II етап: організаційний

Завдання:

• Створити умови для адекватної самооцінки своєї про­фесійної культури кожним педагогічним працівником (і перш за все учасниками атестаційного процесу) для обґрунтованого написання та своєчасного подання заяви на проходження чергової або позачерго­вої атестації.

• Створити атестаційну комісію, кількісний і персональний склад якої, а також термін повноважень і термін проведення атестації визначається і затверджується наказом.

• Створити умови для розгляду атестаційною комісією поданих до­кументів.

• Затвердити графік проведення атестації і довести його під розписку до відома осіб, які атестуються.

Ііі етап: вивчення та оцінка діяльності педагогічних працівників

Завдання:

• Вивчити системи роботи вчителя відпо­відно до вироблених критеріїв, в основі яких лежать відповідні нормативні документи.

• Оформити атестаційні листи.

IV етап: ознайомлення педагогічних працівників з їхніми атестаційними листами, самооцінка

Завдання:

• Створити умови для розгляду комісією атестаційних матеріалів педаго­гічних працівників, які атестуються.

• Зіставити особисту оцінку педагогічними пра­цівниками своєї професійної діяльності з її оцінкою членами атестаційної комісії (експертів).

• Ознайомити педагогічних працівників з їх­німи атестаційними листами (під розписку) не пізніше ніж за 10 днів до засідання атестаційної комісії.

• Підготувати (у разі потреби) реко­мендацій працівникові щодо його професійного самовдосконалення.

V етап: прийняття рішень атестаційними комісіями

Завдання:

• Створити умови для розгляду атестаційною комісією атестаційних листів, заслуховування праців­ників, які атестуються, прийняття рішення у відповідності з вимогами Положення.

• Повідо­мити педагогам результати атестації (рішення, рекомендації).

• Забезпечити дотримання вимог щодо оформлення про­токолу атестаційної комісії, занесення рішення до атестаційного листа.

• Видати наказ.

• Зробити відповідний запис у трудовій книжці.

Vі етап: підсумково-аналітичний

Завдання:

• Систематизувати й узагальнити результати експертизи системи роботи педагогів.

• Визначити, за основними показниками педаго­гічної діяльності учасників атестаційного періоду, завдань та напрямів.

18. Розв’язання педагогічних ситуацій як форма методичної роботи.

Педагогічна ситуація – сукупність умов і обставин, які вимагають швидкого прийняття педагогічно правильного рішення. Складні педагогічні ситуації виникають часто і мають бути очікувані педагогом. Уміння передбачати ситуацію, готовність впливати на її розв’язок зміцнюють авторитет педагога, стимулюють його творчу активність, карбують педагогічну майстерність. Педагогічна ситуація може перетворитися на проблему або задачу. У педагогічній ситуації центральним елементом є суб ‘єкт, у задачі – знакова модель, а в проблемі – суперечності. Щодня перед педагогами постають проблеми. Як їх вирішувати? Кожний це робить по-своєму, виходячи з власного досвіду, знань та умінь. Є певні закономірності, врахування яких може сприяти більш раціональному вирішенню педагогічних ситуацій, заощадженню часу, коштів і здоров’я. Рецепту для кожної окремої педагогічної ситуації не існує, але їх розв’язанню могли б сприяти такі заходи: - практикуми для вчителів-предметників, класних керівників, вихователів щодо визначення способу розв’язання педагогічної ситуації; - засідання малих педрад, моделювання педагогічних ситуацій, де педагоги і психологи могли б проаналізувати педагогічні ситуації, накреслити програму дій; - робота з сім’єю – надання допомоги батькам через педагогічний всеобуч, вироблення програми спільних дій школи і сім’ї у становленні особистості; - індивідуальна корекційна робота психолога; - створення психологічного комфорту для педагогічного й учнівського колективів; - здійснення допомоги в самоосвіті педагогів.

Алгоритм розв’язання педагогічних ситуацій

1.    Зберіть і запишіть інформацію (уявіть, що збираєте її не для себе – такий прийом стримує емоції, які заважають діяти розумно). 2.    Чітко визначте проблему. 3.    Сформулюйте ситуацію (проблема, її учасники; стежте за змінами в ситуації, бо вони можуть змінити і навіть стимулювати проблему). 4.    Зрозумійте причину. 5.    Зберіть інформацію про учасників педагогічної ситуації (кого це стосується? які в кого ролі?). 6.    Чітко уявіть кінцеву мету (чого бажаєте в результаті ви та інші?). 7.    Розберіться, чи потрібна допомога (підтримка). 8.    Визначтесь із прийнятною для вас тактикою і технікою дій. 9.    Обміркуйте якомога більше варіантів розв ‘язання ситуації. 10.    Проаналізуйте всі варіанти розв’язання ситуації (плюси, мінуси). 11.    Оберіть основний варіант. 12.    Оберіть запасні варіанти. 13.    Уявіть найгірший результат, який реально може бути за умови невдачі в усіх варіантах.

14.    Вибравши основний шлях розв ‘язання ситуації, забудьте про всі інші. 15.    Складіть план дій (з термінами). 16.    Заохочуйте, мотивуйте, налаштовуйте себе. 17.    Починайте рішуче діяти за планом. 18.    Перевіряйте правильність дій (щоб за потреби змінити їх тактику чи техніку).

19. Творчий звіт учителя як форма методичної роботи.

Це форма методичної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду прогресивного педагогічного досвіду вчителя, а також діяльності всього педагогічного колективу з питань нових технологій, організації навчально-виховної та методичної роботи в закладах. Доцільно проводити творчий звіт як підсумок атестації або шкільний етап конкурсу «Вчитель року». Творчий звіт учителя готує методична рада школи. Вона розробляє план його проведення, організовує консультації, бібліографічні огляди, виставки творчих робіт, розробки дидактичних матеріалів. Творчий звіт учителя здійснюється в такій послідовності: 1.    Підготовка вчителя до творчого звіту (підготовчий етап):

- збір і опрацювання інформації; - підготовка короткої доповіді для творчого звіту з досвіду роботи вчителя; - підготовка й організація постійно діючої виставки творчого досягнення вчителя в предметному кабінеті та методичному кабінеті школи, РМК; - висвітлення досвіду вчителя протягом навчального року в педагогічній пресі, у виступах на телебаченні, радіо; - оформлення матеріалів творчого досягнення вчителя; - визначення дати і місця проведення творчого звіту. 2.    Проведення творчого звіту: - урочисте відкриття творчого звіту вчителя, вступне слово заступника директора; - короткий виступ-характеристика директора школи; - звіт учителя про власний досвід та творчі досягнення, напрацювання; - осмислення та обговорення творчого доробку вчителя. - огляд виставки творчого доробку вчителя. 3.    Урочисті привітання вчителя з творчим звітом: - представників відділу освіти, РМК; - адміністрації школи та педагогічного колективу; - учителів-предметників за фахом (міста, району); - учнів, батьків; - шкільний концерт з нагоди творчого звіту вчителя. 4.    Підбиття підсумків, вироблення рекомендацій щодо використання творчого звіту і його впровадження. Підбиваючи підсумки творчого звіту вчителя, виділяють три рівні: науковий, методичний, практичний. Для використання та висвітлення творчого звіту вчителя його узагальнений матеріал має містити такі питання: - загальна тема творчого звіту вчителя та його суть; - зміст творчого звіту; - рекомендації щодо його впровадження та використання. Координацію творчих звітів учителів у школі здійснює методична рада.

20. Робота над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою).

Індивідуальна науково-мегодична робота – усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та безперервна праця педагогів щодо вдосконалення їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної діяльності. Орієнтовний алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)

1.  Вибір теми (проблеми) індивідуальної науково-методичної ро­боти:

•   ознайомлення з літературою;

•    ознайомлення з нормативними документами;

•   вивчення ППД з проблеми дослідження.

2.  Детальне ознайомлення з проблемою за допомогою літератур­них джерел:

•    складання картотеки літературних джерел;

•   виписки з літературних джерел.

3.  Уточнення теми і розробка попереднього варіанта плану індиві­дуальної науково-методичної роботи:

•   обґрунтування вибору теми;

•   її актуальність і новизна;

•   відбір адекватних методів та засобів пошукової діяльності;

•   формулювання мети та завдань роботи;

•   розробка календарного плану індивідуальної роботи.

4.   Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, іннова­ційних технологій педагогічної діяльності.

5. Впровадження інновацій у практику своєї педагогічної діяльності.

6.  Аналіз та оцінювання результатів роботи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій.

7.  Літературне оформлення роботи, звіт перед колегами про от­римані результати.

Роботу над індивідуальною науково-методичною темою (пробле­мою) доцільно розподілити принаймні на два етапи.

На першому етапі вчитель має всебічно ознайомитися з висвітлен­ням обраної ним теми (проблеми) в науці, зіставити особистий досвід із досвідом колег чи з висвітленням його у літературі.

На основі аналізу різних поглядів на розв'язання конкретної про­блеми педагог визначає особисту позицію, а зіставлення свого досвіду викладання з накопиченими в науково-педагогічній і методичній літе­ратурі ідеями, методами та прийомами дасть змогу визначити, що він уже знає і може робити з цією проблемою, що принципово нове міс­титься в його досвіді роботи, у чому він може піти далі від зафіксова­ного у книгах і статтях і, нарешті, що він не освоїв під час своєї прак­тичної роботи.

Другий етап — конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірка його ефек­тивності, аналіз отриманих результатів.

Показники результативності роботи педагога

1. Розвиток навичок навчально-пошукової діяльності:

•   забезпечення науковості методичної роботи;

•   вдосконалення наукової організації праці;

•   використання довідкової, енциклопедичної літератури, науково- інформаційних джерел;

•   розроблення програми діяльності, мети та завдань науково-ме­тодичної роботи.

2. Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності:

•   здійснення пошукової роботи щодо удосконалення змісту, ме­тодів роботи;

•    вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий та особис­тий досвід;

•   нестандартне, оригінальне вирішення завдань.

3.  Організація роботи над обраною науково-методичною темою:

•   розроблення теми, її апробація та впровадження;

•   прогнозування можливих результатів;

•   оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної діяльності;

•   діагностика й аналіз отриманих результатів;

•   пропагування та поширення ППД;

•   видавнича діяльність.

21. Педагогічна виставка як форма методичної роботи.

Завдання педагогічної виставки - демонстрування досягнень педагогічного колективу щодо пропаганди нових зразків навчально-виховної роботи та науково-методичної діяльності педагогів, поширення ППД, висвітлення діяльності батьківських і учнівських органів самоврядування. Виставки розрізняють за змістом і місцем у навчальному процесі – тематичні та оглядові; за тривалістю – постійно діючі, епізодичні. Організовуються виставки методичними радами із залученням колективу. Технологія проведення педагогічної виставки: o    визначення та обговорення в колективі проблеми, теми; o    визначення місця і часу експозиції; o    складання плану підготовчої роботи (розподіл доручень між членами науково-методичної ради); o    визначення переліку і терміну збору матеріалів, які будуть експонуватися на виставці (цифрових, текстових, ілюстративних, книг, ТЗН, сувенірів, виготовлених власноруч, тощо); o    оформлення супровідних текстів до документів і експонатів (узагальнення та висновки); o    систематизація матеріалів (розподіл за темами в експозиційні комплекси); o    складання картотеки наявних матеріалів; o    художньо-естетичне оформлення. Зворотний зв’язок: o    записи у спеціальній книзі відгуків; o    поширення експонованого ППД, впровадження нових педагогічних технологій; o    підвищення якості навчально-виховного процесу; o    заявки від відвідувачів виставки на наступне представлення своїх експонатів.

22. Захист інноваційного проекту як форма методичної роботи.

Це форма групової методичної роботи, пов’язана із попередньою розробкою та наступним публічним захистом інноваційних підходів до вирішення певної педагогічної проблеми. Метою організації і проведення такого заходу є: o розробка нових підходів до вирішення педагогічних проблем, конкретних педагогічних технологій, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу; o    підготовка методичних кадрів до інноваційної діяльності в освіті; o    формування банку даних про інновації, їх аналіз та експертиза. Проектування – науково обґрунтоване визначення системи параметрів майбутнього педагогічного об’єкта або якісно нового стану проекту- прототипу, прообразу передбачуваного або можливого об’єкта, стану чи процесу в єдності зі способами його досягнення. Проектування передбачає системне дослідження перспектив розвитку певного педагогічного об’єкта чи явища й охоплює з’ясування як передбачуваних проблем, так і засобів їх розв’язання. Проект вважають інноваційним, якщо в ньому запропоновані нові шляхи розв’язання окремих і загальних педагогічних проблем, нові форми, методи, прийоми, система діяльності, раніше невідомі педагогічній науці, шкільній практиці, або передбачається суттєва модифікація вже відомих шляхів стосовно вирішення сучасних завдань. Технологія розробки та захисту інноваційного проекту може бути представлена у вигляді послідовного здійснення серії таких кроків: 1. Підготовчий етап. o    Визначення тематики і рівня інноваційного проекту. Змістом інноваційного проекту можуть бути педагогічні процеси в конкретному навчально-виховному закладі (розробка цільового проекту розвитку загальноосвітньої школи, ліцею, гімназії тощо). За напрямами діяльності інноваційні проекти можуть бути: o    навчальні, спрямовані на вирішення актуальних дидактичних проблем; o    виховні, спрямовані на вирішення аюуальних проблем виховання; o    розвивальні, спрямовані на розвиток певних характеристик об’єктів діяльності; o    організаційні, спрямовані на впровадження нових моделей організації діяльності; o    методичні, спрямовані на вирішення проблем методичного характеру; o    просвітницькі, покликані вирішувати проблеми педагогічного всеобучу батьків; o    матеріально-технічні, спрямовані на створення та зміцнення матеріальної бази школи, обладнання й оформлення приміщень, вирішення господарських проблем. Тема конкретної інноваційної програми обирається авторами самостійно, виходячи з власного досвіду, попередніх теоретичних доробок, специфіки та конкретних запитів чи потреб навчального закладу або регіону. o    Створення робочої групи, розподіл обов’язків, завдань, забезпечення необхідними ресурсами. o    Розробка структури інноваційного проекту та календарного плану роботи над ним. Структура інноваційного проекту повинна передбачати розкриття таких питань: o    обґрунтування актуальності обраної теми (проблеми); o    аналіз стану і тенденцій зміни педагогічної системи відповідно до прогнозу змін соціального замовлення; o    результати проблемно орієнтованого (відповідно до тематики проекту) аналізу педагогічної системи та пріоритетних проблем, що вимагають нововведень; o    концепція нової моделі педагогічної системи; o    стратегія та основні завдання переходу до нової моделі педагогічної системи; o    конкретизація завдань найближчого зтапу розвитку педагогічної системи в інноваційному режимі функціонування; o    обґрунтування плану дій щодо реалізації інноваційного проекту. 2.    Основний етап. o    Аналіз і прогноз впливу на педагогічну систему зовнішнього середовища, соціального замовлення. o    Аналіз вихідного стану і тенденцій змін педагогічної системи. o    Проблемний аналіз стану педагогічної системи. o    Розробка концепції (моделі) оновленої педагогічної системи. o    Розробка стратегії і завдань переходу до нової моделі педагогічної системи. o    Конкретизація цілей першого етапу переходу до нової моделі. o    Розробка плану реалізації інноваційного проекту. o    Загальне редагування й оформлення плану інноваційного проекту. 3.    Завершальний етап. o    Експертиза та обговорення проекту в колективі. o    Зовнішня незалежна експертиза. Експертна оцінка інноваційного проекту здійснюється на основі таких параметрів та показників: o    мотиваційна сторона – новизна (теоретична, практична, суб’єктивна); актуальність (для всієї системи освіти, частково для системи освіти, для одного чи кількох компонентів системи освіти); можливість реалізації (у змісті освіти, в освітніх технологіях, у формах і методах роботи); o    змістова сторона – перспективність (у найближчий час, у недалекому майбутньому, в далекому майбутньому); мобільність (швидко адаптується, посередньо адаптується, повільно адаптується); цілісність (повна модернізація системи освіти, значна модернізація, часткова модернізація); o    операційна сторона – результативність (значно підвищує рівень розвитку учнів, посередньо підвищує, незначною мірою підвищує рівень розвитку учнів); надійність (стабільність у роботі членів педагогічного колективу, незначні зрушення, відсутність позитивних зрушень у роботі колективу); економічність (вимагає додаткового фінансування, потребує незначного фінансування, вимагає значного додаткового фінансування). Представлення проекту на захист. Офіційна експертиза. Представлений на захист проект має містити такі розділи: o    назва проекту; o    мета проекту; o    смислова частина: -    модель об’єкта діяльності (структура, принципи внутрішньої організації та особливості функціонування об’єкта, теоретичне обґрунтування проблеми); -    технологія (основні шляхи досягнення мети проекту та їх обґрунтування на основі досягнень сучасної науки та передового педагогічного досвіду); -    параметри стану об’єкта, система контролю за ним, реальний та очікуваний стан об’єкта; o    кадрове забезпечення інноваційного проекту; o    організаційне забезпечення проекту; o    матеріально-технічна база; o    фінансове забезпечення проекту; o    операційна частина (конкретні заходи суб’єктів: зміст, учасники, дата, відповідальні за виконання). Захист інноваційного проекту. До участі в захисті допускаються групи авторів інноваційних проектів, які попередньо пройшли організаційну експертизу. Жеребкуванням визначається порядок виступу команд (робочих груп), які коротко повинні розкрити зміст розробленого проекту та стратегії його реалізації. Члени інших команд виступають у ролі опонентів, ставлячи запитання щодо тих чи інших положень запропонованого проекту. Для оцінки представлених на захист інноваційних проектів і визначення команд-переможців створюється журі з числа представників органів управління освіти, методистів, адміністрації навчальних закладів, кращих вчителів-практиків, представників громадськості. Оцінюючи інноваційний проект, члени журі повинні враховувати такі його характеристики: o    актуальність, доцільність та привабливість нової моделі розвитку педагогічної системи; o    колективний характер підготовленого проекту; o    авторський характер: індивідуальність, оригінальність та новизна, глибина інноваційних перетворень; o    логічна культура, системність, наявність чіткої внутрішньої структури та зв’язків; o    чіткість викладу, коректність використаної термінології; o    повнота структури, інформаційна достатність; o    культура оформлення. Опонування інноваційного проекту може здійснюватися на основі аналізу того, наскільки автори: o    чітко обгрунтували вихідні позиції; o    охопили всі важливі фактори, які впливають на розвиток педагогічної системи: o    врахували існуючі об’єктивні та суб’єктивні суперечності, притаманні педагогічним явищам; o    активно використовували засвоєні науково-педагогічні знання і прогресивний педагогічний досвід; o    будували інноваційну модель, виходячи з єдиних позицій, єдиного розуміння сутності і закономірностей розвитку педагогічних систем; o    послідовно проводили певну систему поглядів і переконань; o    розробили оптимальний варіант інноваційної моделі, адекватний стратегічним завданням реформування освіти; o    досягали оптимального поєднання аспектного і цілісного (системного) підходів до педагогічних явищ і процесів; o    підвищили власний науково-методичний рівень.

23. Доповідь як форма методичної роботи.

Це оформлений письмово, але призначений для усного повідомлення виклад суті проблеми обговорення. Першим кроком у підготовці доповіді є визначення її мети. Метою виступу може бути інформування, переконання чи спонукання слухачів. Мета конкретизується залежно від ситуації і є основою для підготовки виступу, формулювання ідей та головних тез промови. Готуючи виступ, обов’язково слід скласти «портрет» майбутньої аудиторії, який передбачає: - характеристику аудиторії за віком, статтю, за освітнім рівнем; - мотиви, які спонукають слухати доповідь; - готовність до сприйняття промови (рівень обізнаності, професійна підготовка, зацікавленість у проблемі); - емоційний настрій слухачів. Необхідно дібрати матеріал, скласти план доповіді, скомпонувати матеріал у чіткій логічній послідовності; літературно обробити текст, дібравши порівняння, епітети тощо. Написавши остаточний текст доповіді, слід провести репетицію публічного виступу, щоб краще запам’ятати основні положення доповіді. На початку доповіді слід забезпечити контакт з аудиторією, оволодіти увагою слухачів, збудити в них інтерес до теми повідомлення і завоювати їхню довіру. Доповідь передає зміст пропозиції виступаючого. Тому від того, наскільки якісно здійснена підготовка тексту, залежить розуміння аудиторією сутнісного змісту доповіді. Важливо вміло використовувати невербальні засоби спілкування, а також стежити за станом і реакцією слухачів, не допускаючи перевтоми аудиторії. Для забезпечення постійного контакту з аудиторією і створення позитивного ставлення до змісту доповіді необхідно: - частіше дивитися на кожного із слухачів; - не дивитись у вікно, в стелю чи підлогу, сконцентруватися на аудиторії; -  не читати свої записи, а передавати головний зміст своїми словами; - змінювати темп і тональність мовлення; - стояти зручно, не рухатися понад міру, не захоплюватися жестикуляцією; - до записів заглядати відкрито, але не демонстративно; -  не навалюватися на стіл чи кафедру, біля яких стоїте. Завершальна частина доповіді має на меті концентрацію уваги аудиторії на головній думці, а також узагальнення висловленого. При цьому доцільно: - коротко повторити основні положення доповіді; -  закликати до дії; - зробити слухачам вдалий комплімент; - процитувати авторитетну особу; - навести найбільш яскравий аргумент.

24. Педагогічні дебати як форма методичної роботи.

Це обговорення будь-якого питання, обмін думками, полеміка, дискутування. Дебати в методичній роботі можна використовувати для прийняття і відстоювання своїх рішень. Гра в дебати вчить критично мислити, досліджувати різні теми і переконливо викладати свої погляди аудиторії. У дебатах беруть участь дві команди. Одна з них стверджує певну позицію (позитивна), інша – заперечує її (негативна). Основна мета дебатів – переконати нейтральну сторону (суддів) у тому, що ваші аргументи кращі, ніж аргументи опонентів. Базові елементи дебатів. Твердження – тема дебатів у вигляді пропозицій. Твердження визначаються за допомогою дефініцій. Дефініції визначають правильність тверджень та встановлюють межі дебатів. Формулюючи твердження, слід користуватись деякими вказівками. o    бути суперечливим, викликати зацікавленість; o    бути збалансованим; o    бути чітким; o    піддаватися дослідженню. Гравці сторони ствердження намагаються переконати суддю, що твердження є ймовірно правильним у більшості чи в усіх випадках. Гравці сторони заперечення прагнуть довести, що твердження є неправильним або що з певних причин воно неправильно інтерпретовано опонентом. Наведення аргументів у дебатах – це спосіб переконання суддів у тому, що ваша точка зору на твердження є найкращою. Гравцям необхідно подати суддям разом з аргументами докази на підтримку свого обґрунтування. Докази отримують шляхом дослідження, використовуючи твердження експертів, компетентних у даному питанні. Більшість навчальних дебатів надають кожному гравцю можливість відповідати на запитання опонентів (перехресні запитання). Заперечення можуть бути використані для уточнення позиції опонентів або для виявлення помилок у їх аргументації. Судді обговорюють дебати і оголошують результати, тобто своє рішення. Зворотний зв’язок. Беручи участь у дебатах, можна набути таких навичок і вмінь: o    критично мислити; o    досліджувати тему і добирати матеріал; o    групувати матеріал; o    слухати і робити висновки; o    правильно вести дискусію.

25. Моніторинг освітнього середовища як передумова планування основних напрямів методичної роботи в початковій школі.

Важливим чинником управління навчально-виховним процесом є удосконалення методів вивчення ефективності внутрішьошкільної методичної роботи.

Оцінити ефективності методичної роботи можна, використовуючи параметри за Тевліним Б.Л.:

• визначення цілей і завдань, доцільності обраної структури методичної служби школи;

• планування методичної роботи на діагностичній основі з урахуванням змісту аналізу роботи за минулий рік;

• зміст, основні напрями, організаційні форми методичної роботи;

• робота методичної ради школи, її роль у підвищенні фахової майстерності педагогів;

• робота шкільних методичних об’єднань, творчих груп;

• шкільний методичний кабінет, його оформлення, зміст роботи, роль у зростанні професійної кваліфікації педагогів;

• форми роботи з педагогічними кадрами: колективні, групові, наставництво; організація роботи з молодими педагогами;

• організація самоосвітньої діяльності педагогів, керівників школи;

• науково-дослідна, інноваційна діяльність педагогів;

• практичне використання педагогами досягнень психолого-педагогічної науки, перспективного педагогічного досвіду;

• використання в навчально-виховному процесі сучасних комп’ютерних технологій;

• участь учителів у роботі педагогічної ради, науково-практичних конференцій, семінарів, оглядів-конкурсів тощо;

• участь членів педагогічного колективу у районних (міських), обласних заходах;

• наукові та науково-педагогічні публікації членів педагогічного колективу;

• проходження вчителями курсів підвищення кваліфікації;

• оснащення шкільної бібліотеки фаховою, науково-методичною, психолого-педагогічною літературою;

• організація роботи над науково-методичною проблемою тощо.