66. Світовий ринок позичкових капіталів.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кре­диту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відно­син. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, роз­ширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансу­вання відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акуму­ляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише про­довжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х р. у зв'язку з енергетичною кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно ослаб­ло. Криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до практичного витіснення їх з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. У зв'язку з цим з'явилися тенденції до сек'юритизації — переважан­ня на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабли­вими для представників промислове розвинутих країн.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор успішного ведення конку­рентної боротьби з іншими країнами — експортерами капі­талу. В останні десятиліття різко зросла "прив'язаність" кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Не­рідко вся позика має бути використана для придбання то­варів виключно в країні, що надає кредит.

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує грунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств в країні-позичальнику.

Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій: сти­мулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді відсот­ків від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних гос­подарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

67.сучасний фінансизм

очинаючи з 1976 року, за наслідками угод Ямайської валютної конференції, світове господарство вступає в епоху фінансизму.

Термін "фінансизм" характеризує особливий період розвитку світового господарства, при якому рентабельність фінансової системи - надбудови - господарства є визначальною щодо рентабельності в сфері виробництва нефінансової сфери, здебільшого матеріальних благ - базису.

Починаючи з 1976 року, світова економіка стає на шлях дещо збоченого розвитку, оскільки первинною була, є і буде нефінансова сфера. Людям потрібні матеріальні блага, а не гроші. Останні - інструмент для досягнення перших, а не навпаки.

За логікою розвитку господарства, визначальним є базис, а не надбудова. Епоха фінансизму запропонувала протилежні умови економічних взаємовідносин.

Поява можливості у банків емітувати грошові знаки визначила панування в економіці банківського відсотка. Підтвердженням даної тези є думка фінансового генія Сергія Мавроді: "Навіщо качати нафту, якщо можна качати гроші".

Якщо середня рентабельність бізнесу нефінансового сектора в Європі за два останні десятиліття перебуває у межах 25-30%, то прийнятна рентабельність в фінансовій сфері перевищує 3% на місяць, тобто більше 36% річних. Справді, для чого отримувати 25-30%, якщо можна отримувати 36% і більше?

На думку відомого російського фінансового аналітика Хазіна, ключовим інструментом системи фінансизму є облікова ставка центральних банків. Якщо ж говорити про світову господарську систему, то передусім слід мати на увазі облікову ставку Федеральної резервної системи США.

Аналізуючи період розвитку фінансизму, неважко помітити, що облікова ставка ФРС, починаючи з 1980-х років, падала. У 1980 році вона становила 17%, у 1990 році - 8%, у 2000 році - 6%, у 2005 році - 4%, нині - 0-0,25%.

З позиції логіки розвитку даної системи така тенденція закономірна: дорогі гроші внаслідок оптимізації господарства перетворюються на дешеві.

В такому випадку в економічних суб'єктів - банків - завжди існуватиме інтерес не лише до кредитів ФРС чи інших центробанків, а й до виробництва у нефінансовій сфері, оскільки з тілом кредиту потрібно повертати ще й відсоток.

Такий перебіг подій посилював фінансові установи. Це спричиняло зменшення облікової ставки центробанками і привласнення першими все більшої маржі.

Зрозуміло, це було можливим лише при здатності центробанків зменшувати ставку. Нинішня нульова облікова ставка може говорити лише про неможливість подальшого використання зазначеного фінансового інструмента, його вичерпання.

Справді, якщо центробанки дають позики під нульовий відсоток комерційним банкам, то в останніх з'явиться можливість не вкладати ресурси у виробництво нефінансової сфери. Таким чином, нульова облікова ставка відриває фінансову сферу від не фінансової. Гроші відриваються від товарів.

Відтак, банки стають осередками нестабільності. "Роздута" фінансова система обслуговує значно меншу нефінансову сферу. Дешеві гроші відриваються від товарних благ, а грошові інструменти господарської політики втрачають свій зміст та роль в регулюванні господарської діяльності.

Звичайно, аналіз ситуації та моделювання ймовірних напрямків розвитку подій на найближчі роки неможливо уявити без кризи. Однак автору найменше хотілося б спекулювати цим словом або навіть взагалі його вживати.

Криза як економічне явище знайоме економічним суб'єктам, особливо розвинутих країн. Описана ж вище ситуація веде не до кризи системи, вона веде до її краху.

Однією з тез останньої кризи була така: підйоми економічного розвитку змінюються кризами і навпаки. Нині ж мова йде не про циклічність економічного розвитку, а про відхід від базових принципів функціонування економіки і появу нових. Звісно, є висока ймовірність протікання цього процесу у формі кризи.

Підтвердженням такого алгоритму розвитку подій є слова одного з найвідоміших фінансових прогнозистів США Чарльза Неннера. На його думку, вже у 2012 році варто очікувати обвалу на світових ринках. Однак на увагу заслуговує не сам прогноз обвалу, а передбачення його результатів.

Наслідками, каже фінансист, будуть бойові дії світового масштабу, які приведуть не лише до колапсу світової господарської системи, а й до перерозподілу сфер впливу на глобальному рівні. Такі умови сприятимуть запровадженню нових принципів функціонування господарської системи світу.

Неннер передбачає рекордний обвал індексу Доу-Джонса - до 5 000 - в кінці 2012 року. Як відомо, падіння індексу під час останньої світової фінансової кризи зупинилося на позначці 6 547.

Обвал ринку, на думку фінансиста, триватиме два-три роки. Єдиною причиною спаду стане зміна циклів - "війна" і "перемир'я". В таких умовах саме інвестиції у військові дії, а значить, і нарощування ВПК буде засобом економічного зростання.

Таким чином, циклічний розвиток господарської системи підміняється штучним циклом "війна-перемир'я" задля все того ж економічного зростання.

Експерти та аналітики звертають увагу, що фінансисти такої величини як Чарльз Неннер не завжди намагаються слідувати кон'юнктурі ринку, вони здатні самі її визначати. Іншими словами, тезу фінансиста можна розглядати як спосіб формування потрібних настроїв не лише серед трейдерів, а й серед суспільства.

Події в Тунісі, Єгипті та Лівії показують, наскільки хиткою є влада в нафтоносному регіоні, що може породити "ланцюгову реакцію" в інших "гарячих" точках планети.

В умовах глобального середовища Україна не може залишатися осторонь. Остання криза довела, що вітчизняна економіка, особливо фінансова сфера, чутливо реагує на процеси загальнопланетарного масштабу. Її інтегрованість у глобальний ринок ускладнює можливості уряду впливати на ці виклики.

Правда, досвід показує, що такий вплив і не потрібен, оскільки нині формується нова глобальна економіка, в якій кожна країна є її складовою частиною.

Найбільш імовірна тенденція економічного розвитку в глобальному масштабі вимальовується все чіткіше. Короткочасні періоди стабілізації та зростання будуть змінюватися затяжними кризами або кризою з непередбачуваними наслідками.

Питання нової, альтернативної фінансизму, системи взаємовідносин господарюючих суб'єктів та інструментів їх регулювання залишається відкритим.

Зараз можна спрогнозувати лише нестабільність фінансової системи світу в майбутньому, перетворення її на дисбалансуючу силу господарського розвитку, а також трансформацію банківського та фінансового капіталу з найприбутковішого та найризикованішого в найризикованіший і не завжди прибутковий.

На момент макроекономічної нестабільності найприйнятнішими інструментами мінімізації впливу кризи будуть інвестиції в товарні ринки, зокрема в золото. І хоча щодо динаміки його вартості є діаметрально протилежні прогнози, все ж втратити 20%, за песимістичним варіантом розвитку подій, краще, ніж 100% активів.

Серед товарних ринків виділяється ринок аграрної продукції. Зважаючи на кризу і зростаючу кількість населення планети, ця сфера в останні роки перетворюється на провідну і може врятувати економіку України.