirus carpio, що містить в собі РНК, має кулеподібну форму, один кінець його заокруглений, другий - плоский, іноді проглядається відросток (рис. 1). Вірус стійкий проти низьких температур, при яких краще зберігається в живильному середовищі з 5% - ною сироваткою, але чутливий до дії ефіру і хлороформу, до рН 3,0. Нагрівання до 60°С повністю знешкоджує його за 30 хвилин. При 4°С вірус може зберігатися близько року в середовищі з рН 7,4-7,6. В органах хворих риб, консервованих 50% - ним фосфатно-буферним розчином гліцерину, вірус зберігається не менше 6-ти м

Рис. 1 Електронна мік­ рофотографія Rhabdovirus carpio (з Фіяна і др. 1971)

ісяців.

Внутрішні органи хворого коропа містять вірус у різних концентраціях, як при природній інфекції, так і у випадку експериментального зараження, однак депо вірусу є печінка і нирки. Вірус виділяють також з крові хворих риб. Найчастіше всього риба хворіє у весняно-літній період при підвищенні температури води до 15-20° С (через 1-3 тижні після пересадки рибопосадкового матеріалу в нагульні стави). Якщо температура води різко підвищується до 22° С і вище, то хвороба може не розвинутись. При поступовому підвищенні температури епізоотія ВВХ частіше спостерігається у дворічок в нагульних ставах та плідників при пересадці їх на нерест.

Встановлено, що поява хвороби у риби пов'язана зі стресовими факторами (пересадки, порушення умов утримання, антипаразитарні обробки та інші). Вплив стресових факторів як під час зимівлі риби, так і в перші дні після пересадки її внагульні стави (травми, наявність у воді токсичних речовин, дефіцит кисню, підвищення окислюваності тощо). При таких умовах інфекція може уражати 20-80% риби і супроводжуватись її загибеллю.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ТА ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ. Інкубаційний період в умовах рибницьких ставів залежно від температури становить 7-30 днів. На початку хвороби у коропів змінюється поведінка: пригнічений стан, порушення координації рухів, риба плаває по колу або штопороподібно, не реагує на зовнішні подразники, відмовляється від корму. З розвитком патологічного процесу спостерігається дифузне або локальне наїжачування луски здуття черева, крапкові крововиливи або пістряві почервоніння біля грудних і черевних плавців, одно - або двобічна витрішкуватість очей (екзофтальм), іноді у коропів відмічається потемніння шкірного покриву, сухість, шершавість шкіри, анемія зябер. У деяких випадках у хворої риби встановлюють наявність серпоподібного крововиливу в очне яблуко.

Рослиноїдні риби хворіють на ВВХ при вирощуванні разом з коропами. Ознаки хвороби майже такі, як у коропів.

При розтині хворої риби спостерігається дифузний набряк тіла, нагромадження у черевній порожнині жовтуватої, іноді з домішками крові рідини, набряк внутрішніх органів; печінка збільшена, нерівномірно забарвлена – бліда або пістрява; нирки набряклі, в'ялі, подекуди з пістрявими крововиливами; селезінка у більшості риб збільшена, підковоподібної форми, темно-вишневого кольору; кишечник з явищами катарального запалення і поодинокими крововиливами на слизовій оболонці.

ДІАГНОЗ ставлять на підставі клінічних, епізоотологічних і патолого-анатомічних даних, а також за результатами вірусологічних досліджень, при яких обов'язково повинен бути виділений вірус (патогенність останнього підтверджується біопробою). Одночасно з вірусологічними дослідженнями проводять бактеріологічні. Найкращими об'єктами для взяття патологічного матеріалу є живі риби з добре вираженими ознаками захворювання в його початковій стадії або в розпалі. При відсутності живої риби допускається брати на дослідження щойно загиблу рибу. Молодь досліджують в кількості 30-40 екз. з одного ставу або басейну. Рибу старших вікових груп - в кількості 5-10 екз.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ І ПРОФІЛАКТИКА. Лікування не розроблено. У випадку змішаного (бактеріальної форми краснухи) захворювання і встановлення основного збудника застосовують відповідні лікарські препарати: левоміцетин, або хлорамфінікол, тетрациклін, біоміцин, фуразолідон та ін. Крім згаданих антибіотиків в останній час застосовується специфічна вакцинація коропів інактивованим вірусом весняної віремії (Rhabdovirus carpio).

Профілактика грунтується на ретельному і своєчасному проведенні комплексу загальних ветеринарно-санітарних, рибницько-біотехнологічних і зоогігієнічних заходів, спрямованих на усунення дії стресових факторів, підвищення загальної резистентності риби проти збудника заразних хвороб, а також створення в ставах оптимальних умов. Ранньою весною при підвищенні температури до 10°С використовують антибіотики.

При появі хвороби на рибницьке господарство накладають карантин і проводять у ньому весь комплекс протиепізоотичних заходів по ліквідації заразних захворювань, які передбачені Ветеринарним законодавством.

Запалення плавального міхура (ЗПМ)

Запалення плавального міхура - поширене заразне захворювання прісноводних риб, що характеризується специфічним ураженням плавального міхура і значними змінами в паренхіматозних органах. Відхід риби нерідко досягає 60-80%. Хворіють коропи, сазани та їх гібриди, частіше цьогорічки і дворічки. Поодинокі випадки захворювання спостерігались у коропів старших вікових груп. У інших видів риб (сріблястий і золотий карась, білий товстолобик, форель, бестер) ЗПМ не відмічається.

ЗБУДНИК захворювання до кінця не вивчений. Існує кілька точок зору. Одні автори вважають, що причиною ЗПМ є неповноцінна годівля і порушення біотехнології вирощування коропа. Інші виявляли у хворої риби нитчасті гриби і різноманітну мікрофлору.

Німецькі дослідники Бахман і Аппе повідомляли, що їм вдалося виділити з плавального міхура і головного мозку хворих риб вірус кулеподібної форми, довжиною 90-140 нм. (нанометри), шириною 70 нм. Він містить РНК, нестійкий до температури, хлороформу. Вірус пасажується на клітинних культурах, особливо на НМ (з клітин жирноголового гольяна). Ця культура, при введенні здоровим коропам, викликала їх захворювання з симптомами ЗПМ і з 100%-ою загибеллю.

На підставі досліджень збудник ЗПМ, також як вірус краснухи віднесений до групи рабдовірусів (рис.2).

ДЖЕРЕЛА ІНФЕКЦІЇ - перехворіла риба, її виділення і трупи. Зараження відбувається шляхом контакту здорової риби з хворою при спільному вирощуванні в ставах, а також через мул і грунт.

К

Рис.2 Електронна мікро­фотографія віруса-збудника запалення плавального міхура коропа (з Аппе і Бахмана, 1973

ЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕІРЕБІГ ХВОРОБИ. Інкубаційний період, залежно від екологічних умов і санітарно-епізоотичного стану водойми, триває 35-90 днів, а за даними деяких дослідників, якщо температура води у водоймах нижче 15°С - до 8 місяців. В стаціонарно неблагополучних господарствах, які забезпечують себе власним посадковим матеріалом, хвороба протікає гостро, хронічно і безсимптомно.

Гостра форма характеризується порушенням координації руху. Хворі риби слабо реагують на зовнішні подразники: вони пасивно плавають біля берега і на поверхні води, їх легко впіймати руками, перестають споживати корм. З розвитком патологічного процесу виникають такі симптоми: черевце в ділянці ануса збільшується і флюктує; порушується гідростатична рівновага і координація рухів (риба плаває в боковому положенні або вниз головою). Гострий перебіг триває 14-20 днів, частіше спостерігається серед дворічок в нагульних ставах, характеризується

швидким поширенням (уражується 80-100% риби), тяжким станом і нерідко масовою її загибеллю (рис. 3).

Рис.3 Хронічне запалення плавального міхура: І - збільшення і деформація відділів, запалення тканин, відкладнення темного пігменту в стінці міхура (за Аршанецею), II - збільшення об'єму тіла риби

Хронічний перебіг хвороби характеризується прогресуючим виснаженням риби, сповільненим ростом і зниженням споживання кормів. Іноді у деяких особин здувається черевце внаслідок нагромадження газів в каудальній частині плавального міхура. В нагульних ставах риба не гине, але при зимівлі може гинути 35-40% хворих дворічок (рис. 3).

Безсимптомний перебіг хвороби спостерігається в стаціонарно неблагополучних господарствах. Тільки при розтині риби і особливо гістологічному дослідженні тканин плавального міхура можна виявити зміни, які характерні для даного захворювання. Ця форма найбільш небезпечна для благополучних господарств, куди перевозиться посадковий матеріал.

При ЗПМ відмічаються гематологічні зміни: підвищення ШОЕ, збільшення фагоцитуючих елементів крові (моноцитів), наявність округлих клітин невідомої морфології, характерні для даного захворювання.

ПАТАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ. На початку гострого перебігу хвороби стінки плавального міхура мутні і місцями потовщені, кровоносні судини переповнені кров'ю, по ходу їх помітні крапково-плямисті крововиливи. Зовнішня і внутрішня оболонки передньої камери

Рис.4

Морфологічні зміни в нирках риб при запаленні плавального міхура (ЗПМ).

склеєні нагромадженням між ними серозного ексудату В подальшому відділи плавального міхура в стані серозно-геморагічного запалення: стінки його потовщені, просочені серозно-фібринозним ексудатом, помітні обширні плямисті крововиливи. При розвитку гнильної мікрофлори серозно-геморагічне запалення нерідко переходить у гнійне. У цьому випадку в порожнині міхура нагромаджується ексудат і стінки його в стані гнійного і некротичного розпаду. Очеревина та серозні оболонки паренхіматозних органів запалені. Печінка в більшості випадків світло-жовтого кольору з явищами жирового переродження. Нирки збільшені, в'ялі. В кишечнику їжа відсутня, слизова оболонка запалена (рис.4)

Рис 5 Рентгенограма плавального міхура коропа: а - здорового; б - при гострому перебігу хвороби (з Аршанеці 1969)

При хронічній формі захворювання плавальний міхур не руйнується, лише деформується, збільшується або зменшується. Відділи плавального міхура мають кулеподібну або грушоподібну форму: частіше один відділ збільшений за рахунок другого. Стінки потовщені, мутні, пізніше відкладається темний пігмент (гемосидерин). Одночасно відмічається викривлення хребта. Внутрішні органи дуже змінені. Селезінка збільшена, бобоподібної форми. Нирки збільшені, дряблі, темно-вишневого кольору. Дистальні відділи нефронів розширені, просвіти заповнені базофільним ексудатом, а в їх епітелію зерниста дис­трофія (рис. 4).

ДІАГНОЗ ставлять на підставі епізоотологічних даних, результатів клінічних, патологоанатомічних і гістологічних дос­ліджень. Для прижиттєвої діагностики можна використовувати рентгеноскопію і рентгенографію (рис.5). Однак цими методами виявити початкові стадії або перебіг хвороби не вдається. Слід мати на увазі, що корововиливи в стінках плавального міхура розсмоктуються а на їх місці залишається пігментація.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ І ПРОФІЛАКТИКА. При виникненні ЗПМ на рибницькі господарства чи на їх відділки, ставки, окремі ставки і водойми накладають карантин.

Для обслуговування неблагополучних ставів закріплюють постійних працівників, яким виділяють спецодяг, окремий інвентар, знаряддя лову, транспорт для перевезення живої риби. Трупи загиблої риби виловлюють і після знезараження 20%-ним розчином хлорного або негашеного вапна закопують далеко від водойм на глибині не менш як 1,5 м. Після осіннього відлову водойми чистять та дезинфікують негашеним (25 ц/га) або хлорним (3-5 ц/га) вапном. Гідротехнічні споруди (водоспускні монахи, шандори, лотки, мокрі відкоси дамб, рибовловлювачі) і дерев'яний рибацький інвентар дезинфікують 20% -ним розчином негашеного або хлорного вапна. Весною, перед зарибленням, стави усіх категорій дезинфікують повторно.

Для підвищення стійкості риби до захворювання в кормовий раціон включають доброякісні комбікорми, збалансовані за протеїновим відношенням і амінокислотним складом, а також збагачені вітамінами і мікроелементами.

Ефективних лікувальних препаратів немає. З лікувальною і профілактичною метою застосовували метиленову синь, яку зараз заборонили застосовувати.

Лікувально-профілактичний ефект дають кормові антибіотики, їх згодовують шість днів підряд у дозах: біовітин -200 мг, біовіт - 40–1,3 г, кормогризин - 10-200 мг на 1 кг маси риби. Антибіотики додають до добової норми корму (негранульованого). В стаціонарно- неблагополучних щодо ЗПМ водоймах курс згодовування лікувального корму рекомендується повторювати 3-4 рази з інтервалом в три тижні. Згодовування антибіотиків припиняють за 30 днів до реалізації.

Віспа коропа.

Віспа коропа – інфекційна хвороба, яка найчастіше всього спостерігається у дворічок коропових риб, рідше хворіють цьогорічки. Сприятливими факторами для виникнення віспи є нестача кальцію у воді, кисла реакція і забруднення води, авітамінозне харчування. Захворювання спостерігається у літньо-осінній період при щільній посадці риби.

ЗБУДНИК. На протязі тривалого часу вважалось, що віспа не являється заразним захворюванням, а результатом авітамінозу і кальцієвого голодування. Однак електронно-мікроскопічне дослідження віспяних утворень на більш сучасному рівні підтвердили, що вірусний агент можна віднести до групи Герпес вірусів. Його вібріони округлої форми діаметром 110 нм. паразитують в ядрах епітеліальних клітин (рис. 6).

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ. Віспа характеризується появою на поверхні тіла і плавцях плоских епітеліальних пухлин-епітеліом. Розростання охоплює тільки поверхневу частину шкіри. При тяжкому перебігу хвороби пухлини зливаються разом, утворюючи суцільний шар, що спостерігається дуже рідко (рис. 6 ). Спочатку хвороби пухлини м'які, в подальшому ущільнюються і нагадують парафінові плями. Віспа не викликає загибелі риби, але призводить до відставання її в рості, яке інколи досягає 50%. Крім того, пухлини псують товарний вигляд риби. Тому віспа не бажана в ставовому господарстві.

ДІАГНОЗ ставлять на підставі клінічних даних, за характерними віспяними плямами. При цьому треба мати на увазі, що цьогорічки коропа рідко хворіють, однак на весні дуже часто спостерігається білий наліт на спинній частині тіла, який нагадує початкову стадію захворювання віспою. Такий наліт може викликатися різними ектопаразитами. Тому обов'язково треба робити мікроскопію з уражених ділянок тіла.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ І ПРОФІЛАКТИКА. Для запобігання захворювання категорично забороняється перевозити хвору рибу з одного господарства в друге. Навесні і восени при обловах ставів необхідно ретельно вибраковувати уражену рибу. Якщо хвору рибу помістити на сильну проточність, епітеліоми часто зникають, але в подальшому можуть утворюватись знову.

Для підвищення лужної реакції в стави рекомендується вносити вапно. В корми додають до 10% крейди. В господарствах, в яких спостерігається захворювання, створюють розріджені посадки риби в ставах. Особливо важливо здійснювати літування ставів. При наявності незначних вісп'яних плям, відсутності глибоких змін рибу реалізують або переробляють на консерви.

Рис 6

I – Електронна мікро­фотографія віруса –збудника віспи коропа (з Шеперклауса, 1966) II– Короп, хворий на віспу.