Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Универ 03.05.2013 18-15 / ! Магістерська / Розділ 3 / ФІНАНСУВАННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

.pdf
Скачиваний:
10
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
134.93 Кб
Скачать

ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

УДК 330.101

Панченко І.А., аспірант кафедри економічної теорії, національної та прикладної економіки, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя)

ФІНАНСУВАННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

Постановка проблеми. Як показує світовий досвід, соціально-економічний розвиток країни чітко залежить від того, яка частка ВВП витрачається на наукові дослідження, тобто від його наукоємності. Зростання цієї частки змінює функціональну роль науки в житті країни.

Загальновідомо, що економічно розвинені країни не заощаджують на освіті. Вони щорічно кардинально збільшують витрати на освіту з державного бюджету, забезпечуючи таким чином свій майбутній розвиток. Не викликає сумнівів теза щодо пріоритетності розвитку освіти й науки в Україні, необхідності інноваційного розвитку держави.

На жаль, слід відмітити, що накопичений потенціал недостатньо використовується. Найкращі представники науки, конкурентоспроможні та затребувані, прагнуть виїхати закордон, витрати на цих людей не реалізуються в Україні.

Економіка розвинутих країн сучасності є інноваційною, що суттєво впливає як на рівень конкурентоспроможності країн, так і на рівень життя їх населення. Підвищення ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій дасть можливість суттєво поліпшити продуктивність виробництва та конкурентоспроможність України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам фінансування наукової та науковотехнічної діяльності, його основним джерелам та формам присвячена значна кількість праць як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Дослідження у даній сфері за визначеною тематикою здійснювали такі вчені та фахівці, як: Даниленко С. М. [1], Зелена З. В. [3], Ільяшенко Т. А. [4], Семиноженко В. П. [7], Ящишина І. В. [8] та інші. Провідні економісти світу давно зійшлися в думці, що найважливішим фактором економічного розвитку є технологічні зміни, які є результатом наукової діяльності людини, що, безперечно, актуалізує подальші дослідження у вказаному напрямку.

Постановка завдання. Мета дослідження – проаналізувати і виявити сучасні тенденції фінансування науки в Україні та зарубіжних країнах як необхідної умови інноваційного розвитку держави, а також обґрунтувати альтернативні джерела фінансування науки в Україні, спираючись на досвід розвинених країн світу.

Виклад основного матеріалу дослідження. У стратегії економічного і соціального розвитку України збереження і розвиток наукового потенціалу було проголошено провідним чинником економічної політики держави. Вирішення цього завдання визначається перш за все фінансуванням наукових досліджень і розробок. Загальний рівень фінансування науки вважається однією з ключових характеристик інноваційності країни, її готовності до побудови суспільства, що базується на знаннях. Саме тому, поставивши перед собою мету побудувати в Європі конкурентоспроможну економіку і суспільство, що базується на знаннях, у прийнятій на Лісабонському саміті в 2000 році стратегії Європейське Співтовариство визнало необхідним довести витрати на наукові дослідження і розробки

до 3% ВВП [1].

Законом України « Про наукову та науково-технічну діяльність» визначено, що бюджетні витрати на цивільні наукові дослідження в Україні мають становити не менше 1,7% ВВП [2]. Однак, на практиці загальні витрати на наукові дослідження і розробки (з усіх джерел) в Україні за останні 15 років коливалися між 1 та 1,36% ВВП (табл. 1).

Найменший обсяг державних видатків спостерігався у 1999 та 2002 роках – 0,33% та 0,32 % ВВП, далі він поступово зростав, проте ніколи не перевищував 0,5 % від ВВП.

В Україні за останнє десятиліття фінансування науки жодного разу не досягало порогового значення, починаючи з якого можна сподіватися на істотний вплив науки на розвиток економіки, при чому частка бюджетного фінансування демонструє виразну тенденцію до зменшення.

Достатні обсяги валових внутрішніх витрат на НДДКР виступають необхідною умовою ефективного фінансування національних інноваційних систем, адже збільшення фінансування наукової діяльності є внутрішнім фактором економічного зростання.

Світовий досвід підтверджує, що при значенні цього показника, меншому від 0,4% ВВП, наука в країні може виконувати лише соціокультурну функцію. При переході через цей рубіж вона набуває спроможності давати певні наукові результати і виконувати пізнавальну функцію в суспільстві. І лише при витратах на науку, що перевищують 0,9% ВВП включається її економічна функція. Оцінки, які враховують значну тінізацію економіки нашої країни, показують, що для сьогоднішньої України

45

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

Всеукраїнський науково-виробничий журнал

економічна функція науки може бути істотною лише після того, як рівень загальних витрат на НДДКР перевищить 1,7% офіційного ВВП [8].

 

 

Таблиця 1

 

Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт в Україні у % до ВВП

 

 

 

Рік

Питома вага витрат на виконання наукових та

Витрати Державного бюджету на наукові та

науково-технічних робіт у ВВП

науково-технічні роботи в Україні

 

1996

1,36

0,46

1997

1,35

0,50

1998

1,31

0,35

1999

0,99

0,33

2000

0,96

0,36

2001

0,98

0,37

2002

0,95

0,32

2003

1,06

0,35

2004

1,03

0,42

2005

0,99

0,42

2006

0,91

0,38

2007

0,86

0,39

2008

0,84

0,41

2009

0,86

0,37

2010

0,82

0,34

Джерело : [6]

Показник « частка валових внутрішніх витрат на НДДКР у ВВП» часто ще називають наукоємністю ВВП. Відповідні значення такого індикатора характеризують ступінь рівномірності розвитку країн у науково-технічній сфері. У країнах-інноваторах він становить від 2,5% до 4,0% валового внутрішнього продукту. До країн-лідерів з найбільшою наукоємністю ВВП належать: Ізраїль

(4,74%), Швеція (3,63%), Фінляндія (3,47%), Японія (3,39%), Корея (3,22%), США (2,68%), а у нашій країні – (0,86%).

Сьогоднішня Європа нарощує вкладення коштів у НДДКР. Так, темпи приросту асигнувань на науку після 1995 року становили у Фінляндії – 13,5%, Греції – 12%, Португалії – 9,9%, Ірландії – 8,2%, Іспанії – 6,9%. Так, у Японії, яка в 1995 році мала практично оптимальний рівень витрат на НДДКР (2,92% ВВП), протягом останніх років відбулося збільшення частки витрат на науку, що у 2008 році становила 3,39% ВВП.

До першої п'ятірки за рівнем витрат на НДДКР на одну особу в дол. США за ПКС входять:

Швеція – 1350,8, Ізраїль – 1257,7, США – 1220,8, Фінляндія – 1195,2, Японія – 1086,3. Україна знаходиться у групі країн з найнижчим значенням показника валових внутрішніх витрат на НДДКР за ПКС на одну особу, у 2008 році значення цього показника в Україні становило 60,2, що майже в 22

рази менше, ніж у країни-лідера [8].

Проте достатній рівень загальних асигнувань на науку – не єдина умова поступального інноваційного розвитку економіки країни. Використання наукового потенціалу як чинника економічного зростання можливе лише за умови, якщо в його структурі збалансовано взаємодіють всі складові: фундаментальна наука, прикладні дослідження та розробки. Для успішного розвитку країни величезне значення має рівень фінансування фундаментальних досліджень, котрий визначається як частка витрат на фундаментальні дослідження у % від ВВП. Цей показник визначає динаміку інноваційних процесів у країні, їх відповідність світовим тенденціям розвитку науки і технологій. Фундаментальна наука у всьому світі розвивається в основному на кошти державного бюджету і уряди розвинених країн бачать у цьому свій внесок у майбутнє інноваційне зростання країни.

Основні умови здійснення та регулювання наукової діяльності в Україні регламентуються Законом України « Про наукову та науково-технічну діяльність», який має регламентувати й фінансові відносини у науковій сфері. Однак, з цього приводу, у ньому зазначено лише що держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі для створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення наукової і науково-технічної діяльності відповідно до законодавства України та забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % валового внутрішнього продукту України (ст. 33). Видатки на наукову і науковотехнічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України [2].

З цього приводу потрібно відзначити, що, по-перше, 1,7 % до ВВП державного фінансування – це дуже значна, навіть за європейськими мірками, цифра. Виконання такої норми в українських реаліях є сумнівним. По-друге, в законі немає не те що механізмів, а навіть не згадується про інші джерела фінансування наукової діяльності та заходи з їх стимулювання.

У 2010 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт власними силами підприємств порівняно з 2009 р. збільшився на 2% і становив близько 9 млрд. грн., у т.ч. матеріальні витрати збільшились на 6,6%, капітальні витрати – на 6,7%, з яких витрати на придбання

46

ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

устаткування – на 3,8%. Разом з тим витрати на оплату праці майже не змінилися. При цьому середньомісячна заробітна плата виконавців досліджень і розробок збільшилась на 1,4% і становила 2535 грн. (2218 грн. – у 2009 р.). Це на 13,2% більше, ніж у середньому по економіці України, і майже на рівні заробітної плати працівників промисловості (2580 грн.), значно вище, ніж в установах охорони здоров'я та соціальної допомоги (1631 грн.) і у закладах освіти (1889 грн.), але нижче рівня оплати праці у сфері фінансової діяльності (4601 грн.) та в органах державного управління (2747

грн.) [5, с.79].

Як і раніше, у 2010 р. в Україні майже чверть загального обсягу витрат було спрямовано на виконання фундаментальних досліджень, які на 95,0% фінансувалися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. Частка витрат на виконання прикладних досліджень становила 17,9%, три чверті яких асигнувалися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і 10,8% – коштів підприємницького сектору. На виконання науково-технічних розробок спрямовано 48,0% загального обсягу витрат, які на 46,1% профінансовані іноземними фірмами, майже на чверть (23,7%) – організаціями підприємницького сектору, 8,1% – за рахунок бюджетних коштів. Витрати на виконання науково-технічних послуг становили 9,7% загального обсягу витрат. Більш ніж половину загального обсягу витрат спрямовано на дослідження і розробки зі створення нових або удосконалення існуючих видів виробів, технологій та матеріалів, 33,0% яких – на замовлення промислових підприємств.

Слід зазначити, що обсяг фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у 2010 р. за рахунок державного бюджету зменшився на 3,3% і становив 3704,3 млн. грн., його частка в загальному обсязі фінансування скоротилася на 2,2 в.п.; підприємницького – на 6,1% (1627,6 млн. грн. і 1,6 в.п.), за рахунок коштів державного сектору – на 11,9% (318,1 млн. грн. і 0,6 в.п.); фінансування за рахунок коштів іноземних джерел збільшилося на 17,9% (2315,9 млн. грн. і 3,4 в.п.). Питома вага загального обсягу фінансування витрат у ВВП становила 0,82%, у тому числі коштів державного бюджету – 0,34% (табл. 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2

Фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами та секторами

 

 

діяльності, млн.грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У тому числі за рахунок

 

 

 

 

 

Показники

 

держбюджету

місцевихкоштів бюджетів

фондівкошти спеціального призначення

власнихкоштів

коштів замовників

 

 

джерелінших

 

Всього

підприємств, організацій України

 

іноземних держав

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 0 0 0

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

2046,3

614,5

-

18,6

613

785,8

477,1

 

89,1

державний сектор

740,9

372,2

-

16,1

10,2

168,4

99,1

 

74,9

підприємницький сектор

1202,4

184,3

-

1,8

50,1

580,8

372,6

 

12,8

сектор вищої освіти

102,8

58,0

-

0,7

0,9

36,5

5,3

 

1,4

приватний неприбутковий

0,11

-

-

-

-

0,11

-

 

-

сектор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 0 0 5

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

5160,4

1711,2

26,5

24,9

338,5

1680,1

 

1258,0

 

121,2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

державний сектор

1556,9

1260,4

8,3

17,5

46,8

160,4

 

44,5

 

19,1

підприємницький сектор

3359,7

315,2

14,8

4,9

288,3

1441,5

 

1204,6

 

90,5

сектор вищої освіти

243,8

135,6

3,4

2,5

3,4

78,1

 

8,9

 

11,7

приватний неприбутковий

-

-

-

-

-

-

 

-

 

 

-

сектор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 0 1 0

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

89959

3704,3

25,7

48,3

872,0

1961,2

 

2315,9

 

68,5

державний сектор

3274,4

2792,9

6,2

5,4

130,0

215,6

 

118,5

 

5,8

підприємницький сектор

5156,2

523,6

16,3

33,4

730,2

1635,4

 

2178,7

 

38,6

сектор вищої освіти

565,1

387,9

3,2

9,5

11,8

109,9

 

18,6

 

 

24,0

приватний неприбутковий

0,22

 

 

 

 

0,22

 

 

 

 

 

сектор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело : [5, с. 83]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

47

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

Всеукраїнський науково-виробничий журнал

У 2010 р. загальний обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій, порівняно з 2009 р. збільшився на 1,2% і становив 9867,1 млн. грн., у т.ч. обсяг виконаних фундаментальних досліджень – на 1,3% (2188,4 млн. грн.), обсяг прикладних досліджень – на 1,6% (1617,1 млн. грн.), обсяг науково-технічних розробок – на 6,0% (5037,0 млн. грн.). При цьому обсяг науково-технічних послуг зменшився на 18,0% і склав 1024,5 млн. грн. Частка загального обсягу наукових та науково-технічних робіт у ВВП становила 0,90% [5, с. 80].

Підводячи підсумки відзначимо, що показники фінансування науки протягом останніх років погіршуються. Це негативно відображається на показниках інноваційної діяльності в економіці і погіршує її конкурентоспроможність.

Досвід розвинених країн визначає оптимальним таке співвідношення між обсягами фінансування складових наукового потенціалу: 15% – на фундаментальну науку, 25% – на прикладну і 60% – на розробки. В Україні ця пропорція порушена. В результаті деградації галузевої науки під впливом затяжної економічної кризи та зменшення попиту на науково-технічну продукцію, склалася нераціональна з точки зору інноваційного розвитку економіки пропорція у фінансуванні НДДКР: 16% – на фундаментальні, 15% – на прикладні дослідження та 69% – на розробки, що унеможливлює використання доробку фундаментальної науки для створення базових інновацій. За оцінками експертів, світові видатки на вищу освіту досягають 300 млрд. дол., що в свою чергу складає 1 % світового ВВП. Приблизно 1/3 цих видатків припадає на розвинуті країни, де переважають державні університети, а фінансування здебільшого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Так, наприклад, витрати державного бюджету на освіту у Великій Британії складають 6,3 %, Німеччині – 6,4 %, Франції – 6,9 %, США – 7,0 %, Канаді – 7,3 % ВВП.

Під ланцюгом фінансування наукової діяльності прийнято розглядати побудову системи фінансових відноси за схемою: публічні кошти – фінансування – фундаментальні наукові розробки – фінансування (частково державне, частково приватне) – прикладні розробки – фінансування з приватних джерел – інновації. Ефективна його робота вимагає розвиненості джерел публічного фінансування, ефективної системи регулювання цих відносин, наявності фінансових можливостей та бажання бізнесу вкладати кошти у прикладні розробки та реалізацію нових технологій на ринку.

Фінансування наукової діяльності здійснювалося в країнах світу з різних джерел. В одних країнах історично переважало державне фінансування (зокрема, країни ЄС), в інших, таких як США, Південна Корея, більшою мірою було представлене фінансування за рахунок коштів приватних осіб та підприємств. Водночас, в останнє 10-ліття ХХ сторіччя тенденція диверсифікації джерел фінансування освіти набула поширення в усіх країнах.

Врозвинених країнах частка державного фінансування вищої освіти є дуже різною. Так, у Канаді частка держави у фінансуванні вищої освіти становить 70-85 %, у Голландії – 90 %, у Німеччині – 95 %, у Великобританії – 62 %. При цьому частка плати за навчання у структурі бюджету ВНЗ у всіх цих країнах значно нижча. В Англії плата за навчання складає 12 %, у Канаді 11 %, а студенти Голландії, Німеччини, Фінляндії, Швеції взагалі не сплачують за навчання. У Новій Зеландії університети фінансуються на 96 % урядом, а 4 % становлять доходи від плати за навчання.

Постсоціалістичні країни в умовах катастрофічного падіння ВВП, скорочення видатків держбюджетів на потреби освітньої галузі змушені були відійти від домінуючого принципу єдиного (державного) фінансування освіти й активізувати пошук інших джерел. В період податково-бюджетної кризи 90-х років пріоритетами державного фінансування освіти стали: підтримка стандартів у базовій освіті, перебудова середньої освіти, післядипломна освіта (навчання дорослих), вибіркове втручання у вищу освіту. Натомість державне фінансування вищої освіти продовжує скорочуватись.

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку вітчизняної сфери освіти є абсолютний та відносний приріст позабюджетних коштів у системі багатоканального фінансування навчальних закладів. Для залучення додаткових джерел фінансування заклади освіти можуть використовувати лише два фактори: власний інтелектуальний капітал та матеріальну базу.

Врозвинутих країнах апробовані різні варіанти поєднання бюджетного фінансування з іншими формами, а саме: навчання за контрактом; залучення коштів інвесторів; фінансування наукових або інноваційних програм; залучення кредитів; гранти під наукові розробки; фінансування від міжнародних фінансових інститутів; кошти замовників (приватне підприємство); власні надходження вузів від дослідницької діяльності; добровільні внески.

Для покращення фінансового забезпечення сфери науки в Україні потрібен системний комплекс заходів, однак застосувавши концептуальний підхід ми виділили ті з них, які є найбільш актуальними та вагомими у сучасних економічних умовах. До них віднесемо:

створення ефективної системи розподілу публічних ресурсів;

забезпечення сприятливої системи фінансового регулювання НДДКР;

створення у країні системи перерозподілу фінансово-кредитних ризиків НДДКР;

налагодження співпраці із закордонними суб'єктами НДДКР.

48

ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ

Важливим елементом розвитку співпраці ВНЗ і академічних установ могли б бути гранти для фінансування спільних наукових досліджень, якими було б передбачено паритетне (50% на 50%) або переважне (60% на 40%) фінансування науки в університетах, оновлення матеріально-технічної бази ВНЗ.

Наукові дослідження на замовлення фірм є перспективним для класичних університетів курс добре висвітлений у пресі. Поширеними формами його реалізації є « наукові парки», « наукові готелі» тощо. Цей підхід також створює проблеми різного ступеня складності (наприклад, як професору оприлюднювати свої набутки, якщо їх власником є фірма-спонсор), проте цей вид фінансової підтримки ВЗО невпинно розвивається й удосконалюється.

Крім того, гроші від власності, від продажу території, приміщень, від вкладення коштів університету в акції, від його участі в іншій фінансовій діяльності. Це явище малопоширене, і навіть серед професорів з економічних наук досвід невеликий (за винятком, можливо, США). Тому закладам освіти рекомендують передати гроші тим, хто вміє їх збільшувати. Бажано все ж не відмовлятися від створення в університетах малих підприємств, які безпосередньо працюватимуть на навчальний процес чи на наукові дослідження.

Ще одна форма – підтримка спонсорів. Їх можна стимулювати через закони про благодійницьку і неприбуткову діяльність, а також створення клімату суспільного визнання та оцінки донорів шляхом формування важливої для них позитивної аури.

Достатньо новим для української економіки є венчурне підприємництво, яке на сьогодні є одним із ефективних та виправданих механізмів впровадження високотехнологічних інноваційних проектів Країни, що є промислово розвиненими, ось уже декілька десятиріч володіють успішно функціонуючою системою венчурного фінансування інноваційної діяльності. Разом з тим, висока ризиковість даного виду підприємництва та нерозкритість багатьох аспектів його функціонування обумовлюють актуальність досліджень у даній сфері.

Висновки з проведеного дослідження. Сучасний стан фінансування освіти і науки в Україні є досить невтішним. Неефективним є розподіл коштів у бюджеті та не відбуваються необхідних зміни у пошуку нових джерел фінансування даної галузі. Отже, якщо держава не змінить свого ставлення до фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій Україна буде продовжувати втрачати конкурентні позиції економіки.

Держава повинна забезпечити значне збільшення залучення у цю сферу коштів промисловості, банків, населення шляхом стимулювання витрат на наукові дослідження і розробки, участі у створенні венчурних фондів та страхуванні їх ризиків, у співфінансуванні масштабних інноваційних програм тощо.

Характерно, що при показнику наукоємності ВВП України, який в 2-3 рази менший, ніж у провідних країнах світу, українська наука дала ряд принципово важливих і науково значимих результатів. Цей факт можна пояснити лише тим, що країна реалізувала свій досить значний доробок, накопичений за попередні роки, однак цей доробок вичерпується.

Проведений аналіз демонструє значне відставання щодо існуючого рівня та погіршення динаміки фінансового забезпечення наукової діяльності в Україні порівняно із низкою країн світу і вимагає проведення виважених змін у підходах щодо залучення альтернативних джерел фінансування для становлення інноваційного шляху розвитку української економіки.

Бібліографічний список

1. Даниленко С. М. Аналіз сучасного стану та ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій в Україні / С. М. Даниленко [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua/portal/ natural/npkntu_ e/2010_17/stat_17/34.pdf.

2. Закон України « Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. № 1977-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1977-

12&p=1318167868491491.

3. Зелена З. В. Зарубіжний досвід фінансування освіти і науки в Україні / З. В. Зелена // Сучасні тенденції державних фінансів – 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://libfor.com/index.php?newsid=302.

4.Ильяшенко Т. А. Проблемы и перспективы финансирования образования и науки в Украине в условиях экономического кризиса / Т. А. Ильяшенко, И. А. Радионова [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mre/2010_1/5_5.pdf.

5.Наукова та інноваційна діяльність в Україні : [стат. збірник]. – К. : Держкомстат України, 2011.

282 с.

6.Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.

7.Семиноженко В. П. Повернути науку в університети / В. П. Семиноженко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uf.org.ua/News.

8.Ящишина І. В. Фінансування науки як ключова проблема інноваційного розвитку країни /

49

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

Всеукраїнський науково-виробничий журнал

І. В. Ящишина // Економічний простір. – 2010. – № 38 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/ 2010_38/Statti/9.pdf.

Анотація

У статті розглянуто наукові основи фінансування наукової та науково-технічної діяльності як необхідної умови інноваційного розвитку держави. Проведено аналіз джерел та форм фінансування науки в Україні, спираючись на досвід розвинених країн світу. Розроблено пропозиції пошуку альтернативних джерел фінансування науки в Україні.

Ключові слова: наукова діяльність, інноваційний розвиток, джерела фінансування науки, державне фінансування науки.

Аннотация

В статье рассмотрены научные основы финансирования научной и научно-технической деятельности как необходимого условия инновационного развития страны. Проведен анализ источников и форм финансирования науки в Украине, опираясь на опыт развитых стран мира. Разработаны предложения поиска альтернативных источников финансирования науки в Украине.

Ключевые слова: научная деятельность, инновационное развитие, источники финансирования науки, государственное финансирование науки.

Annotation

In the article the theoretical basis of scientific and technological activity as a necessary condition of country innovation development was reviewed. Analysis of the current state of sources and forms of science financing in Ukraine based on the experience of developed countries was made. Suggestions of searching of alternative sources of science financing in Ukraine were proposed.

Key words: scientific activity, innovation development, sources if science financing, public funding of science.

УДК33+330.34(477)

Гринів Л.С., д.е.н., професор, завідувач кафедри економіки України, Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОШУК РЕНТИ У СФЕРІ ПРАЦІ: ПРОБЛЕМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ

Постановка проблеми. В Конституції України зазначено, що національна економіка розвивається на основі соціальноорієнтованої моделі. Це означає, що головним завданням держави на шляху до економічного прогресу має стати забезпечення передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу та подолання бідності населення. Саме держава має стати соціальним амортизатором соціальних небезпек та ризиків, що виникають внаслідок трансформаційних процесів в національній економіці. Водночас, соціальна державна політика ще не здійснює в повній мірі функції соціальної підтримки та захисту населення. Це обумовлює потребу більш глибокого дослідження цих проблем на основі врахування екзогенних та ендогенних чинників, що впливають на сферу праці в національній економіці України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження, присвячені соціальним проблемам в національній економіці, зокрема визначенню змісту, видів, форм, структури, особливостей зайнятості і функціонування ринку праці, відображені у працях українських вчених-економістів – С. Бандура, Д. Богині, А. Гальчинського, В. Гейця, В. Герасимчука, О. Грішнової, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Злупка, А. Колота, Е. Лібанової, Л. Лісогора, О. Новикової, В. Онікієнка, В. Петлюри, В. Приймака, Л. Семів, О. Стефанишин, С. Трубича, Л. Шевчук та інших. Однак проблеми формування якісно нових механізмів соціальної політики в державі в умовах глобалізаційних проблем потребують глибокого дослідження.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження питання усунення якісно нового явища – пошуку ренти у сфері праці, оскільки це негативно впливає на соціальне середовище в державі, а також обґрунтування нових підходів до здійснення макроекономічної соціальної політики в умовах необхідності формування інноваційної моделі економіки.

50