4. Місце норм права в системі соціальних норм

Для регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, які орієнтують на досягнення певної мети, — соціальні норми.

Соціальні норми — це правила поведінки людей та їх об'єднань, що покликані врегульовувати життя суспільства з ме­тою забезпечення в ньому порядку і стабільності.

Система соціальних норм відображає досягнутий рівень еко­номічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільс­тва, а також історичні та національні особливості життя країни, характер державної влади, якість життя людей. Норми, які регулюють суспільні відносини, відображають і конкретизують дії об'єктивних законів, тенденції розвитку суспі­льства, тобто такі закономірності, які діють з історичною необ­хідністю. Об'єктивний характер цих законів, тенденцій пов'яза­ний з їх науковим пізнанням людьми і використанням їх у цілес­прямованій соціальній діяльності.

Соціальні норми також пов'язані із розвитком природничих і технічних наук, з науково-технічним прогресом суспільства, усієї людської цивілізації.

Ефективність дії соціальних норм залежить від міцного сус­пільного порядку, свідомого дотримання норм громадянами. Со­ціальні норми за своєю природою означають певний стандарт по­ведінки. Загальнолюдські норми і принципи знаходять виражен­ня у державному і міжнародному праві, у діючих життєвих від­носинах людей і народів.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні пове­дінки суб'єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин. На їх основі можна прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, перед­бачених конкретними соціальними нормами.

Основні види соціальних норм.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла. Моральним є те, що прино­сить людям добро. Дії, які мають наслідком зло, оцінюються як аморальні.

У суспільстві сформувалися моральні вимоги загальнолюдсь­кого значення, які є досягненням цивілізації, зокрема — це тур­бота про старих, надання матеріальної та моральної допомоги хворим і незаможним та ін.

У всьому світі і в нашому суспільстві, зокрема, ведуться дис­кусії з точки зору моралі, наприклад, щодо проблеми абортів та евтаназії, чи можна узаконити вільний продаж маріхуани (що вже зроблено у Голландії), чи можна погодитися на клонування лю­дей, обговорюється професійний і моральний рівень нашої меди­цини. Ці проблеми турбують суспільство, важливо вирішити їх хоча б на теоретичному рівні.

Звичаї — це правила поведінки, що склалися історично і в ре­зультаті багаторазових повторень увійшли у звичку людей (на­приклад потискання рук при зустрічі та при прощанні).

Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розум­ний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується підсвідомо, не обмірковується. Спроби змінити чи відмінити поведінку, вста­новлену звичаєм, протягом певного часу відкидаються. Напри­клад, багаторазові спроби позбутися звичаю вживання спиртних напоїв при святкуванні урочистих подій. Звичаєм є зустрічати Новий рік з ялинкою.

Традиції— правила поведінки, які впроваджуються у суспі­льну практику за ініціативою певних структур (держави, громад­ських об'єднань), у багатьох випадках з метою витіснення (замі­ни) певних існуючих правил поведінки.

Так, Указом Президента України встановлено День українсь­кої писемності і мови. Деякі традиції можуть перерости у звичаї.

Корпоративні норми — встановлюються та забезпечуються об'єднаннями громадян і є обов'язковими лише для членів цих об'єднань. Вони залежать від завдань певних об'єднань і спрямо­вані на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювали­ся. Вони мають відповідати Конституції України. Закріплюються у статутах, положеннях, постановах.

Правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємст­вах, в установах та організаціях конкретизують або доповнюють сформульовані в Кодексі Законів про працю та типових правилах загальні обов'язки працівників та роботодавців як суб'єктів тру­дових правовідносин щодо умов та специфіки кожного підприєм­ства, в них закріплені обов'язки роботодавця та працівників кон­кретної юридичної особи.

У багатьох установах існують серйозні вимоги щодо одягу, який повинні постити їх співробітники (так званий дрес-код). Бі­льшість класичних офісних працівників — менеджери — змуше­ні обмежувати свої фантазії щодо одягу. Вигляд має бути солід­ний, але й привабливий. Якщо співробітник приходить до офісу одягнений не за правилами, йому можуть зробити зауваження. Дуже строгі порядки існують у державних кабінетах, іноземних компаніях і, особливо, в банках.

Наведемо витяг з вимог до зовнішнього вигляду одного з українських банків:

1. Одяг та взуття повинні бути нейтральних, спокійних кольорів, витримані у класичному стилі, і не повинні бути супермод­ними.

2. У робочий час в офісних приміщеннях банку та при вико­нанні професійних обов'язків вважається моветоном і забороняється носити: шорти, майки, футболки, сорочки яскравих кольо­рів, кросівки; чоловікам — джинси, взуття без носків, шкарпетки білого, червоного та інших яскравих кольорів, жінкам — глибоко декольтований і прозорий одяг, плаття і спідниці з розрізом, міні-спідниці, короткі топи.

3. Довге волосся доречно зачісувати або укладати наверх або назад тощо.

Соціально-технічні норми. У процесі людської діяльності формуються правила, які регулюють порядок поводження людей із засобами виробництва, встановлюються правила поведінки в певних умовах.

Такі правила називаються технічними нормами, але в деяких випадках вони набувають суспільного значення, тому що від їх сумлінного виконання залежить добробут, здоров'я, життя лю­дей. Такі правила відтворюють в актах, що мають юридичне зна­чення, (наприклад, технічні правила експлуатації АЕС). З цього моменту вони набувають ознак соціальних норм.

Релігійні норми — правила поведінки людей, що містяться в релігійних ученнях. Ці норми зафіксовані у джерелах, які станов­лять основу певного віровчення (Біблія, Коран).

Норма права — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечу­ється відповідними державними органами в межах їх компетенції.

Норми права мають такі ознаки:

1. Норма права — це правило поведінки, що формулюється або санкціонується державою і має загальнообов'язковий характер.

Положення, які містять норми права, не підлягають обгово­ренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності. Право призначене для встановлення і підтримання єдиного по­рядку в суспільстві (для всіх громадян та організацій країни). При наявності високого рівня правової свідомості і правової культури особа прагне дотримуватися норм права у своїй поведі­нці, це прагнення стає внутрішнім переконанням, спонукальною силою поведінки учасників суспільних відносин.

2. Норми права встановлюються або санкціонуються (тобто підтверджуються), а також охороняються державою від пору­шення з боку будь-кого, держава контролює дотримання право­вих норм і, в належних випадках, застосовує передбачені законом засоби примусу за правопорушення.

На практиці, у повсякденному житті у переважній більшості випадків норми права дотримуються громадянами добровільно або відповідно до вказівок, нагадувань державних органів або за­цікавлених осіб (організацій) (наприклад, про виплату боргу, про виконання трудових зобов'язань). Виконання норм права гарантується свідомістю людини, якщо їх зміст відповідає її мораль­ним установкам; ефективним правовим вихованням; здійсненням певних організаційних заходів.

Проте виникають спори, які необхідно вирішувати — невико­нання зобов'язань, порушення прав осіб тощо. Тоді виникає не­обхідність застосування примусу. Можливість застосування примусу, передбаченого законом, існує як постійне попере­дження правопорушнику і захист прав потенційного потерпілого. Наявність такої можливості і є основне, що відрізняє норми права від інших соціальних норм.

3. Норма права— це формально визначене правило поведі­нки, що є первинною клітиною права. Норми права виробляють­ся на підставі узагальнення певних казусів, тобто конкретних ви­падків, які підлягають регулюванню. Правові норми повинні сформулювати права на конкретні види дозволених дій або на об'єкти (майно), а також обов'язки, заборони і міри відповідаль­ності за їх невиконання або порушення публічного порядку.

Прикладом формальної визначеності є статті Особливої части­ни Кримінального кодексу (КК), які передбачають склади конкре­тних злочинів і види покарань. Вони повинні застосовуватися бук­вально, у точній відповідності із законом і лише за вироком суду.

Формальна визначеність ясно виражена у детальних процеду­рах, особливо пов'язаних із судовою діяльністю і притягненням правопорушника до адміністративної відповідальності Криміна­льно-процесуальний кодекс (КПК), Цивільний правовий кодекс (ЦПК), Господарський процесуальний кодекс (ГПК) та інші про­цесуальні кодекси і закони). Саме формальний характер судових процедур дозволяє встановити усі обставини справи, закріпити їх у ясній формі і винести справедливий вирок або рішення.

4. Формальна визначеність права вимагає письмової, докуме­нтальної форми. Норма права набуває свого вираження у тексті нормативно-правового акта.

Така форма дає усім виконавцям норм права ясне і точне уяв­лення про зміст, межі дії норм та інші необхідні відомості про право. їх можна отримати лише при опублікуванні чи публічно­му оголошенні тексту нормативно-правового акта.

6. Норма права має точно визначені межі. Вона діє у просторі (на території всієї держави чи на окремих частинах), у часі (ви­значаються дати набуття і втрати чинності правової норми) та по колу осіб (визначається її обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих її категорій — військовослужбовців, пенсіонерів, потерпілих внаслідок стихійного лиха та ін.).

Структура норми права являє собою її внутрішню будову, яка складається з таких компонентів: диспозиція, гіпотеза і санкція.

Диспозиція — така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки. У ній сформульовані права і обов'язки, яких суб'єкти суспільних відносин набувають за наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною норми, дві інші частини є похідними від неї.

Наприклад, у ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» вказується: «Суб'єкти підприємницької діяльності, які створюються після набрання чинності цим Законом, незалежно від виду діяльності і запланованих обсягів операцій ... зо­бов'язані зареєструватися як платники податку за місцем їх зна­ходження в податковому органі».

Гіпотеза— частина норми, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, які встановлені в диспозиції (де, ко­ли, за якої умови, в якому разі).

Наприклад, ст. 77 Конституції чітко визначає умови прове­дення позачергових виборів до Верховної Ради України; ст. 111 Конституції передбачає, що Президент може бути усунений з по­ста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Санкція — частина правової норми, що містить вказівки сто­совно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі. Є вираженням осуду і примусу, який застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права. Мета санкції — створити несприятливі наслідки для правопорушника.

Залежно від ступеня невигідності наслідків санкції поділяються на штрафні, правопоновлюючі та заходи попереджувального впли­ву. Штрафні (каральні) санкції— позбавлення волі, позбавлення батьківських прав тощо. Правопоновлюючі санкції— відновлення порушених прав і законних інтересів: відновлення на попередній роботі (посаді) незаконно звільнених працівників; сплата аліментів; відібрання індивідуально визначеної речі у боржника і передача її кредиторові. До заходів попереджувального впливу відносять при­від, арешт майна, затримання як підозрюваного.