254_dhU / 31. Істина і заблудження

31. Істина і заблудження

І́стина — правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.

У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом.

Види істини

• Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.

• Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

• Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.

Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем.

Так, Аристотель у своєму трактаті «Метафізика» писав: «Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, – значить говорити хибно; а казати, що суще є і не-сущого немає, – значить говорити істинно».

В некласичній філософії істина позбавлена об'єктивного статусу й мислиться як форма психічного стану особистості, як цінність, що «не існує, але значить».

У контексті позитивізму істина трактується як феномен сугубо мовного ряду, конституюючись у контексті проблеми верифіковуваності.

Заблудження(ілюзія) — викривлене, хибне сприймання дійсності. Проте заблудження слід відрізняти від галюцинації, при якій реального зовнішнього об'єкта, як правило, немає