13. Національний інформаційний простір.

Інформаційний простір держави — це множина текстових, аудіо- чи відеоповідомлень, які були оприлюднені чи плануються до оприлюднення на її території.

Розрізняють два типи держав:

— держави, які є інформаційно незалежними;

— держави, які є інформаційно залежними.

До числа держав першого типу належать ті, в яких: а) громадяни для забезпечення своїх інформаційних потреб не потребують звертатися до іноземних джерел інформації (звичайно, не більше ніж ххххххх); б) держава має власні джерела отримання потрібної інформації в інших державах (крім закордонних кореспондентів, це, звичайно, також служби розвідки — військової, промислової, фінансової, науково-технічної тощо); в) держава має власні засоби доведення потрібної інформації до урядів і населення інших держав. До числа держав другого типу належать ті, які не мають хоча б одного з перелічених критеоріїв.

Розрізняють також внутрішній і зовнішній інформаційний простір держави. Внутрішній інформаційний простір, обмежується, звичайно, кордоном держави. Зовнішній інформаційний простір — це території тих держав, де певна держава має якісь свої інтереси (фінансові, військові тощо).

Те, що потрапляє в інформаційний простір держави і стає об’єктом уваги, перетворюється в реальність. Те, що в інформаційний простір не потрапило, реальністю може й не вважатися.

Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав. Зокрема це має місце тому, що Україна не має мережі своїх кореспондентських пунктів у найрозвиненіших країнах світу. Тому часто інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн доводить не Україна, а треті держави у потрібному для них, часто здеформованому вигляді. Тому формування інформаційної незалежності України — одне з її чільних завдань, адже, як відомо, той, хто має потрібну інформацію, той і править світом.

Органи керування інформаційним простором в Україні:

1) законодавча влада:

— Комітет ВР з питань свободи слоова;

— Комітет ВР з питань культури і духовності;

2) виконавча влада:

центральні органи:

— Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо);

— Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (8 членів) — позавідомчий контролюючий державний орган;

— Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України;

— Департамент по авторських правах Міністерства освіти і науки України;

— Міністерство культури України;

регіональні органи:

— обласні відділи Держтелерадіо;

— обласні відділи культури;

3) судова влада:

— суди першої інстанції;

— суди другої інстанції (апеляційні суди);

— Верховний суд україни.

Громадські організації:

— Національна спілка журналістів України;

— творчі спілки театрільних діячів тощо.

Міжнародні органи регулювання керування масової інформації.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР

Інформаційний простір - середовище, в якому і завдяки якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація

Коли йдеться про інформаційне поле конкретної держави, то його межі зазвичай ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національні територію, акваторію, повітряний простір та економіку. Саме у цих сферах діють засоби інформації, які й інформують, тобто повідомляють, зображають, складають про щось уявлення. А от що саме повідомляють, як саме зображають і яке саме уявлення складають – це вже стосується сфери політики й залежить від інформатора. Наприклад, українське телебачення і радіо та московське про одну і ту ж подію нерідко розповідають по-різному (українське телебачення виражає інтереси української держави, московське ж – російської, а ці інтереси, як відомо, не збігаються).

Також до складу цього поняття входять його суб’єкти, все матеріально-технічне середовище, вся інтелектуально-інформаційна власність цих суб’єктів.

Суб'єктами національного інформаційного простору, є передусім юридичні особи. Це:

- державні та недержавні інформаційні агентства;

- державні та недержавні установи, служби і центри збирання, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціологічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації;

- спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-інформаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації;

- державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, корпорації, асоціації, спілки тощо);

- видавництва всіх типів, різних форм власності;

- професіональні творчі об'єднання громадян (творчі спілки, товариства, асоціації тощо);

- виставкові організації та центри;

- бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності;

- поліграфічні підприємства;

- зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні;

- органи захисту державних таємниць, національного інформаційного простору та охорони інформації;

Суб'єктами національного інформаційного простору визнаються також фізичні особи – громадяни України та інших країн, які здійснюють відповідно до законодавства України професіональну творчу діяльність у галузі інформації індивідуально.

Національний інформаційний простір – надзвичайно важливе політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей можна поставити на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах саме держави та її громадян.