6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках сот

Глобалізація світової економіки, в тому числі і в продовольчій сфері, – об’єктивна реальність. Головна ідеологічна концепція, що висувається в процесі глобалізації, – лібералізація світової торгівлі, зниження мита й тарифів, вільний доступ експортної продукції у країни-імпортери, скорочення виробничих дотацій місцевому сільському господарству та забезпечення рівних умов для експортної та місцевої продукції. Але поза увагою залишається той факт, що на світовому ринку діють абсолютно нерівноцінні партнери, величезна різниця в умовах виробництва, фінансових можливостях держав, ролі потужних транснаціональних корпорацій у них. Складність проблеми і наявність серйозних протиріч вимагали багаторічної підготовки до створення нового світового ладу в продовольчій сфері. Першим етапом у формуванні системи міжнародного регулювання торгівлі було укладання у 1947 р. Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (GATT – General Agreement on Tariff and Trade). GATT виконувала основні консультативно-рекомендаційні функції і на перших етапах мало уваги приділяла питанням сільського господарства. Сьогодні в структурі правонаступниці GATT СОТ – WTO виділено окремий комітет з питань сільського господарства.

Загострення у світі становища з продовольством у середині 70-х рр.., погіршення продовольчої ситуації в багатьох країнах, що розвиваються, величезний імпорт зерна Радянським Союзом – усе це вимагало від провідних західних країн певного компромісу інтересів та відпрацювання єдиної стратегії, створення організаційних форм і норм світових сільськогосподарських ринків. Ці питання були винесені на Уругвайський раунд GATT, який почався з 1987 р. і закінчився у 1993 р. Але до Уругвайського раунду країни підійшли з далеко неоднаковими позиціями. США як найбільший експортер, якого підтримували Канада, Австралія та рід інших країн, виступили з програмою повного зняття митних і тарифних захисних заходів та послідовної політики зниження, а потім і ліквідації прямих виробничих субсидій. Реалізація такої програми давала б незаперечні переваги США та іншим провідним країнам експортерам. Але на це ніяк не могли погодитися ЄС та Японія. Крім того, необхідно було певною мірою врахувати інтереси безлічі країн, що розвиваються з доступу до світових ринків з одночасним захистом їх неконкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва.

У цьому процесі СРСР не брав участі, відповідно його інтереси не враховувалися в ході переговорів. Після тривалих переговорів було знайдено компроміс, в основу якого було покладено ідеологію лібералізації світової торгівлі. У результаті значно посилилися позиції США. Країни, що підписали підсумкові документи, взяли на себе зобов’язання зі зниження імпортних тарифів, з відміни квот і обмежень на імпорт, а також зі зниження прямих виробничих субсидій сільському господарству, останнє з яких є найбільш спірним. З одного боку, для найбільш розвинутих країн за умов різко зростального виробництва та складнощів з реалізацією сільськогосподарської продукції прямі виробничі субсидії не мають колишнього важливого значення. Крім того величезний обсяг субсидій та підтримка сільського господарства здійснювалися за іншими каналами та статтями. З другого боку, країнам з низьким рівнем виробництва фінансове стимулювання сільського господарства життєво необхідне.

Подальший розвиток подій показав, що розвинуті країни, перш за все США та ЄС, тлумачать ці положення на свій розсуд. США у 2001 р. пішли на різке збільшення субсидій сільському господарству, а ЄС здійснює субсидування на тому самому рівні, що й до підписання документів Уругвайського раунду. ЄС також формально висловив згоду на зниження імпортного мита, що відіграє другорядну роль у зовнішньоторговельному регулюванні країн, що входять до союзу, повністю зберігаючи систему компенсаційних платежів та зборів, коли автоматично при імпорті сплачується збір, який дорівнює різниці між імпортною та експортною ціною, а при експорті виплачується аналогічна субсидія.

Японія в значній мірі зберегла протекціоністський режим і домоглася виведення з дії цієї міжнародної угоди ряду провідних галузей свого народного господарства. Таким чином, Уругвайський раунд закінчився компромісом між провідними державами на світовому сільськогосподарському ринку.

Для країн, що розвиваються було зроблено кілька поступок для підтримки їх виходу на світові ринки. Було розроблено систему заходів з уніфікації стандартів товарів, правил світової торгівлі, контрактів тощо. Усе це вимагало багаторічних переговорів, які завершилися підписанням у квітні 1994 р. заключних документів Уругвайського раунду і статутних документів Мараккешської угоди в 1995 р., на основі чого було створено Світову організацію торгівлі. З прийнятих документів витікало, що процес лібералізації світової