11. Перформансна комунікація як специфічний різновид комунікаційного процесу

Перформанс – (з англ.. «виконання», «здійснення») зараз це поняття переважно виявляється у культурологічному контексті і означає один із напрямів модерністичного мистецтва, який виник у 60-их рр.. ХІХ століття. Складається із виконання спланованих дій. На початку ХХ століття американський теоретик перформансу Р.Шехнер розробив концепцію, згідно з якою він пояснив певні комунікаційні процеси у суспільстві через ролі певної демонстрації, певного дійства перед аудиторію, публікою.

Перформанс – це символічна структура та діяльність, яка здійснюється індивідом або групою з метою справити враження та привернути до себе увагу.

Теорія перформансу розвивалась ще наприкінці ХІХ століття, коли ірландський дослідник І. Гофман розглядав перформанс як соціальне діяння через драматургійність та театральність. На його думку, перформанс перетворює пересічного індивіда на сценічного виконавця, який стає об’єктом спостережень.

У сучасному трактування перформансна комунікація розуміється як специфічний тип комунікаційного процесу, в основі якого лежить неінституалізована колективна творча діяльність незалежних агентів, спрямована на відтворення особистісної і соціальної ідентичності. Ека Кокія вважає, що для перформансу характерними є:

Драматургійність

Сценарність

Елементи свята

Карнавальність

Наявність обов’язкових акторів

Наявність аудиторії

12. Гра, свято, ритуал у комунікативному та культурному оформленні соціуму

Р. Шехнер подає таке загальне визначення перформансу: це дія, яку демонструє одна група людей перед іншою. Він намагається віднайти загальні риси перформансу, виводячи їх то з ритуалів, то з поведінки тварин. За типами правил він розрізняє три різновиди перформансів.

Гра характеризується тим, що правила пропонує той, хто грає. Гра старіша культури. У первісному суспільстві гра виступала джерелом розвитку духовної культури та діяльності. Вона ставала поштовхом для творчості. У колективних іграх індивід осягав почуття колективізму та духовної єдності з колективом. Теорію гри розробив нідерландський культуролог і написав книгу «Людина, що грається», де підкреслював, що в грі народжуються право і порядок, спілкування, ремесло і мистецтво, поезія та підприємництво. У сучасному світі гра є потужним елементом релаксації.

Свято - – правила, як і можливості, окреслені: це можна (вболівати, підтримувати), а це – ні (втручатись у дію)

Ритуал - – правила важливіші за людину, тобто людина підпорядковується.

Ритуали стримують первинну агресію, бо створюють іншу (віртуальну) реальність, тобто перформанс. Перформанси теж бувають агресивними, але первинно не небезпечні. Реальна небезпека перформансів – їхні наслідки.

Агресія будується за двома конфліктними системами:

Це чужі (не наші) – провокування конфлікту.

Це свої (наші) – солідаризація.

Вміння перевести „чужих” до „своїх” – примирення, „своїх” до „чужих” – конфлікт. Засоби тут різні, навіть сміх, гумор, іронія.

13. Сучасні форми перформансної комунікації. Флеш-моб та його комунікаційна семантика

терористи, викрадення, демонстрації, пікетування, флеш-моби

Професійні перформанси:

прес-конференція;

брифінг;

телебесіда;

ток-шоу;

судове засідання (мантія);

дипломатичні переговори;

Флешмоб (також флеш моб і флеш-моб, англ. flash mob — «спалахуючий натовп», flash — спалах, mob — натовп) — це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться.

Немає єдиної думки з приводу того, яка мета проведення флешмобів. Учасники того самого заходу можуть переслідувати різні цілі. Серед можливих варіантів — розвага, порушення повсякденного ходу життя, справити враження на навколишніх, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»), спроба одержати гострі відчуття. Ідеологія класичного флешмоба дотримується девізу «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою».

Рух флешмоба виходить із того, що у флешмоб-акцій є типові правила. Найважливіші їхні пункти:

Начебто спонтанне дійство. Заборона збиратися або привертати увагу на місці до акції, одночасний початок і закінчення акції її учасниками. Після акції потрібно миттєво зникати з місця дії в різні сторони, і робити вигляд начебто ні чого й не було.

Сценарій повинен привносити абсурдність у те, що відбувається.

Жорстке дотримання сценарію.

Не викликати агресивної реакції. Не порушувати законів і моральних засад, не показувати ніяких політичних поглядів. Флешмоб-акції, що не дотримуються цього вже будуть екстрім-мобом або політ-мобом.