4. Поняття договору банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст. 1058 ЦК). Аналогічні положення містяться й у ст. 340 ГК України.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті цих договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка є тільки із зовнішнього, технічного боку, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка в банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати.

Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Якщо вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст. 633 ЦК).

Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин відповідно до обсягу своєї правосуб'єктності.

Договір банківського вкладу може бути укладено на будь-яких умовах, що не суперечать закону. У банківській практиці найчастіше застосовують такі депозитні вклади: по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу {вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Не виключено можливості укладення договору на інших умовах повернення грошової суми.

Законодавством передбачено можливість укладення депозитного договору на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК). Наприклад, фізична або юридична особа може зробити вклад на ім'я третьої особи, причому визначення імені фізичної особи (ст. 28 ЦК) або найменування юридичної особи (ст. 98 ЦК), на користь яких зроблено вклад, є істотними умовами такого договору. До вступу третьої особи у володіння вкладом усіма правами вкладника користується безпосередня сторона договору (первісний вкладник). Діями, які свідчать про перейняття на себе правового статусу вкладника, закон визначає пред'явлення нею до банку першої вимоги, яка випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.

Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок є різновидом банківського рахунка, порядок його відкриття наразі визначає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом договору банківського вкладу є виключно грошові суми в національній або іноземній валюті (депозит).

Форма договору — письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Не вважається порушеною письмова форма договору, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При укладенні договору банківського вкладу за участі фізичної особи на підтвердження договірних відносин і внесення грошової суми на рахунок видається ощадна книжка (ст. 1064 ЦК). Ще одним документом, який свідчить про укладення договору банківського вкладу, може бути ощадний (депозитний) сертифікат (ст. 1065 ЦК).

Зміст договору становить право вимоги вкладника та обов'язок банку (іншої кредитно-фінансової установи). Основним обов'язком банку є виплата вкладникові вкладу та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ (ч. 1 ст. 1061 ЦК).

Нараховані проценти за депозитом юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Фізичні особи можуть перераховувати нараховані проценти за депозитами на поточний рахунок, на поповнення депозиту або отримувати їх готівкою.

Окрім права вимагати повернення вкладу та процентів на нього, вкладник має право, якщо це не заборонено договором, поповнювати депозитний рахунок, не укладаючи додаткової угоди. Також за банківським вкладом на рахунок можуть зараховуватися грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи.

Чинним законодавством передбачено можливість односторонньої зміни окремих умов щодо договору банківського вкладу. Наприклад, банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1061 ЦК). У такому разі така зміна застосовується тільки на вклади, внесені до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом 1 місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Таким повноваженням не наділений банк щодо строкового вкладу, а також вкладу, внесеного на умовах його повернення у разі настання визначених законом обставин.

Істотною відмінністю депозитного договору (рахунка) від договору банківського рахунка (інших видів рахунків, які відкриваються у банках), є відсутність можливості у клієнта здійснювати з них розрахунки. Якщо фізичні особи при розірванні договору банківського вкладу або після закінчення строку його дії можуть спрямувати кошти, які перебувають на депозитному рахунку, на рахунки інших осіб, то юридичним особам це прямо заборонено. Усі грошові кошти юридичної особи має бути зараховано на поточний рахунок і лише із цього рахунка може бути перераховано на рахунки третіх осіб.

Відповідальність сторін за договором банківського вкладу положеннями § 3 гл. 72 ЦК не передбачено, однак банк чи інша кредитно-фінансова установа несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання за договором у порядку, встановленому для договору банківського рахунка. Це стосується строків зарахування грошових коштів на вклад, його повернення, порушення або незбереження банківської таємниці вкладника. Окрім норм про застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання депозитного договору, законом встановлено й додаткові засоби захисту клієнта. Зокрема, на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу не поширюється позовна давність (ч. 1 ст. 268 ЦК).

Також, щоб уникнути неможливості повернути вклад (депозит) у разі ліквідації, у тому числі банкрутства, банку, законодавством формуються відповідні механізми мінімалізації таких несприятливих наслідків. Наприклад, відповідно до ст. 57 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклади фізичних осіб у Державному ощадному банку України гарантуються державою, а на вклади фізичних осіб у комерційних банках поширюється дія Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", який, зокрема, визначає порядок відшкодування вкладів вкладникам банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду.

За депозитним договором допускається одностороннє його розірвання за ініціативою вкладника. Причому умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Таке повноваження щодо одностороннього розірвання договору не застосовується у випадках, коли вклад зроблено юридичною особою на інших умовах повернення, які встановлені договором. Строковий договір банківського вкладу після його закінчення може бути пролонговано шляхом мовчання, хоча вже на умовах про вклад на вимогу.

5. Поняття договору банківського рахунка. Банківська таємниця. Договір банківського рахунка — це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова установа) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК).

Правове регулювання цього договору здійснюється главою 72 ЦК.

Договір належить до договорів про надання фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік грошових коштів у безготівковій формі. Договір банківського рахунка слід розглядати як самостійний вид цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Хоча у законодавстві немає прямої вказівки на те, що договір банківського рахунка є публічним, однак відповідно до ч. 2 ст. 1067 ЦК банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Сторонами договору є банк та клієнт. Правила про договір банківського рахунка застосовуються і до інших небанківських фінансово-кредитних установ, які мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.

Укладення договору банківського рахунка опосередковується відкриттям рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, виходячи із Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Основними видами рахунків залежно від їх призначення є поточні та депозитні (вкладні) рахунки.

Форма договору — проста письмова.

Предметом договору банківського рахунка є надання послуг з розрахунково-касового обслуговування, під якими розуміють послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

Зміст договору (тобто коло операцій, які може бути вчинено за рахунком) зумовлюється режимом відповідного рахунка. Банківські операції з рахунком, які можуть вчинятися відповідно до закону, умов договору, банківських правил чи загальноприйнятих норм банківського обороту об'єднують поняттям "операції за рахунком" або "розрахункові банківські операції" (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). До операцій за рахунком належать зарахування, видача або перерахування грошових коштів, дії банку з здійснення безготівкових розрахунків, вчинення поточних валютних операцій тощо.

Обсяг та види операцій, які банк може вчиняти за певним рахунком для клієнта, залежать від виду рахунка, правовий режим якого визначено законом, банківськими правилами чи банківськими звичаями ділового обороту.

Відповідно до ст. 1071 ЦК за загальним правилом підставою для списання коштів із рахунка клієнта є його розпорядження. І тільки у передбачених законом випадках списання допускається на підставі рішення суду або в інших випадках, встановлених договором між банком та клієнтом.

Закон встановлює і строки, протягом яких має бути виконано розпорядження володільця рахунка. Однак встановлення правила про зарахування грошових коштів на рахунок клієнта в день надходження до банку відповідного розрахункового документа не є імперативною нормою, адже у договорі сторони можуть передбачити й інший строк виконання розпоряджень володільця рахунка. Інші строки може бути встановлено і законом (наприклад, ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, а також встановлювати обмеження прав клієнта на розпорядження клієнта грошовими коштами на власний розсуд. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що містяться на його рахунку, допускається за рішенням суду у випадках, встановлених законом (накладення арешту чи вчинення запобіжного заходу тощо).

Банк має право користуватися грошовими коштами, які містяться на рахунку клієнта, при цьому гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк має обов'язок, а відповідно, клієнту кореспондує право вимоги щодо нарахування процентів за користування коштами, що надходять на рахунок. Розмір таких процентів встановлюється безпосередньо у договорі, а якщо цей розмір договором не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.

Законом встановлено також підстави списання коштів із рахунка та черговість списання грошових коштів, особливо якщо грошових коштів, що є на рахунку клієнта, недостатньо для виконання його доручень та вимог інших осіб, вказівки яких для банку є обов'язковими. Наприклад, за загальним правилом банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не передбачено договором з клієнтом (ч. 1 ст. 1072 ЦК).

Спеціальним положенням договору банківського рахунка слід визнати можливість кредитування рахунка (овердрафту), тобто здійснення банком платежу з рахунка клієнта, незважаючи на те, що на ньому немає грошових коштів. Договір банківського рахунка з умовою кредитування за своєю природою є змішаним, оскільки містить положення про позику та кредит (§ 1, 2 гл. 71 ЦК).

Істотним обов'язком банку при договорі банківського рахунка, як і при договорі банківського вкладу, є збереження банківської таємниці, яка містить, відповідно до ч. 1 ст. 1076 ЦК, відомості про банківський рахунок, операції за рахунком та відомості про клієнта. У разі неправомірного розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ч. 2 ст. 1076 ЦК, ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Відповідальність сторін встановлено за невиконання чи неналежне виконання договору банківського рахунка (за порушення строків операцій за рахунком, безпідставне списання грошових коштів, невиконання розпоряджень клієнта) (ст. 1073 ЦК). Законодавством також встановлено низку штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання банком своїх зобов'язань за договором банківського рахунка (наприклад, ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

Банк у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок повинен повернути ці кошти, а також сплатити клієнту пеню в розмірі процентної ставки, що встановлено цим банком за короткостроковими кредитами.

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Умови договору, які спрямовані на обмеження такого права клієнта, є нікчемними. Договір вважається розірваним із моменту отримання банком заяви про закриття рахунка, якщо інший, пізніший строк, не встановлено у заяві про закриття рахунка. Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі його заяви або у разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених ст. 1075 ЦК. Також банк має право відмовитися від договору банківського рахунка та закрити його у разі непроведения операцій за рахунком клієнта протягом трьох років поспіль через те, що немає залишку грошових коштів на цьому рахунку (ст. 1077 ЦК).