Миропомазання (конфірмація)

Миропомазання означає передачу віруючому благодаті Святого Духа. Воно здійснюється шляхом змазування новоохрещених ароматичною речовиною — миром і символізує освячення і зміцнен­ня духовних сил на шляху до спасіння.

При здійсненні цього Таїнства, священик промовляє: “Помазуєтся раб Божий (ім’я) єлеєм радощі в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас і на вікі вічні. Амінь!”

Таїнство Миропомазання здійснюється Святим Миром - благовонним складом з безлічі речовин (єлея, алое, смирни, трояндової олії, товченого мармуру тощо). Велика кількість складових символізує велику кількість християнських чеснот. В храмі святе миро повинно зберігатися тільки на Престолі вівтаря.

Миропомазання в Православ’ї здійснюється відразу після водної купелі. На лоб, очі, ніздрі, вуста, вуха, груди, руки і ноги новоохрещеного священик ставить крапельку миру, вимовляючи кожного разу: “Печать дару Духу Святого. Амінь.” Це Таїнство не повторюється, як і Таїнство Хрещення. Тільки Боговінчанні царі удостоювалися його повторно.

СПОВІДЬ (ПОКАЯННЯ)

Сповідь (Покаяння) полягає у визнанні віруючим власних гріхів, розкаянні в них і у відпущенні їх Богом через посередництво священика. Сповідь є необхідним етапом духовного очищення для участі в таїнстві Євхаристії.Символізуючи примирення віруючого з Богом, вона відбувається у формі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи.

На Сповіді віруючий щиро кається в своїх гріхах перед священиком, чистосердечно розкриваючи свою душу і не втаює жодного гріха. Перед Сповіддю потрібно неодмінно примиритися, як з своїми кривдниками, так і з тими, кого образили самі, покірно попросивши у всіх прощення. Під час Сповіді краще не чекати запитань священика, а розповісти йому все, що є на совісті, ні в чому себе не виправдовуючи і не перекладаючи вину на інших.

Без Сповіді ніхто, окрім дітей до 7 років, не може бути допущений до Святого Причастія.

Є добрий звичай - після Сповіді і до Святого Причащання не пити і не палити. Безумовно, це забороняється робити після півночі перед Причастям. До стриманості від їжі і пиття перед Святим Причастям треба привчати і дітей.

У християнстві Сповідь спочатку була прилюдною і ли­ше наприкінці IX ст. замінена таємною, тобто Сповіддю віруючого тільки перед священиком, хоча в православ’ї, поряд з таємною, може здійснюватись і загальна (прилюдна) сповідь.

СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ (ЄВХАРИСТІЯ)

Причастя або Євхаристія ( з грецьк. — “благодаріння, отримання дару Господнього”) — одне з основ них Таїнств Православної Церкви і організуючий центр всього церковного життя. Ритуал причастя складається із споживання віруючими Православної Церкви, після здійснення Таїнства Сповіді, спеціально приготовленого квасного хліба і вина, які під час Таїнства перетворюються на Тіло і Кров Ісуса Христа.

Якщо людина сповідує Православ'я, вона повинна причащатися хоча б п'ять разів на рік. По одному разу у всі багатоденні пости, а також в день Ангела — іменин. Якщо в місці проживання віруючого немає храму, то потрібно знайти можливість причаститися хоч раз на рік, не рідше — інакше можна відпасти від Православної Церкви.

ШЛЮБ (ВІНЧАННЯ)

Шлюб символізує освячення подружнього союзу іменем Божим, надання нареченим благодаті, єдинодушності в народженні та вихованні дітей. Сім’я, згідно Православної віри, є домашньою Церквою. Ритуальною формою цього Таїнства служить Вінчання у храмі. Вінчання не є обов’язковим Таїнством для всіх віруючих. Його здійснюють тільки ті віруючі, хто хоче створити сім’ю і освятити її Божою благодаттю.

Шлюб є Таїнством, в якому наречений з нареченою перед священиком і Церквою дають обіцянку взаємної подружньої вірності і їх подружній союз благословляється як образ духовного союзу Христа з Церквою. Під час вінчання їм надається Божа благодать чистої подружньої єдності в сімейному житті і здійснюється благословеня щодо народження і виховання дітей в Православно-Християнському дусі.

Слід пам’ятати що в церкві необхідно пред’являти свідоцтво про шлюб, тому реєстрація браку в ЗАГСі повинна здійснюватисьраніше Вінчання.

Розірвати церковний Шлюб може тільки правлячий архієрей тієї єпархії, де здійснювалось вінчання, за наявності зради одного з подружжя або інших серйозних для цього причин.

СОБОРУВАННЯ (МАСЛОСВЯТТЯ, ОЛИВОПОМАЗАННЯ, ЄЛЕОСВЯЧЕННЯ)

Це таїнство знаменує зцілен­ня тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою — єлеєм. Згідно з канонами православної церкви маслосвяття зцілює духовні і тілесні хвороби, які є наслідком гріхів.

Отже, Єлеосвячення — це Таїнство зцілення. Здійснюють Єлеосвяченя над особами, старшими семи років, які хворіють тілесними або такими душевними хворобами, як відчай, скорбота тощо.

Як правило, соборування здійснюється на дому, біля ліжка хворого, але у під час Великого Посту воно відбувається і в храмах. В ході Таїнства, яке здійснюють декілька священиків (собор), освячується єлей — рослинне масло. Потім вони запалюють сім свічок, читають сім молитов про одужання хворого, сім послань Апостолів, сім віршів з Євангелія.Здійснююючи останню иолитву Таїнства, священик покладає на голову страдаючого Євангеліє, немов зцілюючу руку Самого Спасителя, а хворий молить Господа за прощення йому всіх його гріхів

Окрім зцілення від хвороб, Єлеоосвячення дарує віруючим прощення забутих гріхів (але не прихованих свідомо). Гріхи, які прихожанин утаїв при Сповіді, залишаються за ним.Фізично здорові люди можуть здійснити це Таїнство з благословення священика. В такому випадку воно здійснюється в період багатоденних постів один раз на рік.

СВЯЩЕНСТВО (ХІРОТОНІЯ, РУКОПОКЛАДАННЯ)

Це Таїнство символізує у християнстві передачу Божої благодаті людям, достойним для здійснення релігійних культових дій, Таїнств і богослужінь. Процедурно воно є посвяченням у сан диякона, священика або єпископа. Рукопокладений служитель культу після здійснення цього Таїнства визнається посередником між Богом і людьми.

Православна Церква визнає божественне походжен­ня церковної ієрархії.

Священство в ній здійснюється лише над чоло­віками і має три ступені: диякон, священик (ієрей) і єпископ (архиієрей). Порядок здійснення Хіротонії визначається канонами Православної Церкви.

ПИТАННЯ 36. Найбільші (дванадесяті) свята Християнської Церкви (православної)

Різдво Христове

Різдво Христове святкується 25 грудня (7 січня за новим стилем).

Ісус Христос народився від Пресвятої Діви Марії в іудейському місті Віфлеємі. Її чоловік, праведний Йосип, що перебував з нею в шлюбі, але не виконував, через похилий вік, подружніх обов’язків.

У той час римський імператор Август, під владою якого знаходилася Іудея, оголосив перепис всього народу і кожний повинен був записатися в тому місці, звідки був родом. Йосип і Діва Марія відправилися з Назарета Віфлеєм. І коли вони наближалися до міста, Пречистій Діві прийшов час народжувати. Йосип став шукати місце, де породілля могла б породити дитину.

Не знайшовши притулку, внаслідок великої кількості народу, що прийшов записуватися і який не тільки переповнив готелі, але і все місто, Йосип вірішів заночувати з Марією в печері. Печера ця служила притулком для худоби, і в ній опівночі народився син Божий. На восьмий день після народження, згідно закону, дали йому ім’я Ісус. Свято Різдва Христового — це свято примирення людини з Богом, предвісник спокутного подвигу Сина Божого і оновлення ураженої гріхопадінням прабатьків людської природи. Не випадково день Різдва Христового — друге свято за значенням після Пасхи.

Хрещення Господнє (Водохреща, Богоявлення) (19 січня)

Перед тим, як вийти Господу нашому Ісусу Христу на Своє служіння спасінню світу, Богом був посланий великий пророк Йоанн Предтеча (тобто попередник), щоб підготувати людей до прийняття Господа. Господь наказав йому йти в долину річки Йордан і сповістити всім людям про те, що скоро в світі з’явиться Спаситель і щоб всі приготувалися до Його зустрічі через Покаяння і Водохреще. При цьому, Йоанн вимагав від всіх, щоб покаяння було щирим і супроводжувалося виправленням себе і добрими справами.

В цей час Ісусу Христу виповнилося тридцять років. Він теж прийшов з Назарета на річку Йордан до Йоанна, щоб отримати від нього хрещення.

Після здійснення Водохреща, коли Ісус Христос вийшов з води, “…розкрилось Йому небо, і Він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на Ньго. І голос пролунав з неба: “Це Син мій любий, що його я вподобав.” ( Мт. 3, 16-17) Тоді Йоанн остаточно переконався, що Ісус є очікуваний Мессія, Син Божий, Спаситель світу.

Водохреще відзначається Православною Церквою як одне з великих свят 6 січня (19 за новим стилем). Свято Водохреща також називається святом Богоявлення, тому що при цій події світу явилені були всі три Лиця Святої Трійці: Бог-Син хрестився в Йордані, Бог-Отець свідчив про Нього голосом з Небес і Бог-Дух Святий зійшов з Небес на Ісуса Христа у вигляді голуба. Напередодні свята встановлено піст. Вечір цього дня називається Святвечором. В Святвечір відбувається освячення води в храмах.

Стрітення Господнє (15 лютого)

Після закінчення сорока днів після Різдва, Богородиця прийшла з Віфлеєма в Єрусалим до храму, принісши сорокаденне немовля — Ісуса Христа.

За канонами іудаїзму, всі єврейські батьки повинні були своїх первістків (тобто перших синів) на сороковий день після народження приносити в храм. В цей час в Єрусалимі жив праведник на ім’я Симеон. Він засумнівався в словах книги пророка Ісайї, що Спаситель народиться від Діви. Тоді йому відкрито було Святим Духом, що не бачимите він смерті, поки своїми очима не побачить виконання цього пророцтва.

Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої — він прожив близько 300 років. І ось, цього дня, за навіюванням Духа Святого, він прийшов в храм. І коли Марія з Йосипом принесли немовля – Ісуса Христа, Сімеон узяв Його на руки і сказав, може спокійно померти.

Стрітення (тобто зустріч) Богодитини Ісуса Христа з Симеоном — це була зустріч Старого і Нового Завітів: Старого, даного єврейському народу Закону Божого і Нового, вищого Закону Божественної любові до всіх людей, що приніс в світ Ісус Христос.

Це свято Православною Церквою відзначається 2 (15 за новим стилем) лютого.

Благовіщення Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії

( 7 квітня)

Після одинадцяти років перебування в Соломоновому храмі Пресвятій Діві Марії, матері Ісуса Христа виповнилося чотирнадцять років. За звичаями іудейського народу, залишаючи храм, подібно іншим дівчатам її років, вона повинна була вийти заміж. Діва Марія ж сповістила священикам про свою обітницю назавжди присвятити себе служінню Богу і не виходити заміж.

Тому вони роздумували, як Богоугодно влаштувати її безшлюбне дівоче життя так, щоб не прогнівити Бога. Сотворивши старанну молитву, вони отримали відповідь від Господа: шукати такого гідного чоловіка, якому б могла бути довірена Діва, щоб перебуваючі в шлюбі, зберігала дівочу цнотливість.

Під час свята Освячення храму, первосвященик Захарія, зібравши дванадцять безшлюбних чоловіків, серед яких був і Йосип — чоловік праведний, але вже похилого віку. Первосвященик узяв жезли їх і поклав на ніч у Святому вівтарі, промовляючі: “Господи Боже, яви чоловіка, гідного посвататися до Діви!”

Ранком, коли священики разом з дванадцятьма тими мужами увійшли до храму, жезл Йосипа був знайдений таким, що розцвів, і на ньому сиділа голубка, що злетіла з неба. Тоді всі присутні зрозуміли благословіння Боже на те, щоб Діва була вручена Йосипу для збереження ї непорочності. Йосип тільки уявним Її чоловіком, а насправді він був цнотливим хранителем Її дівування. Він оберігав Її дівоче життя для служіння Богу і виконаного великої місії.

І послав Бог Ангела Гавриїла до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь вибрав Її для того, щоб Вона стала Матір’ю Спасителя.

Благовіщення Пресвятої Діви Марії відзначається Православною Церквою 25 березня (7 квітня за новим стилем). Свято Благовіщення —одне з найбільших свят. Слово благовіщення означає: добра, радісна звістка, звістка про те, що почалося звільнення людського роду від гріха і вічної смерті. “На Благовіщення і птиця гнізда не в’є, і дівиця косу не плете” — кажуть у народі.

Вхід Господній до Єрусалиму (Вербна неділя) - за неділю до Великодня.

Незадовго до цього, Господь здійснив одне з найбільших своїх чудес – воскресив з мертвих Лазаря, який чотири дні пролежав в труні. Звістка про це небувале чудо облетіла всі околиці Єрусалиму. Всім хотілось побачити великого Чудотворця. Немов відповідаючі на бажання людей, Господь вирішив піти до Єрусалиму. Коли звістка про це дійшла до людей, багато з них вийшли з міста назустріч Спасителю.

Бажаючи не ввійти, а в’їхаті в Єрусалим, Ісус Христос наказав учням привести для цього молодого віслюка. Учні пішли і виконали все. Привівши молодого осла, вони накинули на нього свій одяг і Ісус Христос сів поверх нього. Коли ж багаточисельний натовп народу побачив нарешті Його, то люди зрізали гілки фінікових пальм, що росли тут в великій кількості, і вистилали ними шлях, а інші тримали їх в руках або урочисто помахували ними в повітрі, вітаючи Спасителя.

Суботнім вечором, напередодні свята Входу Господнього до Єрусалиму, преображаються православні храми. Прихожани, в великій кількості, стікаються на богослужіння, приносять з собою квіти і гілочки верби.

У нас не ростуть пальми, а інші дерева, через суворість клімату, ще не розпускаються, тільки верби покриваються ніжними волохатими китицями (котиками). Верба — символ весни і властивого цій порі року відродження, яке символізує духовне відродження людей. Вона таїть в собі листя, але ще не випускає, і тим дає зрозуміти, що радість віруючих від свята Входу Господнього до Єрусалиму таїть в собі початок великої пасхальної радості.Свято Входу Господнього в Єрусалим відділяється від Великодня суворим Постом Страстного Тижня.

Урочистий вхід Господній в Єрусалим відзначається Святою Православною Церквою в останню неділю перед світлим святом Пасхи (Великодня).

Це, одне з великих свят, за тиждень перед Вели­коднем, називається в Україні ще Вербною або Квітною Неділею, а тиждень перед цією неділею — Вербним. Після Вербної неділі, по закінченні Великого посту, починається Великдень. Уже в Вербну суботу й неділю розпочинається підготовка до Великого свята

Великдень (Пасха) – свято світлого Христового Воскресіння

Ісус Христос був зраджений одним з з дванадцяти учнів своїх — Іудою Іскаріотом. В п’ятницю він був схоплений, підданий жорстоким тортурам і розіп’ятий на хресті. О дев’ятій годині вечора “…затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: ”Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він помер.

Праведний і добрий чоловік Йосиф, після смерті Ісуса Христа прийшов до Пілата — римського прокуратора Іудеї — й попросив тіло Ісуса. “Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав.” (Лк. 23, 53)

На третій день після поховання Ісус Христос воскрес, а потім возніс­ся на небо і, як невід'ємна іпостась Святої Трійці, зайняв місце справа від Бога-Отця. Християни вірять, що Ісус Христос прийде вдруге і почне судити всіх живих і мертвих відповідно до їх заслу­гперед Богом, після чого настане вічне царство Боже.

Воскресіння Христове — найбільше християнське свято. Недільного дня, як Христос воскрес, со­нце з радості не заходило і день був вели­кий, тому й назва свята – “Великдень.” Це є Свято всіх свят і Торжество з торжеств, знамення перемоги над гріхом і смертю і початок буття світу, спокутуваного і освяченого Ісусом Христом. Свято це називається ще Пасхою або Великоднем, тобто днем, в який здійснився перехід від смерті до життя і від Землі до Неба.

Свято Воскресіння Христового продовжується цілий тиждень (сім днів), і служба в храмі здійснюється особлива, урочистіша, ніж у всі інші свята і дні.

Пасхальна служба починається опівночі з суботи на неділю за місцевим часом. Віруючі разом з священиками виходять з храму і, з запаленими свічками в руках, здійснюють хресний хід навкруги храму, відображаючі прихід мироносиць та учнів Господа до його місця поховання ранком, в день Його Воскресіння.

Ранкова молитва починається поза храмом, перед зачиненими західними дверями, тому що мироносиці і апостоли отримали звістку про Воскресіння Господа перед дверями його могили. Молитва наповнена духовною радістю і урочистістю. Вся вона — урочистий гімн Світлому Христову Воскресінню, примиренню Бога і людини, перемозі життя над смертю.

У всі дні цього великого свята віруючі вітають один одного братськими поцілунками зі словами — “Христос воскрес!” і у відповідь чують — “Воістину воскрес!” Вони христосуються і обмінюються фарбованими (червоними) яйцями, освяченими разом з Пасками (Кулічами), після першої Пасхальної Літургії. Весь тиждень дзвонять у всі дзвони.

На Нікейському (325 р.) було вирішено святкувати Великдень в першу неділю, наступала після повного місяця, яка наставала після весняного рівнодення (21 березня). За сонячним календарем цей день випадає на різні дати. Через це Великдень відзначають в межах 35 днів – не раніше 4 квітня і не пізніше 8 травня.