9. Соціальні та етичні погляди Фейєрбаха.

Етична система Фейєрбаха ґрунтувалася на засадах антропологізму, згідно з яким усе надприродне зводилося завдяки людині до природи, а завдяки природі все надлюдське — до людини. Мислитель заперечував безсмертя душі, оскільки безсмертним може бути лише Бог.

За його переконаннями, у центрі уваги філософії повинна бути людина як найвища істота природи. Відповідно етика має посісти у філософії центральне місце.

Етика Фейєрбаха є не етикою обов'язку і доброї волі, а етикою щастя. Добро він вважав утвердженням щастя, а зло — запереченням прагнення до щастя. У його етиці прагнення до щастя, емоційність людини постають як суспільний феномен, адже чуттєвість людини — це передусім відчуття нею іншої людини. Правда, філософ іноді стверджував, що індивідуальне прагнення до щастя виключає щастя іншої людини і загалом щастя всіх людей. З огляду на це завдання моралі полягає в тому, щоб за допомогою знань і волі піднести до рівня закону людського мислення і діяльності єдність власного і чужого щастя, яка закладена у природі самих речей. Крім того, Л.-А. Фейєрбах доводив і те, що людина є родовою (суспільною) істотою. Тому "Я" перебуває у взаємозв'язку з "Ти", відповідно, бажання щастя іншій людині є таким самим органічним, як і бажання щастя собі.

Етична концепція Л.-А. Фейєрбаха вражає своєю бідністю порівняно з гегелівською, що спричинене нерозумінням того, що реальна людина перебуває в економічних, політичних, соціальних та інших відносинах конкретного суспільства.

В розумінні суспільства Фейербах стояв на ідеалістичних засадах, а критикуючи ідеалізм Гегеля, він водночас заперечував і діалектичний метод.

Етичне вчення Фейербаха мало прогресивне значення завдяки його гуманістичному характеру, проте було гранично абстрактним, оскільки система суспільних відносин у нього підмінялася поняттям роду і міжіндивідуального спілкування.

10. Погляди Фейєрбаха на роль релігії у житті суспільства.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною.

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філософія майбутнього", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії

 Замислившись над причинами панування релігії у суспільній думці, Фейербах дійшов висновку про те, що релігія:

втілює віковічні людські мрії та ідеали;

змальовує досконалий світ;

виконує функції компенсації людської немічності, недосконалості, страждання.