3. Грошова система:

• Сутність грошової системи та її елементів

У розвитку грошових систем виділяють два етапи:

коли загальний еквівалент безпосередньо знаходився в обігу і виконував функції грошей;

коли роль золота як загального еквівалента падає, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності. Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи.

Грошова система – це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні.

Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій тощо грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості.

Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.

Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни. Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи:

• найменування грошової одиниці та її частин;

• масштаб цін;

• види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;

• порядок готівкового та безготівкового обігу;

• інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;

• елементи національної валютної системи.

Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці CША - долар - походить від слова "талер" - назва старовинної срібної монети, яку в Середньовіччі карбували в Чехії. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця XVIII ст. обслуговували грошовий обіг США. Назва англійської валюти - фунт стерлінгів - первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто фунт стерлінгів містив фунт срібла. Назва грошової одиниці України - гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави Європи.

Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів. Масштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. - у Франції та ін.[13, c. 219-221]

Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання).

У сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках. Звідси надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форм розрахунків, порядку платежів тощо. У країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, регламентація готівкового обігу є обов'язковою.

У більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк (в Україні - Національний банк України, в США - Федеральна резервна система (ФРС)).

Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:

• національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці - СПЗ та ЕКЮ.

• валютний паритет як основа валютного курсу;

• режим курсу національної валюти[6, c. 169-171].

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:

• курс, фіксований щодо однієї валюти;

• курс, фіксований щодо кошика валют;

• курс із обмеженою гнучкістю;

• курс із керованою гнучкістю;

• незалежно плаваючий курс.

Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою;

- організація валютного ринку;

- національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;

- умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;

- конвертованість валюти.

Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.

Найважливішими елементами грошової системи є:

національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і інші);

масштаб цін вагова кількість грошового металу, прийнята в країні в якість грошової одиниці і її складових частин;

система емісії грошей - установи, що випускають гроші і цінні папери; законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг; емісійна система в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до законодавче встановленого емісійного права.

форми грошей матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка спроможний забезпечити стійкість звертання товарів і є законними платіжними коштами в готівковому обороті;

валютний паритет співвідношення з іншими валютами;

інститути грошової системи державні і недержавні установи, регулюючі грошовий обіг.

У залежності від вигляду грошей, що звертаються виділяються два типи систем грошового обігу:

1. система обігу металевих грошей, коли звертаються повноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із звертання і тому кредитні і паперові гроші можуть бути обмінені на золото.

Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових коштів, зовні виступаючих в двох формах: готівкової і безготівкової. По об'єму готівка значно поступається грошовим коштам, що знаходяться на банківських рахунках: банкноти і розмінна монета в сучасних умовах складають лише біля 10% всіх грошових коштів

• Основні типи грошових систем

Залежно від змісту складових елементів, принципів функціонування грошової системи можна за певними критеріями виділити різні їх типи. До таких критеріїв класифікації грошових систем ринкового типу належать критерії механізму регулювання грошового обігу (саморегульовані чи регульовані ззовні), за формою грошей, що перебувають в обігу (системи металевого і паперово-кредитного грошового обігу) тощо.

Грошові системи не залишаються незмінними. У зв'язку з еволюцією товарного господарства і зміною властивих йому економічних відносин відбувається зміна, еволюція типів грошових систем.

Тип грошової системи залежить насамперед від того, в якій формі функціонують гроші: як товар - загальний еквівалент чи як знаки вартості. За цим критерієм належить виділити такі типи грошових систем:

- система металевого обігу, коли роль загального еквівалента виконують коштовні метали, грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а інші грошові знаки розмінні на метал;

- система паперово-кредитного обігу, за якої золото витіснене з обігу, а обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові чи металеві), що не мають внутрішньої вартості, а тому в такій грошовій системі потрібне державне регулювання.

Система металевого обігу

Система металевого обігу залежно від коштовного металу, який у певній країн прийнято за загальний еквівалент, історично виступає у формах біметалізму та монометалізму.

Біметалізм - грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася одразу за двома коштовними металами - золотом та сріблом. Передбачалося вільне карбування монет з двох металів. Ці монети оберталися на рівних умовах, а банкноти обмінювалися на обидва метали. Ця система грошового обігу існувала в епоху первісного нагромадження капіталу (ХУІ-ХШ ст.), а виникла ще в умовах феодалізму. В деяких країнах Західної Європи існувала і в ХІХ ст.

За системи паралельної валюти співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Існування на ринку двох загальних еквівалентів, двох систем цін створювало деякі труднощі, що збільшувалися через постійну зміну співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Для спрощення ситуації держава фіксувала співвідношення між металами, карбування монет та використання їх населенням відбувалися відповідно до цього співвідношення.

Використання двох металів у ролі загального еквівалента суперечило суті функції грошей як міри вартості і не відповідало потребам ринкового господарства, що розвивалося. Загальною мірою вартості може бути лише один метал. Система біметалізму не забезпечувала стабільності грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів призводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму потребував стабільності грошової системи, єдиного загального еквівалента. Поступово всі країни стали переходити до монометалізму.

Монометалізм - грошова система, за якої лише один дорогоцінний метал (золото чи срібло) виконує роль загального еквівалента, використовуються монети з одного шляхетного металу, а знаки вартості розмінюються на монети.

Срібний монометалізм існував у Росії в 1843-1852 рр., в Індії - в 1852-1893 рр., у Голландії - в 1847-1875 рр. У більшості розвинутих країн в останній третині ХІХ ст. біметалізм та срібний монометалізм було замінено на золотий монометалізм. Золоті монети були придатнішими для обігу, ніж срібні, завдяки своїй портативності (мали вищу вартість і значно меншу масу, ніж у срібних монетах).

Вперше золотий монометалізм склався у Великобританії в кінці ХІІІ ст. і був законодавчо закріплений у 1816 р. В інших розвинутих країнах тогочасного світу це сталося дещо пізніше. Так, золотий монометалізм було впроваджено в Німеччині в 1871-1873 рр., Франції - в 1876-1878 рр., Росії та Японії - у 1897 р., США - у 1900 р .

Залежно від характеру обміну знаків вартості на золото розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт та золотодевізний стандарт.

Класичною формою золотого монометалізму був золотомонетний стандарт, що являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання цієї форми грошової системи групувалось на адекватності вартості, яку виражали золоті монети в обігу, та вартості металу, яка містилася в монетах та могла бути отримана в обмін на банкноти. Отже, при функціонуванні золотомонетного стандарту в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Карбування монет відбувалося із фіксованим золотим вмістом. Так, золотий вміст англійського фунта стерлінгів становив 7,32 г, долара США - 1,5 г, російського рубля - 0,77 г, французького франка - 0,29 г.1

Регулювання маси грошей в обігу відбувалося через механізм стихійного пристосування маси золотих грошей до потреб обігу в них через механізм скарбу. Гроші або вилучалися з обігу, перетворюючись на скарб, коли в них зменшувалась потреба, або надходили зі скарбу до сфери обігу в разі розширення товарообороту.

Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявності золотих запасів у центральних емісійних банків, Ці запаси бути слугувати резервами монетного обігу, забезпечувати розмін банкнот на золото, бути резервом світових грошей. Тож витрати держави на забезпечення обігу золотих грошей були значними.

Золотомонетний стандарт забезпечував стабільність національних грошей. Він щонайбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, сприяв розвитку вільного ринку, розширенню виробництва, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів тощо.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісія паперових грошей призвели до зростання паперової грошової маси в обігу, що значно перевищувала за своїми обсягами золоті запаси емісійних банків. Це ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети.

Усе це означало фактичне припинення існування золотомонетного стандарту в країнах, що брали участь у війні (крім США), а також й у більшості інших країн. Розмін банкнот на золото було припинено, вивезення золота за кордон було заборонено, володіти золотом у монетарній формі громадянам теж було заборонено, золоті монети вийшли з обігу та осіли в скарбах. Усе це означало, що відбувся перехід до паперових грошових систем.

Після закінчення Першої світової війни жодна капіталістична держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі повернення до класичного золотомонетного стандарту. Одна з причин неможливості відновлення золотомонетного стандарту полягала в нерівномірності світових запасів золота. Так, частка США у світових централізованих запасах золота за 1913-1924 рр. зросла з 31,7 до 46%, в той час як частка європейських країн упала з 49,3 до 34%1.

Ще одна причина, що унеможливлювала відновлення золотомонетного стандарту, полягала в прагненні держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Навіть ті європейські держави, які зберегли порівняно великі запаси золота (Англія, Франція), всіляко намагалися централізувати ці запаси, вилучити їх з обігу та зберігати в центральних банках.

Повернення до золотого стандарту в двох нових, "урізаних" формах - золотозливкового та золотодевізного стандартів відбулося в ході грошових реформ 1924-1929рр.

Золотозливковий різновид золотого стандарту було запроваджено в країнах, що мали порівняно великі запаси золота (Великобританія, Франція).

Система золотозливкового стандарту характерна тим, що банкноти обмінюються на золоті зливки, але тільки в разі пред'явлення значної суми банкнот. Так, у Великобританії стандартний зливок золота, що важив 12,4 кг чистого золота, обмінювався на банкноти сумою 1700 фунтів стерлінгів, у Франції ціна зливка чистого золота масою 12,7 кг становила 215 тис. франків2. У системі золотозливкового стандарту золотих монет в обігу немає.

Більшість країн (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), що не мали достатніх запасів золота, запровадили іншу "урізану" форму - золотодевізного стандарту.

Золотодевізний стандарт - грошова система, в якій також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування. Однак зберігається непрямий зв'язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту країн, в яких діяла система золотозливкового стандарту, а вже потім ця іноземна валюта за відповідним валютним курсом обмінювалася на стандартні зливки чистого золота. Тобто за золотодевізного стандарту валюти одних країн ставились у залежність від валют інших країн.

Отже, золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами, в яких золото функцій обігу та платежу не виконувало, тобто це грошові системи без золотого обігу.

В результаті світової економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт було відмінено в усіх країнах (наприклад, у Великобританії в 1931 р., США - у 1933 р ., трохи пізніше у Франції - в 1936 р.).

• Встановлення грошової системи України.

Грошова система має бути адекватною існуючим соціально-економічним і політичним умовам розвитку суспільства. Тож становлення України як незалежної, суверенної держави, перехід до ринкового типу економіки зумовили необхідність створення власної національної грошової системи ринкового типу.

Об'єктивними підставами для формування власної національної грошової системи стало досягнення відповідності сфери грошового обігу, грошової системи багатогранності змін економічного, соціального, політичного характеру. З'явилася необхідність у створенні такої самостійної грошової системи, яка зорієнтована на захист власних соціально-економічних інтересів, задоволення національних потреб і взаємодію зі світовим ринковим середовищем. Створювана національна грошова система мала ґрунтуватись на паперово-кредитній основі.

Організаційно-правові основи створення грошової системи незалежної України були закладені прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон Верховна Рада України прийняла 20 березня 1991 року. Згідно з цим Законом, Національний банк України отримував монопольне право на здійснення емісії грошей та організації їх обігу на території України. На НБУ покладалося завдання забезпечувати стабільність цих грошей. Отже, обіг грошей на території України мав стати справою виключно органів української держави. Хоч практичні дії по створенню національної грошової системи на підставі цього Закону ще були неможливі, бо до кінця 1991 р. Україна залишалась у складі СРСР.

Перші практичні кроки на шляху створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР. 10 січня 1992 року в грошовий обіг були впроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання. Вони стали доповненням до рублевої грошової маси, що випускалася в Росії. Тим самим в обігу в Україні одночасно опинились два види валюти. Це російські рублі, емісія яких після розвалу СРСР перейшла від союзного уряду до уряду Російської Федерації, і українські купоно-карбованці. Безготівковий обіг при цьому обслуговувався виключно рублями.

Спочатку здавалося, що паралельний обіг рубля і купоно-кар-бованця має принести Україні певні вигоди, бо російські рублі можна буде використовувати на російському ринку для закупівлі необхідних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Однак досить швидко виявилося, що наявність у грошовому обігу України рубля і купоно-карбованця істотно ускладнює управління внутрішнім готівковим обігом та здійснення зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем, його курс став швидко падати. Виявились істотні недоліки у функціонуванні двовалютної системи грошового обігу, виникли перебої у внутрішніх й зовнішніх платежах, помітні стали і інші ускладнення.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу рубля і купоно-карбованця, Уряд України змушений був впровадити купоно-карбованець у сферу безготівкового обігу і вилучити з нього рублі. Це відбулося згідно з Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. Тим самим з'явилися нові єдині на території України засоби платежу, що отримали назву "Український карбованець". Український карбованець отримав статус тимчасових національних грошей. Введення в загальний обіг українського карбованця означало завершення першого етапу формування національної грошової системи України і почався другий етап.

На другому етапі відпрацьовувалися окремі елементи і організація функціонування грошової системи. Розвиток грошової системи на другому етапі відбувався в кількох напрямах. Один з них полягав у розбудові емісійного механізму, зокрема в створенні відповідної матеріально-технічної бази - Банкнотно-монетного двору НБУ. Такої матеріально-технічної бази виготовлення грошових знаків не було на першому етапі. Завдяки створенню Банкнотно-монетного двору, оснащеного технікою сучасного рівня, з'явилася можливість мати повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монет.

З інших напрямів треба відзначити відпрацювання механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, розроблення методики, методології та інструментів грошово-кредитної політики НБУ, механізмів валютного регулювання, розвитку національної платіжної системи.

Використання цих напрямів дозволило протягом 1993-1996 рр. відпрацювати правові та організаційні основи подальшого розвитку грошово-кредитної системи України ринкового типу, піднести її на вищий щабель забезпечення управління грошовим обігом, що сприяло ефективному функціонуванню економіки України, вирішенню соціальних проблем.

На другому етапі становлення та розвитку грошової системи України з'явилася необхідність у вирішенні питання про заміну тимчасової валюти - українського карбованця на валюту постійну. Тимчасові гроші не здатні належно виконувати одну з найважливіших функцій грошей - функцію нагромадження. А це стримує економічне зростання, бо не стимулює економічних суб'єктів до нагромадження. Тому питання про заміну грошей тимчасових грішми постійними набуло особливого значення.

В Україні з 2 вересня по 16 вересня 1996 р. була проведена грошова реформа, в ході якої з обігу було вилучено український карбованець і впроваджено постійну грошову одиницю - гривню та її соту частину - копійку. Грошова реформа була проведена з деномінацією грошових знаків (скороченням п'яти нулів), зміною назви грошової одиниці. Через обмін грошових знаків замінено раніше існуючий масштаб цін. Відповідно було змінено ціни всіх товарів та послуг, розміри заробітної плати, тарифів, пенсій, стипендій, платіжних зобов'язань тощо.

На час проведення грошової реформи в магазинах були виставлені два цінники - в карбованцях і гривнях. Український карбованець у готівковій формі в цей період працював на поступове вилучення з обігу. У безготівковому обігу перерахування в нову грошову одиницю були проведені в перший день реформи - 2 вересня 1996 р.

Вивиденням з обігу тимчасової грошової одиниці - українського карбованця і впровадженням постійної грошової одиниці - гривні було завершено другий етап становлення грошової системи України і розпочався третій етап.

На третьому етапі відбувається подальша розбудова та вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи України, що з'явились на попередніх етапах.

Національна грошова одиниця України

У результаті проведеної грошової реформи і заміни українського карбованці на гривню молода Українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю ринкового типу. В Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Введення інших грошових одиниць на території України заборонено.

Співвідношення між гривнею та золотом чи іншими коштовними металами закон не встановлює. Офіційний курс гривні стосовно іноземних грошових знаків визначається НБУ на підставі торгів валютними цінностями і публікується в пресі.

Провідними складовими елементами грошової системи України, видами грошових знаків, що мають законну платіжну силу, стали банкноти - гривні та розмінна монета. Банкнота - гривня - основний вид грошових знаків, що використовуються у сфері грошового обігу. Розмінна монета призначена для обслуговування дрібного товарообігу. Розмінна монета незамінна в торговельних операціях, де потрібно розраховуватися за товар дрібними частками грошової одиниці. Вона має законодавчо визначену форму, масу, склад металевого сплаву, певні зображення і надписи, включаючи номінал вартості. Чеканка розмінної монети здійснюється на підставі сплавів звичних металів - міді, нікелю, алюмінію.

Види грошей в Україні, що мають законну платіжну силу, забезпечуються всіма активами НБУ, зокрема золотим запасом, державними цінними паперами, резервами кредитних установ, що знаходяться на рахунках в НБУ. Зразки банкнот і монет затверджуються НБУ. Банкноти і монети обов'язкові до приймання за їхньою номінальною вартістю на всій території України і в усіх видах платежів, для зарахування на рахунки в банках, у вклади та для переказу. Підробка і незаконне виготовлення грошей переслідується законом.

Українська гривня не є вільно конвертованою валютою, а тому законним платіжним і купівельним засобом може бути тільки на території України. За межами України гривня повинна бути обмінена на ту валюту, яка є законною для даної країни.

Забезпечення сталості національної валюти, суворий контроль стану грошового обігу здійснює незалежний фінансово-економічний орган - НБУ. Він не підпорядковується ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, що розробляється і затверджується в порядку, встановленому банківським законодавством. Рішення Правління НБУ не потребують наступного затвердження їх органами державної влади.

НБУ володіє виключним правом емісії готівкових грошей, організації їхнього обігу та вилучення на території України. НБУ, що наділений виключним правом емісії грошей, несе відповідальність за підтримання рівноваги у сфері грошового обігу. На відміну від періоду функціонування дійсних (золотих) грошей в умовах паперово-кредитного обігу, коли знаки вартості не мають металевої (золотої) основи, НБУ повинен створювати певні обмеження, що мають стримувати емісію цих грошей.

На території України функціонують готівкові гроші (банкноти і монети) та безготівкові (у вигляді коштів на рахунках у кредитних установах). НБУ встановлює порядок організації готівкового і безготівкового обігу та їхню регламентацію.