- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
- •1.1. Створення перших цензурних органів
- •1.2. Цуд і гуд
- •1.3. Розподіл функцій між цуд і дпу
- •2.1. Особлива увага цензурних органів до української книги
- •2.2. Вилучення літератури
- •Масненко в. Цензура в Україні 20-х Років, «Сучасність», 1997, №6, сс. 81-90.
1.3. Розподіл функцій між цуд і дпу
У нових умовах відбувся формальний розподіл функцій між ЦУД і ДПУ. Центральне управління у справах друку мало займатися лише попереднім контролем. Супровідний контроль, інспекційна перевірка книгарень, книжкових складів, конфіскація і знищення «ворожої» літератури залишались у компетенції ДПУ. Така ситуація, як визнається у звітних матеріалах ЦУД, призводила до виникнення непорозумінь, навіть конфліктів. Фактично між двома охоронними інституціями розгорнулася конкуренція. А це, в свою чергу, обернулося подвійним цензурним тягарем для продуцентів друкованого слова. Друкарні й видавництва повинні були по кілька разів узгоджувати свої виробничі справи то в органах ЦУД, то ДПУ, надсилати туди значну кількість віддрукованих примірників для отримання візи. Органи ДПУ не тільки зупиняли друк і конфісковували ті чи інші видання за розпорядженням ЦУД, але й, на свій розсуд, згідно з власними відомчими інструкціями, вели аналогічну роботу.
У березні 1923 р. видається промовистий директивний документ за підписами голови ДПУ УСРР В. Балицького і начальника ЦУД І. Кулика, в який вносяться корективи до функцій обох відомств. Тепер супровідний контроль також передається ЦУД, цензурні органи і політконтроль ДПУ не підпорядковуються один одному. Для узгодження спільної діяльності передбачалося, що представники політконтролю ДПУ повинні включатися до складу місцевих управлінь у справах друку. Так відбувався процес зрошування цензури і політичної поліції. Згідно з новою інструкцією, діяльність ДПУ зводилася лише до виконавчих функцій. Органи ЦУД повинні були керувати попередньою і супровідною перевіркою, давати розпорядження щодо заборони розповсюдження, конфіскації та знищення літератури, а ДПУ — здійснювати фактичний контроль над видавничою діяльністю, виконувати запобіжні й репресивні дії. Але ДПУ явно не поспішало скорочувати сферу своєї діяльності. Як зазначав у січні 1924 р. завідувач Катеринославським губернським управлінням у справах друку Дашевський, «по змісту інструкції політконтроль ДПУ є підсобним виконавчим органом ЦУД, на практиці ж цього немає, і відзначається іноді зворотнє явище».
Надалі партійне керівництво неодноразово зверталося до проблеми відносин цензурних установ і ДПУ. У липні 1924 р. секретаріат ЦК КП(б)У ще раз підтвердив передачу функцій контролю від ДПУ до ЦУД. А оргбюро ЦК у травні 1925 р. констатує: «Дивлячись на те, що остаточна звірка може легше проведена Головлітом, вже знайомим із матеріалами по попередньому огляду, і що у справі контролю преси не зручно фігурувати ДПУ — надання остаточної візи залишити за Головлітом». Але у тій же постанові Головліту дається директива: питання військового й загальнополітичного характеру обов'язково попередньо узгоджувати з ДПУ.
Отже, Державне політуправління й надалі активно втручалося в цензурну політику. Особливо його роль зросла у 30-ті роки.
Розділ ІІ. Цензурні органи і література
Неважко помітити особливу увагу радянських цензурних органів саме до української книжки. Така «турбота» була не випадковою. Вістря цензури було спрямоване проти козацької і релігійної тематики і проти окремих осіб, зокрема націонал-комуністів.