Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗЕД Лекції / ЗЕД Лекц__я 1..docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
70.58 Кб
Скачать

16

Тема 1. Теоретико-правові засади зовнішньоекономічної діяльностію

1. Поняття, предмет та система зовнішньоекономічного права.

Предметом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є відносини, що складаються за участю відповідних державних органів, суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з приводу здійснення цієї діяльності.

Таким чином, правове регулювання ЗЕД як правове явище або зовнішньоекономічне право – це сукупність норм різної галузевої належності, які регулюють відносини, що складаються з приводу здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

2. Поняття зед, її принципи та види.

Етапи становлення й основні напрямки розвитку ЗЕД України

Перший (1918-1987р.) – радянські роки, зокрема, післявоєнні й, особливо, останні десятиліття до перебудови.

Другий етап (1987-1991р.) – роки перебудови економіки. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю й зміною принципів організації керування ЗЕД.

У цей період вирішуються два основні завдання:

1) розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств по виходу на зовнішній ринок, установленню прямих зв'язків, розвитку виробничої й науково-технічної кооперації;

2) подальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД.

Третій етап (1991р. І до теперішнього часу). Період реформування й розвитку ЗЕД і її керування в Україні як суверенній державі.

Сучасна економіка України передбачає активні зовнішньоекономічні зв’язки суб’єктів підприємницької діяльності. Це є необхідною умовою міжнародної економічної співпраці України та її інтеграції у світову економіку. Інтеграція у світове господарство дасть змогу нашій державі залучити у свою економіку новітні промислові технології та реалізувати експортні можливості вітчизняного виробництва. Цьому процесу має сприяти зовнішньоекономічна політика як на мікро- так і на макрорівнях. Основою державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності є її економічна необхідність і правовий механізм регулювання зовнішньоторговельних відносин. Роль такого регулювання зростає відповідно із входженням України до регіональних інтеграційних об’єднань і міжнародних економічних організацій.

У цьому зв’язку в Україні прийнято багато нормативних актів. Склалася певна законодавча система щодо зовнішньоекономічної діяльності:

1) спеціальних законодавчих актів про зовнішньоекономічну діяльність;

2) комплексних законодавчих актів, норми яких регулюють зовнішньоекономічні відносини;

3) актів інших галузей законодавства, окремі норми яких регулюють також зовнішньоекономічні відносини. Тобто можна говорити про формування нової галузі законодавства – зовнішньоекономічної.

Згідно із абзацем 12 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII зовнішньоекономічнадіяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ГК України зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка у процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.

Необхідно зазначити, що суспільні відносини, які виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності, мають складний економічний та правовий зміст.

У дослідженнях ряду сучасних представників економічної науки у процесі проведення зовнішньоекономічних реформ склалося два поняття: зовнішньоекономічні зв’язки та зовнішньоекономічна діяльність. Так, на думку В. Покровської [*], зовнішньоекономічні зв’язки – це форми реалізації міждержавних відносин в частині науково-технічного, виробничого і торгового співробітництва та валютно-фінансових відносин, а зовнішньоекономічна діяльність – це реалізація виробничо-господарських, організаційно-економічних та оперативно-комерційних функцій підприємств – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Омельченко А. дійшла висновку, що під зовнішньоекономічною діяльністю, як предметом правового регулювання, необхідно розуміти суспільні відносини у сфері міжнародної економічної діяльності, що мають господарський характер і виникають між суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності в торговельній (обмін товарами, роботами, послугами), інвестиційній, валютно-фінансовій, виробничо-промисловій, науково-технічній та культурно-освітній сферах, мають місце як на території України, так і за її межами, побудовані на підприємницьких та/або непідприємницьких засадах, мають на меті отримання прибутку та/або досягнення соціального ефекту, врегульовані нормами національного законодавства країн походження суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, нормами національного законодавства країн, в яких зазначені суб’єкти провадять зовнішньоекономічну діяльність, а також нормами міжнародного публічного та приватного права [**].

На науково-теоретичному рівні українські правознавці В. Мамутов та Г. Знаменський визначають такі спеціальні ознаки зовнішньоекономічної діяльності: 1) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; 2) здійснюється визначеним у законодавчому порядку колом суб’єктів; 3) обов’язковою умовою віднесення того чи іншого виду діяльності до зовнішньоекономічної є перетин митного кордону України майном чи робочою силою [***].

На думку Омельченко А., питання про обов’язковість перетину митного кордону майном чи робочою силою під час зовнішньоекономічної діяльності є дискусійним, оскільки аналіз законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність (абзаци 10, 14, 38 ст. 1, ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII; п. 2, пункти 23-28, 39, 40 ст. 1 Митного кодексу України) свідчить про те, що перетин митного кордону майном чи робочою силою не є обов’язковою ознакою зовнішньоекономічної діяльності і відповідні положення ч. 1 ст. 377 ГК України необхідно привести у відповідність до практики зовнішньоекономічної діяльності та вимог спеціального законодавства у зазначеній сфері [**].

Розглянувши економічний та правовий зміст поняття «зовнішньоекономічна діяльність», можна дійти висновку, що зовнішньоекономічна діяльність має такі правові ознаки:

1) це суспільні відносини у сфері міжнародної економічної діяльності;

2) зазначені відносини мають господарський характер;

3) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності;

4) зовнішньоекономічна діяльність здійснюється в торговельній (обмін товарами, роботами, послугами), інвестиційній, валютно-фінансовій, виробничо-промисловій, науково-технічній та культурно-освітній сферах;

5) зовнішньоекономічна діяльність має місце як на території України, так і за її межами;

6) зовнішньоекономічна діяльність побудована на підприємницьких та/або непідприємницьких взаємовідносинах між її суб’єктами і має на меті отримання прибутку та/або досягнення соціального ефекту;

7) зовнішньоекономічна діяльність врегульована нормами національного законодавства країн походження її суб’єктів, нормами національного законодавства країн, в яких провадиться зовнішньоекономічна діяльність, а також нормами міжнародного публічного та приватного права.

Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють усі економічні операції, що здійснюються між господарськими суб'єктами певної країни та їхніми іноземними партнерами (імпорт і експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили і грошей).

До зовнішньоекономічної діяльності також належать:

- торгово-політичні заходи, такі як введення, зміна і відміна мита та інших (нетарифних) торгових перешкод або укладення договорів про торгівлю, кооперацію і запобігання подвійному оподаткуванню;

- валютно-політичні заходи (ревальвація і девальвація власної валюти, введення, зміна і відміна обмежень на шляху руху капіталу);

*Девальвація має на меті зниження валютного курсу для стимулювання експорту та обмеження імпорту. Основною причиною девальвації є, як правило, криза платіжного балансу. Такі дії стимулюють споживчий попит на внутрішньому ринку, підвищують конкурентоспроможність експортних товарів країни на світовому ринку. Ревальвація має протилежний зміст, означає підвищення валютного курсу з метою утримати на внутрішньому ринку споживчий попит, стимулювати товарний імпорт і приплив іноземних інвестицій.

*Ревальвація (реставрація) – офіційне підвищення золотого вмісту національної валюти або підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентоспроможності на світовому ринку.

- участь у міжнародних економічних організаціях, включаючи заснування нових організацій.

Зовнішньоекономічна політика ґрунтується на теорії світової економіки, що досліджує засади зовнішньоекономічних операцій та їхній вплив на господарські події в країні і за кордоном.

Метою зовнішньоекономічної політики є дотримання або досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. В широкому значенні зовнішньоекономічна рівновага має забезпечити процесс національного макроекономічного відтворення при пропорційному розвитку економіки. Це відповідає загальній стратегічній меті стабілізації та подальшому зростанню економіки України.

У вузькому значенні зовнішньоекономічну рівновагу визначають як платіжний баланс країни, в якому знаходять відображення всі платіжні потоки між країною і зарубіжними партнерами.

Так, для України сьогодні актуальні такі цілі зовнішньоекономічної політики:

1. Інтеграція України в світове господарство і динамізація її зовнішньоекономічних зв'язків.

2. Органічне поєднання заходів щодо послідовної лібералізації сфери зовнішньоекономічних зв'язків з регулюючою роллю держави в цій сфері при переважному використанні ринкових, а не адміністративних засобів регулювання.

3. Орієнтація на цілеспрямоване формування й ефективну реалізацію експортного потенціалу країни.

4. Багатовекторність зовнішніх економічних зв'язків України. Для реалізації зазначених цілей в Україні розробляється концепція довгострокової зовнішньоекономічної політики і державна програма розвитку експортного потенціалу.

Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Оскільки зовнішньоекономічна діяльність є видом господарської діяльності, то на неї поширюються загальні принципи господарювання, закріплені у ст. 6 ГК України, та принципи підприємницької діяльності, закріплені у ст. 44 ГК України. Спеціальні принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені у ч. 2 ст. 377 ГК України та ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII.

Існує три рівні принципів ЗЕД: загальні (загальнонаукові, загальноекономічні); спеціальні.

Загальні: науковість (основа – об’єктивні закони економіки), системність (у системі та взаємодії з іншими суб’єктами, інститутами, ін.), взаємовигода.

Комплекс спеціальних принципів можна поділити на дві групи.

До першої належать спеціальні принципи, що отримали широке визнання та безпосередньо випливають з основних принципів міжнародного права, дотримання яких обов’язкове для усіх або більшості держав.

Принцип невід’ємного суверенітету держави у володінні їх багатствами і природними ресурсами;

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків;

Принцип економічної недискримінації;

Принцип рівності і взаємної вигоди держав у міжнародних економічних відносинах;

Принцип розвитку взаємовигідного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки.

Друга група – договірні принципи, які діють у взаємовідносинах між державами лише за умов конкретних договірних зобов’язань дотримуватися їх у своїх двосторонніх або багатосторонніх відносинах.

Принцип найбільшого сприяння;

Принцип національного режиму;

Принцип взаємності.

Відповідно до ст. 4 Закону в Україні передбачені практично всі відомі в світовій практиці види зовнішньоекономічної діяльності, які можна класифікувати за наступними ознаками: