38. Органи влади і управління зунр.

У дні розпаду Австро-Угорської монархії, створена у жовтні 1918 p. у Львові Українська Національна Рада 1 листопада 1918 р. проголосила утворення у Галичині та на Буковині Української Держави. 13 листопада вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Вища законодавча влада у державі належала Українській Національній Раді, лише вона мала право ухвалювати закони. Очолював її президент (фактично спікер - голова парламенту). Рада формувала колегіальний орган влади - Виділ з 9 осіб, що виконував функції глави держави. У майбутньому передбачалося скликання однопалатного Сейму з 226 послів, обраних за національно-пропорційною системою, при загальному, рівному, прямому та таємному голосуванні. Рада формувала уряд - Державний Секретаріат з 14 секретарств (міністрів) на чолі з прем'єром. Місцевими органами влади були: у повітах - повітові комісари, призначені держсекретарем внутрішніх справ, та обрані прибічні ради; у селах та містах - громадські і міські комісари теж з обраними прибічними радами. Комісари були представниками державної влади на місцях з необмеженими повноваженнями.

39. Судова система зунр.

Важливим елементом механізму держави були судово-прокурорські органи ЗУНР. Оскільки вони складали один з різновидів державної влади і відігравали велику роль у правозахисній системі держави. На початках судівництво ЗУНР здійснювали суди, що знаходилися до листопада на території “Австрійського вищого суду крайового у Львові” і від її імені розглядали “спорові, не спорові і карні” справи. Тому в першу чергу була потреба зміни старих законів, на яких базувалась охорона Австро-Угорської держави та вироблення нової структури судів. Судову владу ЗУНР очолив Державний Секретар судівництва та її перший секретар О. Бурачинський, який розгорнув активну діяльність з перебудови судівництва

Правове регулювання діяльності судово-прокурорських органів здійснювалося відповідно до Закону “Про тимчасову організацію судів і судової влади” від 21 листопада 1918 року. Система судових органів ЗУНР включала: повітові, окружні суди та вищий суд. Суд присяжних тимчасово припиняв діяльність у зв’язку з воєнним станом. У цьому ж плані ДСВС 30 листопада 1918 р. видав розпорядження “Часове підчинення цивільних осіб під військове судівництво”. Крім того, основною вимогою законодавства було те, що судочинство мало вестись виключно українською мовою. У зв’язку з проблемою відсутності власних законів, кодифікації нормативно-правових актів які сприяли б веденню судочинства, УН Рада Постановою від 16 листопада 1918 р. залишила чинним попереднє австрійське законодавство, з дотриманням умови, що воно не суперечитиме інтересам держави. У цей час судочинство над цивільними особами здійснювали військові суди. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ, згідно закону УН Ради від 15 лютого 1919р., був Вищий суд у Львові, і найвищою інстанцією був – Найвищий державний суд ЗУНР. Відповідно до постанови Державного секретаріату судочинства від 20 лютого 1919 року всі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю, склавши кваліфікаційні іспити та присягу (обітницю), що спонукало їх неухильно і точно виконувати всі закони республіки, могли залишитися у штаті судів. До присяги також були приведені й інші урядовці та технічний персонал судових органів. Функції звинувачення у судочинстві виконувала державна прокуратура. У вітчизняній науці вироблено періодизацію становлення та розвитку прокуратури в Україні. Так Б. Ференц зазначає, що прокуратура в Україні у своєму ствердженні пройшла три історичних періоди: дорадянський, радянський та пострадянський який триває сьогодні, оскільки прокуратура продовжує діяти та удосконалюватися. Діяльність прокуратури ЗУНР регламентувалась Постановою Державного секретаріату судочинства від 18 грудня 1918 року, яка структурно складалася з окружних, повітових та вищої прокуратур республіки. Старші прокурори, перші прокурори, їх заступники, так як і судді, повинні були скласти кваліфікаційні екзамени і прийняти присягу на вірність ЗУНР. А в разі не виконання цих умов відсторонювались від виконання обов’язків та звільнялися з посади. Окрім органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була утворена військова юстиція. До складу військових судів входили: найвищий військовий трибунал; військові обласні суди, які діяли на території 3-х областей; військові окружні суди, головами яких були окружні коменданти. Утворено також інститут військової прокуратури, яку очолював генеральний військовий прокурор. В областях були військові прокурори, а в округах функції судових прокурорів виконували судові офіцери. Отже, як стверджують В. Комар і С. Сворак, організація і налагодження судової справи в ЗУНР проводились в інтересах більшості громадян і передбачала забезпечити спокій і нормальні умови життя та праці в краю. Проте, важке внутрішнє і зовнішнє становище не дало змоги повністю реалізувати ці плани.