2.47. Глушники шуму: а) екранні глушники; б) реактивні глушники; в) циліндричний глушник з насипним поглиначем 1 – трубопровід; 2 – звукоізоляційні циліндри; 3 – шахта; 4 – екран
Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівнянь, котрі описують коливання машин у виробничих умовах і класифікуються наступним чином:
- зниження вібрацій в джерелі виникнення шляхом зниження або усунення збуджувальних сил;
- відлагодження від резонан-сних режимів раціональним вибо-ром приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;
- вібродемпфірування – зни-ження вібрацій за рахунок сили тертя демпферного пристрою, тобто переведення коливної енергії в тепло;
Рис.
2.48. Звукоізольована кімната
- динамічне гасіння – вве-дення в коливну систему до-даткових мас або збільшення жорсткості системи;
- віброізоляція – введення в коливну систему додаткового пружного зв'язку, з метою по-слаблення передавання вібрацій, суміжному елементу конструкції або робочому місцю.
Дієвим засобом захисту від інфразвуку є зниження його рівня в джерелі випромінювання. Серед таких заходів можна виділити наступні:
- збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду;
- підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів;
- усунення низькочастотних вібрацій;
- внесення конструктивних змін в будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань в область звукових; в цьому випадку 'їх зниження може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання.
|
|
|
|
а) |
б) |
|
2.49. Засоби індивідуального захисту органів слуху: а – вкладиші; б – навушники: 1 – оголів'я; 2 – чашечка;3 – ущільнюючий валік | |
Для захисту від ультразвуку, котрий передається через повітря, застосовується метод звукоізоляції. Звукоізоляція ефективна в області високих частот. Між обладнанням та працівниками можна встановлювати екрани. Ультразвукові установки можна розташовувати в спеціальних приміщеннях. Ефективним засобом захисту є використання кабін. 3 дистанційним керуванням, розташування обладнання в звукоізольованих укриттях. Для укриттів використовують сталь, дюралюміній, оргскло, текс-толіт, личковані звукопог-линальними матеріалами.
З
Рис. 2.50. Засоби
індивідуального
захисту від
вібрації
У випадку дії ультразвуку захист забезпечується засобами віброізоляції. Використовують віброізолювальні покриття, гумові рукавиці, гумові килимки.
2.10. Іонізуючі випромінювання
До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа- бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), котрі при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони. Класифікація іонізуючих випромінювань наведена на рис. 2.51.
Альфа-випромінювання – це потік позитивно заряджених частинок (ядер гелію), що рухаються зі швидкістю 20000 км/с
Бета-випромінювання – це потік електронів та протонів.
Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють.
Гамма-випромінювання – це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001 - 3 МєВ.
Рентгенівське випромінювання – випромінювання, яке виникає в середовищі, котре оточує джерело бета-випромінювання, в прискорювачах електронів і є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювань, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ. Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома.
Рис.2.51. Класифікація іонізуючих випромінювань
Іонізуюче випромінювання характеризується двома основними властивостями: здатністю проникати через середовище, що опромінюється та іонізувати повітря і живі клітини організму. Найбільшу проникну здатність мають гамма- та рентгенівське випромінювання. Альфа-випромінювання – швидко втрачають свою енергію на іонізацію, наприклад, вони досить легко затримуються аркушем паперу (рис. 2.51). Бета-випромінювання має більшу проникну здатність і проходить в тканини людини на 1 - 2см.
Таблиця 2.18
Види доз
|
експозиційна доау |
Називається повний заряд dQ іонів одного знака, що виникають в повітрі при повному гальмуванні всіх вторинних електронів, котрі були утворені фотонами в малому об'ємі повітря, поділений на масу повітря dm в цьому об'ємі:
Одиницею вимірювання експозиційної дози є кулон на кілограм (Кл/кг). |
|
поглинута доза D |
Це середня енергія dE, що передається випромінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, поділена на масу речовини т в цьому об'ємі:
Одиниця поглинутої дози грей (Гр), рівна 1 Дж/кг. |
|
еквівалентна доза (різні види іонізуючого випромінювання навіть при однакових значен-нях поглинутої дози викликають різний біо-логічний ефект) |
Дорівнює добутку поглинутої дози на коефіцієнт якості даного випромінювання
Одиницею вимірювання еквівалентної дози є зіверт (Зв); 1 Зв=100 бер (біологічний еквівалент рада) – спеціальна одиниця еквівалентної дози. |
.
.
.
Рис.2.52. Три види випромінювань та їх проникна здатність
Джерела iонiзуючих випромiнювань прийнято характеризувати їх активнiстю A, що визначається відношенням кiлькості спонтанних перетворень ядер dN за інтервал часу dt
A=dN/dt
Одиницею вимiру активностi є бекерель (Бк). 1 Бк дорiвнює одному ядерному перетворенню за секунду. Використовують також несистемну одиницю активностi - кюрі (Кi), (1 Кi = 3,7•1010 Бк). Питому активнiсть речовини джерела випромiнювання характеризують активнiстю одиницi її маси, об'єму або площi поверхнi, наприклад, бекерель на кiлограм.