4. Бурсит: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика лікування, профілактика.

   Бурсит(Bursitis),запалення синовіальної сумки (бурси). Частіше хворіють велика рогата. Худобу (передзап’ясткова бурса) і коні (ліктьова, холки, сіднична). За перебігом бурсити. бувають гострі і хронічні, за характером ексудату - серозні, серозно-фібрінозні, фібринозні і оссіфікуючи, по патологоморфологіч. змінам - асептичні, гнійні і специфічні. (бруцельоз, мит, туберкульоз, онхоцеркоз).Причини бурситів:закриті, або відкриті механічні ушкодження, поширення процесу з оточуючих тканин, гематогенним шляхом (збудники інфекційних) або інвазійні хвороби.

Патогенез бурситу. Під дією механічних факторів в бурсі виникає асептичне запалення, як наслідок: набряк стінок бурси, випотівання ексудату (серозний, серозно-фібринозний, фібринозний). При усунені причини та своєчасному лікуванні ексудат розсмоктується і бурса нормалізується. При відсутності лікуванні хвороба набуває хронічного характеру. На слизовій бурси розростається сполучна тканина, ворсинки потовщуються, а стінка бурси і оточуючи тканини проростають сполучною тканиною. Ексудат набуває жовтого кольору, в ньому з’являються бурсоліти – ущільненні частинки фібрину і епітеліальних клітин. В подальшому стінки бурси різко потовщуються, порожнина бурси та кількість ексудату зменшується, розростання фіброзного ексудату. При відложенні в неї солей кальцію виникає петрифікація. При ранах чи поширення гнійного процесу з оточуючих тканин виникає гнійний бурсит.

Клінічні ознаки. Для гострих асептичних бурситів характерне обмежене припухання, болючість, флуктуація та крепітація (при відкладанні фібрину). Для хронічних бурситів характерне неболюче, контуруюче, інколи рухоме припухання; флуктуація слабо виражена внаслідок потовщення стінок (розростання фіброзної тканини).

Хронічні запалення підсухожилкових бурс кінцівок супроводжуються крепітуючим припуханням і різкими локомоторними порушеннями.

Осифікуючі бурсити характеризуються неболючим, твердим припуханням, може досягати великих розмірів, рухи тварини утруднені.

Гнійні бурсити характеризуються появою припухання болючого, гарячого, дифузного, спочатку пастозного, пізніше флуктуючого. З появою нориці через неї виділяється гній.

Лікування. Способи лікування ділять на три групи:

1. консервативний;

2. консервативно-оперативний;

3. оперативний.

Консервативними методами користуються при асептичних бурситах і пара бурситах. Мета – обмежити накопичення ексудату в бурсі; сприяти розсмоктуванню ексудату в бурсі; усунути больову реакцію.

При асептичних гострих бурситах спочатку застосовують холод, а пізніше теплом (зігріваючі компреси, парафінові аплікації, лампа солюкса), втирають подразнюючі мазі.

Мета консервативно-оперативного методу – прискорення розсмоктування ексудату і обмежити секреторну функцію оболонки сумки чи викликати її облітерацію (при гнійних, хронічних серозно-фіброзних та фіброзних бурситах). Проводять аспірацію гною, і вводять в порожнину припікаючи речовини: 10%-ний спиртовий розчин йоду, 10%-ний сульфату міді, 10%-ний розчин нітрату срібла тощо; через 2-3 дні бурсу розрізають, видаляють некротизовані тканини і в подальшому лікують відкритим методом. При хронічних серозних бурситах вміст аспірують і промивають порожнину антисептичними розчинами.

Оперативний (радикальний) метод користуються при гнійно-фіброзних і осифікуючих бурситах (екстирпація бурси з подальшою іммобілізацією кінцівок).