- •Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології
- •Тема 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні
- •Тема 3. Злочинність та її основні характеристики
- •Тема 4. Причини й умови злочинності
- •Тема5. Кримінологічне вчення про особу злочинця
- •Тема 6. Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки
- •Тема 7. Організація та методика кримінологічних досліджень
- •Тема 8. Кримінально-правова статистика та її застосування в практичній діяльності органів внутрішніх справ
- •Тема 9. Загальні проблеми запобігання злочинності
- •Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю
- •Тема 11. Організаційні основи діяльності органів внутрішніх справ із запобігання злочинності
- •Тема 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні
- •Тема 3. Злочинність та її основні характеристики
- •Тема 4. Причини й умови злочинності
- •Тема5. Кримінологічне вчення про особу злочинця
- •Тема 6. Проблеми віктимології
- •Тема 7. Організація та методика кримінологічних досліджень
- •Тема 8. Кримінально-правова
- •Тема 9. Загальні проблеми запобігання злочинності
- •Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю
- •Тема 11. Організаційні основи діяльності органів внутрішніх справ із запобігання злочинності
- •Тема 12. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності неповнолітніх
- •Тема 13. Кримінологічна характеристика та запобігання рецидивній злочинності
- •Тема 14. Кримінологічна характеристика та запобігання економічній злочинності
- •Тема 15. Кримінологічна характеристика та запобігання насильницьким злочинам
- •Тема 16. Кримінологічна характеристика та запобігання загальнокримі-нальній корисливій злочинності
- •Тема 17. Кримінологічна характеристика та запобігання організованій злочинності
- •Тема 18. Кримінологічна
- •Тема 19. Кримінологічна характеристика та запобігання необережній злочинності
- •Тема 20. Кримінологічні аспекти
Тема 7. Організація та методика кримінологічних досліджень
7.1. Поняття кримінологічного дослідження
Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розробляти конкретні заходи, спрямовані па боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності.
Отже, кримінологічні дослідження дають змогу на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити та втілити в правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності.
Наукове дослідження в кримінології - це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявам.
У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:
підготовчий;
збір первинної кримінологічної інформації;
упорядкування й обробка зібраної інформації;
аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.
Отож підготовка кримінологічного дослідження охоплює:
добір методології дослідження;
обґрунтування теоретичних засад і логічної послідовності дослідження;
вироблення інструментарію (анкети, бланки інтерв'ю тощо);
розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юерові, спостерігачеві тощо);
формування дослідницької групи відповідно до мети та завдань дослідження (розробників програми й інструментарію,
118
119
виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсумкового звіту);
навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.);
розробка програми обробки даних.
7.2. Мета й завдання кримінологічного дослідження
Як і при будь-якому дослідженні, при вивченні злочинності важлива роль відводиться визначенню мети та завдань дослідження.
Мета визначає загальну орієнтацію дослідження. Кримінологічне дослідження проводиться, щоб отримати нові знання: про рівень, структуру, динаміку, характер злочинності в регіоні за визначений відрізок часу, про осіб, винних у вчиненні злочинів, розробити наукові рекомендації щодо усунення чи нейтралізації криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання їй.
Завдання дослідження злочинності витікають з поставленої мети. До них належать:
вивчення кількісних і якісних показників злочинності (рівень, структура, динаміка, характер, географія);
вивчення причин й умов злочинності;
дослідження тих обставин, які формують особу злочинця;
дослідження системи заходів, що здійснюються правоохоронними органами з метою встановлення ефективності їхньої діяльності.
Наукове дослідження в кримінології виконує чотири основних функції: описову, пояснювальну, прогностичну й регулятивну.
Описова функція — це повна й об'єктивна фіксація характеристик об'єктів дослідження та наявних між ними зв'язків і відносин.
Пояснювальна функція — це теоретичний аналіз причиново-наслідкових зв'язків, виявлення закономірностей виникнення, розвитку й функціонування злочинності.
Прогностична функція - це наукове передбачення розвитку явищ злочинності, визначення тенденцій і закономірностей її розвитку в перспективі.
4. Регулятивна функція - полягає в розробці та реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на основі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого в процесі кримінологічного дослідження.
7.3. Об'єкти та суб'єкти кримінологічного дослідження
Складовими елементами кримінологічного дослідження є об'єкти та суб'єкти дослідження.
Об'єкти - це суспільні відносини об'єктивного характеру, що існують поза та незалежно від людської свідомості. Найбільш загальними об'єктами кримінологічних досліджень є такі:
злочинність;
причини й умови здійснення злочинів;
особа злочинця;
заходи, яких вживають державні органи та громадські організації для запобігання злочинам.
Суб'єктами кримінологічного дослідження є конкретні організації, установи чи конкретні особи, що вивчають злочинність. До них належать:
правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути;
творчі колективи та конкретні наукові працівники, а також працівники навчальних закладів.
До вивчення злочинності можуть залучатися й інші відомства та установи (приміром, представники контрольно-ревізійних органів, державного технічного нагляду, фахівці інших галузей знань).
7.4. Види кримінологічних досліджень
Кримінологічні дослідження заведено класифікувати зй кількома підставами:
метою;
системою вибору одиниць сукупності;
методами;
принципом охоплення об'єктів вивчення;
масштабом;
видами злочинів, які вивчаються.
120
121
1. За метою (за цільовою спрямованістю) кримінологічні дослідження поділяються на:
теоретичні - спрямовані на розвиток кримінологічної теорії;
прикладні - спрямовані на вдосконалення практики боротьби зі злочинністю.
2. За системою вибору одиниць сукупності розрізняють дослідження:
суцільні - охоплюють вивчення всіх одиниць генеральної сукупності (наприклад, всі злочини, здійснені на території обслуговування);
монографічні - спрямовані на поглиблене вивчення одного виду злочинності чи явища, що пов'язане зі злочинністю;
вибіркові — вивчають певну частину генеральної сукупності (використовуються для економії сил і засобів, вибірка робиться за допомогою спеціальних методів).
3. За методами (пізнавальним інструментарієм) ви діляють дослідження:
монодисциплінарні - проблема, що досліджується, належить до предмета кримінології та вивчається за допомогою суто кримінологічних засобів і методів;
комплексні - використовують засоби й методи інших наук (скажімо, психології, педагогіки тощо).
4. За принципом охоплення об'єктів вивчення криміно логічні дослідження поділяють на:
територіальні - злочинність вивчається на визначеній території (район, місто, область, держава загалом);
галузеві - злочинність вивчається у визначених галузях народного господарства чи визначеного міністерства, відомства (торгівля, побутове обслуговування, будівництво тощо).
5. За масштабами кримінологічні дослідження поділя ються на:
республіканські;
регіональні (економічні райони);
місцеві (місто, мікрорайон, сільська рада, адміністративна ділянка);
об'єктові (підприємство, установа тощо).
6. За видами злочинності кримінологічні дослідження ви вчають: первинну, рецидивну, міську, сільську, вуличну, побутову
злочинність, злочинність неповнолітніх, молоді, чоловічу, жіночу, групову, організовану та професійну злочинність тощо.
7.5. Поняття кримінологічної інформації
Достовірність наукового дослідження в кримінології може проявити себе тільки на основі збору, опрацювання, аналізу й інтерпретації різноманітної інформації про рівень, структуру, динаміку, характер і географію злочинності, криміногенний контингент, криміногенні та аптикриміногенні фактори, результати роботи державних органів і громадських організацій щодо запобігання цим протиправним явищам у нашому суспільстві.
Під кримінологічною інформацією розуміють сукупність відомостей про злочинність, її причини й умови, про особу злочинця, шляхи та заходи запобігання правопорушенням, про діяльність правоохоронних органів та інших суб'єктів профілактичної діяльності.
До кримінологічної інформації висувається низка вимог: повнота, точність, достовірність, корисність, оптималь-ність, своєчасність73.
Повнота інформації означає, що явище, яке вивчається, повинно бути охарактеризоване з усіх боків у визначених просторово-часових межах.
Точність характеризує ступінь деталізації інформації, адекватне відображення її оригіналу.
Достовірність (репрезентативність) інформації -це об'єктивно правильне відображення якогось явища, котре свідчить, що злочинність виникає внаслідок дії як суб'єктивних, так і об'єктивних причин.
Оптимальність інформації означає, що в ній міститься така кількість відомостей, які дають можливість отримати правильне уявлення про стан злочинності й пов'язані з нею явища, розібратися в суті проблеми й прийняти раціональне рішення.
Зіставність (стабільність) інформації полягає в зборі однотипних відомостей за єдиною програмою, що протягом
73 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - Кн. 1.: Загальна частина. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 35.
122
123
однакових періодів часу дає можливість їх класифікувати, порівнювати, робити обґрунтовані висновки.
Своєчасність (оперативність) полягає у швидкому отриманні, обробці та використанні відомостей для практичних рекомендацій.
Доступність кримінологічної інформації означає відкритість її для суспільства, можливості публікації в засобах масової інформації способів і видів вчинення злочинів з метою запобігання таким ситуаціям у майбутньому.
7.6. Види кримінологічної інформації
У науковій юридичній літературі кримінологічну інформацію, зазвичай, класифікують за правовим значенням і характером змісту.
За правовим значенням інформація поділяється на офіційну та неофіційну.
• Офіційною є інформація, що надається державними ор ганами, громадськими організаціями й оформлена за встанов леними правилами. Вона, у свою чергу, поділяється на:
нормативно-правову (закони, кодекси, постанови, накази, розпорядження);
звітну (офіційна державна та відомча звітність);
процесуальну (кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальних справ);
оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація з оперативно-розшукової роботи органів внутрішніх справ);
довідкову (картотеки, книги обліку подій, аналітичні довідки);
методичну (огляди, методичні пропозиції);
організаційно-службову (перспективні та поточні плани, типові плани проведення операцій, схеми розстановки сил і засобів тощо).
• Неофіційна інформація - це свідчення, що надходять від певних осіб і містять особисті погляди на кримінологічно значущі питання.
Необхідно зазначити, що всі названі види інформації перебувають у тісному зв'язку та доповнюють один одного, це необхідно брати до уваги при дослідженнях.
За змістом розрізняють кримінологічну інформацію статистичну, оперативну та допоміжну.
Статистична інформація - це матеріали офіційної державної статистики про стан злочинності, охорону громадського порядку та результати роботи правоохоронних органів. У встановлені терміни й за єдиною програмою вона направляється до вищих органів і Державного комітету статистики України.
До оперативної інформації належать відомості про поточний стан оперативної ситуації та вживані заходи для її оздоровлення (щодобові оперативні зведення про скоєні злочини й інші правопорушення, які в органах внутрішніх справ готують чергові частини; цільові повідомлення до вищестоящих органів внутрішніх справ про скоєння найбільш тяжких кримінальних злочинів; відомості про стан правопорядку, що надходять до державних установ).
• Під допоміжною кримінологічною інформацією розуміємо відомості про соціально-економічну характеристику об'єкта кримінологічного вивчення (регіон, галузь народного господарства), які впливають на злочинність.
Згідно із запропонованою класифікацією, джерелами кримінологічної інформації можуть бути:
офіційна статистична звітність органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів про стан боротьби зі злочинністю;
кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи, адміністративне провадження;
-криміналістичні й інші обліки органів внутрішніх справ;
різні службові документи, наявні в правоохоронних органах з питань боротьби зі злочинністю та забезпечення громадського порядку (аналітичні довідки, акти інспекторських перевірок);
матеріали спеціально проведених кримінологічних і соціологічних досліджень з проблем боротьби з правопорушеннями;
плани соціально-економічного розвитку різних регіонів і галузей народного господарства, комплексні плани профілактики правопорушень у містах, районах, областях, інші організаційно-правові документи;
-матеріали, що містять відомості про сили та засоби органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів і громадських організацій, котрі ведуть боротьбу зі злочинністю (ДНД, загони допомоги міліції, товариські суди тощо);
-інформація з питань охорони правопорядку, що опублікована в пресі, передана по радіо чи телебаченню;
124
125
-законодавчі й інші нормативно-правові акти;
-наукова література з правових, соціологічних, психологічних і педагогічних проблем.
Наведений перелік інформації, безумовно, не є вичерпним. Залежно від мети, характеру та обсягу дослідження необхідні відомості можуть бути отримані й з інших джерел.
7.8. Програма кримінологічного дослідження
Програма кримінологічного дослідження - це науковий документ, який містить схему логічно обгрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до використання інструментарію та виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки й аналізу інформації).
Вона є стратегічним документом, який дає змогу дійти висновків щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати результативність дослідження.
У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження; дається його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необхідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інформації до теми дослідження; описуються методи та наукові знаряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та загальні терміни проведення дослідження.
7.9. Класифікація методів збору кримінологіч ної інформації
Застосування сукупності методів зумовлює отримання достовірної повної інформації та відповідно сприяє отриманню обгрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обгрунтованості рекомендацій і пропозицій.
А. Зелінський пропонує всі методи поділяти за:
обсягом;
джерелами отримання інформації;
-способами обробки й аналізу кримінологічної інформації;
- дисциплінарною приналежністю74.
74 Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 96.
За обсягом кримінологічне дослідження може бути: суцільним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.
За джерелами отримання інформації розрізняють: опитування, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки, а також психологічні й економічні методи збирання інформації.
За способами обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як: статистика, типізація (класифікація), системио-структурний метод, математичне моделювання та загальнонаукові методи, що застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків і рекомендацій.
За дисциплінарною приналежністю (за початковим походженням) методи кримінології можуть бути: статистичними, соціологічними, психологічними, математичними, кібернетичними й економічними.
7.10. Метод анкетування
Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відповідей респондентів на сформульовані запитання.
Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкетування й інтерв'ювання.
Анкетування - це збирання кримінологічної інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет.
Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка
Анкетування має суттєву перевагу: опитування максимально формалізується, й таким чином забезпечується висока порів пильність відомостей та їх машинне опрацювання; анкетування забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через представників адміністрації чи вислати поштою; витримується вимога анонімності відповідей, що підвищує
126
127
їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і ефективний метод збору первинної інформації.
При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:
зміст запитань повинен відповідати темі та завданням дослідження;
форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента;
запитання повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних;
анкета має бути охайно оформленою;
бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп'ютерного опрацювання.
Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого злочину; група запитань про заходи, вжиті для запобігання йому.
Анкета, що застосовується для збору кримінологічно значущої інформації, складається з таких частин:
вступної - містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;
статусної- формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;
основної- це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;
4) заключної - надається можливість у вільній формі ви словити свій погляд на будь-які питання, що стосуються досліджуваної теми.
За структурою запитання анкети класифікують на:
відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);
напівзакриті- дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?");
• закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, про- попуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (неальтернативнї).
За формою виділяють:
прямі запитання - дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?");
непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.
Загалом анкетування має кілька різновидів:
очне та заочне,
суцільне й вибіркове,
відкрите та анонімне.
Очне анкетування передбачає одержання анкети безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.
Заочне анкетування полягає в розсиланні анкет й отриманні на них відповідей поштою. Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території. Водночас заочне анкетування має чимало недоліків: неповне повернення анкет, отримання відповіді не від тих, кому надсилались анкети, групове заповнення, використання порад інших осіб.
При суцільному анкетуванні бланки заповнюють усі особи визначеної категорії, а при вибірковому -тільки певна частина таких осіб. Достовірність в останньому випадку досягається через випадковий добір одиниць вибіркової сукупності та рівні можливості для кожної одиниці генеральної сукупності увійти до вибірки.
При відкритому анкетуванні респонденти вказують відомості про свою особу (прізвище, імя, по-батькові, час і місце народження, місце проживання, посаду), тож можливий елемент нещирості. При анонімному анкетуванні особа респондента залишається невідомою, що дає їй змогу бути більш щирою, а це підвищує репрезентативність інформації про неї.
128
129
7.11. Метод інтерв'ювання
Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника75.
Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою.
Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, котрий ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує та спрямовує бесіду з кожною людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Для одержання одного й того ж обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу та засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають добір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їхньої роботи.
За технікою проведення розрізняють:
вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;
спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання;
напівстандартизоване - поєднує в собі особливості двох попередніх видів.
За процедурою проведення розрізняють такі типи інтерв'ю:
• панельне - багаторазове інтерв'ю одних і тих же респон дентів щодо однієї і тієї ж проблеми через певні проміжки часу;
групове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;
клінічне інтерв'ю — тривала, глибока бесіда, мета якої полягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;
фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес або явище, про реакції суб'єкта на задану дію.
За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.
Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, наявність якісного питальника та дотримання правил його застосування76.
Питальник—документ, у якому сформульовано й тематично згруповано запитання, передбачено місце для записів відповідей на них.
До питальників додають, так звані, протоколи інтерв'юера, що містять основні відомості про процес інтерв'ю.
І Іа інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на нетривале інтерв'ю).
Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.
Однак організація та проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними та часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.
Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових і експертних опитуваннях.
7І Соціологія: Підручник / За ред. проф. В. Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002. - С. 497.
76 Соціологія: Підручник / За ред., проф. В. Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002. - С. 499.
130
131
7.12. Метод спостереження
Спостереження - метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, які відбуваються в соціальній реальності.
Для спостереження характерними є систематичність, планомірність і цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою порівняно з іншими соціологічними методами є синхронність із досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі ("саме те", "саме тут", "саме зараз"). Дослідник особисто спостерігає явище, котре вивчає (трудовий колектив, мікрогрупу, певну особу, інше).
Кримінологічне спостереження поділяється на такі види:
-повне;
включене;
спостереження-участь;
самоспостереження77.
При повному спостереженні дослідник безпосередньо вивчає кримінологічні явища, прагнучи найбільш повно й чітко зафіксувати виявлені факти. При цьому не можна допускати протиправних дій з боку осіб, які вивчаються.
При включеному спостереженні дослідник спеціально входить до групи, що вивчається. Цей метод у кримінологічних дослідженнях застосовується дуже рідко.
Спостереження-участь здійснює дослідник через власне службове чи громадське становище. При цьому він активно впливає на явище, котре вивчає. Так, працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, суду, юстиції тощо при виконанні своїх функціональних обов'язків.
При самоспостереженні особа викладає своє суб'єктивне розуміння кримінологічних явищ, формулює відповідні висновки та пропозиції (приміром, автобіографія, щоденники, листи).
Використання методу спостереження ефективне в таких випадках:
• у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки
професійно проведене спостереження надає дослідникові нові характеристики досліджуваного об'єкта, допомагає звільнитися під традиційного підходу до вирішення соціальної проблеми;
для отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування;
за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження, перевірки вироблених гіпотез.
Загалом, соціологічне дослідження, в якому застосовують спостереження, планують і проводять у такій же послідовності, яки інші дослідження, включаючи етапи, процедури щодо програмного забезпечення та розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямованість кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежать від особливостей досліджуваної проблеми й власне методу спостереження.
Плануючи використання цього методу, звертають увагу на його сутнісні характеристики, що одночасно є і його перевагами, оскільки спостереження:
наводить характеристику об'єкта спостереження: кількість осіб, які беруть участь у досліджуваній ситуації, соціально-демографічну структуру групи, особливості стосунків, розподіл у ній тощо;
описує місце проведення спостереження, типову поведінку членів групи, а також відхилення в ній;
визначає мету діяльності групи, а також співвідношення загальної мети з цілями учасників групи;
описує соціально-психологічний клімат у групі, соціальну поведінку, мотиви та стимули діяльності її учасників;
встановлює частоту і тривалість елементів досліджуваної ситуації, їхні повторюваність, унікальність, типовість, і на цій підставі формулює висновки щодо випадковості чи закономірності соціальної ситуації, що підлягає дослідженню78.
Водночас спостереженню властиві певні об'єктивні та суб'єктивні недоліки. До об'єктивних недоліків спостереження
77 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - Кн. 1.: Загальна т'_. "ина. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 77.
78 Соціологія: Підручник / За ред. проф. В. Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002. - С. 437.
132
133
належать обмеженість, локальність висновків про досліджувану соціальну ситуацію, що ускладнює узагальнення отриманих даних, поширення їх на великі масиви. Нерідко буває складно, а то й неможливо повторно зареєструвати той самий соціальний об'єкт, оскільки на нього весь час упливають різноманітні соціальні чинники, які змінюють його, додають йому інших ознак.
Група суб'єктивних недоліків зумовлена тісним зв'язком спостерігача з об'єктами спостереження, оскільки він спостерігає факти, події, явища та процеси, притаманні суспільству, до якого належить сам. Окрім того, спостерігач має певний світогляд, соціальний статус, інтереси, що позначається на сприйнятті, розумінні, оцінці спостережуваних явищ, процесів дійсності й, відповідно, на його висновках щодо побаченого.
Певну роль відіграють емоційність, попередні установки спостерігача щодо досліджуваної ситуації. Якщо він ще до спостереження має певні думки, міркування про об'єкт дослідження (вони можуть бути позитивні чи негативні), це може суттєво вплинути на процедуру спостереження, знизити об'єктивність отриманих даних. Зниження об'єктивності інформації можливе, якщо об'єкти дослідження, знаючи, що за ними ведеться спостереження, істотно змінюють характер своїх дій, поводяться нетрадиційно. На результати спостереження впливають настрій, здоров'я спостерігача, інші ситуативні чинники, котрі дуже важко передбачити та взяти до уваги.
7.13. Метод експертних оцінок
Використання цього методу в кримінології полягає у взятті до уваги думки фахівців, провідних у певних галузях знань експертів з різних питань, які стосуються злочинності та заходів боротьби з нею. Метод експертних оцінок широко використовують при прогнозуванні злочинності й конкретних видів злочинів, для оцінювання рівня латентної злочинності, вивчення ефективності норм кримінального права, причин змін у динаміці злочинності та ін.
Сутність методу експертних оцінок полягає в тому, що центром кількісної та якісної оцінки об'єктивних і суб'єктивних
факторів, які впливають на злочинність або зумовлюють її, стає думка спеціалістів, котра спирається на їхній професійний науковий і практичний досвід. Основне завдання дослідження -сформулювати запитання, правильно обрати експертів й організувати роботу з ними. Розрізняють дві основні форми опитування експертів: індивідуальні та групові. Опитування можуть бути очними (безпосередніми) та заочними, письмовими й усними, складатися із загальних і конкретних запитань. Як експерти запрошуються вчені, до кола наукових інтересів яких належать проблеми, що стосуються предмета експертизи, та практичні працівники, які мають значний професійний досвід роботи в системі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю й мають у своєму розпорядженні емпіричний і статистичний матеріал. Кількість експертів, які залучаються, залежить від завдань дослідження, складності проблем, що вивчаються, терміновості проведення експертизи (буває, що експертну групу складають близько 20-30 осіб). Опитування експертів проводяться очно та заочно, можливі індивідуальні й групові опитування. Практикується проведення своєрідних "круглих столів" усіх експертів. Під час групового обговорення проблеми, що цікавить дослідника, можливо, буде висловлено декілька думок. Усі вони узагальнюються та аналізуються дослідником, який вдається у таких випадках до встановлення осередненої думки, котру підтримують більшість експертів.
7.14. Документальний метод
Без вивчення документів практично не відбувається жодна наукова робота, пов'язана з кримінологічними питаннями. Документ - це предмет, створений людиною та призначений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна та неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи79.
Найчастіше в кримінологічних дослідженнях використовують інформацію, що міститься в архівних кримінальних
79 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 33.
134
135
справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним із найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмета дослідження анкети. Зазвичай, така анкета складається з чотирьох розділів. У першому містяться запитання, що стосуються безпосередньо злочинуу другому-запитання, які стосуються особи злочинця, у третьому - про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому - запитання, пов'язані з виховним упливом судочинства, заходами покарання та профілактичної роботи за матеріалами справи.
Залежно від теми дослідження вивчають особові справи засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статистичні картки й інші облікові документи, що зберігаються в управліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції.
Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки документальної інформації: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз).
Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) та вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження - встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).
Формальний аналіз здійснюють заздалегідь підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу.
Після отримання необхідної інформації її обробляють і узагальнюють за допомогою математичних методів, зазвичай, із застосуванням спеціальних комп'ютерних програм.
7.15. Соціальний експеримент
Соціальний експеримент - різновид експериментального методу, пов'язаний зі штучною, дослідною зміною умов і форм суспільного життя, а звідси, й з вивченням людської поведінки в умовах, які змінилися. Він дає можливість виявити
нові чи уточнити раніше відомі факти, перевірити певну гіпотезу або нововведення, а також слугує джерелом одержання фактичного матеріалу80. Дуже часто кримінологічні експерименти застосовуються для перевірки ефективності нових форм і методів у запобіжній діяльності в окресленому регіоні на якомусь підприємстві.
Проведення експерименту в кримінології застережене двома умовами. По-перше, він може застосовуватися тільки в позитивному напрямку. Не можна, наприклад, штучно, дослідним шляхом створювати обставини (причини й умови), які сприяють вчиненню злочинів, що вивчаються, або чинити будь-які інші дії, які провокували б злочин. По-друге, проведення кримінологічного експерименту допустиме в межах закону та моралі, що унеможливлює порушення прав, свобод і законних інтересів громадян.
Кримінологічний експеримент застосовується для перевірки дійовості соціально-позитивних факторів упливу на злочинність, приміром, розробка оптимальних форм із запобігання злочинам, прогресивних форм виправлення засуджених до позбавлення волі тощо. Багато таких заходів вже були в свій час запроваджені у практику після їх попередігьої експериментальної перевірки (створення колоній-поселень як одного з видів установ відбування покарання; створення народних дружин для охорони громадського порядку та ін.).
7.16. Психологічні методи, що використовуються в кримінологічних дослідженнях
При вирішенні деяких кримінологічних проблем не можна обійтися без застосування психологічних методів. їх використання додає глибини й усебічності кримінологічним дослідженням. За допомогою психологічних методів, які використовують у кримінологічних дослідженнях, можна отримати розгорнуту характеристику особи злочинця, здійснити
80 Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань-шина. - X.: Право, 2003. - С. 27.
136
137
якісну й кількісну оцінку внутрішньо- та міжгрупових процесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типізації злочинців.
Найпоширенішими у кримінології психологічними методами є тестування та соціометрія.
Тестування є різновидом методу опитування. Тест -цезавдання, запитання й ситуації, котрі розробляє дослідник і ставить перед досліджуваною особою. Застосування тесту зумовлюється необхідністю зіставлення (порівняння, диференціації, ранжування) індивідів за рівнем їхнього розвитку чи ступенем вираженості різних психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.). Мета тестування полягає у встановленні психологічних характеристик особи злочинця: його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здібностей, схильності до ризику, самоконтролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній ситуації тощо.
При тестуванні використовуються стандартизовані питання та завдання (тести), що мають певну шкалу значень.
Теорія та практика психологічної науки розробили безліч тестів: загальноособистісні для дослідження всієї системи психічних особливостей особи; особистісні для дослідження будь-якої однієї характерної риси індивіда; групові, за допомогою яких вивчається структура малих неформальних і формальних соціальних груп (їхня згуртованість, особливості психологічного клімату й міжособистісних стосунків, які панують у них) тощо. Тестові дослідження, що побудовані на науковій основі, дають можливість більш повно й усебічно вивчити особу злочинця і певні категорії злочинців також. Незважаючи на складність деяких психологічних тестів (які іноді складаються з великого переліку питань), за їх допомогою можна швидко дослідити велику кількість осіб.
Соціометрію (соціометричне опитування) вітчизняна наука запозичила із психології та соціології зарубіжних країн. Соціометричне дослідження - це метричне вивчення емоційно-психологічних зв'язків між людьми. На думку засновника цієї методики американського вченого Дж. Морено, соціо-метричний метод - це система технічних засобів і процедур, які застосовують для метричного та якісного аналізу соціально-
емоційних зв'язків індивіда з членами групи, в якій він працює і живе. За допомогою цього методу можна отримати відображення динаміки внутрішніх взаємин між членами групи, здійснити кількісну та якісну оцінку внутрішньо- та міжгрупових процесів спілкування, визначити симпатії та антипатії людей усередині групи, наявність лідера, угруповань, конфліктних ситуацій81.
До основних переваг соціометрії належать простота та швидкість здійснення дослідницьких процедур, наприклад, опитування членів групи з метою виявлення їхнього бажання чи небажання спільно вчитися, працювати, відпочивати, виконувати громадські доручення.
Соціометрія ґрунтується на соціометричному опитуванні-необхідному переліку (наборі) запитань, які ставлять опитуваним з метою виявлення їхніх стосунків з іншими членами групи. Опитування в соціометричному дослідженні повинне відповідати загальним вимогам, які висуваються до формулювання запитань у будь-якому опитуванні - анкетуванні чи інтерв'юванні. Отримані в результаті соціометричного опитування дані обробляють, підсумовують і зводять у соціоматриці (таблиці) чи соціограми (схеми). Аналіз таблиць і схем дає змогу, з одного боку, виявити соціально-психологічні властивості особи та групи, а з другого, обрати ефективні засоби керування механізмом взаємодії особи та групи.
У кримінології соціометрію як метод пізнання застосовують рідко, здебільшого в дослідженнях кримінологічних проблем сімейних відносин. Одночасно цей метод можна успішно застосовувати в дослідженнях деяких проблем кримінології, зокрема, при вивченні ефективності заходів кримінального покарання (позбавлення волі, виправних робіт тощо), інституту співучасті. Застосовуючи цей метод, можна змінювати склад груп засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, вирішувати конфліктні ситуації, оздоровлювати психологічну атмосферу.
81 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 37.
138
139