34. Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика.

Европейский механизм защиты прав человека основан на Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г., заключенной под эгидой Совета Европы. Конвенция закрепляет перчень прав и свобод, подлежащих защите, регулирует порядок формирования Европейского суда по правам человека, процедуру подачи и рассмотрения жалоб.14 дополнительных протоколов.

Подробные нормы, регулирующие рассмотрение дела в ЕСПЧ, содержатся в его Регламенте от 4 ноября 1998 г. «Правила процедуры суда».

Европейская социальная хартия 18 октября 1961 г.; вступила в силу 26 февраля 1965 г.). ( пересмотренная ) 1996 г. закрепляет экономические и социальные права человека. Контроль за выполнением обязательств, закрепленных в Хартии, осуществляется при помощи рассмотрения докладов и коллективных жалоб Комитетом экспертов и вынесения рекомендаций Комитетом министров СЕ.

ЕСПЧ состоит из судей, число которых равно числу договаривающихся государств. Судьи избираются Парламентской ассамблеей СЕ из списка, включающего трех кандидатов.судьи избираются сроком на 6 лет и могут быть переизбраны. Для рассмотрения переданных ему дел Суд образует комитеты в составе трех судей, Палаты в составе семи судей и Большую Палату в составе семнадцати судей.

С жалобой в ЕСПЧ может обратится любое государство-участник,а также любое физическое лицо, любая неправительственная организация или любая группа частных лиц.

Государства редко обращаются,такие обращения могут быть рассмотрены как недружественные акты.

Индивидуальные обращения принимаются ЕСПЧ при соблюдении определенных условий:

- Должны быть исчерпаны все внутренние средства правовой защиты в соответствии с международным правом,т.е. все доступные и эффективные инстанции;

- должно пройти не более 6 месяцев с даты вынесения национальными органами окончательного решения по делу;

- жалоба не должна быть анонимной;

- жалоба не должна быть по существу аналогичной той,которая уже была рассмотрена ЕСПЧ;

- жалоба не должна быть предметом другой процедуры международного разбирательства или урегулирования;

- жалоба не должна быть несовместимой с положениями Конвенции 1950 г. или Протоколов к ней,ее подача не должна представлять собой злоупотребление правом.

Государства обязаны исполнять решения ЕСПЧ по делам, в которых они являются сторонами. Конкретный механизм исполнения не предусмотрен Конвенцией.

10 мая 2006 г. Комитет министров СЕ принял «Правила надзора за исполнением решений и условий мировых соглашений».

На любой стадии производства по делу стороны могут заключить мировое соглашение

35. Способи вирішення міжнародних спорів. «Спір» та «ситуація». Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги, слідчі та погоджувальні комісії.

Засоби мирного вирішення спорів, що були напрацьовані в про¬цесі багатовікової практики міжнародного спілкування, вперше було нормативно закріплено в Гаазьких конвенціях 1899 р. та 1907 р. про мирне вирішення міжнародних зіткнень, які передбачали серед таких засобів добрі послуги та посередництво, міжнародні слідчі комісії, міжнародний третейський суд. Статутом Ліги Націй було засновано перший судовий орган - Постійну Палату Міжнародного Правосуддя. Прийнятий Лігою Націй в 1928 р. Загальний акт про мирне вирішення спорів встановлював обов'язкову юрисдикцію Постійної Палати Між¬народного Правосуддя, якщо міжнародний спір не було врегульовано шляхом переговорів.

Положення про мирне вирішення міжнародних спорів було за¬фіксовано у Статуті ООН (п. З ст. 2) і в подальшому було повторено, зокрема, у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., За¬ключному Акті РБСЄ 1975 р., а також у Манільській декларації про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 р. Положення Статуту ООН, що відносяться до мирного вирішення міжнародних спорів, стосуються не тільки держав-членів ООН, але також держав, які не є членами ООН. Мирне вирішення міжнародних спорів є, таким чином, лшципом загального міжнародного права, обов'язковим для всіх держав світу.

У своєму рішенні 1924 р.у справі Концесії Мавромматіса у Палести¬ні Постійна Палата Міжнародного Правосуддя визначила, що спір - це «розбіжність з питань права або факту, конфлікт юридичних позицій або інтересів». Предметом міжнародного спору може бути, зокрема, правовий статус конкретної території, розмежування державних кордонів, втручання у внутрішні справи, доступ до континентального шельфу тощо.

У Статуті ООН окрім терміну «міжнародний спір» застосовується також поняття ситуації, «яка може призвести до міжнародних ускладнень або викликати спір» Цей другий термін Є більш широким. Ситуація означає становите, в якому Непорозуміння та протиріччя між державами не виступають у якості конкретизованих претензій.

Можна виділити дипломатичні (погоджувальні) та судові засоби вирішення міжнародник спорів. Критерієм цього поділу є питан¬ня, чи звернення до даної процедури завжди приводить до певного розв'язання міжнародного спору з міжнародно-правової точки зору. Дипломатичні засоби характеризуються тим, що сторони спору зали¬шають за собою прийняття остаточного рішення у розв'язанні спору та самі в більшій або меншій мірі беруть участь у пошуку засобів його вирішення. До дипломатичних засобів відносяться: переговори, добрі послуги, посередництво (медіація), слідчі та погоджувальні комісії, консультації. У свою чергу, при застосуванні судових засобів сторони спору є зв'язаними прийнятим рішенням і мають обмежені можливості впливу на вирішення спору. Судовими засобами є арбітраж та постійні міжнародні суди.

Безпосередні переговори і консультації Переговори є найважливішими і найпростішим засобом, що най¬частіше застосовується для розв'язання міжнародних спорів. Переговори ведуться безпосередньо сторонами, які знаходяться у спорі.

Дипломатичні переговори від імені держав можуть проводити їх голови, голови урядів, міністри закордонних справ або інші спеціально на те уповноваженні особи. Відсутність дипломатичних відносин між державами, які знаходяться у спорі, не виключає можливості прове¬дення переговорів.Переговори можуть проводитися на різних стадіях вирішення спо¬рів, а також після застосування інших методів, якщо ситуація вимагає подальшого уточнення позицій сторін. Переговори, як правило, починаються добровільно, за згодою сто¬рін. Однак проведення переговорів може бути обов'язковим відповід¬но до міжнародних угод або рішень міжнародних судів та арбітражів.

У випадку, коли переговори не приносять бажаних результатів чи сторонам не вдається сісти за стіл переговорів, ефективними можуть стати добрі послуги та посередництво, або способи вирішення спорів, що передбачають участь третьої сторони. Зазвичай як третя сторона виступають держави або міжнародні організації, але ними можуть бути також і видатні особистості, держави, які підтримують добрі стосунки з обома сторонами спору. Добрі послуги полягають у сприянні сторонам спору в налаго¬дженні безпосередніх контактів - початку дипломатичних переговорів або відновленні їх у разі переривання, - але без активної в них участі. Посередництво навпаки є засобом, що йде далі, ніж добрі послуги, оскільки воно передбачає активну участь посередника у переговорах між сторонами спору, який надає їм поради і вказівки, а також власні пропозиції щодо вирішення спору, та інколи навіть керує процесом перебігу вирішення спору. Сторони спору не є зв'язаними пропозиці¬ями посередника.

слідчі та погоджувальні комісії. Вони полягають у призна-ченні спільних органів держав-сторін спору, які називаються слідчими або погоджувальними комісіями. Ці комісії можуть бути постійними органами або створюватись ad hoc. Слідчі та погоджувальні функції можуть виконувати також міжнародні організації.

Завданням слідчої комісії є з'ясування фактичних обставин, якщо між сторонами спору виникли різні підходи щодо цього. Результати слідства не є обов'язковим для сторін з міжнародно-правової точки зору, але можуть сприяти розв'язанню спору.

Завдання погоджувальної комісії є більш широкими, ніж слідчої комісії, і полягають у погодженні взаємних претензій та наданні про-позиції сторонам спору щодо його вирішення.