Управління іноземними інвестиціями
Недостатні обсяги національних інвестиційних ресурсів можуть бути заповнені за рахунок залучення іноземних капіталів. Разом з тим необхідно мати на увазі, що іноземний капітал приходить у ті країни, де є необхідні об'єктивні і суб'єктивні умови для його ефективного функціонування.
Україна, як держава з ринковою економікою, що розвивається, вимагає великого обсягу іноземних інвестиційних ресурсів. З досвіду таких розвинених країн, як США, Німеччина, Франція, Японія, відомо, що каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який сприяв перебудові економіки. Іноземний капітал активно використовують молоді країни, що розвиваються. Наприклад, в обсязі промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних підприємств у машинобудуванні, металургії, хімії, нафтохімії перевищує 30%. Україні необхідно також використовувати такий досвід, але з урахуванням особливостей національної економіки, доцільності розвитку тих чи інших виробництв або видів діяльності.
Аналіз соціально-економічних досягнень ряду закордонних країн, у тому числі Східної Європи, дав можливість сформулювати основні переваги і недоліки залучення іноземного капіталу (рис. 8.4).
На світових ринках капіталу попит на інвестиційні ресурси набагато перевищує їх пропозицію, що породжує гостру конкуренцію як з боку розвинених, так і країн, що розвиваються. При цьому понад 80% усіх вільних світових капіталів використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою і тільки 20% розподіляються між усіма іншими державами відповідно до існуючих умовам вкладення і пріоритетів світового капіталу. Іноземні інвестиції приходять у національні економіку тільки при наявності сприятливих умов, які визначаються станом фінансово-кредитною системою країни, стабілізацією макроекономічного розвитку держави, формуванням реального бюджету, удосконалюванням системи оподатковування, державною підтримкою частки, у тому числі малого бізнесу.
Дані про іноземні вкладення в економіку України свідчать про незначну їхню величину і відсутність істотних тенденцій зростання. Значне залучення іноземного капіталу неможливо здійснити без забезпечення йому такого рівня прибутковості і ризику, який був би кращим за показник країни-донора.
Рис. 8.4. Переваги і недоліки залучення іноземного капіталу в економіку України
Потреба в іноземних інвестиціях не однакова по галузях економіки країни. Насамперед інвестиції повинні вкладатися в ті галузі і підприємства, які можуть забезпечити значний підйом національного виробництва, сприяти збільшенню експортного потенціалу, знизити рівень залежності від іноземних товарів і технологій. Однак реальна практика іноземного інвестування свідчить про те, що іноземні вкладення направляються в ті галузі, які вже зараз можуть дати значний прибуток, не вимагають великих обсягів капітальних вкладень.
Основний обсяг іноземних інвестицій в Україну у 2009 р. був вкладений у галузі промисловості (50,4%), торгівля займає друге місце (20,0%). Найменше іноземних інвестиційних вкладень, було спрямовано в сільське господарство. Об'єктивно такий розподіл іноземного капіталу абсолютно справедливий, тому що промисловість і торгівля дають найбільший прибуток при відносно невеликому рівні інвестиційного ризику. Причому, як свідчать наведені цифри, найбільший обсяг іноземних інвестицій був вкладений у галузі харчової промисловості, машинобудування і металообробку, паливну промисловість. У ці три галузі спрямовано 35,0%всіх іноземних інвестицій, які надійшли в Україну. Значний обсяг іноземного капіталу спрямовується на розвиток банківської системи і страхування (6,4%) [22].
Галузевий розподіл іноземних інвестицій свідчить про існуючі пріоритети іноземного капіталу в економіці України. На сьогоднішній день іноземних інвесторів цікавлять тільки ті галузі, де можна одержувати максимальний дохід на мінімально вкладений капітал. Іноземний інвестор не бажає ризикувати значними обсягами свого капіталу в країні з нестійкою економікою. Крім того, необхідно визнати, що багато великих іноземних фірм розглядають економіку України з позицій власних інтересів, а саме перетворення її в сировинний придаток розвинених країн, а також ринок для збуту не дуже якісних і технологічно застарілих товарів. Тому управління іноземними інвестиціями — це процес обґрунтування доцільності залучення іноземного капіталу, вибору іноземного або іноземних інвесторів, визначення обсягів інвестованих ресурсів, форм і методів інвестування.
Аналіз господарсько-правових ситуацій, які стали виникати в останні 2-3 роки, показує, що певна частина іноземних інвесторів, а також частина вітчизняних бізнесменів, які стоять за ними, розглядають іноземні інвестиції як ефективний спосіб пригнічення національного товаровиробника, оволодіння кращими підприємствами через організацію процедури банкрутства. У зв'язку з цим необхідне подальше удосконалювання національного законодавства для того, щоб не допустити руйнування найкращих підприємств України, не поставити економіку країни в залежність від несумлінних іноземних підприємців. Отже, процес управління іноземними інвестиціями — це не тільки організаційно-економічний процес, а також може бути в першу чергу процес юридичний, тому що усі найскладніші проблеми іноземного інвестування, особливо при акціонуванні, рано чи пізно доводиться вирішувати через господарський суд.
Управляти іноземними інвестиціями — це аналізувати умови і фактори, які будуть впливати на їхнє залучення і використання, прогнозувати і планувати обсяги їхнього залучення, організовувати і регулювати процеси їхнього використання. Найважливіше значення при управлінні іноземними інвестиціями на рівні конкретних підприємств має мотивація іноземних інвесторів. Приймаючи рішення про вкладення свого капіталу, іноземний інвестор мотивує це показниками прибутковості, ризику, можливості переведення отриманих доходів за межі країни. Змінити його базову мотивацію можна тільки частково, наприклад, переконавши реінвестувати частину отриманого прибутку в нові проекти або збільшивши обсяги вкладених інвестиційних ресурсів. Це досягається за рахунок ефективної політики мотивації іноземних інвесторів, формування системи стимулів, яка б виявилася найбільш привабливою для конкретного іноземного підприємця чи іноземної фірми.