21. Карнавальна культура як елемент технологій "оксамитових", "кольорових" революцій

Оскільки, «оксамитова» революція – безкровна революція, доречно зазначити, що карнавальна культура, карнавал є одією із її складових.

Карнавал – це свято, що пов'язане з перевдяганнями і демонстраціями, маршами.

Карнавал є технологією оксамитових революцій через те, що суть карнавал – раз на рік люди збираються на великій площі и роблять усе, що їм заманеться. Вони кричать, співаюсь, галасують, висміюють владу і виказують своє невдоволення єю.

22. Комунікаційно-технологічні складові політичної комунікації.

Політична комунікація є своєрідним соціально-інформаційним полем політики, що з'єднує всі компоненти політичної сфери суспільства та структурує політичну діяльність.

Можна класифікувати системи політичної комунікації з погляду мобільності, оперативності інформації, що циркулює її каналами. Якщо, скажімо, газети й журнали доходять до читачів лише через тиждень після виходу, це, безперечно, не є ознакою високого рівня розвитку політичної системи взагалі та системи політичної комунікації зокрема. Те саме можна сказати і про обсяги інформації та її спрямованість. У розвинених у цьому сенсі політичних системах інформація надходить не тільки згори вниз директивним шляхом, а й навпаки: від пересічних громадян до урядових структур найвищого рівня

Складовими політичної комунікації є комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, реакція і зворотний зв'язок.

Складові політичної комунікації можна віділити за її класифікаціями:

1) джерело;

2) повідомлення;

3) канал;

4) отримувач;

5) ефект комунікації;

Аба такі складові: політична комунікація= відправник, отримувач, канал, повідомлення, зворотній зв'язок, ефект комунікації, інформація, политичний процес.

23. Комунікативна діяльність та її складові. Типи комунікації. Функції комунікативних одиниць.

Можна розглядати комунікативну діяльність як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином сприймають один одного, ставляться один до одного, обмінюються інформацією та впливають один на одного.

Сучасні дослідники розглядають комунікацію в таких аспектах:

• комунікація як трансмісія;

• комунікація як розуміння;

• комунікація як вплив;

• комунікація як інтеракція;

• комунікація як обмін;

• комунікація як компонент суспільних процесів.

Комунікативна підструктура або сторона комунікативної діяльності виявляється через дії особистості, свідомо орієнтовані на змістовне їх сприйняття іншими людьми, передачу певної інформації. Перцептивна сторона проявляється через сприймання та оцінку людьми соціальних об’єктів (інших людей, самих себе, груп, інших соціальних спільнот). Інтерактивна сторона представляє собою взаємодію людей та вплив їх один на одного в процесі міжособистісних відносин. Зупинимось на кожній стороні окремо.

Однією з цілей організації будь-якої комунікативної діяльності є передача різного роду інформації. Передача будь-якої інформації відбувається за посередництва так званих засобів спілкування, вербальних та невербальних, які представляють собою знакові системи. Комунікатор (або той, хто передає інформацію), використовуючи згадані системи, кодує її та передає. При цьому він свідомо орієнтує свої дії на змістовне сприймання кодованої інформації іншими людьми (реципієнтами). У свою чергу, реципієнт для осмисленого сприйняття відомостей має декодувати повідомлення.

В якості знакової системи у вербальній комунікації виступає людське мовлення, тобто природна звукова мова. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації.

Завдяки мовленню, як засобу спілкування, індивідуальна свідомість не обмежується особистим досвідом, збагачується досвідом інших людей. Для будь-якої людини загальне значення слова, переломлюючись через її власну свідомість, набуває якість особистісного змісту.

Хоча традиційно основним засобом спілкування вважається мовлення, вченими з’ясовано, що 60% важливої інформації учасники комунікативної вза-ємодії можуть отримувати шляхом кваліфікованого сприймання “мови тіла” – жестів, міміки, пози тощо.

Роль немовленнєвих засобів у комунікації надзвичайно велика.

За ознакою засобів подання інформації у невербальній комунікації виділяють:

- кінетику (один із видів невербальної комунікації, заснований на сприйманні загальної моторики різних частин тіла, тобто жестикуляції, міміки, пантоміміки);

- паралінгвістику (система вокалізації, тобто тембр голосу, його діапазон, тона-льність);

- екстралінгвістику (темп мовлення, паузи, покашлювання, плач, сміх);

- проксеміка (ділянка просторової та часової організації комунікативної діяль-

ності, тобто дистанція, орієнтація партнерів, місце їх перебування, персональні зони);

- візуальне спілкування (система невербальної інформації на основі рухів очей, тобто частота обміну поглядами, тривалість, зміна статики й динаміки погляду, його уникання, , спрямованість, моргання).

Повертаючись до перцептивного боку комунікативної діяльності, зазначимо що, вступаючи в комунікативний контакт, людина має постійно визначати наміри інших людей, встановлювати їх робочі можливості, оцінювати характер їх ставлення до тієї чи іншої сторони дійсності, судити про їх позитивні якості та недоліки тощо. Все це потрібно, щоб у подальшому ефективно з ними контактувати. Уявлення про іншу людину тісно пов’язане з рівнем власної самосвідомості. Аналіз усвідомлення себе через іншого та іншого через самого себе відбувається завдяки таким механізмам як ідентифікація, децентрація, емпатія, рефлексія.

Децентрація – механізм подолання егоцентризму особистістю, зміна точки зору, позиції суб’єкта в результаті зіткнення, зіставлення та інтеграції її з позиціями, відмінними від власної.

Поняття “ідентифікація” за своїм змістом близьке до поняття “емпатія”. Під емпатією розуміють осягнення емоційного стану іншої людини у фор-мі співпереживання, здатність бачити світ її очима, сказати чи показати своє її бачення. Це явище виникає під час безпосередньої взаємодії людей та проявля-ється, перш за все у переживанні однією людиною при баченні стану іншої тих же емоцій, які вона відзначила у останньої.

І, нарешті, рефлексія – це процес, який передбачає самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів та станів, усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером із спілкування.

Для процесу пізнання однією людиною іншої характерне специфічне інтегрування нею відображених у ній особливос тей, при якому у внутрішньому чи зовнішньому вигляді іншого виділяються важливі в очах сприймаючого певні властивості і менше усвідомлюється решта рис. Інтеграція, що несе в собі тенденцію до суб’єктивного зняття суперечнос-тей в особі, яка пізнається, на думку дослідників, є наслідком процесу плану-вання взаємодії та диктується необхідністю прийняття рішення з приводу най-більш прийнятного її способу. Образи та поняття про особистість інших людей виконують інформувальну та регулятивну функції.

За інтегративним процесом збору інформації відбувається оцінка соціального об’єкта. Оцінювання людини може відбуватися шляхом віднесення його співрозмовниками до одного з типів особис-тості в тій класифікації, яка у кожного з них сформувалась раніше. Ця класифі-кація, або категоризування, складається за звичаєм без спеціального наміру.

Суть полягає в тому, що спільноти, до яких належить людина, формують стереотипи, задають взірці поведінки, які особистість звикає наслідувати при взаємодії.

Установка сприймати інших людей з певної точки зору може стати для людини дуже стійкою, типовою. В ній зі значною постійністю починають вияв-лятись домінуючі в її особистості потреби та ціннісні орієнтації.

Інтерактивний бік комунікативної діяльності проявляється через зусилля людей з організації сумісних дій, які дозволяють партнерам реалізовувати пев ну спільну для них діяльність. Вчені виділяють два типи сумісної діяльності: кооперація та конкуренція. Кооперація передбачає координацію, впорядкування, комбінування, об’єднання зусиль кожного з учасників сумісної діяльності.

Конкуренція означає наявність суперництва, боротьби суб’єктів між собою за досягнення кращих результатів у певній галузі. Все згадане стосується і кому-нікативної діяльності.

Класифікація комунікації:

а) вербальна (звичне використання мови) і невербальна (міміка, жест, поза одяг);

б) усна, письмова, друкована;

в) внутрішня, міжособистісна, в малих групах, публічна, організаційна, масова;

г) міжнародна, міжкультурна.

Комунікативна одиниця - відрізок мовлення, здатний самостійно передавати повідомлення. Основою комунікативної одиниці є речення.Також, комунікативною одиницею може бути слово і текст.