Тема 4. ВЛАСНІСТЬ У СИСТЕМІ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

4.1.Суть власності, її економічний та юридичний зміст.

4.2.Типи, види та форми власності.

4.3.Реформування відносин власності на сучасному етапі розвитку України.

4.1. Суть власності, її економічний та юридичний зміст

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження.

На думку Карла Маркса власність – це ставлення індивідів один до одного відповідно до їхнього ставлення до матеріалу, знарядь праці та результатів праці, тобто суть власності полягає у взаємовідносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ.

На відміну від Маркса, західна економічна думка розглядає власність лише з боку юридичного аспекту, тобто як ставлення людини до речей.

Згідно з Законом України „Про власність”, право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Це визначення поєднує два аспекти власності: юридичний (врегулювання відносин законом) та економічний (відносини з майном).

Отже, власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, насамперед засобів виробництва, що породжує право володіння, користування та розпорядження цими об’єктами та результатами їхнього функціонування.

Власність визначає таке:

1)суспільний спосіб поєднання робітників із засобами виробництва;

2)відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результатів виробництва;

3)умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва.

Виділяють такі аспекти власності.

43

1.Економічна власність – це система виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними різноманітних речей (об’єктів) в усіх сферах суспільного відтворення. Економічна власність характеризу-

ється двома ознаками: кількісна та якісна.

Кількісна ознака – означає сукупність матеріальних благ, найважливішими з яких є засоби виробництва, предмети праці, предмети споживання, послуги, золото, гроші, цінні папери, ліцензії, патенти, використання людьми сил природи, технології, форми та методи організації виробництва, корисні копалини, інформація.

Якісна ознака – означає процес присвоєння різними суб’єктами власності тих чи інших об’єктів. Привласнення здійснюється, насамперед, у процесі праці, при якому відбувається взаємодія людини з природою, пристосування предметів природи до потреб людини.

Система відносин власності охоплює цілий спектр причиннонаслідкових зв’язків, які знаходять своє відображення у володінні, розпорядженні, користуванні.

Володіння – означає можливості суб’єктів чинити з об’єктами власності на свій розсуд, розпоряджатися речами як завгодно, у своїх інтересах, якщо це не суперечить загальноприйнятим законам.

Розпорядження – означає, що суб’єкти мають право практично вільно застосовувати об’єкти власності, проте у межах повноважень, які були надані власником.

Користування – означає використання об’єктів власності лише в межах задоволення своїх власних потреб з певною метою з обов’язковою умовою повернення об’єктів власникові.

2.Юридична власність – це загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі у юридичних актах, що, як правило, закріплюється угодами.

3.Юридична власність реєструє такі відносини: 1) ставлення однієї особи до іншої або до групи людей; 2) ставлення індивіда до речей.

4.Соціальний аспект власності розкриває процес формування і розвитку класів, соціальних верств і груп та їх взаємодію залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства.

5.Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства.

6.Національний аспект власності розкриває наявність певної частини власності на території політично незалежної країни в руках громадян цієї або іншої країни. Так, в Україні значна частка стратегічних об'єктів опинилася у власності іноземного капіталу.

44

7.Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря в людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержав-

лення власності у СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося в масовому розкраданні цієї власності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.

Виділяють такі функції власності:

1)функція управління суспільним виробництвом. Для ефективної реалізації цієї функції слід створювати такі умови: працюючі повинні бути власниками засобів виробництва; їх добробут повинен прямо залежати від вкладу в суспільне виробництво; вони повинні розпоряджатися суспільними виробництвом;

2)забезпечення необхідної конкурентної боротьби між різними формами суспільного виробництва;

3)потреба обміну діяльністю людей у різних формах (обмін досвідом, професійною майстерністю, науково-технічними досягненнями, ідеями, товарами, послугами, інформацією);

4)забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

4.2. Типи, види та форми власності

Сучасне суспільство використовує два типи власності (схема 4.1):

1)приватна власність;

2)суспільна власність.

Приватна власність – характеризується тим, що засоби виробництва,

а отже, і вироблені готові продукти належать приватним особам. Відповідно до класичного визначення приватної власності, яке було

дане французьким вченим Анрі Оноре, цей тип власності реалізується через такі права:

1)право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;

2)право користування – право вирішувати, хто і як буде використовувати блага;

3)право доходу – право володіти результатами від використання благ;

4)право суверена – право на відчуження, споживання, заміну чи знищення благ;

5)право на безпеку – право на захист від експропріації благ і від псування з боку навколишнього середовища;

6)право на передачу благ у спадщину;

7)право на безстрокове володіння благами;

8)заборона на використання благ, які заподіюють шкоду навколишньому середовищу і суспільству;

45

9)право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують поновлення порушених правомочностей та потрібних благ.

Об’єктами власності є: природа, її елементи, матеріальні блага, насамперед засоби виробництва, національне багатство, в цілому продуктивні сили, праця, робоча сила, наукові відкриття, науково-технічна діяльність, інформація.

Суб’єктами власності є носії відносин власності.

Об’єктами суспільної власності є земля, її надра, вода, ліси.

Об’єктами державної власності є основні засоби, галузі промисловості, галузі сільського господарства – усі об’єкти комунальної власності.

Об’єктами кооперативної власності є майно цього кооперативу та результати його функціонування.

Об’єктами індивідуальної власності є матеріали, які забезпечують функціонування виробничої і невиробничої сфери індивідуального господарства. До них належать засоби ведення індивідуального, партнер-

46