Универ 03.05.2013 18-15 / ! Магістерська / Розділ 3 / ПРОФЕСІЙНА Й ЕКОНОМІЧНА ПРИВАБЛИВІСТЬ НАУКОВОЇ СФЕРИ ДЛЯ МОЛОДІ - СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ

країна не має права втратити хоча б одну обдаровану людину, оскільки це втрата частини національного інтелекту.

Актуальність запропонованої теми статті зумовлена ще й тим, що сьогодні для нашої країни життєво важливою є проблема спадкоємності поколінь учених, збереження наукових шкіл, передання традицій, навичок, досвіду ведення досліджень і розвитку, появи нових наукових напрямів, сучасного підходу до науки як засобу практичного обґрунтованого розвитку держави. Повсюдні тенденції «старіння» наукових колективів і виходу молоді з науки спричинюють відплив інтелектуального потенціалу держав з деструктивною економікою в розвинені країни, об’єктивно створюють умови для формування в державі економіки перерозподільного типу. Така економіка нездатна забезпечити приріст національного багатства, переорієнтувати виробництво на нові джерела економічного зростання – наукові знання, сучасні технології [1, c. 57].

Шляхи розв’язання проблем залучення до наукової сфери молоді щорічно обговорюються на рівні громадськості та державних інституцій. Увага до цієї проблеми з боку представників національної наукової еліти також, безперечно, свідчить про її актуальність.

Дослідженню різноманітних чинників привабливості наукової сфери для молоді приділяли увагу такі вітчизняні вчені, як О. Амоша, С. Бандур, Д. Богиня, І. Бондар, О. Грішнова, Б. Данилишин, М. Долішній, А. Колот, В. Куценко, Е. Лібанова, Л. Лісогор, Л. Мельцер, В. Новіков, О. Новікова, В. Онікієнко, С. Пирожков, О. Прогнимак та інші. В працях згаданих учених наголошується, що важливим чинником розвитку національної науки є залучення молоді до наукової сфери. Однак сьогодні однією з найголовніших невирішених проблем залишається підвищення рівня професійної та економічної привабливості наукової сфери для молоді.

З огляду на це метою запропонованої статті обрано дослідження стану й перспектив розвитку професійної та економічної привабливості наукової сфери для молоді.

Слід зазначити, що на роботу до наукових і навчальних установ останнім часом приймають чимало молодих фахівців, але, на жаль, значна їх частина звільняється, не пропрацювавши і 2–3-х років. Чому так трапляється?

Найбільшою перепоною для залучення молоді до науки є низький рівень заробітної плати у цій сфері. Можна мати сміливість і зазначити, що молоді дослідники перебувають у скрутному матеріальному становищі. Молодим сім’ям потрібне житло, придбати яке, працюючи в інституті або науковій установі, майже неможливо. В сучасному молодіжному середовищі особистісні цінності, прагнення дедалі більше концентруються на сферах бізнесу, політики, інформаційного обслуговування. Нині для творчої особистості з’явилося чимало нових професій, які дозволяють реалізувати свій потенціал, креативні здібності. До того ж беззаперечним фактом стало різке зниження у суспільстві престижу наукової праці. Змінюється і характер самої науки: сьогодні спостерігаємо «сплав» науки і таких нових форм інтелектуального знання, як високі технології, програмне забезпечення тощо.

Молоді сьогодні надзвичайно важко знайти своє місце у науковому менеджменті: навіть найобдарованіші її представники не можуть стати керівниками хоча б невеличких науково-дослідних лабораторій. Водночас реформування системи науки неможливе без омолодження її менеджменту.

Молодих фахівців не задовольняють ні умови роботи (застаріла матеріально-технічна база тощо), ні заробітна плата, ні перспективи наукового зростання (шлях від кандидатської до докторської іноді розтягується на десятиліття, досвідчені метри зазвичай неохоче звільняють посади для молодих і талановитих). Але найгострішою є житлова проблема, розв’язати яку, працюючи в наукових установах та навчальних закладах, дуже складно [1, c. 57].

Усе це робить наукову галузь в Україні непривабливою для молоді та спонукає молодих перспективних учених залишати наукові установи й навчальні заклади, зокрема від’їздити на роботу за кордон. І. Дежина знайшла досить влучне слово для визначення нинішньої ситуації, що склалася з приходом молоді в науку, – «протікання». Справді, завдяки державним заходам щодо підтримки молодих талановитих фахівців чимала їх кількість приходить працювати до наукових установ (хоча й значно менша, ніж, наприклад, у 80-х рр. XX ст.). Однак більшість такої молоді саме «протікає» через наукову систему і прямує далі, зовсім до інших сфер діяльності (комерційні структури, банківська справа тощо) або ж емігрує за кордон [2, 3].

І тут потрібні рішучі дії. Без перебільшень можемо стверджувати, що репліки на кшталт «у державі відпрацьовується проект указу (постанови тощо) про додаткові заходи щодо підтримки молодих учених, спрямовані на розв’язання актуальних проблем наукової молоді, забезпечення її активної участі у формуванні та реалізації державної політики» втомлюють. Популізм стосовно залучення молоді до наукової сфери та підтримки молодих учених, словами класиків, «тут неуместен».

У розвинених країнах наукова молодь перетворюється на потужну виробничу силу, досить інтенсивно будується економіка знань, розвиваються інноваційні технологічні процеси [4, c. 73]. А отже – зростає рівень людського розвитку. Україна, як і більшість розвинених країн, оголосила своїм головним завданням побудову інноваційної економіки, але основою нашої економіки залишається її енергетично-сировинний характер. Наприклад, для створення одного долара ВВП Україна використовує до тонни сировини, тоді як розвинені країни, зокрема США, – в сотні разів менше [5, c. 73]. Однією з причин такої ситуації є відплив наукових кадрів з нашої держави в країни з більш розвиненою економікою.

І. В. Заюков проаналізував деякі показники освіти, науки і технологій в Україні та країнах першої «десятки» глобального рейтингу людського розвитку. Наведемо окремі з них у таблиці.

Про поглиблення розриву між рівнем наукових досліджень і впровадженням їх у виробництво свідчать дані таблиці, адже частка високотехнологічного експорту в Україні становить лише 3,7 %, тоді як в розвинених країнах – близько 20 % і більше, наприклад у Нідерландах – 30,1 %, США – 31,8 %. Небезпечною ситуацією є те, що талановита молодь виїжджає за кордон, а там створює продукцію з високою доданою вартістю і, відповідно, сприяє розвитку ВВП інших країн. Зважаючи на таку ситуацію, деякі країни зробили певні висновки та перейшли до конкретних дій. Так, Росія почала збільшувати видатки на науку; зі свого боку, країни ЄС ухвалили рішення збільшити до 3 % фінансування науки до 2010 р. (за рахунок коштів держави і приватних надходжень), кредитування наукової молоді для придбання житла тощо [5, c. 73].

З метою підвищення привабливості наукової сфери для молоді варто й у нашій країні розвивати кредитування молодих учених, яке на Заході є дуже популярним. Проблема полягає в ризику неповернення кредиту. В розвинених країнах цей ризик бере на себе держава. Так, у США відсоток на таку позичку становить 3–6 % річних (термін повернення кредиту – протягом 10 років), у Німеччині – від 2 до 5 %; у Швеції – 1,5–2 % на рік [6].

На сьогодні нагальною потребою в напрямі розвитку науки є реальна підтримка справжніх зв’язків між залученням молоді до наукової сфери, самої науки та національної економіки. Тобто потрібно розробляти комплекс ефективних заходів, які були б спрямовані на взаємодію університетів, наукових центрів та виробництва і, як наслідок, на створення конкурентоспроможної на світовому та вітчизняному ринках продукції. Без цього можна забути про пріоритети інноваційно-інвестиційного розвитку економіки нашої країни. Потрібно збільшувати обсяги фінансування на реальну науку зі

створення конкурентоспроможної продукції, а не витрачати кошти на складання звітів про успішно виконані наукові дослідження.

Необхідно змінити й тенденції в інноваційній діяльності, оскільки в Україні зменшується кількість наукових розробок і представників, які займаються інноваційною діяльністю. Держава має розробити нову концептуальну схему заохочення молодих учених і отримати результат – конкурентоспроможну продукцію на світовому ринку продукції. Тільки нова концептуальна схема, в якій будуть ефективно функціонувати всі складники (якісна освіта – вчений – інновація – впровадження у виробництво – отримання ефекту), дозволить побудувати інноваційну модель розвитку й економіки знань в Україні [5, c. 74].

Стосовно нової концептуальної моделі зазначимо, що на сьогодні в нашій країні розроблено проект Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 р. У цьому проекті одними з основних завдань у сфері розвитку інтелектуального потенціалу нації визначено: інтеграцію стратегій розвитку освіти і науки, посилення наукової складової в діяльності університетів; формування нового покоління української наукової еліти [7]. Також, відповідно до проекту концепції, основними завданнями держави у напрямі підвищення соціальної активності молоді, серед іншого, є: 1) сприяння створенню умов для самореалізації молоді, інтелектуального та творчого розвитку особистості молодого громадянина України; 2) підтримка інноваційно-дослідницьких ініціатив молоді, розширення форм її стимулювання; 3) заохочення молоді шляхом присудження спеціальних відзнак і державних нагород за особливі досягнення у розбудові України; 4) організація й проведення міжнародних та всеукраїнських творчих і просвітницьких заходів для молоді [7].

Однак саме концептуальним питанням підтримки молодих учених у проекті концепції уваги, на жаль, не приділено. Тому, з огляду на статус «проектності» цієї концепції, вважаємо, що є ще час виправити ситуацію та передбачити у ній, хоча б «концептуально», основні та необхідні положення щодо професійної й економічної привабливості наукової сфери для молоді.

З метою врегулювання відносин, пов’язаних з науковою і науковотехнічною діяльністю, та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для забезпечення розвитку всіх сфер суспільного життя в Україні діють: Закон України від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність»; наказ Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 р. за № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ»; наказ МВС України від 31.12.2007 р. за № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».

У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ст. 31 «Цілі та напрями державної політики в науковій і науково-технічній діяльності») зазначено, що держава, серед іншого, забезпечує:

–підвищення престижу наукової та науково-технічної діяльності, підтримку й заохочення наукової молоді;

–фінансування та матеріальне забезпечення фундаментальних досліджень;

–створення ринку наукової та науково-технічної продукції й упровадження досягнень науки і техніки в усі сфери суспільного життя;

–стимулювання наукової та науково-технічної творчості, винахідництва та інноваційної діяльності;

–пропагування наукових і науково-технічних досягнень, винаходів, нових сучасних технологій, внеску України у розвиток світової науки і техніки.

Держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі з метою створення економічно сприятливих умов для ефективного провадження наукової та науково-технічної діяльності відповідно до законодавства України (ст. 33 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Однак, на жаль, механізми реалізації цих положень не завжди спрацьовують.

Як зазначає президент Національної академії наук України Б. Патон, у надзвичайно складних умовах останнього десятиліття одні наукові установи докладають зусиль, щоб послабити гостроту проблеми, і знаходять для цього можливості, а інші, так би мовити, пливуть за течією [8].

На сьогодні в державі створено певну систему заходів щодо заохочення наукової молоді до творчих пошуків, адресної підтримки найбільш обдарованих її представників. В Україні вживаються заходи, спрямовані на залучення талановитої молоді до наукової праці: підвищення рівня аспірантської стипендії, призначення президентської й академічних стипендій молодим дослідникам.

На жаль, призначення стипендій і премій, покликаних сприяти залученню талановитої молоді до науки, нині дає скоріше косметичний ефект. Кардинально «омолодити» кадри можливо не шляхом концентрації коштів на розрізнених локальних програмах підтримки молодих дослідників, а в контексті зміни ситуації у науці загалом, включаючи організаційні, мотиваційні, матеріальні, соціальні аспекти. Йдеться про систему взаємозалежних заходів: стимулювання – через зміну відповідного законодавства, розвиток взаємодії науки і промисловості; підтримку інтеграційних процесів між науково-дослідними інститутами та вищими навчальними закладами [1, c. 62].

Уцей час, коли «молодіжна наука» потребує стимулювання свого розвитку, особливо важливо звернути увагу на історичний період зародження та становлення науково-дослідної роботи молодих учених. Це – період кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Удосліджуваний період науково-дослідна діяльність викладачів і студентів була одним з провідних напрямів роботи вищих навчальних закладів України. Визначні представники вищої школи були переконані в

наявності тісного взаємозв’язку між науковою діяльністю та «духом наукового пошуку» [9, c. 73].

Так, при Харківському Імператорському університеті було відкрито Товариство наук, яке своїм головним принципом проголошувало «поширення науки та знань як через учені висловлення, так і через видання суспільно корисних праць» [10, c. 808]. Важливим для тогочасного суспільства був той факт, що у виборі членів Товариства наук прерогатива надавалася «не стільки стану та знатності, скільки освіченості та розуму» [10, c. 809].

Для підвищення інтересу молоді до науково-дослідної роботи університети у досліджуваний період розробили низку моральних і матеріальних заходів, як-от: різні премії, стипендії, медалі, одноразові допомоги, надання ступеня «дійсного вченого» чи кандидата. Відповідно до § 96–98 Загального статуту імператорських російських університетів (1863) для «заохочення» студентів займатися наукою факультети щороку «пропонували задачі, з призначенням». Виконані за ними роботи оцінювались медалями (золотою та срібною) або почесним відгуком. Причому студенти, роботи яких були відзначені медаллю чи відгуком, здобували ступінь кандидата без надання дисертації, а робота, оцінена золотою медаллю, друкувалася за університетські кошти [11, c. 947–948].

З метою заохочення здібних студентів до заняття науками їм призначалася одноразова грошова допомога й стипендія, розміри та строк отримання яких визначала рада університету. У разі «несхвальної» поведінки чи «слабких успіхів у науках» студента видача стипендії припинялась [11, c. 930]. На особливу увагу заслуговують, на наш погляд, іменні стипендії та премії, які мали ім’я людини, що їх заснувала. Для кожної такої стипендії обговорювалися умови її призначення та грошовий розмір [9, c. 75].

Сьогодні в Україні також існують програми виділення грантів обдарованій молоді, однак вони не можуть охопити всіх гідних обдарованих молодих науковців. На нашу думку, з метою морального та матеріального стимулювання розвитку молодих учених доцільно створити в Україні єдину рейтингову систему оцінки діяльності науковців, у якій певні здобутки оцінювалися б за визначеною шкалою балів, а за підсумками роботи найобдарованіші науковці отримували б грошові премії, гранти, житло тощо. Крім того, необхідно змінити підхід до оцінки наукових досягнень молоді, адже кількість публікацій не завжди визначає їх якість, наукову обґрунтованість, актуальність, новизну та ін. Насамперед мають бути оцінені роботи та пропозиції тих молодих учених, які реально відповідають вищезазначеним критеріям і можуть стати в пригоді у програмах розвитку конкретних установ, підприємств, організацій. Завдяки зміні оцінки наукової діяльності молоді (перехід від кількісного показника до якісного) українська «молода» наука отримає вчених, які займаються «наукою заради науки», вичленивши «псевдонауковців», для яких наукова діяльність – лише черговий крок соціальними сходами.

Слід зазначити, що ці історичні традиції примножуються в деяких навчальних закладах і наукових установах України. Як приклад можемо навести діяльність щодо підвищення професійної та економічної привабливості наукової сфери для молодих учених Донецького юридичного інституту.

Молодих учених, які зарекомендували себе талановитими організаторами, призначають на керівні посади в інституті. Так, сім випускників ад’юнктури на сьогодні працюють начальниками (завідувачами) кафедр, а саме: Олександр Володимирович Філонов (начальник кафедри конституційного та міжнародного права), Ігор Костянтинович Василенко (начальник кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності), Наталя Олександрівна Коміссарова (начальник кафедри судових експертиз), Андрій Олексійович Собакарь (начальник кафедри адміністративної діяльності ДАІ), Микола Юрійович Веселов (начальник кафедри організації служби та дізнання в підрозділах ДАІ), Богдан Володимирович Деревянко (завідувач кафедри господарського та екологічного права), Максим Валерійович Палій (начальник кафедри кримінального права та кримінології). Випускниками ад’юнктури Донецького юридичного інституту також є начальник факультету кримінальної міліції Олексій Олександрович Мозуляка, заступник начальника зазначеного факультету Ярослав Володимирович Билінін, начальник слідчо-криміналістичного факультету Едуард Дмитрович Коваленко, заступник начальника цього факультету Микола Леонідович Коміссаров, а також начальник науково-дослідної лабораторії з проблем дослідження нормативно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху Вікторія Володимирівна Введенська. Решта випускників обіймають різні науково-педагогічні посади у Донецькому юридичному інституті та поза його межами. Це свідчить про те, що ад’юнктура є одним з основних підрозділів, який разом з відповідними кафедрами забезпечує підготовку науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації для інституту та національної освіти й науки загалом.

Що стосується економічної привабливості, то за високі показники у науковій діяльності молодих учених щороку заохочують грошовими преміями, іменними стипендіями, цінними подарунками тощо.

Однак така діяльність – це, скоріше, виняток, аніж правило.

Професійне зростання та розвиток сучасного науковця складно уявити без міжнародного співробітництва та опанування, використання у діяльності здобутків науки і техніки колег з інших країн. Сьогодні в Україні запроваджено різноманітні програми обміну студентами та аспірантами, конкурси на здобуття міжнародних грантів. У цій сфері наша країна провадить досить активну політику, яку підтримує європейська спільнота, не менш зацікавлена у залученні молоді до наукової діяльності. В одному зі своїх виступів європейський комісар у справах науки, освіти та культури Янез Поточнік зазначив: «Європа потребує розвитку дослідницької діяльності. Якщо наш бізнес має залишитися конкурентоспроможним на світових ринках... ми маємо знати більше та ліпше... Тож якщо ми прагнемо

бути завжди одним кроком попереду решти світу, наша найбільша надія – у силі нашого розуму» [12].

Стажування молодих науковців за кордоном, на нашу думку, істотно відрізняється від стажування студентів. Адже якщо головною метою стажування останніх переважно є здобуття знань, удосконалення мовних навичок, то для молодих науковців важливо не тільки поглибити знання, а й набути досвіду дослідної діяльності, опанувати та вдосконалити інноваційні методики й технології наукової, педагогічної, дослідної діяльності. Таке стажування виявляється гарним стимулом для молодих науковців, розвиває їхню професійну різнобічність, креативність мислення, можливість упровадження набутих знань безпосередньо на батьківщині. Водночас наукове стажування за кордоном допомагає реалізувати один з базових принципів сучасної європейської освітньої політики – мобільність студентів і викладачів, яка полягає у тому, що в сучасному світі кордони повинні бути більш відкритими, а освіта й знання мають розглядатися як транскордонні та транснаціональні явища [13].

Досвід співпраці щодо стажування молодих учених за кордоном має і Донецький юридичний інститут. Так, лише у 2009 р. на стажування до підрозділів та навчальних закладів поліції Баварії було направлено три особи з-поміж ад’юнктів денної форми навчання. Протягом стажування за розробленими індивідуальними програмами вони мали змогу ознайомитись із сучасними технологіями й методами організації навчання та науководослідної діяльності відвіданих підрозділів та навчальних закладів, удосконалити навички володіння англійською та німецькою мовами, встановити професійні контакти для подальшої співпраці.

Професійний розвиток молодих науковців за допомогою міжнародного співробітництва не обмежується лише такою формою, як стажування. Корисним для розвитку науки та науковців є проведення міжнародних науково-практичних конференцій, під час яких не тільки відбувається обмін досвідом, а й встановлюються особисті зв’язки, спільні напрями роботи тощо.

Однак і в цій сфері розвитку молодих науковців спостерігаємо проблеми фінансування. Як правило, бюджетні установи й організації мають досить обмежену статтю розходів на відрядження, особливо якщо вони здійснюються в інші країни. Часто молоді вчені повинні самостійно сплачувати відрядження на різноманітні наукові форуми, що зменшує можливість частих поїздок.

На нашу думку, одним зі шляхів розв’язання цієї проблеми є проведення інтернет-конференцій, адже вони дозволяють майже безкоштовно провести мобільний форум з представниками будь-яких країн, організацій тощо.

Міжнародне співробітництво у галузі розвитку науки, зокрема й обдарованої молоді, – один із чинників сприйняття України сучасною державою, що розвивається та прогресує як повноцінний член світової спільноти з курсом на інноваційні методи розвитку економіки та суспільства.

Отже, зазначимо, що саме залучення до наукової діяльності талановитої молоді (за умови підтримки старшого покоління науковців) може вивести економіку країни на новий рівень людського розвитку. Сучасний зміст підтримки молодих учених має бути побудований на принципах інноваційності, за широкого впровадження кредитування. В інноваційній діяльності пріоритетним має стати випуск конкурентоспроможної продукції, а для цього потрібно збільшити обсяги фінансування на науку і розробити мотиваційний механізм широкого залучення молодих науковців до наукової сфери.

Також уважаємо, що для розв’язання проблеми підвищення професійної та економічної привабливості наукової сфери для молодих учених потрібно здійснити такі заходи: 1) послідовно збільшувати видатки з державного бюджету на наукові дослідження молодих учених, як це визначено законами України «Про наукову та науково-технічну діяльність» і «Про освіту»; 2) надавати підтримку молодим науковцям у частині включення до загального фонду державного бюджету коштів для модернізації матеріально-технічної бази та придбання наукових видань, розвитку інформаційнотелекомунікаційного середовища й нагромадження електронних інформаційних ресурсів; 3) розробити механізм державної підтримки стажування молодих учених у провідних університетах і наукових центрах, зокрема поглиблювати та розширювати сферу міжнародного співробітництва у галузі молодіжної науки, впроваджуючи сучасні форми та методи партнерства; 4) реалізовувати соціальні програми підтримки молодих учених; 5) передбачити у проекті Концепції гуманітарного розвитку України до 2020 р. основні та необхідні положення щодо професійної й економічної привабливості наукової сфери для молоді.

1.Онопрієнко В. Довгожителі у науці: дисбаланс поколінь чи збереження традицій? / В. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. – 2006. – № 6. – С. 57–65.

2.Дежина И. Г. Кадровые проблемы в российской науке и инициативы государства / И. Г. Дежина // Наука и науковедение. – 2006. – № 1. – С. 28–34.

3.Дежина И. Г. Молодые кадры в российской науке: как их сохранить? / И. Г. Дежина //

Науковедение. – 2003. – № 2. – С. 127–138.

4.Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз : [колективна монографія] / Е. Лібанова [та ін.] ; за ред. Е. Лібанової. – К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007.

– 328 с.

5.Заюков І. В. Освіта та наука – головні чинники людського розвитку України / І. В. Заюков // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 5. – Т. 1. – С. 72–74.

6.Вареник Н. Подайте бідному студентові / Н. Вареник // Дзеркало тижня. – 2008. – № 36. – С. 22.

7.Проект Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 року [Електронний ресурс] //

Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 3 (12). – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/StPrior_12/3.pdf.

8.Робота з науковою молоддю в НАН України [Електронний ресурс] // Вісник НАН України. – 2001. –

№ 7. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2001-07/4.htm.

9.Каліна К. Є. Моральне виховання студентської молоді на Слобожанщині (кінець ХІХ – початок ХХ століття) : дис…. канд. пед. наук : 13.00.01 / Каліна Катерина Євгеніївна. – 2008. – 226 с.

10.Сборник постановлений по Министерству народного просвещения (1802–1825). Т. І. – СПб. : Тип. В. С. Балашева, 1875.

11.Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. Т. 3. – СПб. : Тип. Имп. АН, 1865.