3.6.4.1. Ручні порошкові вогнегасники вп-1 ("Момент-2п"), вп-1 (“Момент”, “Турист”, “Спутник”).

Малолітражні вогнегасники ВП-1 усіх серій в основному використовуються для гасіння пожеж на автотранспорті та в по­бутових умовах.

Для включення вогнегасника "Момент-2П" (рис. 5) необхідно направити на вогонь сприск 7 і потягнути вверх пусковий важіль 11. При цьому з'єднаний з важелем хвостовик 10 надавить на шток 8, котрий відкриє клапан 6 склянки 4 та голкою проколе мембрану 5 балона 3 з стиснутим газом. З балона вуглекислота виходе в стакан 4 і через мембрану 5 поступає в пластмасовий корпус 1 вогнегасника, де створює тиск. Під дією вуглекислоти порошок розріджується і викидається під тиском через насадку 7 у ви-

Рис. 5 - Вогнегасник ВП-1 ("Момент-2П"): 1 – корпус, 2 – сифонна трубка, 3 – балончик, для робочого газу, 4 –стакан, 5 – мембрана, 6 – гумовий клапан, 7 – сприск (щілинна насадка), 8 – шток, 9 – ковпак головки, 10 – хвостовик, 11 – важіль, 12 – головка, 13 – пробка.

гляді плоского струменя, що розширюється. Струмінь порошку направляють так, щоб хмара порошку цілком покрило вогнище горіння. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль 11 періодично відпускають.

При гасінні загоряння за допомогою вогнегасника ВП-1 (“Момент”) (рис. 6) потрібно взяти його одною рукою знизу біля днища корпусу 6, другою зверху та піднести до вогнища пожежі на відстані 1...2 м. Вдарити головку бойка 14 об тверду поверхню. При цьому бойок проколює алюмінієву пробку балон-

6 7 8 9 10 11 12 13

14

Вогнегасник ВП-1 “Турист” перериваної дії, багаторазового використання, з ручним способом приведення в робочий стан. Він складається з поліетиленового корпуса з запірно-пусковою головкою. У корпус засмоктується вогнегасильний порошок і за допомогою автомобільного насоса створюється тиск 0,25...0,4 МПа, яких можна контролювати шинним манометром.

Для приведення вогнегасника “Турист” в дію потрібно витягнути чеку, перевернути вогнегасник, направити розпилювач на вогнище пожежі і натиснути на запірно - пускову головку. Під тиском стиснутого повітря струмінь порошку викидається через розпилювач. Струмінь порошку направляється так, щоб його хмара накрила вогнище горіння.

Вогнегасник ВП-1 “Спутник” рекомендується застосовувати для гасіння загоряння транспортних засобів, у тому числі двигунів, що працюють на дизельному паливі. Він являє собою поліетиленовий циліндричний корпус, закритий сіткою і різьбовою кришкою. Заряджений вогнегасник порошком ПСБ.

При використанні слід зняти кришку й енергійно струшуючи висипати порошок на вогнище пожежі для того, щоб над полум'ям утворилася хмара порошку. Вогнегасник ефективно працює при температурі –50…+50⁰С.

3.6.4.2. Переносні порошкові вогнегасники впу-2, вп-2 вп-2-01, вп-8б1, вп-2в; вп-2б, вп-10а і ін.

За принципом роботи і за конструкцією всі ці вогнегасники аналогічні і розрізняються місткістю балонів і складом порошку, тому їх будову можемо розглянути на прикладі одного вогнегасника, наприклад, типу ВП-10А (рис. 7).

Щоб привести вогнегасник в дію, необхідно зірвати пломбу і зняти чеку 6. При цьому конусна час­тина чеки переміщує шток 8 з голкою, котра пробиває мембра­ну 5 газового балончика 9. Газ збурює порошок і вштовхує його через шланг 4 на запірний пістолет 11. Після натиснення ручки 10 клапан відкривається і порошок через щілину насадку 12 виш­товхується назовні.

Маса заряду вогнегасника 10 кг, початковий робочий тиск - 1,2 МПа, час дії - 18-20 с.

3

.6. Автоматичні системи пожежогасіннявідносяться до найбільш розповсюджених стаціонарних систем і підрозділяються на спринклерні (рис. 8) та дренчерні (рис. 9) установки.

Рис. 8 - Схема спринклерної установки водяного пожежогасіння: 1 - сповіщувач, 2 - спринклерні головки

Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками (рис. 10) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцин - залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У спринклерних установках водорозпилювачі го­ловки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підви­щенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавить­ся, замок розпадається і розпилена, завдяки спеціальній розетці вода, починає падати на джерело займання. Кількість спринк­лерних головок визначають з

розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняєть­ся від спринклерної, але вона порожниста і не має замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що по­требує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вен­тиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні кла­пани дренчерних установок розраховані на температуру розкри­вання 72, 93, 141 та 182°С в залежності від небезпечної темпера­тури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно удосконалю­ються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасін­ня пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматич­ного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

В розглянутих автоматичних системах пожежогасіння замість води може використовуватися вуглекислота.