63.Основні роботи на етапі завершення проекту.

Завершення включає формальне прийняття проекту та відповідно його закриття. Проводяться адміністративні активності, включаючи передачу до архіву робочої документації та документування здобутого досвіду. Цей етап складається з:

Закриття проекту: Завершення усіх активностей у всіх групах процесів з метою формального закриття проекту або етапу проекту.

Закриття договору (контракту): Завершення та оплата кожного договору, включаючи вирішення будь-яких відкритих питань, та закриття кожного договору, що відноситься до проекту в цілому або до певного етапу проекту.

64.Розпуск проектної команди.

Команда проекту — це група людей, що мають високу квалі-фікацію в певній області й максимально відданих загальній цілі діяльності своєї організації, для досягнення якої вони діють спіль-но, взаємно погоджуючи свою роботу.

Розпуск-для тимчасових робочих груп стадія є останньою у розвитку. Проте для проектних команд є ще й попередня стадія завершення роботи. І на цій стадії команда готується до розпуску. Успішна робота більше не є пріоритетом. Замість цього увагу спрямоване на «запаковування» проекту. Реакція працювати може бути різною серед членів команди. Деякі можуть і переживати через втрату атмосфери товариства, що існувала у час над проектом.

Тема 7. Управління ризиками проектів

65.Сутність та види проектних ризиків. Причини виникнення та наслідки проектних ризиків. Фактори, що визначають рівень ризикованості проекту.

Ризик – вартісне вираження імовірнісної подіі, яка може призвести до втрати або до неотримання прибутку з проекту.

Категоріі ризиків:

• Відомі ризики – подіі, вірогідність виникнення яких очевидна всій проектній групі.

• Відомі ризики з невизначеними результатами

• Невідомі ризики – не піддаються ідентифікаціі або попередньому плануванню.

За джерелами:

• Внутрішні ризики – визначаються характером самого проекту, організаційними питаннями, кадровими і ресурсними проблемами.

• Зовнішні ризики – подіі, непіддатливі контролю проектної групи і самоі організаціі, що виконує проект. Джерелами зовнішніх ризиків є політичні, юридичні, екологічні, соціальні.

• Ділові ризики

• Загальні ризики.

За відношенням до конкретного проекту:

• Краінний

• Проектний (внутрішньо фірмовий; відокремлений (технічний та маркетинговий); портфельний)

• Галузевий

Залишкові ризики – побічні діі або незначні ризики, які залишаються після виникнення подіі основних ризиків і вжиття конкретних заходів.

Фактори ризикованості: ліквідність, розподіл термінів, питання управління, затримки з боку постачальників.

Чинники успіху проекту:

• Узгодженість та єдине розуміння цілей основними зацікавленими особами

• Чітко сформульований опис змісту проекту

• Ретельно розроблений проектний план.

Технічні, політичні, маркетингові фінансові ризики.

66.Якісний та кількісний аналіз ризиків проектів. Ранжування ризиків.

Якісний аналіз – встановлення потенційних сфер ризику та його ідентифікація.

Кількісний аналіз – визначення розмірів і міри ризику по стадіях, етапах, роботах проекту та всьому проекту взагалі.

Алгоритм управління ризиком

Якісний аналіз:

• Аналіз об’єктивних і суб’єктивних факторів ризику.

• Оцінка потенційних областей ризику та ідентифікація конкретного виду ризику.

• Фінансова самостійність Економічна самостійність

Кількісний аналіз:

• Припустимий рівень ризику

• Аналіз стадій, етапів, робіт проекту за рівнем ризику

• Методи зниження ризику проекту.

Вимір ризику – абсолютне визначення та відносне.

Аспекти ризиків – ризик у динаміці та у статиці.

Методи кількісного аналізу ризику:

• Метод математичних очікувань – очікуваний прибуток з проекту та іх імовірності. Потенційний результат проекту, який показує чи виконувати проект.

+простий, як первинний критерій у короткострокових проектах. – суб’єктивність імовірностей поданих економістом-аналітиком.

• Метод середньоквадратичного відхилення – статистичні дані про прибутки по аналогічних проектах та частота іх повторювання за декілька років.

+дозволяє розрахувати середнє значення очікуваного прибутку, середньоквадратичне відхилення та коеф. відносного ризику проекту. – статистика, яка не враховує реальну ситуацію,а враховує попередню ситуацію.

• Статистичний метод – стат. інфо з необхідних елементів проекту за декілька попередніх періодів. Відносний ризик проекту.

+розрахунок на реальних стат.даних. – залежить від точності графічноі побудови, ризик розглядається як цілісна величина без розгляду його складових.

• Метод аналізу доцільності витрат – фінансові показники фірми-інвестора за балансовим звітом. У якій сфері фін.стану або ризику є фірма.

+використовується математична модель зв’язку показників. – необхідні показники з балансового звіту, багато розрахунків, а імовірний результат більш якісний, ніж кількісний.

• Метод експертних оцінок – фактори експертної оцінки (можливо фази етапи проекту, які необхідно ранжувати за ступенем ризику. Ранг (місце в опитування) та вагомість фактора за ступенем важливості в проекті.

+використання досвіду експертів. – суб’єктивність думок експертів.

• Метод використання аналогів – база даних здійснення аналогічних проектів. Перенесення результативності аналогічних проектів на проект, що розробляється.

+використання інфо про виконання реальних проектів. – не врах.реальна ситуація.

• Метод аналізу проекту на чутливість – параметри ризику. Рейтинг важливості параметрів проекту за ступенем ризику, розрахований за допомогою чистоі приведеноі нинішньої вартості проекту.

+має у собі можливості як за факторним аналізом параметрів, що впливають на ризик, так і виявлення можливих шляхів зниження ступеня ризику шляхом впливу на них. – багато розрахунків.

• Метод імітаційного моделювання Монте-Карло – для кожної роботи проекту три значення іі тривалості (песимістична, оптимістична, найбільш ймовірна), ресурси, виконавці кожної роботи. Випадкові сценаріі виконання проекту, найбільш ймовірні (дата фінішу та бюджет проекту).

+можна визначити наскільки реалістичні прогнози щодо бюджету проекту та дати його фінішую – чим більше генерується сценаріїв, тим повільніше працює комп’ютер. Без комп’ютера метод неможливо застосувати.

Ранжування ризиків: Для наслідків: малосерьозні (1-3), помірні (4-6); серьозні (7-9 балів). Для імовірності події: низька

імовірність (1-3); середня імовірність (4-6); висока імовірність (7-9). Для якості управління: низька якість (7-9); середня якість (4-6); висока якість (7-9). Кожна компанія самостійно встановлює для себе критерії серьозності наслідків та імовірності події.

67.Можливі стратегії поведінки компанії щодо ризиків: стратегія усунення ризиків, стратегія розподілу ризиків, стратегія зменшення ризиків, стратегія сприйняття ризиків. Дії компанії в межах кожної стратегії.

Базові методи управління ризиком:

• Резервування за вартістю

• Резервування за часом

• Зміна технологіі для виконання проекту

Формування програм реагування на ризик.

1)     Уникнення ризиків – найбільш ефективний спосіб профілактики, що полягає в наступному:

·        відмови від здійснення господарських операцій, рівень ризику по яких дуже великий і не відповідає критеріям фінансової політики господарства;

·        зниження питомої ваги позикових коштів у господарському обороті, що дозволяє уникнути втрати фінансової стійкості;

·        збільшення ліквідності активів за допомогою збільшення частки оборотних активів у загальній їх сумі дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності.

2)Мінімізація ризиків здійснюється, якщо їх неможливо уникнути повністю, шляхом:

·        отримання від покупців гарантій у погашенні боргу;

·        скорочення переліку безпідставних форс-мажорних обставин у контрактах із партнерами, що дозволить підвищити фінансову відповідальність за невиконання контрактних обов’язків, отже знизити комерційний ризик.

3) Диверсифікація ризиків дозволяє знизити рівень концентрації ризиків і передбачає:

·        диверсифікацію видів діяльності з використанням альтернативних можливостей отримання доходу і прибутку від різноманітних господарських і фінансових операцій;

·        диверсифікацію постачальників товарів, яка передбачає встановлення зв’язків з різними партнерами для поставки основних груп товарів;

·        диверсифікацію асортименту товарів, які реалізуються, тобто, включення в асортимент господарства товарів з протилежною направленістю попиту в рамках окремих товарних груп, що дозволяє мінімізувати ризик у період погіршення кон’юнктури окремого товарного ринку;

·        диверсифікацію депозитних вкладів, тобто розташування тимчасово вільних грошових активів на депозитне зберігання в декількох банківських установах.

4) Лімітування ризиків по операціях, які можуть постійно виходити за встановлену допустиму межу ризику і цей ризик лімітується шляхом встановлення відповідних економічних і фінансових нормативів:

·  максимального обсягу комерційної операції із закупівлі товарів за умови укладання її з одним і тим же партнером;

·  граничного розміру використання позикових коштів у господарському обороті;

·  допустимого розміру депозитного вкладу, який розташований в одному комерційному банку тощо.

Ідентифікація ризику:

• Побудова контрольного списку ризиків

• Розширені збори всіх зацікавлених осіб.

Технологія використання творчого мислення при управлінні ризиками:

• Метод мозкового штурму

• Метод Делфі – опитувальний метод без особистоі присутності учасників.

• Метод номінальноі групи

• Інтерв’ю

• Контрольний список загальних проектних ризиків.

План управління ризиком:

• Ідентифікація ризику проекту

• Аналіз ризику для визначення його вірогідності в проекті

• Аналіз ризику для визначення рівня впливу подій ризику на проект

• Загальний коефіцієнт ризиків

• Створення резервного плану

• Внесення всіх документів до журналу проекту.