Тема 8. Процес управління підприємницькою діяльністю

Пояснення термінів до рис. 8.1

Планування – процес визначення мети і передбачення май­бутнього розвитку підприємства. Воно є запорукою успішного здійснення всіх наступних рішень у сфері бізнесу.

Організація – специфічна діяльність щодо формування структури пев­но­го суб’єкта господарювання, координації внутрішніх підрозділів (від­­­­ді­лів, слу­жб, цехів, дільниць), розподіли повноважень і відпо­віда­ль­ності між кон­кретними керівниками і виконавцями.

Директирування належить до помітно інтегрованого виду діяль­но­сті, що охоплює три компоненти: мотивацію, лідерство, комуніка­цію.

Контроль – процес вимірювання досягнутих за певний про­міжок часу результатів діяльності, зіставлення фактично досягнуто­го із запла­но­ва­н­им, коригування оцінюваних показників

8.2. Планування у системі підприємницької діяльності

Поняття

Планування – це процес формування множинних цілей розвит­ку та засобів їх досягнення за певний період; зв’язує всі елемен­ти вироб­ни­цтва у цілісну виробничо-господарську систему і забез­печує її необ­хід­ний передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можливості фірми з потребами товарного ринку

Функції та принципи підприємницького планування рис. 8.2

Планування має виконувати дві основні функції – забезпечення узго­дже­ного розвитку підрозділів фірми; керівництво діяльністю всіх ланок вироб­ни­цтва з урахуванням дії чинників зовнішнього середо­ви­ща

– наукова обґрунтованість планів;

– орієнтація планів на зростання кін­це­вих позитивних результатів під­­при­є­мни­цької діяльності фірми;

– оптимізація планів як неодмінна умо­ва досягнення фірмових цілей у можливо короткі строки;

– забезпечення необхідної пропо­рцій­ності у розвитку виробничих ла­нок фірми;

– визначальна і пріоритетна роль персп­ективного питання (страте­гіч­ного менеджменту), порівняно з пото­чним (тактичним)

– безперервність процесу планування діяльності фірми;

– комплексний аналіз досягну­того рівня розвитку фірми;

– виявлення провідної ланки (об’єкта, напряму) планування діяльності фірми

8.3. Взаємозв’язок ринкових відносин та державного регулювання підприємництва

Поняття

Головний зміст індикативного макроекономічного планування становлять наукове обґрунтування і розробка множинних цілей, пріо­ри­тетів і пропорцій соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. Індикативні плани розвитку народно­го господарства та його окремих галузей, на відміну від директивних, є орієнтовними: вони за своїм змістом охоплюють певну сукупність кількісних і якісних показників, які мають необо­в’язковий характер для суб’єктів господарювання, а також узгоджених за­со­бів опосе­редкованого і прямого впливу на певні сфери господарської діяль­но­сті через систему економічних важелів та стимулів і за допомогою дер­жавного під­при­ємництва

Структура індикативного плану (типові розділи)

1. Природноекономічні особливості країни та окремих регіонів (галузей); поточний і перспективний стан.

2. Структурні зміни в економіці, найважливіші пропорції та пріоритети. Перспективи розвитку окремих галузей.

3. Основні напрями соціального розвитку суспільства та соціального захисту окремих верств населення.

4. Перелік загальнодержавних, галузевих і регіональних цільових програм із зазначенням необхідних для їхньої реалізації ресурсів.

5. Розвиток окремих видів ринків, характер їхньої кон’юнктури.

6. Особливості формування та загальна характеристика фінансового плану і державного бюджету, економічні регулятори, що використовуються

Сутність державного контракту

Державний контракт – це письмовий документ, що засвідчує намір (бажан­ня) держави в особі вповноважених Кабінетом Міністрів України галузевих та функціональних міністерств, державних комі­тетів і прирівнених до них інших інституціональних утворень закупи­ти (придбати) на певних умовах конкретні обсяги продукції для по­повнення державних резервів і забез­пе­чен­ня потреб споживачів, діяльність яких фінансується за рахунок державного бюджету.

Будь-який державний контракт за своїм змістом визначає права і обов’язки кон­трагентів щодо здійснення поставок продукції (вико­нання робіт, надання послуг).

Державні контракти сьогодні укладаються: у промисловості – на кінцеві продукти споживання; у капітальному будівництві – на спо­рудження об’єктів виробничо-технічного та соціально-культурного призна­­чення; у сільському гос­­по­­дарстві – на продовольство. Державні контракти можуть укладатись і на конкурсній основі. Підпри­ємствам-монополістам заборонено відмовлятись від укладан­ня державного контра­кту на поставку відповідної продукції.