гічно мозкові структури дозрівають до 20 років. Мієлінізація нервової системи завершується в основному до 3-5 років. Однак і в старших дітей окремі волокна ще залишаються без мієлінової оболонки.
Розвиток головного мозку запрограмований генетично: в певній послідовності на кожному етані розвитку дозрівають його певні структури. Дозрівання молодих відділів найбільш еволюційно відбувається тільки під впливом зовнішнього середовища і залежить від надходження до мозку інформації. У міру росту і дозрівання мозку ускладнюється його взаємодія із зовнішнім середовищем, що стимулює розвиток мозку, вдосконалює його структурно-функціональну організацію. Чим вищий рівень розвитку мозку, тим складнішими і різноманітнішими стають психічні реакції, тим більшого значення в регуляції поведінки набуває життєвий досвід.
Отже, розвиток нервової системи і психіки дитини залежить не тільки від біологічної "програми", закладеної генетично, але й від впливу факторів навколишнього середовища, перш за все — соціального.
Взаємодія організму з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою безумовних (вроджених) і умовних (набутих) рефлексів. За принципом умовних рефлексів формуються Іюведінкові реакції. Умовні рефлекси можуть бути вироблені як на безпосередні подразники дійсності (запах, звук, вид і т. іи.) — перша сигнальна система, так і на слова, що безпосередньо замінюють подразники, - друга сигнальна система.
Вища нервова діяльність
У період першого дитинства відбувається подальший розвиток усіх видів внутрішнього гальмування. Збільшується точність рухів, зменшується кількість "зайвих" рухів, дитина починає користуватися попереднім досвідом. Стереотипи продовжують грати значну роль у поведінці дітей, у них переважають прямі зв'язки. Наприклад, дітям важко вести зворотний рахунок (6, 5, 4, 3, 2, 1). Зворотні зв'язки з'являються пізніше. П'яти-шестирічішм дітям уже не складно сприйняти перебудову стереотипів, і вони її сприймають як гру. Для цього віку характерна іррадіація збудження, а спеціалізація умовних рефлексів виробляється важко. Якщо вихователь пропонує підняти праву руку на слово "п'ять", то діти будуть піднімати праву руку і на інші слова.
У дітей дошкільного віку формуються аналітико-синтетичні механізми, виробляються умовні рефлекси на складні подразники, розвивається взаємодія першої і другої сигнальних систем. Для дітей у цьому віці типовим є яскравий прояв емоцій, які мають нестійкий характер. Діти намагаються привернути до себе увагу.
У дітей шести років завдяки навчанню слово стає абстракцією, починає переважати словесне мислення з внутрішньою мовою, але тривалість розумової діяльності ще мала - не більше, ніж 15 хв. Уже з шести років діти можуть керувати своєю поведінкою, на основі попередніх словесних інструкцій запам'ятовують програму рухів, яка складається з декількох рухових операцій.
Розуміння і виконання словесних інструкцій, дотримання програми поведінки, її пристосування до умов середовища, передбачення результатів потребує діяльності вищих асоціативних систем, передусім процесів, які відбуваються в корі лобних доль великих півкуль. Саме у семирічних дітей здійснюється морфологічне дозрівання лобного відділу кори великого мозку. Електрофізіологічні дослідження показали, що у шести-семирічпих дітей посилюються міжцентральні зв'язки лобних відділів з іншими ділянками кори кінцевого мозку.
Злагоджена діяльність організму людніш, його зв'язок з навколишнім середовищем здійснюються центральною нервовою системою, а саме: головним мозком. Головний мозок складається з підкіркових відділів і кори. Спільну діяльність цих двох відділів І. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Основу її складають процеси збудження та гальмування.
94
Розділ III. Фізіологічні особливості розвитку дітей дошкільного віку
95