20. Рівні продовольчого споживання

	Споживання на душу населення, кг/рік			Дефіцит продовольчого споживання, %
	Україна		Європейський Союз (25 країн)**	до раціональних норм	до рівня споживання країн ЄС
	2005 р.	Раціональні норми харчування
Хліб і хлібопродукти	123	101	91	-	-
Картопля	133	124	81	-	-
Цукор	38	38	41	-	7,3
Олія	13,5	13	19	-	28,9
Разом щодо набору дешевих енергоносіїв (на душу населення за добу): ккал	2 022	1 805	1 832	-	-
грн***	1,62	1,45	1,39	-	-
М'ясо і м'ясопродукти	39	83	95	53,0	58,9
Молоко і молокопродукти	228	380	363	40,0	37,2
Яйця (шт.)	240	290	222	17,2	-
Риба і рибо продукти	13,0	20	24	35,0	45,8
Овочі	118	161	116	26,3	-
Фрукти	36	90	110	60,0	67,3
Разом щодо набору дорогих енергоносіїв (на душу насе­лення за добу): ккал	887	1 583	1 624	44,0	45,4
грн ***	5,24	9,79	10,41	46,5	49,7
Усього (на душу населення за добу): ккал	2 909	3 388	3 456	14,1	15,8
грн**	6,86	11,24	11,80	39,0	41,9

__________________

* Норми, рекомендовані Українським НДІ харчування.

** Дані FАОSТАТ у 2002 р.

*** В українських цінах за 2005 р.

За енергетичною цінністю добового раціону в середньому на душу населення дефіцит продовольчого споживання щодо нормативного (чи європейського) рівня невеликий (14 – 16 %) і може бути досить швидко ліквідований. Набагато песимістичніший вигляд має оцінка національної продовольчої безпеки за вартісним показни­ком. Уесь дефіцит продовольчого споживання припадає на дорогі енергоносії (м'ясо, рибу, молоко тощо). Тут він досягає майже половини, і його усу­нення при темпах, що спостерігаються, не може бути швидко здійснене. Наприклад, річне споживання м'яса на душу населення за останні п’ять років збільшилося на 6 кг, але це ще не відповідає європейському рівню (на 46 кг менше). Ще більшим є відставання за споживанням фруктів, а також рибо- і молокопродуктів.

5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні

Принциповим вирішенням проблеми прискореного досягнення європейських показників кількості і якості харчування має стати прийняття пріоритетної урядової цільової продовольчої програми. Існує розпорядження Кабінету Міністрів України (від 26 травня 2004 р.) «Про затвердження Концепції поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчу­вання населення», де відзначається залежність демографічної ситуації, рівня захворюваності від кількісних та якісних характеристик продовольчого споживання і пропо­нується комплексний набір цілей і заходів щодо вдосконалення харчування населен­ня країни. Але цей документ поки що не набув подальшого правового, організа­ційного та фінансового розвитку.

Після налагодження ефективного і сталого виробництва продовольчої сировини головною проблемою залишається підвищення доходів населення, оскільки поряд з кількісними показниками продовольчого споживання незадовільний стан національної продовольчої безпеки фіксує така важлива характеристика, як частка витрат на харчування у видатковій частині сімейних бюджетів. Розвиток ринкової економіки забезпечив фізичний доступ до продовольчих товарів, але усунення незадоволеного попиту шляхом уведення механізму рівноважних цін загостри­ло проблему економічної доступності, спричинило продовольчий аспект бідності.

Катастрофічне падіння купівельної спроможності сукупного споживача відбулося за три роки гіперін­фляції (1992 – 1994 рр.), коли середньорічні темпи зростання споживчих цін утричі пере­вищили темпи підвищення номінальних доходів населення. Наступне п'ятиріччя (1995 – 1999 рр. ) стало періодом значного сповільнення темпів інфляції, але в подальшому все ж таки відбулося зниження купівельної спроможності доходів населення на 15 %. На «дні» рецесії (1999 р.) реальні доходи населення становили лише 29 % від рівня 1990 р.

Таке різке падіння цінової доступності спричинило три значні деформації націо­нального продовольчого ринку: 1) значно зменшилися обсяги продовольчого спожи­вання, особливо продуктів тваринництва (майже вдвічі); 2) частка продовольчих вит­рат у сімейних бюджетах підскочила з 33 до 65 %; 3) натуральний сегмент продоволь­чого споживання (виробництво для власного харчування) збільшився до 36 %.

Стадія післякризового піднесення купівельної спроможності населення почалася у 2000 р., і за наступні роки його реальні доходи подвоїлися, проте це лише частково компенсувало кризове падіння: у 2005 р. вони становили близько 60 % рівня 1990 р.

Зростання купівельної спроможності населення, хоча і зі зниженою еластичні­стю, але відчутно поліпшило продовольчу ситуацію: частка продовольчих витрат у сімейних бюджетах знизилася до 58 %, а частка натурального сегмента продоволь­чого споживання – до 19 %. За 2000 – 2005 рр. споживання продовольства на душу населення збільшилося на 21 % (у порівнянних цінах), а якщо врахувати скорочення його нату­рального сегмента, то приріст платоспроможного попиту на продовольчому ринку дорівнював 47 %.

Проте навіть за таких позитивних зрушень ситуація з продовольчою доступністю ще далека від благополучної. Про це свідчать додаткові показники. Зокрема, залишається низькою купівельна спроможність 1 % сімейного бюджету. Наприклад, у 1990 р добовий раціон харчування у середньому на душу населення містив 3,6 тис. ккал при 33 % продовольчих витрат у бюджеті сім’ї, тобто 109 ккал на 1 % бюджету. У 2004 р. рівень калорійності добового споживання знизився до 2,9 тис. ккал, а частка продовольчих витрат зросла до 58 %, або 50 ккал з розрахунку на 1 % бюджету. Для довідки: у США ця величина дорівнює 380 ккал. Таким чином, щодо показника продовольчої доступності її нинішній рівень в Україні є нижчим від докризової познач­ки в 2,2 раза і майже у 8 разів нижчим від американського рівня.

Оскільки стратегічною метою розвитку продовольчого забезпечення є досягнен­ня медично рекомендованих норм раціонального (здорового) харчування, важливим показником продовольчої доступності слугує економічна можливість придбання нормативного набору продуктів. У 2005 р. вартість такого добового набору на душу населення цього ж року становила 11,24 грн (табл. 3), а середньостатистичний добовий душовий наявний дохід – 16,19 грн. Отже, на придбання набору продуктів, необхід­ного для повноцінного харчування, треба було витратити майже 70 % усього доходу. Цифра свідчить про поки ще не подолану бідність нашої країни, а її поступове змен­шення варто було би розглядати як ключовий критерій оцінювання успіхів (або не­вдач) державної соціальної та аграрної політики.

Масштаби бідності у сфері продовольчого споживання, повільність його розвит­ку вимагають термінової рішучої корекції державної соціальної політики у двох най­важливіших напрямах: а) підвищення середніх показників продовольчого споживан­ня, або збільшення загальної місткості національного продовольчого ринку; б) подолання бідності у сфері продовольчого споживання, особливо в її крайніх формах. Організаційно важливо, щоб в урядовій програмі соціального розвитку краї­ни були присутні як пріоритетні планові й звітні показники кількісного та якісного поліпшення продовольчого споживання, а в щорічно затверджуваному переліку за­ходів з реалізації стратегії подолання бідності – аналогічні показники для груп насе­лення, що за рівнем доходів перебувають нижче межі бідності.

Двадцять першого грудня 2001 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про затвердження Стратегії подолання бідності в Україні». Цим документом передбачено три етапи реалізації зазначеної стратегії.

Рівень продовольчої доступності чимало залежить від форм проведен­ня політики продовольчої незалежності країни. Протекціонізм на внутрішньому продовольчому ринку вигідний виробникам, фритредерство - споживачам. Сьогодні ситуація на світовому агропродовольчому ринку така, що розвинутим країнам імпорт продовольства і сільськогосподарської сировини обходиться стосовно багатьох позицій дешевше від продукції вітчизняного виробництва.

Якщо продоволь­чу безпеку розуміти як забезпечення доступу всім верствам населення до здоро­вого харчування, то імпортна експансія може оцінюватися позитивно. У ряді випадків розвинуті країни використовують цей фактор. Так, США – країна із широким залучен­ням дешевого імпорту – в останні роки істотно підвищили відкритість свого продо­вольчого ринку. Така політика відповідає ідеології СОТ щодо посилення ринкової конкуренції, але водночас розвинуті країни значною мірою підтрим­ують власного аграрного виробника (у тому числі за рахунок споживача), керуючись не лише принципом продовольчої доступності, а й продовольчої незалеж­ності, що означає можливість забезпечення життєво важливих продо­вольчих потреб завдяки національним виробникам. Політика, що ведеться США, ставить три основні цілі. Перша – стабільність продовольчого постачання країни навіть в обставинах міжна­родних конфліктів, що дезорганізують зовнішню торгівлю. Друга – посилення конкурентоспроможності власних агропродовольчих виробників. Третя – збережен­ня сільського населення для раціонального розселення. Ці завдання, безумовно, ак­туальні і для України.