Gmail / Тема 2+

Тема 2. Принципи організації бізнесу

2.1. Принципи та умови організації підприємницького бізнесу

Організаційний механізм здійснення підприємницького бізнесу в умовах переходу до ринкової економіки закладений у Законі України „Про підприємництво”. Відповідно до нього підприємництво здійсню­ється на основі таких принципів:

• вільний вибір діяльності;

• залучення на добровільних засадах майна і коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програм діяльності, вибір постачальників і споживачів;

• встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

• вільне наймання працівників;

• використання природних, матеріально-технічних та інших ресурсів, якщо це не заборонено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів до бюджетів;

• самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

• вільний вибір організаційної форми підприємницької діяльності.

Принципи організації бізнесу розвиваються та взаємодіють між собою.

Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, зокрема: потреба вдосконалення зако­нодавчої та нормативної баз; додержання конкурентного режиму гос­подарювання; стимулювання бізнесу (створення сприятливого економічного середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру та ін.).

Принципи та умови організації бізнесу не залишаються незмінни­ми. З розвитком суспільства розвиваються та змінюються відносини, створюються нові умови для вдосконалення і розвитку бізнесу. Усе це знаходить відображення у законодавчих актах.

2.2. Обмеження в здійсненні бізнесу

У Конституції України записано, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Разом з тим законодавчими актами передбачено два типи обмежень у здійсненні підприємницької діяльності:

Деякі види діяльності можуть здійснювати тільки державні підприємства.

Окремі види діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії).

Тільки державні підприємства й організації можуть здійснювати діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї, особливо важливих об’єктів державної власності, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв.

Здійснюються за умови отримання ліцензії ті види діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави (додаток).

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата (суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензія видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом виконавчої влади на основі документів про освіту та кваліфікацію окремо на кожний вид діяльності.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж 3 роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, що реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Ці копії є документом, що підтверджують право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

2.3. Організаційно – правові форми підприємницької діяльності

Підприємництвом називають ініціа­тивно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окре­мої фізичної особи – підприємця або юридичної осо­би – підприємства (організації).

Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Важливе значення також має аналіз чинного законодавства. Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), а також держава.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», і організаційної структури розрізняють підприємства:

індивідуальне – на особистій власності фізичної особи та виключно його праці;

сімейне – на власності та праці громадян – членів однієї сім’ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство;

приватне – на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;

колективне – на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;

державне комунальне – на власності адміністративно-територіальних одиниць;

державне – на загальнодержавній (республіканській) власності;

спільне – на базі об’єднання майна різних власників (мішана форма власності);

орендне – на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне господарське володіння колективу засобів виробництва та іншого майна, що залишається власністю орендодавця.

Підприємницькі структури розподіляють за такими ознаками:

економічним призначенням – на виробництво засобів виробництва; предметів споживання; продукції воєнно-промислового комплексу (ВПК); виробництво ідей та послуг, духовне виробництво;

масштабами виробництва – індивідуальні, серійні, масові;

рівнем спеціалізації – спеціалізовані, універсальні, мішані;

кількістю персоналу – малі, середні, великі;

галузями виробництва – промислові, будівельні, сільські, громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування та ін.;

сферами виробництва – виробничі, невиробничі;

новими формами господарювання – фірми, контори, бюро, агентства, біржі, групи, фонди, кооперативи, товариства, банки, шопи тощо.

Закон України «Про підприємства в Україні» створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності та організаційної форми підприємства.

Як особлива форма підприємницької діяльності розглядаються об’єднання підприємств. До них відносять:

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

Корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

Концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, транспорту, банків, торгівлі, наукових організацій на основі повної фінан­сової залежності від одного або групи підприємців;

Консорціуми – тимчасові, статутні об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;

Виробничі об’єднання – єдиний виробничо-господарський комплекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні організації та ін.;

Науково-виробничі об’єднання (НВО) – об’єднання різних господарських одиниць, але основною є сильна, науково-дослідна, проектно-конструкторська або технологічна організація.

Інші об’єднання – за галузевими, територіальними та іншими принципами. Усі об’єднання є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахункові рахунки, печатку зі своєю назвою та інші реквізити.

3