Значення театралізації в активізації учасників театралізованого дійства

Багато авторів погоджуються зі значенням використання факту в драматургії театралізованого дійства, але сам по собі факт – ще не забезпечує успіх дійства, тут необхідна художня обробка реального факту, художнє осмислення події, тобто – театралізація як засіб організації колективного та емоційного дозвілля людей. Таким чином театралізація виступає одночасно як метод організації за законами театру не тільки свята чи заходу, а й діяльності його учасників.

Як специфічний творчий метод театралізація через подвійність функції сприяє перетворенню масового заходу на біфункціональну утилітарно-художню форму, у якій перша й основна функція дидактична, педагогічна, інформаційна, агітаційна, а художній задум і естетична насолода її доповнюють і посилюють. Саме завдяки своїй соціально-педагогічній і художній біфункціональності театралізація і виступає як соціальна художня обробка життєвого матеріалу і як особлива організація поведінки та дії учасників.

Театралізація масової дії, що спирається на використання засобів мистецтва, породжує образне рішення, документально-художнє за суттю. Образне вирішення теми – суть театралізації як особливої організації художньо-масової роботи.

Збагачуючи масову дію образністю, театралізація допомагає виникненню в кожного учасника асоціацій, близьких до його власних життєвих вражень, його досвіду, світосприйняття, і тим самим активізує, спонукає до дії. Саме тому сценарист, режисер театралізованого масового заходу – завжди психолог, і педагог, який насамперед вирішує проблему активізації учасників, організації не спектаклю, а масової дії, у якій художня образність виступає як ефективна спонукальна стимул-реакція.

Соціально-психологічні механізми театралізованого дійства та активізація учасників

Для кожної людини свято пов’язане з особливим святковим настроєм, який і спонукає її до участі в тому чи іншому театралізованому святково-обрядовому дійстві. Відчуття святковості – це відчуття радості, бадьорості, піднесення. Однак цього недостатньо для повної характеристики святковості. Дуже важливими є соціальні мотиви. Поняття «свято» і «святковість» нерозривні і являють собою діалектичну єдність. Адже не можливо поставити перед людиною мету – пізнати те чи інше почуття. Такого прямого шляху до почуттів немає, він іде опосередковано через хвилювання, через створення такої психологічної ситуації, яка сприяє ставленню людини до явища, події. Саме в такій психологічні ситуації у людини проявляються ситуативні емоційні потреби, які в даний момент захоплюють, хвилюють, приваблюють до себе увагу, спонукають до участі в дійстві.

Спостереження, аналіз і систематизація мотивів участі у тому чи іншому театралізованому заході дозоляють виділити основні потреби. Перш за все це прагнення до загального відчуття, до однієї мети. Свята та обряди завжди пов’язані з переломними, етапними моментами в житті природи, суспільства, людини. Саме ці моменти, які виражені в конкретних театралізованих святах і обрядах, і створюють специфічну святковість. Чим більше значення має подія, яка лежить в основі свята, тим більша потреба у людини відчути свою причетність до неї, виразити своє відношення, об’єднати свої почуття із почуттями інших людей. Відчуття особистої причетності до події – спонукальний стимул до дії разом з усіма.

Це відчуття у свою чергу породжує у людини потребу в широкому соціальному спілкуванні, яке засноване на причетності до свята і являє собою можливість проявити себе в театралізованому дійстві. Потреба в широкому соціальному спілкуванні – друга важлива риса святковості як особливого стану людини.

І головне: святковість характеризується особливим суспільним настроєм урочистості, радості, оптимізму, який викликається колективними емоціями, які виникають у святковому спілкуванні.

Власне, на феномен святкового спілкування слід звернути особливу увагу. Спілкування в умовах святково-обрядового дійства має свою специфіку, яка виражається, зокрема, у своєрідному поєднанні масового і міжособистісного, регламентованого і вільного спілкування. Спільність учасників театралізованого дійства як макроструктура припускає безліч мікроструктур, які є середовищем особистісного спілкування. У якості таких мікроструктур виступають сім’я, навчальний колектив, група, об’єднана спільними інтересами тощо.

Організатори театралізованого дійства обов’язково повинні враховувати необхідність особистісного спілкування як його основи і передбачати умови для такого спілкування. Саме тому важливою вимогою до задуму театралізованого дійства є диференційований підхід до учасників свята не тільки за віком, соціальним станом, освітою, але і, наскільки це можливо, за інтересами, типом дозвілля, життєвим досвідом. Сценарист і режисер повинні чітко уявляти соціально психологічну налаштованість учасників і спиратися на їх потреби при народженні задуму театралізованого дійства.

У свою чергу масове спілкування в театралізованому дійстві – не виникає в результаті сумування людей, які спілкуються, а передбачає спільність їх соціальних позицій і естетичних переживань в суспільному настрої.

Поєднання особистісного спілкування з груповим і масовим передбачає в кожному святі складну внутрішню систему контактів. Успіх святкового дійства у великій мірі залежить від того, наскільки передбачені у сценарно-режисерському задумі можливості спілкування, міжособистісних і групових контактів. Саме активне спілкування перетворює глядачів в учасників театралізованого дійства під час свят і обрядів, чого не передбачається, наприклад, у театрі.

Розуміння театралізованого дійства в рамках свята як взаємовпливового і взаємодіючого синтезу міжособистісного і масового спілкування дозволяє говорити про широке використання механізму соціально-психологічного і емоційного зарядження у святі як про організовану, а не стихійну форму колективної поведінки людей.