3. Методика аналізу фінансового стану підприємства на основі звітності

Фінансову звітність (переважно бухгалтерський баланс і звіт про прибутки та збитки) аналізують за такими напрямами: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз і аналіз на основі розрахунку відносних показників.

Горизонтальний аналіз полягає в порівнянні окремих показників (статей) балансу підприємства, звіту про прибутки та збитки інших звітів за два суміжні звітні періоди, а також у динаміці за кілька років. Він дає змогу визначити тенденції розвитку підприємства та окремих показників його діяльності.

Вертикальний аналіз — це структурний аналіз балансу, звіту про прибутки та збитки чи інших форм фінансової звітності. Він дає змогу вивчити та оцінити структуру активів підприємства, тобто частку оборотних і необоротних активів, грошових коштів, фінансових вкладень, основних засобів, запасів тощо в загальній сумі активів.

Подібним чином аналізується структура короткострокової та довгострокової заборгованості та власного капіталу. У разі струк­турного аналізу звітності про прибутки й збитки всі показники звіту співвідносяться до обсягу чистого продажу (доходу від реалізації). Перевагою цього виду аналізу є логічна можливість порівняння вираженої у відсотках структури показників фірми зі структурою показників інших фірм незалежно від їхніх розмірів. Це дає змогу відшукати оптимальну структуру активів і пасивів підприємства для успішного здійснення господарської та фінансової діяльності.

Аналіз фінансового стану підприємства на основі розрахун­ку відносних показників (коефіцієнтів) є глибшим, ґрунтов­нішим. До системи відносних показників належать показники платоспроможності (ліквідності), оборотності (ділової активності), заборгованості (структури капіталу), прибутковості (рентабель­ності) тощо. Зазначимо, що в різних країнах кількість таких показ­ників може бути різна. Крім основних, розраховують і похідні показники. До того ж, віднесення певного показника до тієї чи іншої групи може мати елемент умовності. Нижче наведено систему основних відносних показників фінансового стану підприємства та методику їх розрахунку.

1. Показники платоспроможності (ліквідності)

1.1. Показник поточної (загальної) платоспроможності

.

Джерелом інформації для визначення цього показника є баланс підприємства. Кожна фірма повинна знайти найприйнятніший для себе рівень поточної платоспроможності, виходячи з особливостей господарської діяльності. У будь-якому разі цей показник має бути вищий за одиницю.

1.2. Показник швидкої платоспроможності

.

Активи, що швидко реалізуються, — це високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість та ін. На практиці такі активи визначають різницею між сумою оборотних активів і запасами на складі. Бажано, щоб цей показник незначно перевищував одиницю.

1.3. Показник абсолютної платоспроможності

.

До еквівалентів грошових коштів належать цінні папери, які можуть бути трансформовані в грошові кошти в термін, не більше трьох місяців. Якщо такої інформації немає, у чисельнику фор­мули слід відображати тільки грошові кошти.

Показник абсолютної платоспроможності відображає частку короткострокових боргових зобов’язань, яка може бути погашена на певну дату грішми.

1.4. Чистий робочий капітал

Визначають різницею між поточними (оборотними) активами та поточними (короткостроковими) пасивами.

Наявність і зростання чистого робочого капіталу підприємства свідчать про його платоспроможність та можливості розширяти господарську діяльність.

2. Показники заборгованості (структури капіталу)

2.1. Показник загальної заборгованості

Цей показник відображає частку залучених зі сторони джерел у формуванні активів підприємства. Бажано, щоб показник загаль­ної заборгованості не перевищував 50 %. Постійне перевищення 50 % і тенденція до його зростання може свідчити про ознаки збанкрутіння підприємства. Найоптимальнішим і найменш ризиковим цей показник є на рівні 25—30 %.

2.2. Показник фінансової незалежності

Відображає частку власного капіталу у формуванні активів підприємства. Його можна визначити як різницю між 100 % і величиною (у %) показника загальної заборгованості.

2.3. Співвідношення довгострокової заборгованості та влас­ного капіталу

Цей показник є оцінним у разі вирішення питання про одержання довгострокових кредитів чи позик. Бажано, щоб рівень показника не перевищував 50 %.

3. Показник рентабельності

Кожне підприємство хоче досягнути якомога вищого рівня рентабельності. Показники рентабельності підприємства загалом розраховують за даними фінансової звітності — «Звіту про прибутки та збитки й Балансу».

3.1. Рентабельність за валовим прибутком

3.2. Рентабельність за операційним прибутком

3.3. Рентабельність за чистим прибутком

3.4. Рентабельність інвестицій (ROI)

У разі розрахунку показника (3.4) під інвестиціями розуміють усю суму коштів, укладених в активи підприємства (підсумок суми активів за балансом підприємства).

3.4.1. Термін окупності інвестицій (активів)

3.5. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу (ROE)

3.5.1. Термін окупності власного капіталу

.

3.6. Дохід на акцію

4. Показники оборотності (або ділової активності)

Відомо, що чим швидше обертаються господарські засоби, кошти, тим менше їх потрібно для досягнення мети (обсягу реалізації, прибутку), тим успішніше працює підприємство. Кошти мають обертатися якнайшвидше.

4.1. Оборотність запасів

Визначають відношенням виробничої собівартості реалізованої продукції до вартості виробничих запасів за балансом або до середньої їх вартості за суміжні звітні періоди.

4.1.1. Тривалість одного обороту (у днях)

Якщо аналіз здійснюється за даними квартального звіту, для розрахунку оборотності запасів беруть 90 днів.

4.2. Оборотність дебіторської заборгованості

4.2.1. Середній період повернення (інкасації дебіторської заборгованості (у днях)

Під час аналізу квартальної фінансової звітності, для розрахун­ку середнього періоду інкасації дебіторської заборгованості беруть 90 днів.

4.3. Оборотність основних засобів

Основні засоби беруть до розрахунку за їх залишковою вартістю. Цей показник характеризує також фондовіддачу за реалізованою продукцією.

4.4. Оборотність усіх активів

З іншого боку, цей показник відображає віддачу активів, тобто суму реалізації, що припадає на 1 дол. основних засобів.

Показники фінансового стану підприємства порівнюють за звітними періодами (у динаміці) для виявлення тенденцій розвит­ку. Важливе значення має порівняння їх з показниками інших фірм, а також галузі.

ТЕМА 3. Облік грошових коштів

План

1. Облік і контроль касових операцій і грошей у касі.

2. Облік створення й використання фонду дрібних сум.

3. Документальне оформлення та облік операцій з банківськими рахунками.

4. Облік поточних (короткострокових) фінансових інвестицій.

1. Облік і контроль касових операцій і грошей у касі

Грошові кошти є найліквіднішою частиною активів підприємств, що використовується для сплати боргів, на закупівлю нових активів. До грошових коштів належать:

• готівка, що зберігається на підприємстві;

• гроші в банках (на рахунках);

• банківські векселі;

• грошові чеки й перекази від клієнтів.

У США всі ці складові об’єднуються одним словом «CASH» і обліковуються на одному рахунку «Грошові кошти». У західноєвропейських країнах грошові кошти обліковуються на рахунках «Каса» й «Рахунки в банках» — у національній та іноземній валюті.

Облік і контроль касової готівки має велике значення. У фірмах розробляють системи контролю надходжень і витрат готівки. Готівку здебільшого намагаються зводити до мінімуму, особливо на промислових підприємствах. Але в торгівлі в касі можуть бути чималі суми.

Система внутрішнього контролю передбачає план організації, а також заходи, спрямовані на збереження грошових коштів (як і іншого майна).

Для захисту готівки та контролю за збереженням слід дотримуватися таких чотирьох принципів:

1) облік готівки має здійснюватися в момент її надходження;

2) усю готівку, що надійшла, необхідно здавати в той самий день, принаймні не пізніше, ніж наступного дня;

3) працівник, який одержує готівку, не повинен займатись її обліком у бухгалтерії;

4) працівник, відповідальний за одержання готівки, не повинен займатися її розподілом.

Кожне підприємство розробляє свої заходи контролю за виплатою готівки. Найважливішими контрольними заходами є такі: для виплат необхідно одержувати попередній дозвіл; усі чеки повинні мати серійний номер, доступ до них має бути обмежений; бажано, щоб кожен чек підписували дві особи; варто, щоб працівник, якого вповноважено оплачувати рахунки, не мав права підписувати чеки; у разі оплати зобов’язань на первинних документах слід проставляти дату, номер чека й штамп «Оплачено»; особи, які підписують чеки, не повинні мати доступу до чеків чи займатися вивіркою рахунків; інвентаризація готівки в касі та на банківських рахунках має здійснюватися не рідше, ніж один раз на місяць.

У касі може бути виявлено нестачу або надлишки грошей. Вони відносяться на рахунок «Нестачі або надлишки по касі», який є активно-пасивним. Цей рахунок дебетується на величину нестачі й кредитується на величину надлишку.

Наприклад:

Касовий апарат показує, що виручка магазину за день становить 4546 дол. У касира в наявності було 4537 дол. Нестача становить 9 дол. Оприбуткування готівки з урахуванням нестачі грошей та відображення доходу від реалізації здійснюють таким бухгалтерським записом:

Д «Грошові кошти» 4537

Д «Нестачі або надлишки по касі» 9 К «Доходи від реалізації» 4546

У разі великої нестачі готівки адміністрація здійснює певне розслідування, з’ясовуючи причини та обставини її виникнення.

Наприкінці звітного періоду дебетове сальдо рахунку «Нестачі або надлишки по касі» відображають у Звіті про прибутки та збитки як операційні (торговельні) витрати. Кредитове сальдо вказаного рахунку відображається у Звіті про прибутки та збитки як «інші доходи».

Операції по касі відображають і групують у касовому журналі надходжень і видатків, підсумки переносять у Журнал реєстрації операцій, а потім — на рахунки бухгалтерського обліку Головної книги. Форма журналів надходжень і видатків грошей здебільшого довільна, пристосована до умов підприємства.