Универ 03.05.2013 18-15 / ! Магістерська / Розділ 3 / ШЛЯХИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

М.В. Макаренко

ШЛЯХИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

У статті розкрито сучасний етап економічного розвитку підприємств, який характеризується високою залежністю від масштабів наукових досліджень і розробок, швидкості та ефективності впровадження нових видів виробів і технологій. Проведено аналіз результатів експертного опитування фахівців з проблем інноваційного розвитку підприємств. Досліджено досвід розвинутих країн у галузі фінансування інноваційної діяльності підприємств та запропоновано заходи із фінансування такої діяльності.

Ключові слова: інноваційна діяльність, прямі іноземні інвестиції, наукові дослідження, дотаційне фінансування, ліцензії.

Табл. 1. Літ. 12.

М.В. Макаренко

ПУТИ ФИНАНСИРОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ УКРАИНЫ

В статье раскрыт современный этап экономического развития предприятий, характеризующийся высокой зависимостью от масштабов научных исследований и разработок, скорости и эффективности внедрения новых видов изделий и технологий. Проведен анализ результатов экспертного опроса специалистов по проблемам инновационного развития предприятий. Исследован опыт развитых стран в области финансирования инновационной деятельности предприятий и предложены мероприятия по финансированию такой деятельности.

Ключевые слова: инновационная деятельность, прямые иностранные инвестиции, научные исследования, дотационное финансирование, лицензии.

M.V. Makarenko

WAYS OF FINANCING THE INNOVATIVE ACTIVITY

OF UKRAINIAN ENTERPRISES

The article describes the current stage of the enterprises' economic development which is characterized by high dependence on the volumes of R&D, on the speed and efficiency of introducing new kinds of products and technologies. The analysis of the expert survey results concerning the problems of enterprises' innovative development is carried out. The experience of the developed countries in the field of financing the innovative activity of enterprises is studied, and actions on financing such type of activity are offered.

Keyword: innovative activity; direct foreign investments; scientific research; subsidiary financing; licenses.

Постановка проблеми. Глобалізаційні процеси в сучасних умовах охоплюють усі країни світового господарства незалежно від рівня розвитку. В цих умовах особливого значення набувають чинники підвищення конкурентоспроможності країн на світовому ринку. Головним з них є інноваційна активність підприємств. Отже, сучасний етап економічного розвитку країни характеризується високою залежністю від масштабів наукових досліджень і розробок, швидкості та ефективності впровадження нових видів виробів і технологій. Розуміючи це, урядові й законодавчі органи провідних країн створюють

© М.В. Макаренко, 2010

максимальні умови для заохочення науково-дослідної діяльності у своїх країнах.

Підвищення зацікавленості виробників у розробці і впровадженні нововведень повинне спиратися на систему стимулів і мір заохочувального характеру. Оскільки інноваційна діяльність супроводжується значними витратами і вельми ризикована для підприємств, державі слід їх всіляко підтримувати.

Зважаючи на те, що система стимулювання інноваційної діяльності з урахуванням ринкових вимог в Україні проходить стадію формування, необхідним є вивчення і використання зарубіжного досвіду фінансування та стимулювання інноваційних розробок.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням напрямків фінансування інноваційної діяльності підприємств займались такі вчені, як О.І. Амоша [2; 3], В.П. Антонюк [2], А. Гальчинський [4], А.І. Землянкін [2; 3], О. Лапко [7], Л.І. Нейкова [11], Л.І. Федулова [10], Д.М. Черваньов [11] та інші.

Метою дослідження є пошук шляхів інвестування інноваційної діяльності вітчизняних підприємств на базі вивчення досвіду зарубіжних країн у цій галузі.

Основні результати дослідження. Недостатня активність інноваційної діяльності в Україні багато в чому пояснюється дефіцитом інвестиційних ресурсів і відсутністю дієвих механізмів стимулювання інновацій. Інститутом економіки промисловості НАН України було проведено експертне опитування фахівців з проблем інноваційного розвитку підприємств, яке дозволило встановити, що майже третина опитаних на всіх рівнях (економіки в цілому, промисловості, регіону) вважає, що однією з причин невисокої інноваційної активності є дефіцит фінансових ресурсів, а більше 40% респондентів – відсутність дієвої системи її стимулювання [2].

Статистика свідчить про те, що в цілому спостерігається стале зростання фінансування інноваційної діяльності. Так, за п'ять років з 2004 р. по 2008 р. обсяг цих коштів у фактичних цінах збільшився вдвічі. У той же час щодо ВВП частка витрат на фінансування інновацій залишається дуже незначною. У 2008 р. вона складала 1,35%, а на наукові і науково-технічні роботи – 1%. При цьому частка коштів, що виділяються на науку з державного бюджету, становить всього 0,34% ВВП. Істотні зміни відбулися й в структурі фінансування інноваційної діяльності (табл. 1).

Таблиця 1. Структура фінансування інноваційної діяльності в Україні за окремими джерелами, % [8]

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №5(107), 2010

Аналіз основних джерел фінансування інноваційної діяльності показав, що найвагомішим джерелом залишаються власні кошти підприємств. За даними статистики, їхня частка в загальному обсязі коштів, що виділяються на інноваційні цілі, складала в 2008 р. 87,7% [8]. Порівняно з 2007 р. вона збільшилася на 10,4%, а з 2004 р. – на 7,1%. Проте через дефіцит цих коштів інноваційна політика більшості підприємств має короткостроковий характер і не є основою розвитку їхньої виробничо-технологічної бази. Група ж успішно працюючих підприємств нечисленна.

Роль таких джерел фінансування інновацій, як державні та місцеві бюджети, зовсім незначна. У 2008 р. на них припадало відповідно 0,5 і 0,3%, позабюджетні фонди в числі інших джерел у 2008 р. взагалі були відсутні [8].

Значно більше можливостей у тих підприємств, які мають доступ до іноземних інвестицій. Але таких підприємств замало. І хоча обсяг іноземних інвестицій на інноваційні цілі збільшився порівняно з 2004 р. в 1,2 раза, а з 2007 р. в 1,4 раза, їхня частка в загальному обсязі коштів скоротилася із 7,6% у 2004 р. до 2,7% у 2008 році [8]. Практика показує, що без залучення прямих іноземних інвестицій, які не тільки містять капітал, але й здатні забезпечити доступ до сучасних технологій, методів організації бізнесу, менеджменту, українській економіці не обійтися. Потреби України в зарубіжних інвестиціях дедалі збільшуються, особливо в інноваційну сферу.

На особливу увагу заслуговує вивчення досвіду зарубіжних країн щодо форм стимулювання і підтримки малого бізнесу й окремих винахідників, що дуже поширене за кордоном. До них відносяться: пряме фінансування створення нових продуктів і технологій (до 50% їхньої загальної вартості); його використовують такі країни, як США, Франція та ін.; надання позик, зокрема безвідсоткових (Швеція); різні дотації, які застосовуються практично всіма країнами; створення фондів впровадження інновацій для зниження можливого ризику у Німеччині, Швейцарії, Франції, Нідерландах; надання безвідплатних позик, що покривають близько 50% всіх витрат на впровадження нововведень (Німеччина); зниження державних мит для індивідуальних винахідників або звільнення від них, а також відстрочення сплати мит, якщо винахід пов'я- заний з економією енергії (Австрія, Німеччина, США); безкоштовні послуги патентних повірених і послуги діловодства за заявками індивідуальних винахідників (Німеччина, Нідерланди).

У зарубіжній практиці широко використовуються методи прямого і непрямого заохочення інноваційної діяльності та стимулювання наукових досліджень з боку держави.

Пряме заохочення орієнтоване на активізацію довгострокових «ризикових» досліджень в провідних галузях економіки і реалізується у формі підписання контрактів на виконання конкретних дослідницьких робіт, надання кредитних пільг, дотацій, різноманітних гарантій виконавцям. Важливу роль серед цих заходів підтримки відіграє стимулювання цільових урядових програм.

Джерелом фінансування НДДКР країн із ринковою економікою є державні бюджети, державні спеціальні фонди, власні (зароблені) кошти виконавців наукових розробок (промислових фірм, приватних некомерційних організацій і вищих навчальних закладів).

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №5(107), 2010

Значення і відповідність цих джерел визначаються потребою окремих галузей у державному фінансуванні. У більшості провідних капіталістичних країн близько половини всіх витрат на НДДКР покривається державою за дотримання певних політичних, економічних і науково-технічних пріоритетів.

УСША, незважаючи на значну роль приватного сектору, держава фінансує майже половину витрат на науку. Уряди Італії та Франції фінансують понад 50% витрат на НДДКР, Німеччини – 40%. Із розвинутих країн з ринковою економікою тільки в Японії ця частка невелика і становить 20–30% [6]. Однак слід зауважити, що наука в цій країні одержує від держави пільгові кредити, які за своїми умовами наближаються до дотацій. У такий спосіб компенсується нижча питома вага прямого державного фінансування порівняно з іншими розвинутими країнами. Пряме державне стимулювання розвитку науки здійснюється адміністративно-організаційним і програмно-цільовим методами, що взаємно доповнюють один одного.

Адміністративно-організаційний метод використовується для відшкодування організації-розробнику понесених витрат відповідно до плану. Про- грамно-цільове фінансування НДДКР потіснило адміністративно-державну форму управління наукою разом із дотаційними методами її фінансування. Воно полягає в наданні фінансових і матеріально-технічних засобів на дослідження і розробки під проектну документацію, що містить опис цілей наукових досліджень, плани їх досягнення, розрахунки матеріальних, фінансових і трудових витрат. Кошти в цьому разі виділяють не установам, а колективам виконавців, які об'єднали свої зусилля згідно з передбаченими проектом цілями. Їхній розмір залежить від важливості цілей, засобів їх досягнення, обсягів витрат матеріальних і трудових ресурсів.

Універсальність програмно-цільового методу дає змогу використати його як основний метод державного фінансування дослідних і проектних робіт та у приватному секторі господарства, а також фінансування НДДКР некомерційними приватними фондами. У США приблизно 70% державних витрат на наукові розробки й дослідження здійснюються у формі програмно-цільового контрактного фінансування [6].

На основі адміністративно-організаційного методу здійснюється переважно фінансування найбільших фундаментальних і окремих прикладних досліджень у вищих навчальних закладах, науково-дослідних інститутах, лабораторіях і некомерційних організаціях. Діяльність усіх зазначених вище структур, а також дослідницьких відділів промислових компаній, інженерноконструкторських бюро, впроваджувальних і технічних фірм у сфері промислових прикладних досліджень і розробок фінансуються на основі програмноцільового підходу через укладання контрактів.

Упровідних країнах із ринковою економікою у 80-ті рр. ХХ ст. значно розширилися державні заходи із заохочення досліджень, які проводяться промисловими фірмами спільно з вищими навчальними закладами. Наприклад, у Японії нині існує три типи асоціацій із промислових досліджень залежно від того, ставлять вони перед собою мету одержання прибутку чи ні. Фінансування діяльності цих асоціацій забезпечується державою на 40–70%. Аналогічна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №5(107), 2010

система склалась у Швеції. У Німеччині створення технічних центрів схвалення промислової асоціації на 40% фінансується з федерального бюджету [5].

Крім того, застосовуються методи прямого дотаційного фінансування у сфері інновацій згідно зі спеціальними законами.

У США та інших країнах поширене сприяння інноваційній діяльності у формі передачі приватним підприємствам науково-технічної продукції, створеної в державному секторі, для подальшої її комерціалізації. При цьому використовуються різні варіанти передачі: повна поступка авторськими правами, ліцензією, виплата пільгового авторського гонорару, безвідплатна передача тощо [5; 6].

З 80-х рр. ХХ ст. у країнах із розвинутою ринковою економікою науковотехнічна політика проводиться з урахуванням того, що надмірне урядове регламентування призводить до зниження приватних капітальних вкладень, сповільнює процес удосконалення технологічних процесів і виробничого апарату. З огляду на це, велике значення надається непрямим методам державного стимулювання інноваційних процесів. Непряме стимулювання спрямоване на сприяння широкому освоєнню нововведень. Сюди відносяться амортизаційні і податкові пільги та знижки на капіталовкладення у сферу НДДКР, які в середньому складають від 10 до 20% всієї суми витрат на наукові дослідження. Непрямі методи підтримки виражаються у формі лібералізації податкового й амортизаційного законодавства. Система податкових пільг діє в США з 1981 року. Податкова знижка передбачає можливість вирахування витрат на НДДКР, пов'язаних з основною виробничою і торговельною діяльністю платників податків, із загальної суми оподатковуваного податком доходу. За рахунок податкових і амортизаційних пільг покривається до 20% всієї суми витрат на НДДКР. Податкове законодавство Японії надає промисловим компаніям, які здійснюють інвестування передового обладнання, що використовується для досліджень і розробок нової технології, право вирахувати з податку на прибуток 7% розміру інвестицій, які забезпечують створення нових матеріалів та електронної техніки. Податкові знижки на інвестиції, введені у 40-х рр. ХХ ст. у Великій Британії, отримали назву «первісні знижки». Вони надаються англійським компаніям у перший рік експлуатації машин та обладнання, промислових будівель. Розміри знижок досягли 50% вартості нових машин та обладнання. Розмір знижок, які одержують компанії та фірми в Ірландії у перший рік експлуатації обладнання, сягає 100%. У Канаді розмір інвестиційних знижок коливається від 10 до 50% залежно від того, як територіально розташована компанія [8]. Слід зауважити, що вирішальна роль у стимулюванні інвестицій пріоритетних галузей промисловості таких країн, як Франція, Німеччина, Велика Британія, належить не податковим знижкам, а амортизаційній політиці. Амортизаційні законодавства цих країн передбачають особливий пільговий порядок амортизації обладнання (прискорені норми амортизації), який використовується в галузях із передовою технологією, а також пільги для виконання науково-технічних досліджень. Застосування прискорених норм амортизації обладнання, що використовується для наукових досліджень і дос- лідно-конструкторських розробок, здійснюється також у Бельгії, Італії, США,

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №5(107), 2010

Японії. Уряд Великої Британії дозволяє списання повної вартості прогресивного обладнання в перший рік його експлуатації.

Особливо цікавою є організація фінансового стимулювання інноваційного процесу в малому бізнесі США. Федеральні закони спрямовані передусім на регулювання руху фінансових потоків, залучення коштів на фінансування дрібного бізнесу у сфері науки і техніки. Отже, економічний механізм залучення коштів для фінансування інноваційної діяльності дрібних наукових організацій формується у США через визначені законом економічні (податкові) важелі впливу на приватний капітал, насамперед, через компанії венчурного капіталу. Приватний капітал здійснює фінансування дрібних підприємств інноваційного бізнесу переважно через венчурні компанії. У США існує три типи компаній венчурного фінансування: дочірні компанії найбільших корпорацій (корпоративні), незалежні та приватні інвестиційні компанії дрібного бізнесу. Приватні інвестиційні компанії діють під егідою Адміністрації у справах дрібного бізнесу і мають право на довгострокові федеральні позики з умовою подальшого їх реінвестування у дрібні фірми.

Фінансується венчурний капітал в акціонерній формі, однак частка участі окремих венчурних компаній у дрібних фірмах не перевищує 50%. Часто ці фірми фінансуються кількома венчурними компаніями. Частка зовнішніх інвесторів в акціонерному капіталі підприємств малого бізнесу інколи виявляється дуже значною – до 97%. Основним стимулом венчурного інвестування є прибуток від приросту вартості акцій нових фірм.

Висновок. Дослідження досвіду розвинутих країн в галузі фінансування інноваційної діяльності підприємств дозволяє стверджувати, що в умовах обмеженості фінансових ресурсів, а також специфіки діяльності кожного окремого підприємства, актуальності набувають всі методи стимулювання.

В Україні доцільно використовувати досвід європейських країн, які розробили гнучку систему стимулів для активізації інноваційних процесів, що включає: безпосереднє пряме фінансування фірм для стимулювання інновацій у сфері високих технологій; надання пільг із податку на прибуток, отриманий від використання патентів, ліцензій та інших об'єктів інтелектуальної власності; зменшення оподатковуваної бази щодо податку на прибуток на суму вартості лабораторного устаткування, приладів та інших матеріально-тех- нічних елементів. Іншими ефективними формами державної підтримки є такі: прямі інвестиції, державні кредити, комерційні кредити. Проте для їх використання в Україні поки що не створено відповідних умов. Для удосконалення стимулювання інноваційної діяльності в Україні потрібен новий комплексний механізм стимулювання всього інноваційного процесу – від фундаментальних досліджень до впровадження розробок у виробництво. Створення такого механізму є доцільним не тільки на державному, а й на регіональному рівнях. Одним з ефективних шляхів подолання дефіциту інвестиційних ресурсів, як показує світова практика, є венчурне фінансування шляхом створення венчурних фондів.

1. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 16.01.2003 №433-IV // zakon1.rada.gov.ua.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №5(107), 2010

134ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

2.Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / Амоша О.І., Антонюк В.П., Землянкін А.І., Новікова О.Ф., Поручник А.М.; НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2007. – 328 с.

3.Амоша О., Землянкін А., Моїсєєв Г. Підґрунтя інноваційного розвитку. Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти // Вісник Національної академії наук України.– 2006.– №10. – С. 3–16.

4.Гальчинский А., Левочкин С. Становление инвестиционной модели экономического роста Украины // Экономика Украины.– 2004.– №4. – С. 4–11.

5.Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. – СПб.: Питер, 2005. – 318 с.

6.Инновационный менеджмент: Учебник для студентов вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008.

–335 с.

7.Лапко О.Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999. – 316 с.

8.Матросова Л.М. Формування організаційно-економічного механізму управління інноваційними процесами у промисловості: Монографія. – Луганськ: СУДУ, 2000. – 462 с.

9.Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Статистичний збірник. – К.: Інформ.-видав. центр Держкомстату України, 2008. – 362 с.

10.Федулова Л.І. Фінансова складова в національній інноваційній системі України // Фінанси України.– 2007.– №6. – С. 14–21.

11.Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Знання, 2007. – 514 с.

12.Янковский Н.А., Макогон Ю.В., Рябчин А.М. Инновационные и классические теории катастроф и экономических кризисов: Монография / Под ред. Ю.В. Макогона. – Донецк: ДонНУ, 2009. – 331 с.

Стаття надійшла до редакції 22.01.2010.

КНИЖКОВИЙ СВ²Т

СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ТА ЮРИДИЧНА ОСВІТА ПРЕСТИЖНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

Україна, 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26 E-mail: book@nam.kiev.ua

тел./факс 288-94-98, 280-80-56

Сучасні проблеми розвитку національної економіки і шляхи їх розв'язання: Колективна наукова монографія / За наук. ред. д.е.н., проф. М.М. Єрмошенка. – К.: Національна академія управління, 2008. – 452 с. Ціна без доставки – 50 грн.

У монографії розглядаються теоретичні і практичні проблеми розвитку економіки України, пропонуються шляхи їх розв’язання з метою зростання її конкурентоспроможності та ефективності.

Буде корисною для аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів, практичних працівників.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №5(107), 2010