Таблиця 10.2

Функціоналісти вважають що:	Конфліктологи твердять, що:
1. кожне суспільство є віднос­но стабільним	1. суспільство перебуває у стані безперервних змін;
2. суспільство є вдало інтегро­ваним цілим	2. кожне суспільство переживає конфлікт і напруженість;
3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування;	3. кожен елемент суспільства вно­сить свій вклад в його зміну;
4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спі­льних цінностей його членів;	4. кожне суспільство підтримує свою цілісність, тому що одна ча­стина його (еліта) панує над ін­шою (масою);

Р.Дарендорф зауважив, що хоча всі ці твердження є істинними, вони можуть здаватися суперечливими. Причина цього парадоксу по­лягає у суперечливій природі самого суспільства. Суспільства – це стабільні, цілісні системи, але вони переживають періоди конфліктів та постійно змінюються. Функціоналістський та конфліктний підходи фокусують свою увагу на різних аспектах соціальної реальності: пере­важно на статиці, або переважно на динаміці.

Немає такого аргументу, який би став на перешкоді об’єднання обидвох під­ходів до розгляду процесу соціальних змін: внести принцип напруже­ності з конфліктної теорії до функціоналістичної теорії. Конфлікт може бути функціональним для соціальної системи, оскільки він по­переджає стагнацію (застій ) та стимулює необхідні зміни. Еволюцій­на теорія в її політичній формі доповнює конфліктний та функціоналістський підходи.

Процес соціальних змін, що відбувається впродовж періоду пере­ходу суспільства від доіндустріалізованої до індустріалізованої форми життя, носить назву модернізації. Модернізація - це приклад одного з найбільш значних соціальних зрушень. Вона охоплює кардинальні змі­ни соціальних інститутів та способу життя людей. Її основою виступає розвиток та поширення культури “модерніті” : ринкових відносин, раціональних цінностей, розрахунку та орієнтації на грошовий успіх, бізнес.

Модернізація - це спроба кожного окремого суспільства присто­суватися до сучасних вимог, відмова від старих форм життєдіяльності та пошуки нових.

На перший план висуваються технологічні та економічні тенден­ції у розвитку суспільства:

• перехід від простих традиційних методів виробництва ( ткац­тво вручну) до використання наукових знань та технологій ( впро­вадження у виробництво механічних ткацьких станків );

• у сільскому господарстві перехід від вирощування на невели­ких земельних ділянках всього необхідного для власного споживан­ня до створення комерційних сільськогосподарських підприємств у широкому обсязі. Це передбачає оплату за врожай наявними гроши­ма, купівлю несільськогосподарської продукції на ринку, використа­ння праці найманих робітників;

• в промисловості - заміна праці з використанням сили тварин і людей працею машин, замість плугів з волами - трактори, якими управляють наймані робітники;

• урбанізацію;

• вплив на суспільство нерелігійних ідеологій( комунізм, націоналізм);

• втрата сім’єю своєї «виробничої» функції. Родинні групи розпадаються на маленькі, нуклеарні сім'ї. Основою шлюбу стає особистий вибір, а не вимоги батьків;

• підвищення рівня грамотності населення , формування офіційних навчальних закладів;

• виникнення нових форм адміністративної організації ( бюрократії, що пов'язані із державною службою).

Всі ці зміни і багато інших відбуваються в процесі модернізації суспільства. Соціологи розрізняють два типи модернізації - органічну та нео­рганічну.

Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни та підготована всім ходом попередньої її еволюції. Як приклад - перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промислової революції XVII ст. Така модернізація починається не з економічної полі­тики, а з культури, із змін у суспільній свідомості. Модернізація йде природнім шляхом, внаслідок змін в укладі життя, традиціях, світогляді та орієнтаціях.

Неорганічна модернізація являє собою відповідь на зовнішній виклик зі сторони більш розвинутих країн, це шлях “доганяючого” розвитку - спроби правлячої верхівки перебороти історичну відста­лість та уникнути залежності від більш розвинутих іноземних держав. Росія, яка внаслідок татаро-монгольської навали була відкинута у своє­му розвитку на декілька століть, неодноразово намагалася наздогнати передові країни. Саме таку мету мали петрівські реформи XVIII ст., сталінська індустріалізація 30-х рр., перебудова 1985 р. та економічні реформи, що почалися після 1991 р.

Неорганічна модернізація іде шляхом закупівлі зарубіжного об­ладнання та патентів, запозичення чужих технологій ( іноді і шляхом економічного шпигунства ), запрошення іноземних спеціалістів, навча­ння своїх робітників за межами країни, іноземних інвестицій. Відпові­дні зміни відбуваються і в соціальній та політичній сферах: на відміну від органічної модернізації неорганічна починається не з культури, змін у суспільній свідомості, її підготовки, а з економіки та політики. Неорганічна модернізація починається з політичних курсів, йде від ве­рхівки владної піраміди. Ще у XIX ст. в Росії інтелігенція розколола­ся на “західників” та “слов'янофілів”. Перші виступали за прискоре­ну модернізацію та механічне перенесення західних взірців, другі - за самобутній шлях розвитку, органічну модернізацію. Чисельність пер­ших виявилася недостатньою для того, щоб просвітити, перебудувати широкі маси на користь раціональних цінностей модернізації.