оплати. Ця ситуація триває вже не один рік і відома як «криза взаємних платежів».

Бізнесмени називають ще дві проблеми, що, на їхню думку, мають сугубо місцеве походження, але, як показали обстеження по областях, досить типові для України. Це відносини з податковою адміністрацією (63 % відповідей) і з банками (54 %). Мова йде про непорозуміння між клієнтами, з одного боку, і банками і податковою адміністрацією, — з другого. Бізнесмени відзначають некомпетентність службовців податкової адміністрації і банків, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння працівниками того, який повинен бути характер взаємин із клієнтами, через що до клієнта ставляться як до дратівної перешкоди або ж з готовим упередженням як до суб’єкта із заздалегідь передбачуваною презумпцією винності.

Багато підприємців серед проблем, що стримують розвиток справи, виділяють недостатню власну підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки до підприємництва знаходиться в Україні в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації (довідок, консультацій), Відсутність літератури з бізнесу стосовно до наших реальних умов.

За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в суспільстві і підприємця, як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку.

1.3. Державна підтримка малого бізнесу

З 12 червня 1998 р. в Україні введений у дію Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12.05.98 № 456/98 [14]. Його положення покликані сформувати і реалізувати державну політику з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки.

35

Намічено здійснювати підтримку малого підприємництва з таких напрямків:

•формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва;

•створення сприятливих умов для використання суб’єктами малого бізнесу державних ресурсів: фінансових, матеріальнотехнічних, інформаційних, науково-технічних, технологічних;

•впровадження спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності;

•вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

•фінансова підтримка інноваційних проектів.

Передбачено розробити програми підтримки малого бізнесу в двох напрямках — державну і регіональну. Їх положення повинні бути спрямовані на реалізацію таких основних заходів:

удосконалення нормативно-правової бази з питань малого підприємництва;

фінансово-кредитна підтримка малого бізнесу;

створення центрів з організації і функціонування малого бізнесу;

удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва;

створення умов для залучення в малий бізнес соціально незахищених верств населення — жінок, інвалідів, безробітних, звільнених у запас військовослужбовців і ін.;

сприяння суб’єктам малого бізнесу в наданні їм приміщень, устаткування, інформаційних матеріалів для здійснення підприємницької діяльності;

залучення суб’єктів малого бізнесу до виконання науковотехнічних і соціальних програм.

Держава навіть готова піти на фінансову підтримку малого бізнесу, для чого планується передбачити асигнування у видатковій частині Державного бюджету України і Державній програмі приватизації. Рекомендується також органам державної влади і місцевого самоврядування щорічно виділяти для зазначених цілей 0,5 % доходів відповідних бюджетів.

Державна підтримка малого бізнесу здійснюється Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва (нині Державний комітет України з питань підприємництва і регуляторної політики), що не виключає підтримки малого бізнесу іншими органами. Зазначений комітет є розпорядником засобів, акумульованих для підтримки малого підприємництва.

36

У згаданому вище указі підтверджені принципи віднесення підприємств до категорії малих, а також уведене поняття мікропідприємства, до якого належить суб’єкт малого підприємництва, з кількістю працюючих не більш 10 і розміром виручки від продажу не більше 250 тис. грн у рік.

Для пільгового оподатковування суб’єктів малого підприємництва запропоновано використовувати спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, що і була введена в дію з 1 січня

1999 р.

Указом визначаються шляхи забезпечення прав і інтересів суб’єктів малого підприємництва, а саме:

•здійснення підприємницької діяльності без одержання яких-небудь дозволів, крім випадків, передбачених законодавством;

•законодавче регулювання проведення перевірок виробничофінансової діяльності суб’єктами малого бізнесу;

•інші способи, передбачені законодавством.

Держава здійснює регулювання діяльності суб’єктів підприємництва, у тому числі малого бізнесу, у вигляді ліцензування, патентування, сертифікації і стандартизації.

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 4 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.91 № 698-ХП визначає ліцензування як обмеження тих видів підприємницької діяльності, що безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище і безпеку держави. У ній наведений перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню (більше 50) з наступною видачею ліцензії. Порядок ліцензування реґламентує Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.98 № 1020.

Орган, що видає ліцензію, визначається залежно від виду ліцензованої діяльності; він же встановлює термін ліцензії, що не може бути менше 3 років.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у випадках, обговорених у законодавстві.

Дія ліцензії може бути припинена органом, що її видав, у випадках порушення підприємством ліцензійних умов, а також вона може бути цілком анульована.

Плата за одержання ліцензії встановлюється Кабінетом Міністрів і Ліцензійною палатою України.

37

Ліцензійна палата поряд з органом, що видав ліцензію, здійснює контроль за виконанням суб’єктами підприємництва ліцензійних умов.

ПАТЕНТУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Торговельний патент — це державне свідчення, що підтверджує право суб’єкта підприємництва на здійснення визначеного виду діяльності. Необхідність і умови придбання патента регулюються Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 № 98/96 з наступними змінами і доповненнями. Обов’язковому патентуванню підлягає торговельна діяльність за наявні грошові кошти або інші наявні платіжні засоби.

Розмір плати за торговельний патент визначається органами самоврядування залежно від місця перебування суб’єкта підприємництва:

•на території м. Києва й обласних центрів — від 60 до 320 грн за календарний місяць;

•на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування і районних центрів — від 30 до 160 грн за календарний місяць;

•на території інших населених пунктів — до 80 грн за календарний місяць.

Зазначеним законом визначається вид торговельних патентів — платний, пільговий, короткостроковий і спеціальний.

Платний торговельний патент видається на торговельну діяльність, здійснювану в пунктах продажу, і на надання побутових послуг. Термін дії такого торговельного патента складає 12 місяців, але не більше 3 років.

Особливості плати за придбання торговельного патента спричиняють особливості бухгалтерського обліку цих витрат.

При придбанні торговельного патента суб’єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торговельного патенту за 1 місяць. На цю суму зменшується розмір плати за торговельний патент, що підлягає внесенню в останній місяць його дії. Оплата іншої суми виробляється щомісяця рівними частинами. Крім того, допускається попередня оплата вартості торговельного патента за весь період його дії.

Тому зазначені суми оплати спочатку враховуються на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», а в даному звітному місяці сума, що припадає на цей звітний період, списується з рахунка 39

ірахунка 641 «Розрахунки по податках», зменшуючи суму пода-

38

тку на прибуток. Якщо за підсумками звітного фінансового року вартість сплачених податкових патентів перевищить суму нарахованого податку на прибуток, то ця сума підлягає віднесенню на дебет рахунка 79 «Фінансові результати».

Усі ці питання регулює Положення про бухгалтерський облік фінансових результатів від здійснення операцій, що підлягають патентуванню, затверджене наказом МФ України від 15.08.96

№169 у редакції наказу МФ України від 23.06.98 № 135. Пільговий торговельний патент вартістю 25 грн на весь період

його дії видається на торговельну діяльність окремими видами винятково вітчизняних товарів і окремих суб’єктів діяльності. Плата за пільговий патент відображається в бухгалтерському обліку як фактично внесена в бюджет сума податку на прибуток.

Короткостроковий торговельний патент здобувається на здійснення торговельної діяльності від 1 до 15 днів з розрахунку 10 грн за один день. Бухгалтерський облік цього виду патента такий же, як і пільгового патента.

Спеціальний торговельний патент, придбаний суб’єктом підприємництва, дає йому право на особливий порядок оподатковування (на придбання спеціального патента поширений порядок, установлений для платного патента). Спеціальний патент застосовується на обмежених територіях, перелік яких установлений постановами Кабінету Міністрів України від 08.06.98 № 826, від

23.06.98 № 950, від 01.07.98 № 994, від 01.07.98 № 1332, а саме:

•у Донецькій обл. — м. Краматорськ;

•у Закарпатській обл. — Хустський район;

•у Київській обл. — м. Миронівка;

•у Черкаській обл. — м. Шпола;

•в Одеській обл. — м. Іллічівськ;

•у Херсонській обл. — м. Нова Каховка;

•в Автономній Республіці Крим — міста Алушта, Ялта (Велика), Судак, Євпаторія, Саки, Феодосія;

•м. Луганськ.

Спеціальний торговельний патент здобувається в тому ж порядку, що і платний торговельний. Вартість спеціального патента встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від:

♦місця перебування підприємства торгівлі або послуг;

♦асортименту товарів або послуг.

Плата за спеціальний патент розраховується за встановленою методикою для всіх суб’єктів діяльності.

Суб’єктам підприємницької діяльності, що придбали торговельний патент, надаються визначені пільги:

39

а) право не сплачувати наступні податки: ПДВ; податок з доходів фізичних осіб; податок на прибуток; податок на землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір на обов’язкове соціальне страхування; збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; збір у Державний інноваційний фонд; комунальний податок; ринковий збір; збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг;

б) звільнення від необхідності використовувати ЕККА, подавати декларацію про свої доходи в податкові органи;

в) не включати до складу інших оподатковуваних доходів доходи від підприємницької діяльності.

СЕРТИФІКАЦІЯ І СТАНДАРТИЗАЦІЯ

Відповідно до діючої Української державної системи сертифікації продукції, установленої Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 № 46-93, обов’язковій сертифікації підлягають послуги харчування. Порядок її проведення визначений Правилами обов’язкової сертифікації послуг харчування, затвердженими наказом Держстандарту України від 27.01.99 № 37. Це стосується суб’єктів, акредитованих у зазначеній системі — іспитових лабораторіях, і суб’єктів туристичної діяльності, що надають послуги харчування.

Одночасно із сертифікацією системи якості підприємства харчування проводяться атестація виробництва і перевірка відповідності якості продукції Державним стандартам України (ГСТУ). У бухгалтерському обліку витрати на зазначені процедури відносять на собівартість продукції.

Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.98 № 79/98 передбачає, що дерегулювання є одним із пріоритетних напрямків реформування державного керування економікою. Для реалізації цього положення передбачається ряд заходів, а саме:

•спрощення порядку створення, реєстрації і ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності;

•скорочення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню і патентуванню;

•лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва;

•спрощення процедури митного оформлення вантажів;

•забезпечення послідовності і стабільності нормативноправового регулювання підприємницької діяльності.

40

Забезпечення реалізації цих заходів покладено на Державний комітет з питань підприємництва і регуляторної політики, що виконує аналіз нормативно-правових актів з метою зменшення надмірного державного регулювання і може приймати рішення про їх скасування. Так, згаданий Комітет скористався цим правом і скасував Укази Президента України про непрямі методи вирахування обсягу оподатковування і про віднесення прибуткового касового ордера і прибуткової накладної до документів суворої звітності.

У розвиток основних положень Указу від 03.02.98 № 79/98 Указ Президента України «Про деякі заходи для дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 № 817/98 обмежує втручання державних органів у підприємницьку діяльність, особливо проведення перевірок. Установлюється, що перевірки контролюючих органів можуть бути плановими і позаплановими, виїзними. Позапланова перевірка здійснюється тільки за наявності визначених обставин, обговорених в Указі. Планова перевірка призначається за письмовим рішенням керівника контролюючого органу по сукупності показників виробничо-фінансової діяльності суб’єкта підприємницької діяльності з обов’язковим письмовим повідомленням його про це за 10 днів до дня проведення перевірки.

41