filosofiya_2222 / Variant_21

Варіант 21

1.ні 2.так 3.ні 4.ні 5.так

6.б) 7.б) 8.б) 9.в) 10.б)

1.а) 2.б)

А) В даному уривку вищенаведеними тезами висвітлена ідея так званого «коперниканського перевороту» у філософії. До І.Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ діє на неї. Кант «перевернув» це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед — розумової) активності.

Б) Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції: "Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання. Розум повинен підходити до природи, з одного боку, зі своїми принципами,з іншого — з експериментами, щоб черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує усе, а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані запитання ".

В) Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби зрушив Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину, поклавши край її пасивності. По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом. По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв 'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання. "Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом обґрунтування у німецькій класиці принципу активності.

Г) І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати. Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання. Отже, у відношенні до знання матеріал чуття має майже нульовий зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми - категорії, за Кантом, притаманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні" — переддосвідні, позадосвідні, тобто розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок того вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не випадкові.

Варіант 20

1.так 2.ні 3.так 4.так 5.так

6.б) 7.в) 8.а) 9.а) 10.в)

1.а) 2.в)?

А) Проект у філософії екзистенціалізму з точки зору Сартра постає як спосіб реалізації людиною своєї свободи: постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті, постає не лише вибором дій, а вибором життєвої долі.Та це не означає, що людина є проект, просто людина стане такою, яким є її проект буття…

Б) Якщо існування передує сутності, то посиланням на вічну людську природу не можна виправдовуватися. Отже, немає детермінізму, людина вільна, людина - це свобода. За неіснування Бога ми не маємо перед собою жодних моральних цінностей або вказівок. Ми самотні. Людина приречена бути вільною - приречена тому, що не сама себе створила, і все-таки вільна, тому, що, один раз бувши кинута у світ, відповідає за все, що робить. Екзистенціаліст не вірить у всесильність пристрасті. Людина відповідальна за свої пристрасті. Людина не може отримати допомогу на Землі у вигляді якогось знаку, даного їй як орієнтир. Людина розшифровує всі знаки, як їй заманеться. Отже, не маючи жодної підтримки ззовні, людина мусить щоразу наново винаходити людину. "

В) Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що першопочатково нічим не є. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає жодної природи людини, як немає і бога, який її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і після цього поривання до існування, то вона є лише те, що сама із себе робить. Отже коли людина щойно появляється на світ вона ще ніхто, бо не знає для чого вона тут, яка її ціль і місія існування. Та згодом коли в неї появляється досвід, практика, бажання і потреби, вона вибирає для себе проект за яким буде жити. І згідно до нього думає, робить і отримує суть, сенс свого життя.

Г) В своєму уривку Сартр зазначає, що людина не тільки за свою індивідуальність, але й за всіх людей. Я погоджуюсь з думкою філософа, адже своїми діями, вчинками людина не може нашкодити або допомогти лише собі одній, адже її завжди оточує хтось, на кого так чи інакше вплине наше те чи інше рішення. Людина повинна відповідати за свої діяння не лише перед собою, але і перед іншими. Вона повинна розуміти, що відповідальна своїх оточуючих, за політичні, соціальні та інші події завдяки своїм свобідним діям, свобідному оцінюванню і свобідному вибору. Сартр цілковито правий, коли розглядає відповідальність як одну з основних етичних категорій, але підкреслюючи важливість цього поняття, він обходить мовчанням його соціальну значущість. В дійсності ж відповідальність не може обмежуватись тільки сферою особистої свободи людини, її індивідуальної свідомості, її вибору. Людина відчуває свою відповідальність не тільки тому, що вона свобідна і є єдиною причиною, єдиною мірою оцінки того чи іншого вчинку, дії, події. Але і тому, що відповідальність є відчуття повинності виконати свідомо взятий на себе обов’язок, за який я відповідаю не тільки перед собою, своєю честю, але і перед іншими людьми, своїм народом, своєю батьківщиною, нарешті перед людством в цілому.