философия / 57

57. Проблема буття в історії філософії.

Буття - це чисте існування, яке не має причини, воно - причина самого себе, самодостатня, ні до чого не зводима, ні з чого не виводима. Це дійсність у повному розумінні слова, бо все інше, що має зовнішні причини, не в повному розумінні слова дійсність, не в повному розумінні слова існує.

Першим поставив проблему буття давньогрецький філософ Парменід. До нього предметом вивчення в античній науці й філософії були реальні, конкретні речі, але не суще як таке. Парменід зробив важливий крок у розвитку філософського мислення. Буття, згідно Парменіду, це те, що є причиною всього і ні від чого не залежить. Воно не виникає і не зникає, воно існує завжди, інакше б воно не було буттям, а залежало б від чогось, що дало йому можливість виникнути; воно є неподільним, завжди є все цілком або воно є все повністю, або його немає. Про нього неможливо сказати, що воно розвивається, оскільки воно в кожен момент самодостатньо. Буття, вчив Парменід, завершено, закінчено, існує в суворих межах і схоже на абсолютно круглу кулю, будь-яка точка на якій однаково відстоїть від центру.

Буття можна якось зрозуміти через такі прояви, такі характеристики, як совість, любов, честь, розум і т.п. Скажімо, не може бути "половини совісті": совість неподільна, вона або є, або ні; не можна бути сумлінним завтра або вчора.

У зв'язку з цим ясно, що буття - це не тільки матеріальний світ навколо нас, сукупність речей або якась вища нематеріальна субстанція - Бог або світовий розум і т.д. Все це тільки прояви буття. Буття як таке відкривається нам, стає доступним для нашої думки, коли ми знаходимося в особливому буттєвому стані, тобто в такому стані розуму (а не просто знання), коли приходять думки і слова, в яких звучить голос буття. Буття - це те, що завжди вже є: воно може відкритися тільки нам, якщо ми зробимо зусилля і якщо нам пощастить потрапити у відповідний стан. Всі інші філософські проблеми мають сенс і значення остільки, оскільки на них падає відблиск буття.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного. Відома телевізійна гра «Що? Де? Коли?» повторює сутність питань у тій формі, як вони були поставлені філософами давнини. Наведений вище ланцюжок питань давав змогу розкрити перший аспект проблеми буття:

а) Що існує? — Світ. Всесвіт;

б) Де — існує? — Тут і скрізь, всюди;

в) Як довго він існує (Коли)? — Тепер і завжди.

Буття — філософська категорія, що позначає:

• все те, що ми бачимо, що реально існує;

• все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності (наприклад, радіохвилі, йонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішня зміна тощо);

• все те, що є уявним, нереальним (наприклад, уявлення про ідеальне, міфологічні образи);

• реальність, яка існує об'єктивно, незалежно від свідомості людини (природа, об'єктивні закони);

• загальний спосіб існування людини, суспільства.

Основними формами буття є: буття речового, матеріального; буття суб'єктивного ідеального; буття біологічного (живого); буття соціального (суспільного).

Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями.

Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття. У філософії Мартіна Хайдеггера існуюче (речі і люди) протипоставлене буттю, що лежить в основі і за межами існуючого.

В історії філософії поняття існування вживалося звичайно для визначення зовнішнього буття речі або процесу, яке, на відміну від суті речі, осягається не мисленням, а досвідом. Раціоналізм XVII-XVIII стст. (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Георг Гегель та ін.) у розумінні існування виходив з вчення про тотожність мислення і буття. Категорія існування тут, по суті, трактується як дещо розумне, раціональне. Пізніше, у XIX ст., категорія існування набуває іншого розуміння у датського релігійного філософа Сьорена К’єркегора, який на противагу традиціям раціоналізму тлумачив існування як людське буття, що осягається безпосередньо. Існування одиничне, особисте, кінцеве. На початку XX ст. поняття існування займає центральне місце. Існування трактується екзистенціалізмом як дещо співвіднесене із трансценденцією, тобто виходом людини за власні межі. У Мартіна Хайдегера існування – це буття того сущого, яке відкрите для явності буття, у якій воно находиться завдяки тому, що переносить ЇЇ. Під сущим тут мається на увазі людина, а переносити що-небудь Мартін Хайдеггер розуміє у значенні турбуватися про що-небудь.

Категорія існування традиційно використовується у філософії для вираження факту наявності якої-небудь речі, процесу або явища. Існувати – означає бути в наявності. При всьому, здавалося б, багато обіцяючому інформаційному обсязі з’ясовується, що категорія існування відзначається досить бідним змістом, фіксує наявність, не розкриваючи специфічності, єдності й інших властивостей, що відображаються онтологічною категорією дійсності.