Таблиця 2.2. Норми захисних властивостей пру

Групи ПРУ	Надмірний тиск у фронті ударної хвилі Рф, кПа	Коефіцієнт захисту від проникаючої радіації
П-1 П-2 П-3 П-4 П-5	20 — 20 — —	200 200 100 100 50

ПРУ розміщують в підвальних та цокольних поверхах споруд 1 та 2 ступеня вогнестійкості, в підвалах та підпіллях, в льосі, тощо, рис. 2.4. Місткість ПРУ слід передбачати: в існуючих будівлях або спорудах - на 5 чол. та більше, у новобудовах та новоспорудах - на 50 чол. та більше. Основні типові проекти ПРУ розраховані на укриття 75, 100, 150, 200 та 300 чол. Об'ємно-планувальні рішення ПРУ передбачають: приміщення для переховуємих, ФВО, зберігання забрудненого одягу, санвузли. Норми площі в приміщеннях для переховуємих на 1 чол.:0,5 м² при 2-ярусних нарах; 0,4 м² при 3-ярусних нарах; 0,6 м² при 1-ярусних нарах.

Висота приміщень повинна бути: 1,7...1,9 м - для встановлення 1-ярусних нар; 2,2..2,4 м - для 2-ярусних нар; 2.8...3.0 м - для 3-ярусних нар.

Санвузли в ПРУ обладнуються за нормами сховища при наявності системи каналізації. При відсутності каналізації встановлюють резервуар-вигріб з розрахунку 2 л фекалій на добу на 1 переховуємого або виносну тару, якщо місткість ПРУ менш ніж 20 чол.

Вентиляція ПРУ повинна забезпечувати подання повітря у режимі 1 - чистої вентиляції з примусовим або природним притоком повітря. Примусова вентиляція - в ПРУ на 50 чол. і більше від ЕРВ-72 за нормою подання аналогічною зі сховищем. Природна - в ПРУ до 50 чол., за рахунок теплового напору через повітрозабірні та витяжні шахти.

Водопостачання ПРУ - від мережі ОГД, а при її відсутності з пересувних баків з розрахунку 5 л води на добу на 1 чол.

Електропостачання ПРУ - від електромережі ОГД (міста) або місцевого джерела освітлення (акумуляторні батареї, ліхтарі). В ПРУ для керівництва ОГД повинен бути телефонний зв'язок з управлінням ЦО та гучномовець, що підключений до міської та місцевої радіотрансляції. В інших ПРУ - тільки гучномовці.

Приміщення для верхнього забрудненого одягу при одному з входів у ПРУ з розрахунку 0,07м² підлоги на 1 чол. В ПРУ місткості до 50 чол. встановлюють на входах вішалки. ПРУ повинні мати не менше двох входів, а в ПРУ до 50 чол. – 1 вхід та люк аварійного виходу.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих матеріалів (ліс, камінь, очерет тощо).

Найпростіші укриття (рис.2.5) будуються або пристосовуються при загрозі нападу на об’єкти, що не забезпечені захисними спорудами.

При цьому протягом перших 12 годин повинні обладнатися відкриті щілини, траншеї, а потім вони перекриваються залізобетонними плитами, колодами та іншими матеріалами. При дообладнанні найпростіші укриття можна перетворити на ПРУ. Місткість таких укриттів 10...40 чол. Перекрита щілина з товщиною ґрунтової обсипки 60 см ослаблює дозу радіації у 50 разів і в 2 рази зменшує вплив ударної хвилі на людину у порівнянні з відкритою місцевістю. Найпростіші укриття будують поза зонами можливих завалів. Глибина щілини 200 см, ширина - 120 см зверху та 80 см на дні. По довжині щілину роблять зламаною, з прямими ділянками по 10...15 м. Норма на 1 чол. - 0,5...0,6 м довжини щілини.

Як найпростіші укриття можуть використовуватися цокольні та перші поверхи будівель, підвали та інші заглиблені приміщення.

Для диференційного здійснення заходів щодо захисту населення категорованих міст та ОГД ДБН -97 встановлюють певні зони (рис.2.6):

зону можливих руйнувань (сильних та слабких) (ЗМ Сил. Р, ЗМ Сл. Р);

зону можливого підвищеного РЗ (небезпечного та сильного) (ЗМ Підв. РЗ, ЗМ Неб. РЗ);

зону можливого затоплення, де відокремлюється зона можливого катастрофічного затоплення;

заміську зону.

Зона можливих руйнувань (ЗМР) - це територія категорованого міста, або ОГД ОВ поза КМ та прилегла до неї територія в межах, зазначених у таблиці 2.3.

Зона можливого підвищеного РЗ - це територія в заміській зоні шириною 120 км від межі можливих руйнувань. Ця зона розподіляється на зони можливого небезпечного та сильного РЗ.

Таблиця 2.3. Межі зон можливих руйнувань, км.

	Сильні руйнування	Слабкі руйнування
КМ1, 2, 3 Групи	В межах проектної Забудови міста	7 км від межі проектної забудови міста
ОГД ОВ поза КМ	Територія ОГД та 3 км від межі проектної забудови ОГД	7 км від межі зони можливих сильних руйнувань забудови ОГД

Зона можливого небезпечного РЗ - це територія зони можливих руйнувань КМ та ОГД ОВ з прилеглою до цієї зони смугою території шириною 20 км. Для АЕС зону небезпечного РЗ складає зона її можливого руйнування та прилегла до цієї зони смуга шириною 20 км для АЕС потужністю до 4 ГВт та 40 км для АЕС потужністю понад 4 ГВт.

Зона можливого сильного РЗ - це смуга території шириною 100 км, прилегла до межі зони небезпечного РЗ.

Зона можливого затоплення - це територія, в межах якої при затопленні можливі втрати людей, руйнування будівель та споруд, пошкодження або знищення інших матеріальних цінностей. В цій зоні відокремлюється зона катастрофічного затоплення.

Заміська зона - це територія від межі зони можливих руйнувань одного КМ (ОГД ОВ поза КМ) до межі зони можливих руйнувань аналогічних міст та ОГД. Практично за кінцеву межу вказаної зони приймаються кордони області. Ця зона призначена для розташування евакуйованих та виробничого персоналу ОГД.

Згідно з ДБН-97 захисні споруди розташовуються таким чином. В зоні можливих сильних руйнувань на території категорованих міст, а також на ОГД “ОВ”, що розташовані окремо і в зоні можливих сильних руйнувань навколо цих об'єктів, для захисту в персоналу і населення будуються сховища класу А-ІV.

В зонах можливих слабких руйнувань навколо категорованих міст та об'єктів “ОВ”, що розташовані окремо, будуються ПРУ для захисту: виробничого персоналу - групи П-1, населення - групи П-3. Для захисту населення та персоналу некатегорованих міст і ОГД будуються ПРУ групи П-1.

В зонах можливого небезпечного та сильного радіоактивного зараження навколо категорованих міст та об'єктів “ОВ”, що розташовані окремо, будуються ПРУ для захисту: виробничого персоналу відповідно до груп П-2 і П-4, а для захисту населення, що мешкає на цій території, відповідно груп П-4 і П-5.

На іншій частині території заміської зони будуються ПРУ: для захисту виробничого персоналу ОГД з К₃=20, для населення - з К₃=10.

Для диференційованого вирішення питання захисту персоналу АЕС і навколо неї, а також населення, що мешкає на території АЕС і навколо неї, будуються спеціальні ЗС, які мають захисні властивості, що відрізняються від розглянутої класифікації.

На промисловому майданчику АЕС будуються сховища з такими характеристиками: Р_ф=100кПа, К₃=5000.В зоні можливих сильних руйнувань навколо АЕС будуються сховища з Р_ф=100 кПа, К₃=3000. В зоні можливих слабких руйнувань -ПРУ з Р_ф=20 кПа, К₃=1000. В зоні можливого небезпечного радіаційного зараження - ПРУ з К₃=500. В зоні можливого сильного радіаційного зараження в 30-кілометровій смузі -ПРУ з К_,=200,70-кілометровій смузі для виробни чого персоналу ОГД - ПРУ з К=100, а, для населення, що там мешкає - з К₃=50.

Накопичення фонду ЗС є надзвичайно важливим державним завданням. Основні шляхи накопичення фонду ЗС у мирний час:

а) для сховищ це будівництво споруд за господарчими планами з подвійним призначенням (в мирний час для господарчої діяльності, у воєнний час та при НС - під сховища); посилення захисних властивостей раніше побудованих споруд; пристосування під сховища підвальних приміщень; використання шахт, гірничих виробіток, природних порожнин; використання метрополітенів, підземних пішохідних переходів та інших підземних споруд.

б) для ПРУ (з урахуванням можливої евакуації населення) це будівництво підвалів у новобудовах; пристосування існуючих підвалів, цокольних та перших поверхів споруд; використання гірничих виробіток, печер та інших природних порожнин; використання кооперативних гаражів, овочесховищ та інших заглиблених тривких споруд.

При недостатньому фонді ЗС місце у сховищах в першу чергу надається найбільшій працюючій зміні ОГД, робітникам зміни чергового та лінійного персоналу об'єктів, що забезпечують життєдіяльність категорованих міст, хворим, яких не можна транспортувати, та медичному персоналу, що їх обслуговує. Усе інше населення повинно бути забезпечене ПРУ. Наявний фонд ЗС використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, визначеному органами МНС України.

Щілини при необхідності можна зводити на території підприємств, установ, навчальних закладів, сільських, селищних рад, ОЕ, а також у житлових районах, їх необхідно будувати, крім того, у таких місцях можливого скупчення людей, як збірні евакуаційні пункти, станції посадки і висадки населення при евакуації, на маршрутах руху евакуйованих пішим порядком. Щілини слід розташувати поза зонами можливих завалів, тобто на відстані від наземних будівель, що дорівнює половині висоти найближчої будівлі плюс 3 метри, а при наявності вільної території - ще далі. Разом з тим їх слід розташовувати якомога ближче до місць постійного або передбачуваного перебування людей, котрі будуть користуватися щілинами.

Порядок заповнення захисних споруд і перебування у них. Із оголошенням загрози НС у сховища та ПРУ вмістом більш як 50 чол. прибувають призначені коменданти і ланки обслуговування сховищ і укриттів; у ПРУ вмістом менш як 50 чол. призначаються старші (із числа переховуємих у них людей). На цих осіб покладається підтримання ЗС у готовності і організація укриття у них населення.

Укриття населення у захисних спорудах, включаючи і простіші укриття, .проводяться згідно відповідних сигналів оповіщення ЦО.

Заповнення ЗС провадиться організовано і швидко. Люди розміщуються у них за вказівкою коменданту (старшого) по споруді. Особи, що прибувають з дітьми, розміщуються у місцях, спеціально відведених для них, звичайно поблизу повітропровідних каналів (труб, коробів).

Після прийняття сигналу, заздалегідь вказаного місцевим органом управління ЦО, заповнення ЗС припиняється, двері у них зачиняються. У сховищах вмикається фільтровентиляційна система за режимом вентиляції. Переключення цієї системи на режим фільтровентиляції здійснюється за сигналом "Хімічна небезпека". У ПРУ і простіших укриттях після заповнення їх засувки у витяжних коробах зачиняються. У ЗС необхідно строго додержуватися встановленого режиму і порядку. Ті, що укриваються повинні беззастережно виконувати усі розпорядження коменданту (старшого) і чергових по сховищу або укриттю. Вони зобов'язані, крім того, надавати коменданту (старшому) і ланці обслуговування допомогу у підтриманні порядку у споруді.

Додержання суворої дисципліни - одна із головних умов надійного захисту переховуємих у ЗС. Переховуємим не дозволяється без потреби ходити по приміщенням сховища або укриття, палити, самостійно вмикати і вимикати електроосвітлення, інженерні агрегати і мережі, відчиняти і зачиняти двері і завіси. Забороняється запалювати свічки, гасові лампи і саморобні ліхтарі, без дозволу брати інструмент, що знаходиться у спорудах. Люди, що прибули у ЗС, повинні мати при собі ЗІЗ (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов'язку), запас продуктів харчування і води, самі необхідні речі і документи. Приносити із собою легкозаймисті і сильно пахучі рідини і речовини, а також приводити із собою тварин не дозволяється. Відпочинок у ЗС організується позмінно, щоб при тривалому перебуванні кожний міг відпочити лежачи. Підлогу в укритті треба періодично змочувати водою, а через 2-3 доби всі поверхні ПРУ і предмети у ньому протирають мокрою ганчіркою. Продукти і воду зберігають у щільно закритій тарі. щоб забезпечити захист від різних видів забруднень. У сховищах і укриттях необхідно додержуватись тиші. У цих можуть організовуватися бесіди, прослуховування радіопередач, дозволяється грати у тихі ігри (шахи, шашки, тощо). Під час прийому їжі і води у сховищі або укритті вентиляцію повинно припиняти. Перед вживанням їжі треба протерти руки вологим рушником (рушник слід тримати упакованим). Вимикання і знову вмикання фільтровентиляційної системи у сховищі провадиться за необхідністю у випадку використання ручного приводу вентилятора. До роботи з ним залучаються переховуємі у сховищі працездатні люди. У протирадіаційних і простіших укриттях у перші 3…5 годин після заповнення їх людьми, при умові випадіння радіоактивних опадів, засувки у витяжних доробках не відчиняються. Після цього і через кожні наступні 5…6 годин укриття вентилюються на 15…20 хвилин. При вентиляції укриття люди повинні надягти засоби захисту органів дихання. У цей час заборонено влаштовувати протяги, двері (завіси) повинні бути щільно зачинені. При вході в укриття і виході з нього людей засувка витяжного короба тримається зачиненою. За необхідністю виходу із сховища або укриття на заражену місцевість слід обов'язково використовувати ЗІЗ. При поверненні в укриття треба зовні видалити радіоактивний пил із ЗІЗ, верхнього одягу і взуття, у тамбурі входу у споруду обережно зняти засоби захисту шкіри, а за можливістю одяг та взуття залишити у тамбурі. Засоби захисту органів дихання знімаються після входу у сховище (укриття). Час перебування населення у ЗС визначають штаби ЦО ОГД. Вони встановлюють, крім того, порядок дій та правила поведінки населення при виході із сховищ і укриттів. Залишення сховища (укриття) здійснюється після отримання розпорядження. При цьому необхідно надягти потрібні ЗІЗ, а особам, що знаходилися в укриттях і вже використовували протигази - засоби захисту шкіри.

Якщо у результаті НС сховище (укриття) виявиться ушкодженим або виявиться проникнення у нього радіоактивного пилу І подальше перебування у сховищі (укритті) нерозривно пов'язане з небезпекою для переховуємих, вживаються заходи до швидкого виходу із нього, не дочікуючись прибуття рятувальних формувань. Попередньо слід негайно надіти протигаз або інші засоби захисту органів дихання. За вказівкою коменданту сховища (укриття), використовуючи виходи, що виявилися вільними, переховуємі виходять із сховища, укриття). Якщо основний вихід завалений, необхідно скористатися запасним або аварійним. У тому випадку, коли ніяким виходом із ЗС скористатися не можливо, переховуємі вдаються до розчищення одного з завалених виходів або пророблення виходу у тому місці, де укаже комендант сховища (старший укриття). Із заваленого укриття взагалі вийти не важко, для цього досить розібрати частково перекриття і обвалити земляну обсипку всередину.

Виходити із осередку ураження треба у напрямках, позначених спеціальними покажчиками, або вказівками постів ЦО (міліції). Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то пересуватися слід у напрямку, перпендикулярному напрямку вітру. Це забезпечить швидкий вихід із осередку ураження, оскільки глибина розповсюдження хмари зараженого повітря (вона співпадає із напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину її фронту.

На зараженій РР чи ОР території слід рухатися обережно, не бігти і не здіймати пилу. Не можна притулятися до будівель і доторкатися до оточуючих предметів (вони можуть бути заражені). Не слід наступати на видимі краплі і мазки БОР (НХР). На зараженій території забороняється знімати протигази та інші засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість чи ні, краще діяти так, ніби вона заражена. Особлива обережність повинна додержуватися при русі по зараженій території через парки, сади, городи і доля. За можливістю слід уникати руху ярами і лощовинами, через луки та болота. У містах пари БОР (НХР) можуть застоюватися у замкнених кварталах, парках, а також у під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара у місті розповсюджується на найбільшу відстань по вулицях, тунелях, трубопроводах. У випадку виявлення під час руху по зараженій місцевості крапель або мазків БОР (НХР) на шкірних покривах, одягу, взутті або на ЗІЗ, необхідно негайно зняти їх тампонами з марлі або вати, якщо таких немає, краплі БОР (НХР) або мазки знімають тампонами з паперу, мотлоху. Уражені відкриті місця слід негайно обробити розчинами із протихімічного пакету.

Не виключено, що із сховищ, а тим більш із протирадіаційних або простіших укриттів, що опинилися у зоні небезпечного радіоактивного зараження буде здійснюватись евакуація населення у незаражені або слабо заражені райони. Це викликається тим, що тривале (протягом декількох діб) перебування людей у ЗС пов'язані із серйозними фізичними і психічними навантаженнями.

Евакуаційні заходи.

В умовах неповного забезпечення ЗС в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а та­кож у воєнний час дійовим способом захисту населення є евакуація - комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків НС і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей. Безпечний район - придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого зруйнування, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також небезпечних РЗ та ХЗ. Безпечний район визначається рішенням органу виконавчої влади, як правило, на території своєї області (Республіки Крим).

Евакуація здійснюється за відповідними групами населення. До першої групи належать особи, що продовжують роботу в містах та одночасно входить в склад формувань ЦО, до другої - що переносять роботу в заміську зону, до третьої - не пов’язані з виробництвом. Здійснення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

- завчасного планування евакуації населення;

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенцій­но небезпечних зон;

- підготовки уповноважених органів управління з питань НС та ЦЗ населення до виконання евакуацій­них заходів;

- організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення у районах заміської зони;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є зменшення ймовірних втрат населення, збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів, забезпечення стійкого функціонування ОЕ, створення угруповань сил і засобів захисту в заміській зоні з метою проведення АРІНР в осередках НС в особливий період.

За кожним підприємством, установою, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення. Евакуйоване населення розміщується у придатних для проживання будівлях і які в зимовий період опалюються. У разі коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області (Автономної Республіки Крим), частина його може розміщуватися у сусідній області з обов'язковим узгодженням цього питання з керівником виконавчої влади відповідної області. Безпечні для розміщення евакуйованого населення райони та порядок його доставки від пунктів евакуації до місць розміщення визначаються рішенням відповідного органу виконавчої влади, на території якого планується розміщувати евакуйоване населення, за заявками органу виконавчої влади і об'єкта, що здійснює евакуацію. Евакуація населення може виконуватися трьома способами:

- вивіз населення з використанням всіх видів транспорту – громадського та індивідуального користування (залізничного, водного, автомобільного);

- вивід населення пішки;

- комбінованим способом, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

При загрозі НС в найбільш стислий термін евакуацію населення можна провести тільки комбінованим способом. Перевага комбінованого способу в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони в порівняно короткий термін. При комбінованому способі транспортом вивозяться: населення, що належить до І групи (для забезпечення безперервності виробництва ОГД, що продовжують діяльність в містах); частина населення, що належить до ІІ групи (для підготовки пунктів управління і бази для евакуйованих ОГД); частина населення, що належить до ІІІ групи, яка не може пересуватися пішки (люди похилого віку, інваліди, хворі, вагітні жінки та з дітьми до 10-річного віку); особовий склад формувань ЦО підвищеної готовності (для підтримки їх в стані до негайного ведення АРІНР); персонал медичних закладів.

Інша частина населення виводиться пішки. Якщо бракує транспортних засобів, пішки може виводитись і інша категорія населення, включаючи й робітничі зміни І групи (на відстані 20...40 км – однодобовий перехід, v = 4 км/год.).

Евакуація населення здійснюється за виробничо-територіальним принципом: робітники, службовці, студенти та інші – через ОГД, навчальні заклади, тощо; інша частина населення – через житлово-експлуатаційні контори за місцем мешкання, як правило, в одні райони заміської зони своєї області. Схема евакуації населення наведена на рис. 2.7.

Райони для розміщення населення в заміській зоні визначаються виконкомами місцевих рад. При цьому враховуються всі місцеві фактори для забезпечення продовження виробничої діяльності населення та створення для нього необхідних житлово-побутових умов. При розподілі районів заміської зони в найближчій від міста безпечній зоні розміщується населення І групи Ця група розміщується поблизу залізниці, водних та автомобільних магістралей з таким розрахунком, щоб час на їх переїзд у місто і повернення не був більше 4-х годин. За районами цієї зони поблизу існуючих виробничих баз або виробничих баз, які утворюються на небезпечний період розміщується населення ІІ групи. Нарешті, у найвіддаленіших районах розміщується евакуйоване населення ІІІ групи Населення, евакуйоване з зон можливого катастрофічного затоплення, розміщується в районах поблизу цих зон.

Розрізняють загальну евакуацію - комплекс заходів, що здійснюються для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення НС техногенного або природного характеру та часткову евакуацію — комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення НС техногенного чи природного характеру. Часткова евакуація запроваджується завчасно для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом. Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.

Часткова евакуація здійснюється з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби. Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші і цінності, продукти харчування і воду на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною вагою не більш як 50 кілограмів на кожного члена сім'ї. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батькові матері і батька.

Залежно від масштабів і особливостей НС рішення про проведення евакуації населення приймають: на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України; на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації; на місцевому рівні - голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації; на об'єктовому рівні - керівник об'єкту. Для планування, підготовки та проведення евакуації, прийняття та розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти (далі — евакуаційні органи). Персональний склад евакуаційних органів визначається рішенням керівників відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а на ОЕ — наказами їх керівників. Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання і розміщення населення. До функцій об'єктових евакуаційних комісій належать:

- організація оповіщення, реєстрації, та обліку населення, уточнення даних про транспортні засоби, що виділяються для об'єкту, термін їх подачі, маршрути та порядок руху;

- видання начальникам піших і транспортних колон витягів із схем маршрутів, забезпечення засобами зв'язку та їх інструктаж;

- організація і контроль посадки евакуйованого населення на транспортні засоби і відправка колон;

- надання необхідної інформації органам виконавчої влади у безпечних районах;

- інформування районних евакуаційних комісії про хід евакуації.

Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати 4 годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації. Контроль за роботою евакуаційних органів здійснюють керівники відповідних органів виконавчої влади (об'єктів), яким підпорядковані ці органи. Планування евакуації проводиться для населення, яке мешкає у зонах можливою катастрофічною затоплення, небезпечного РЗ, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха (масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів), зсувів, паводків, підтоплень та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками), великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей), а також в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50- кілометровій прикордонній смузі. Евакуація населення із зон небезпечного РЗ навколо атомних електростанцій планується і проводиться для АЕС потужністю до 4 ГВт — у радіусі 30 кілометрів, а для АЕС потужністю більше 4 ГВт — у радіусі 50 кілометрів. План евакуації розробляється евакуаційною комісією відповідного рівня, затверджується керівником відповідного органу виконавчої влади, який очолює цю комісію, погоджується з керівником відповідного органу виконавчої влади, який приймає і розміщує евакуйоване населення, та підписується головою евакуаційної комісії. У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються: висновки з оцінки обстановки у разі виникнення НС; порядок оповіщення населення про початок евакуації; кількість населення, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями; терміни проведення евакуації; склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність; кількість населення, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки; розподілення об'єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктами) розміщення та евакуаційними напрямками; маршрути евакуації; райони (пункти) розміщення евакуйованого населення; пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки у безпечному районі, порядок доставки населення з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення; заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення у безпечному районі; порядок організації управління і зв'язку.

На карті (схемі) позначаються: райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки(висадки); схема оповіщення, організації зв'язку і управління; розміщення евакуйованого населення по об'єктах у безпечному районі. Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються основні завдання служби, перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів, терміни виконання завдань. Евакуаційна комісія відповідного органу виконавчої влади, на території якої планується розміщення евакуйованого населений, розробляє план його прийняття і розміщення у безпечному районі. Для евакуації населення із зон РЗ навколо АЕС визначається не менш як два райони для розміщення евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру. Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване населення із зон РЗ навколо атомних електростанцій, зон катастрофічного затоплення та землетрусу, видають ордери на право зайняття громадських будівель і приміщень. У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення НС. На всіх громадян, які підлягають евакуації, завчасно складаються списки за об'єктами і житлово-експлуатаційними організаціями у трьох примірниках, один з яких залишається на об'єкті або в ЖЕО, другий (у разі одержання рішення про проведення евакуації) після уточнення списків надсилається на збірний евакуаційний пункт, третій - до евакуаційної комісії району (пункту) розміщення. План евакуації населення щороку уточнюється станом на 1 січня.

Порядок проведення евакуації

3 отриманням рішення (сигналу) про проведення евакуації евакуаційні комісії уточнюють завдання керівникам об'єктів щодо проведення евакуаційних заходів, контролюють стан оповіщення населення, його збору, формування колон (через начальників маршрутів), забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації, а також разом з транспортними службами — готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання, підтримують постійний зв'язок з начальниками маршрутів та з органами виконавчої влади безпечних районів, інформують їх про хід евакуації. У райони розміщення евакуаційних органів та населення, яке підлягає евакуації, направляються представники евакуаційних комісій для вирішення питань прийняття, розміщення і життєзабезпечення евакуйованого населення. Керівники ЖЕО здійснюють оповіщення непрацюючого населення про порядок проведення евакуації, разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я забезпечують прибуття до ЗЕП громадян, які з поважних причин не можуть самостійно прибути на ці пункти. ЗЕП призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон та ешелонів, а також забезпечення відправлення їх до пунктів посадки на транспортні засоби та вихідних пунктів руху пішки. Кожний ЗЕП має свій номер і за кожним з них закріплюється певна кількість об'єктів. ЗЕП, проміжні пункти евакуації та ПЕП забезпечуються зв'язком з районними, міськими, районними у містах, селищними, сільськими, об'єктовими евакуаційними комісіями, пунктами посадки на транспортні засоби, вихідними пунктами руху пішки, з медичними і транспортними службами. ППЕ розгортаються на межах зон РЗ або ХЗ. ПЕП розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів (пунктів) розміщення. Начальники ЗЕП уточнюють з керівниками підприємств та організацій чисельність евакуйованого населення і порядок його відправлення, організовують реєстрацію та облік населення, формують піші і транспортні колони, здійснюють посадку населення на транспортні засоби, доповідають евакуаційній комісії району, міста, району у місті про його відправлення. Вони інструктують начальників ешелонів і старших колон, організовують надання медичної допомоги евакуйованому населенню, охорону громадського порядку. Евакуація особового складу ЗЕП здійснюється після проведення загальних евакуаційних заходів. Керівник органу виконавчої влади і евакуаційна комісія безпечного району, організовують підготовку пунктів висадки, розгортають ПЕП, уточнюють кількість прибулих і порядок подачі транспортних засобів для їх вивезення з пунктів висадки, а також з ППЕ до пунктів розміщення, контролюють роботу керівників об'єктів безпечних районів з прийому і розміщення евакуйованого населення. У разі оголошення евакуації громадяни самостійно на міських транспортних засобах, які у цей період працюють цілодобово, прибувають на ЗЕП. Працівники цих пунктів розподіляють громадян, які підлягають евакуації, за транспортними засобами, інструктують їх і забезпечують посадку на транспортні засоби. Схема евакуації населення наведена на рис. 2.7.

Інженерний захист територій.

Заходи інженерного захисту території можуть істотно вплинути на загальну ефективність цивільного захисту. Для його забезпечення необхідно: під час розроблення генеральних планів забудови на­селених пунктів і ведення містобудування враховувати особливу схильність регіо­нів та окремих площ до проявів небезпечних і катастрофічних явищ; забезпечувати раціональне розміщення ПНО з урахуванням можливих наслідків у разі аварій для безпеки насе­лення і довкілля; будувати будинки, споруди, інженерні мережі і транспортні кому­нікації з заданими рівнями безпеки і надійності; розробляти і запроваджувати заходи для безаварійного функціонування ПНО; створювати комплексні схеми захисту населених пунктів та об'єк­тів господарювання від небезпечних природних процесів; розробляти і здійснювати регіональні та місцеві плани запобігання і ліквідації наслідків НС; організовувати випереджувальне будівництво протизсувних, протиповиневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення; реалізовувати заходи щодо санітарної охорони території. Ці заходи повинні виконуватися всіма органами виконавчої влади і уста­новами, які наділені відповідними повноваженнями.

Визначення необхідних обсягів, сил та засобів, щодо виконання ремонтних та відбудовних робіт на ОГД.

При плануванні й організації РВР на ОГД варто визначити види й обсяги робіт, розробити проект відновлення зруйнованих елементів, підготувати робочу силу, оснащення, механізми, інструмент, виконати матеріально-технічне забезпечення. При цьому треба пам'ятати, що роботи прийдеться вести самотужки на базі внутрішніх можливостей і місцевих ресурсів з урахуванням змушених відхилень від прийнятих будівельних, технічних і інших норм мирного часу. РВР зводяться до середнього відбудовного ремонту й орієнтовно можуть бути проведені протягом 1…4 тижнів. Обсяг РВР (W) визначається за формулою (у тис. грн.):

W = G F,

де G – відносна величина збитку в залежності від характеру руйнувань; F – балансова вартість основних виробничих фондів. F = F_б + F_т + F_о (F_б – виробничі будівлі; F_т – технологічне устаткування; F_о – енергетичне устаткування.

Кількість робочої сили, необхідної для виконання РВР визначиться:

R = W/N = G F/N,

де N – норма виробітки на одного працюючого за рік ( у тис. грн.).

Час необхідний для виконання РВР визначиться за формулою:

T₁ = 12 R/R₁ при T₁T,

де T – директивний час, необхідний для виконання РВР, встановлений відповідним міністерством (відомством); R₁ – кількість робочої сили (чол.), яка виділяється для виконання РВР; 12 – тривалість робочої зміни воєнного часу, г.

Потреба у матеріалах, виробах, устаткуванні для проведення РВР визначається за формулою:

G = W g,

де g – норма витрат матеріалів, виробів, устаткування (будівельні, сантехнічні, технологічне устаткування, електротехнічні матеріали за довідковими нормами) на 1 млн. грн.

Рівень задоволення потреб ОГД у матеріалах, виробах, устаткуванні визначається за формулою:

Q₁ = Q₂/Q 100,

де Q₂ – кількість матеріалів, що збереглися на ОГД і можуть бути використаними для виконання РВР (за видами робіт), у %.

Медичний захист.

НС з медичної точки зору – це обставина, що виникла раптово, при якій можливості органів охорони здоров’я з попередження та ліквідації, медико-санітарних наслідків НС не відповідають потребам і вимагають залучення додаткових сил та засобів чи суттєвої зміни повсякденних форм та методів роботи. Медико-санітарні наслідки НС – санітарні втрати та характеристика впливу НС на здоров’я населення, потреби постраждалих у медичній допомозі, умови проведення лікувально-евакуаційних заходів в зоні НС, санітарно-гігієнічна та санітарно-епідеміологічна обстановка в районі НС, дезорганізація системи управління територіальною охороною здоров’я, втрати медичних сил і засобів. Можливість виникнення НС обумовлена, перш за все, територіально, тому першими для ліквідації медико-санітарних наслідків завжди виступають медичні сили і засоби територіального рівня. До заходів запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя у районах НС належать:

- планування і використання існуючих сил та засобів органів охорони здоров'я, незалежно від їх відомчої належності;

- розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікуваль­них закладів;

- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

- контроль за продуктами харчування, питною водою і джерелами во­допостачання;

- завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

- накопичення медичних засобів захисту, медичного та спецмайна і техніки;

- контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та хімічною ситуацією;

- підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Існуюча система надання медичної допомоги при НС передбачає систему поетапного лікування постраждалих. Медична допомога при цьому надається послідовно безпосередньо в осередку ураження та на етапах медичної евакуації. В осередку ураження – самодопомога, взаємодопомога та перша медична допомога повинна надаватися спеціально підготованими для цього учасниками рятувальних робіт, аварійно-рятувальних формувань. Постраждалі доставляються із осередку ураження на пункти збору постраждалих першого етапу евакуації. Під етапом медичної евакуації розуміють формування і заклади Служби медицини катастроф, що розгорнуті на шляхах евакуації постраждалих і забезпечують їх прийом, медичне сортування, надання певного, регламентованого для даного етапу, обсягу медичної допомоги та підготовку до подальшої евакуації або лікування до кінцевого результату. При НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку ураження прибувають і починають працювати згідно із своїми функціональними обов’язками бригади швидкої медичної допомоги, які обслуговують населення даної території в повсякденних умовах. Бригади ШМП надають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську) допомогу постраждалим і евакуюють їх в стаціонарні медичні заклади.

Особливості надання першої медичної допомоги в осередках ураження ЗМУ

Характер ураження населення, військ ЗС та формувань ЦО під час застосування ЗМУ може бути різноманітним. Так, в наслідок безпосереднього впливу ударної хвилі у людини спостерігаються розриви внутрішніх органів, переломи кісток кінцівок, забиті місця, вивихи, тощо . Крім того, при руйнуванні будинків можливі поранення їх уламками. Світлове випромінювання ЯВ може спричинити опіки й осліплення різного ступеня ваги. Поразка ПР і влучення РР у рани, в органи дихання, у кишечник людини призводять до захворювання гострою променевою хворобою. Поряд з цим на деяких незахищених людей вражаючі фактори ЗМУ можуть впливати, викликаючи комбіновану поразку (поранення, опік і променеву хворобу). Варіанти ураження можуть бути найрізноманітніші, але найбільшу небезпеку для життя людини являють кровотечі з ушкоджених великих кровоносних судин (артерій та вен), проникаючи поранення в грудях, закриття входу до гортані ушкодженими тканинами обличчя, язику, переломи кісток стегна, тощо. Тому, вміння надавати першу медичну допомогу при кровотечах сприяє збереженню здоров’я, а у багатьох випадках і життя людини.

Своєчасна зупинка кровотечі є найважливішим заходом при наданні першої медичної допомоги ураженим. За своїм характером кровотечі можуть бути артеріальними (при пораненнях артерій), венозними (при пораненнях вен) та капілярними (при пораненнях дрібних кровоносних судин). При артеріальній кровотечі кров яскраво-червоного кольору викидається з рани поштовхами у виді пульсуючого фонтана в такт кожному скороченню серця. При венозній кровотечі кров темно-червоного кольору випливає з рани рівномірним струменем, не пульсує. Кров з ушкоджених капілярів виділяється звичайно рівномірно по всієї поверхні рани. Капілярні кровотечі як правило безпечні. Для того, щоб зупинити артеріальну і венозну кровотечі, потрібно припинити вільний вихід крові з ушкодженої артерії чи вени шляхом стискування їхніх стінок і закриття просвіту. Тому для зупинки кровотечі можна рекомендувати наступні основні способи: пальцеве притиснення кровоносних судин у визначених місцях до підлягаючих кісток, накладення джгута чи закручення, згинання руки або ноги в суглобах, а іноді й накладення пов'язки, що давить. В усіх випадках до моменту накладення джгута, чи закручення пов'язки, що давить, необхідно зупинити кровотечу за допомогою пальцевого притиснення. Після зупинки кровотечі необхідно закрити рану пов'язкою. Серед уражених ЗМУ можуть бути потерпілі з внутрішньою кровотечею, при якій кров не випливає назовні. Така кровотеча нерідко має місце при ударі живота і супроводжується розривом селезінки, печінки, кишечнику й ін., при забитих місцях грудної клітки з ушкодженням легень, а також при пораненнях, що проникають у черевну і грудну порожнини тіла людини. Визначити внутрішню кровотечу в постраждалого безпосередньо в осередку важко. Однак при наявності в нього різкої блідості обличчя, холодного поту, синюшного фарбування губів, сильної слабості, частого пульсу, або такого, що ледь прощупується, слід припустити можливість внутрішньої кровотечі. При ушкодженні легень кров може бути у мокротинні, при розриві бруньок — у сечі.

Перша допомога при підозрі на внутрішню кровотечу внаслідок удару (поранення) в області грудної клітки, живота, голови зводиться, насамперед, до надання потерпілим повного спокою. Потерпілим із ударом грудної клітки придається напівсидяче положення, при ударі живота не можна давати пити та їсти.

Від подальшого забруднення та потрапляння інфекції рану захистить вчасно і правильно накладена пов'язка. Крім того, пов'язка сприяє більш швидкій зупинці кровотечі з капілярів. Кожна рана вважається забрудненою (інфікованою). Це обумовлено тим, що на поверхні більшості предметів, котрі ранять, як і на одязі ураженого, а також на всіх оточуючих речах знаходяться хвороботворні мікроби. Останні можуть проникнути у рану як при пораненні (первинне забруднення), так і після нього, а також при наданні першої медичної допомоги (вторинне забруднення). Одним з основних вимог при наданні першої допомоги ураженим є дотримання правил, що попереджають вторинне занесення мікробів до рани. В наслідок забруднення рани можуть виникнути такі небезпечні для життя ураженого захворювання, як загальне зараження крові (сепсис), правець, газова гангрена. Тому насамперед необхідно попередньо ретельно знезаражувати всі предмети, що стикаються з поверхнею рани: руки, перев'язний матеріал, білизна, тощо. Часто вторинне забруднення ран виникає за неправильним або несвоєчасним накладення пов'язки. Особливо важливо закрити ранену поверхню стерильним або чистим підручним матеріалом (простирадлом, смугами білизни, рушником). При наданні допомоги ураженому найкраще застосовувати для накладення пов'язок антисептичний індивідуальний перев'язний пакет чи бинт. Якщо їх немає, можна використовувати смуги бавовняної й іншої легко вбираючої кров тканини, косинки, вирізані у формі трикутника, з розміром сторони приблизно 100 см. Не слід намагатися знищити мікробів ніякими лікарськими засобами безпосередньо в рані . При можливості шкіру навколо рани перед накладенням пов'язки змазують настойкою йоду, стежачи за тим, щоб вона не потрапила на рану, тому що це може спричинити опік тканин і більш тривале загоєння рани. Перш ніж приступити до накладення пов'язки, необхідно звільнити тіло навколо рани від одягу. У залежності від стану ураженого і розташування рани одяг слід зняти, чи загорнути або розрізати (бажано по шві чи над раною).Шкіру навколо рани, як було сказано вище, можна змазати настойкою йоду. Промивати рану йодом, витягати з неї сторонні предмети, а також торкати руками не рекомендується, щоб не створити умови для її вторинного забруднення.Правильно і вчасно накладена пов'язка захищає рану від мікроорганізмів і сприяє якнайшвидшому її загоєнню. Для пов'язки найпростіше використовувати ППІ. При розкритті індивідуального перев'язного пакета треба намагатися не порушувати стерильність (чистоту) однієї зі сторін подушечок пакета. Під час бинтування бинт звичайно тримають у правій руці. Однієї з найбільш частих травм в осередку ураження ЗМУ є переломи кісток кінцівок, хребта й ін. Розрізняють два основних види переломів кісток — відкриті та закриті. Якщо в області перелому не порушена цілісність шкірних покривів, то це закритий перелом, якщо ж порушена (мається рана), то - відкритий. Найбільш характерною ознакою перелому є сильний біль у місцях ушкодження, а нерідко значна зміна форми, і навіть укорочення ушкодженої кінцівки в порівнянні зі здоровою. Переломи кісток ноги чи руки звичайно супроводжуються втратою функції кінцівки. Так при переломі кісток ноги потерпілий не може ні підняти ногу, ні стояти на ушкодженій нозі. Ознаками закритого перелому є зміна форми кінцівки, припухлість, синець, різкий біль. Відкритий перелом характерний рваною раною й відламками кісток, що стирчать. Сильний біль в області перелому може привести до різкого гноблення діяльності нервової, серцево-судинної й інших систем організму. В наслідок ураження організм може опинитися у важкому стані, який має назву шоку, і часто приводить до загибелі пораненого в перші ж години після травми.

Необережне поводження з ушкодженою кінцівкою може нанести додаткове ушкодження нервам та судинам за рахунок відламків кісток і погіршити стан потерпілого. Тому надання допомоги при переломах вимагає вмілого підходу. Для профілактики розвитку шоку ураженому дають тепле питво при можливості з алкоголем (якщо немає ушкодження живота), а нижнім кінцівкам додають трохи підняте положення. При будь-якому виді перелому або ж підозрі на нього необхідно забезпечити нерухомість ушкодженої частини тіла. Це попередить можливість зсуву відламків кісток у період виносу і транспортування потерпілого. Для забезпечення нерухомості ушкодженої частини тіла застосовуються спеціальні шини (дротові, фанерні й ін.), а також використовується різний підручний матеріал (дошки, лозини, тощо) і прибинтовання ушкодженої кінцівки до здорової (руку до грудної клітки, ногу до ноги). При відкритому переломі необхідно насамперед накласти на рану стерильну пов'язку (а при кровотечі джгут). Потім забезпечити умови нерухомості ушкодженої частини кінцівки.

Першу допомогу при закритому переломі потрібно надавати обережно, щоб не спричинити додаткового ушкодження за рахунок зсуву відламків кісток (розриви шкірних покривів та утворення відкритого перелому, кровотечі). При накладенні шини слід пам'ятати, що вона тоді надійно забезпечує нерухомість відламків кісток, коли захоплює не менш двох суглобів (один вище, а інший нижче місця перелому). При переломах кісток гомілки, стегна і плеча рекомендується користатися двома шинами. Одна шина накладається на внутрішню, а інша на зовнішню поверхні безпосередньо на одяг і зміцнюється бинтами. Шина повинна щільно прилягати до зламаної кінцівки. При відсутності одягу на ушкодженій нозі чи руці шину бажано попередньо покрити товстим шаром вати, матерії, тощо і лише потім прибинтовувати до кінцівки.

При наявності забитих місць, здавлень вивихів, розтягання зв’язувань перша медична допомога має низку особливостей. Забитим місцем (ударом) називають ушкодження тканин і органів без порушення цілості шкірного покриву. Забите місця звичайно супроводжуються розривом кровоносних судин у тканинах, в наслідок чого виникають підшкірні або внутрішньо-м'язові крововиливи — синці. Ознаками забитого місця є біль, припухлість і синець, що з'являється через кілька хвилин чи годин. Область забитого місця при можливості необхідно відразу ж змазати йодом і накласти на неї пов'язку, що давить, (для зменшення кровотечі в забитих тканинах). У перші дві доби застосовується холод, потім переходять до теплових процедур. При ударах голови, грудної клітки, живота можуть бути ушкоджені внутрішні органи. Можливі також і внутрішні кровотечі. При підозрі на внутрішню кровотечу (блідість, млявість)потерпілим до прибуття лікаря надається повний спокій.

У результаті руйнування будинків можуть виявитися здавленими важкими уламками частини тіла людини, особливо кінцівки. У таких випадках потрібно якомога швидше звільнити людину з-під завалів. Потім на кінцівку, що піддалася тривалому здавлюванню, накладають шину, як це робиться при переломах кісток, і ношами потерпілий виноситься з осередку ураження. Це необхідно робити тому, що при тривалому здавлюванні відбувається розтрощування м'язів та інших тканин тіла без порушення цілісності шкіри. В наслідок цього в наступному може розвитися сильний набряк кінцівки, найтяжке отруєння організму продуктами розпаду, що виділяються з розтрощених тканин та інші явища.

Зсув суглобного кінця однієї кісти за межі суглобної поверхні іншої має назву вивиху. Іноді також може відбуватися розрив суглобної сумки. Основними ознаками вивихів є: різкий біль, припухлість, зміна форми суглоба, неприродне положення кінцівки, неможливість руху в суглобі, синець. Перша допомога при вивиху звичайно обмежується створенням максимального спокою і нерухомості суглоба шляхом накладення шин чи прикріплення ушкодженої кінцівки до тіла. Так, при вивиху руки потрібно зігнути її в ліктьовому суглобі під прямим кутом і прибинтувати до тулуба або ж підвісити на косинці. При вивиху руки у променезап’ястку ноги або в гомілковостопному суглобах накладається туга восьмиподібна пов'язка. При вивиху ноги накладається шина, як це прийнято при переломах кісток. Вправляти вивихи дозволяється тільки медичним працівникам на медичних пунктах.

Ушкодження сухожильних волокон, після чого настає їхнє перерозтягання має назву розтягання зв'язувань. Ознаками розтягання зв'язувань є біль, припухлість. При наданні допомоги необхідно за можливістю змазати область суглоба настойкою йоду, накласти тугу восьмиподібну пов'язку на суглоб, у наступні дні застосовувати теплові процедури, масаж.

Ушкодження тканин тіла в наслідок впливу високої температури має назву опіку. Розрізняють чотири ступені опіків. Перша допомога при опіку містить гасіння палаючого одягу і накладення пов'язки. Гасіння одягу здійснюється за допомогою швидкого щільного вкутування потерпілого ковдрою, плащем, іншими способами, що припиняють доступ кисню повітря для підтримки горіння. Одяг, який пристав до поверхні опіку, не знімають, а місце опіку закривають пов'язкою. За можливістю потерпілим дають знеболюючі засоби, алкоголь, тепле питво, тощо. При опіку першого ступеня, якщо можливо, обпалену ділянку шкіри змазують спиртом чи розчином перманганату калію або 2% розчином соди (чайну ложку на склянку води) з наступним накладенням пов'язки з будь-яким несолоним жиром. При опіках другого ступеня перед накладенням пов'язки слід змазати обпалену поверхню спиртом чи розчином перманганату калію, не розкриваючи пухирі. Потерпілий, що одержав важкі та великі опіки, звичайно відчуває озноб, тому після накладення пов'язки або обгортання чистим простирадлом його необхідно за можливістю перенести в тепле приміщення чи ж укутати в ковдру, дати гарячий чай, тощо. При опіках третього і четвертого ступеня на обпалену поверхню накладають пов'язку. Після надання першої допомоги уражених направляють до найближчого медичного пункту.

РР, що випали з хмари, яка утворилася при ЯВ, фізично являють собою попіл, пил, звичайно темно-сірого кольору. При тривалому перебуванні на поверхні тіла людини вони можуть спричиняти поразку шкіри у вигляді опіку з наступним лущенням і навіть виразкою, що важко піддається, лікуванню. Легкорозчинні РР, потрапивши у рану чи на опікову поверхню, можуть швидко всмоктуватися в кров, осідати в різних органах людини й уражати організм зсередини. При влученні до організму значної кількості РР може розвитися гостра променева хвороба того чи іншого ступеня ваги. Аналогічну дію спричиняють РР, що потрапили до організму людини через органи дихання (ніс, легені) і травлення (рот, шлунок, кишечник). Це може бути при диханні незахищеним носом і ротом, а також при прийомі їжі на місцевості, яка заражена РР. При поразці людини ПР під час ЯВ, так само як і при опроміненні на місцевості, зараженої РР із високим рівнем радіації, а також при потраплянні значної кількості РР усередину її організму може розвитися гостра променева хвороба. Ступінь ваги та швидкість її розвитку залежать в основному від дози опромінення. При опроміненні людини в межах 200…300 Р через кілька годин після опромінення з'являються запаморочення, загальна слабість, нудота, блювота, а в ряді випадків — головний біль, біль у животі, втрата апетиту, розлад шлунку. Такий стан (первинна реакція) звичайно продовжується від декількох годин до двох діб. Потім усі ці явища проходять і настає період привіджуванного благополуччя (схований період). Його тривалість може бути різною (дні і тижні) у залежності від дози опромінення. Чим більше доза опромінення, тим він коротше. Після схованого періоду настає розпал хвороби. Він виявляється в різкої слабості, нездужанні, нудоті, блювоті, поносі, лихоманці, крововиливах, кровоточивості, змінах у крові й ін. Видужання настає повільно — через кілька тижнів і місяців. Хронічна променева хвороба виникає під впливом тривалого чи багаторазового опромінення невеликими дозами, а також при кількаразовому влученні невеликих кількостей РР усередину організму.

Перша допомога при зараженні РР зводиться до захисту носа, рота, очей, ран та опіків від влучення в них РР. З цією метою використовують протигаз. За відсутністю протигаза можна застосовувати захисні респіратори й інші засоби, призначені для захисту органів дихання робітників та службовців небезпечних промислових виробництв (хімічне, гірничорудне, тощо). Своєчасне накладення пов'язок на рани й опіки попереджає зараження їх РР. Пов'язки, що накладені на заражені рани, сприяють видаленню РР з них. Поряд з цим вживають заходів для видалення РР з відкритих частин тіла й одягу людей, що піддалися зараженню. При потраплянні РР усередину організму з їжею чи водою потрібно провести промивання шлунка. Робиться це таким чином: беруть чисту (незаражену) воду (краще теплу), додають у неї одну-дві столові ложки питної соди (на 3…4 склянки води) і дають потерпілим випити. Відразу ж роблять роздратування м'якого неба ложкою або пальцем з одночасним натисненням іншою рукою на підложкову область, викликаючи тим самим блювоту. Цю процедуру повторюють до двох-трьох разів. На закінчення дають прийняти проносну сіль (до 25 г). З появою ознак первинної реакції (нудота, слабість) ураженому слід дати аерон, димедрол та інші лікарські засоби. Для попередження розвитку променевої хвороби в уражених та для профілактики радіаційного ураження людей, що працюють на місцевості з високими рівнями радіації, використовують спеціальні медикаменти (засоби для профілактики променевої хвороби). Після того, як уражений одержав першу медичну допомогу на місці поразки або сам собі зробив її, йому необхідно звернутися в найближчий медичний пункт. Особи, що не втратили здібності пересуватися, виходять з осередку самостійно чи за допомогою інших легко уражених. Важко і середньої ваги уражених потрібно виносити з осередку силами легко поранених та особового складу формувань ЦО. У зв'язку з значною потребою в силах та засобах для виносу уражених із завалів і обмеженими можливостями формувань дуже важливо встановлювати черговість у винесенні й евакуації уражених. У першу чергу потрібно виносити і вивозити з осередку тяжкопоранених (з накладеним джгутом, пораненням в області живота, грудної клітки та черепа, а також тих, що довгостроково знаходилися під руїнами, з переломами стегна і т.п.). Винос уражених з осередку може здійснюватися різними способами: на спеціальних санітарних ношах, за допомогою підручних засобів, таких як дошки, аркуші заліза, простирадла, ковдри, тощо. Крім цього, уражених можна виносити на руках, лямках і ременях. Спосіб виносу залежить від місця і характеру ушкодження, загального стану, наявності засобів виносу й ін.

Перша медична допомога ураженим БОР

БОР проникають в організм різними шляхами: через органи дихання, травлення, шкіру, слизові оболонки очей, через рани. Найбільше привабливими для БОР є органи дихання. Усмоктування БОР у легенях відбувається дуже швидко. Це пояснюється тим, що легені мають значну поверхню (у дорослої людини вона досягає десятків квадратних метрів) і дуже легко проникненні. Багата кровоносна мережа легень обумовлює швидке й безпосереднє надходження отрути у кров. Встановлено, що дія отрути у цьому випадку виявляється приблизно в 20 разів швидше, ніж при потраплянні до шлунку. Надходження БОР до організму через неушкоджену шкіру відбувається повільно, тому що для багатьох з них вона є значним бар'єром. Однак БОР порівняно швидко проникають через такі ділянки шкіри, як пахвова і пахова область, внутрішня поверхня ніг та рук, інші ділянки, де шкіра більш тонка і ніжна. Проникність шкіри збільшується за рахунок пітливості та зволоження. Проникнення БОР до органів травлення відбувається головним чином із зараженою водою і зараженими харчовими продуктами. В роті чи стравоході БОР можуть здійснювати місцеву (припікальну) дію, а при усмоктуванні в кров спричиняти і загальне отруєння. Потрапляючи до шлунку, БОР можуть викликати сильну блювоту і болісні відчуття. Вхідними шляхами для БОР є і слизові оболонки очей, через які отрута швидко всмоктується. При цьому може виникати як порушення зору, так і загальне отруєння організму. Надходження БОР до організму здійснюється також через ранену поверхню, особливо через м'язову тканину, що рясно постачена кровоносними судинами.

БОР нервово-паралітичної дії (табун, зарин, зоман), уражають нервову систему людини, викликаючи судороги м'язів та параліч життєво важливих центрів у мозку. Вражаюче дія цього типу БОР розвивається дуже швидко (через кілька хвилин). Пари цих БОР не дратують очі та носоглотку, шкірні покриви та слизові оболонки через які вони можуть всмоктуватися в кров. Тому дія їх спочатку непомітна для ураженого. При впливі невеликих кількостей цих БОР спостерігаються звуження зіниць, біль в очах, почуття ваги в грудях, занепокоєння, утруднення дихання, розлад рухів, може бути слинотеча. При потраплянні до організму великої кількості БОР цієї групи настає втрата свідомості, параліч ніг та рук, сильні судороги і смерть.

Перша допомога при поразках БОР складається у швидкому припиненні подальшого надходження їх до організму. Для цього негайно надягають протигаз і за допомогою шприца-тюбика вводять антидот. Якщо уражений не може самостійно надягти протигаз, то йому в цьому допомагають. В окремих випадках можуть виникнути утруднення для надягання протигаза. До них належать: поранення в обличчя, голову, важкий несвідомий стан, тощо. Тоді застосовуються протигази зі спеціальними масками. Якщо на обличчі маються краплі БОР, то перед надяганням протигаза їх необхідно видалити. З появою болю носі, горлі, грудях потрібно роздавити голівку ампули з проти димною сумішшю, укласти її під маску протигаза і дихати парами рідини до зменшення болі. У разі з’явлення м'язових посмикувань, розладі зору чи судорогах негайно вводять протиотруту (антидот) зі шприца-тюбика. Укол слід робити в зовнішню поверхню плеча чи стегна безпосередньо через одяг, щоб уникнути додаткового зараження БОР. Поза осередку ураження шкіру перед уколом оголюють. Якщо БОР потрапило в шлунок, необхідно негайно викликати блювоту. Антидот у цьому випадку вводять, не очікуючи появи ознак отруєння. Ураженого потрібно якнайшвидше винести з осередку ураження. Поза осередком здійснюється часткова санітарна обробка і доповнюється перша допомога (підправляють пов'язки, що збилися, шини, тощо), при зупинці дихання або при важкому його порушенні ураженому роблять штучне дихання. Заражений одяг знімається з ураженого.

БОР загально отрутної дії (синильна кислота й ін.) проникають до організму у вигляді пар через органи дихання. Вони можуть проникати і через неушкоджену шкіру, але лише при дуже високій концентрації або в крапельне жидком стані. Дія цих БОР відрізняється швидкістю — негайно чи незабаром після проникнення до організму. У легких випадках отруєння з'являються головний біль, запаморочення, нудота; при середній вазі — слабість, задишка, блювота, біль у підложкової області, яскраво-рожеве фарбування шкіри, кров у сечі й ін. У важких випадках отруєння розвивається бурхливо: задишка, втрата свідомості, судороги і смерть. При поразці БОР типу синильної кислоти перша допомога повинна бути зроблена дуже швидко, безпосередньо в осередку ураження. На ураженого негайно надягають протигаз і під лицьову частину маски вводять антидот для вдихання. Для введення антидота відтягають маску протигаза збоку і закладають ватку чи ампулу з амілнітритом або пропилнітритом, попередньо роздавивши її пальцями через марлеву обгортку. Потерпілий вдихає пари антидота, які швидко проникають у кров і знімають дію БОР. При зупинці дихання ураженому роблять штучне дихання.

БОР шкірно - наривної дії (типу іприт, люїзит). Отруйна дія цих речовин виявляється як у поразці шкірних покривів та інших органів, так і в загальному отруєнні організму. Наприклад, у крапельне рідкому і пароподібному стані вони уражають шкіру, очі, у пароподібному — органи дихання. При влученні з їжею і водою вони уражають органи травлення. Потрапляючи на незахищену шкіру людини, вони через кілька годин викликають почервоніння, сильне печіння, пухирі, а потім і виразки. У залежності від кількості БОР, що потрапили на шкіру, стану організму, температури повітря поразка шкіри від БОР типу іприт, люїзит може сповільнюватися або прискорюватися. При зараженні люїзитом поразка шкіри й інших органів розвивається швидкіше (через кілька хвилин) і протікає бурхливо. Перша допомога при поразці БОР типу, іприт полягає в негайному надяганні протигаза. Якщо краплі іприту потрапили на обличчя, їх видаляють і знешкоджують за допомогою рідини індивідуального протихімічного пакета до надягання протигаза. При влученні крапель іприту в очі їх промивають 2% розчином соди (чайна ложка на склянку води) або чистою водою. Промивання очей необхідно проводити якнайшвидше, по можливості в перші секунди після зараження. Перед обробкою заражених ділянок шкіри й одягу видимі краплі іприту, не розмазуючи, обережно видаляють ватою й іншим матеріалом. При відсутності ІПП для видалення крапель БОР можуть бути застосовані бензин, гас, спирт та ін. Вони не знешкоджують БОР, а тільки розчиняють їх. Тому тампони, кульки з марлі, вати й інші незаражені тканини злегка змочують цими рідинами, щоб при знятті БОР вони не затікали на незаражену шкіру. Зняття БОР зі шкіри роблять обережними щипкоподібними рухами. Найкращим засобом, що руйнує іприт, є розчин хлораміну. При поразці люїзитом заражені ділянки шкіри обробляють рідиною протихімічного пакета, а за його відсутністю змазують протягом 1…2 хвилин настойкою йоду. Якщо перерахованих засобів знешкодження іприту (люїзиту) бракує заражені ділянки шкіри обмивають теплою водою з господарським чи зеленим милом, розчином питної соди (чайна ложка соди на склянку води). Обмивання, почате через 3 хвилини після зараження, може запобігти поразки. При влученні БОР типу іприт у шлунок необхідно викликати кілька разів блювоту. За можливістю для промивання шлунка використовують 2% розчин соди, а при відсутності соди промивають чистою водою.

БОР задушливої дії (фосген, дифосген і ін.) легко перетворюються в газо- та пароподібний стан і вражають головним чином органи дихання, спричиняючи набряк легень. Після отруєння уражений відчуває солодкуватий присмак у роті, кашель, запаморочення й загальну слабість, частішання дихання. Через якийсь час, після виходу виносу потерпілого з осередку ураження, ці явища минають, а через 4…6 годин або ще раніше настає різке погіршення стану: розвивається задишка, кашель з мокротинням, синюшне фарбування обличчя, головний біль, запаморочення, серцебиття. Перша допомога полягає у надяганні протигазу та наданню повного спокою, та захисту від охолодження. Уражений не повинний ходити і працювати. З осередку його необхідно виносити, тому що кожен його рух підсилює набряк легень. При можливості треба забезпечити дихання киснем. Штучне дихання таким ураженим робити не можна. Для полегшення дихання ураженому розстібають комір, поясний ремінь й ін. При роздратуванні очей, носа, горла їх промивають (на незараженій місцевості) 2% розчином соди чи теплою водою.

Таким чином, більшість сучасних БОР має дуже швидку вражаючу дію і навіть у невеликих кількостях може викликати важкі поразки у людини. Однак уміле використання ЗІЗ, а також своєчасне надання першої медичної допомоги може цілком запобігти поразки людини БОР, чи значно зменшити вагу враження.