2мод / m02_lection2

Лекція № 2. Форми навчання у вищій школі

План

1. Форми навчання у вищій школі

2. Основні види навчальних занять у вищій школі

1. Форми навчання у вищій школі.

Процес навчання у вищій школі реалізується в рамках багатоманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання. Кожна форма вирішує своє специфічне завдання, але сукупність форм і методів створює єдиний дидактичний комплекс, функціонування якого підпорядковане об'єктивним психолого-педагогічним закономірностям навчального процесу.

Поняття «форма організації навчального процесу» визначається як спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у яких реалізується зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Дослідники проблемі дидактики вищої школи не мають одностайної думки з приводу класифікації форм навчання. Так, у класифікації Р.А. Низамова виділяються форми навчання, форми контролю й оцінки знань, умінь та навичок студентів; форми науково-дослідницької роботи.

Форми навчального процесу: лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття, навчальні конференції, консультації, екскурсії, експедиції, навчальна виробнича (педагогічна) практика, курсові й дипломні роботи, самостійна робота студентів.

Форми контролю, обліку й оцінки знань, умінь та навичок студентів: колоквіуми, заліки, екзамени (курсові й державні), захист курсових і дипломних робіт.

Форми організації науково-дослідної роботи студентів: науково- дослідницькі гуртки, об'єднання, студентське наукове товариство тощо.

Основним нормативним документом, який визначає порядок ор­ганізації навчально-виховного процесу у вищій школі є Закон України «Про вищу освіту». Згідно з ним [Стаття 43], навчальний процес у ви­щих навчальних закладах здійснюється в таких формах:

• навчальні заняття;

• самостійна робота;

• практична підготовка;

• контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчаль­них закладах є:

• лекція;

• лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

• консультація.

Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять.

2. Зупинимося на одній із найважливіших форм навчання і вихо­вання студентів - лекції. Лекція — традиційна форма навчання у вищій школі.

Починаючи із часів середньовіччя лекція поряд із диспутом відігравала основну роль у передачі знань слухачам. Хоча до­сить часто вона була нічим іншим, як звичайним «зчитуванням» з книги го­тового тексту, причому у багатьох випадках вона служила майже єдиним методом викладання у вищій школі.

Тільки в другій половині й особливо у кінці XIX століття практичні та лабораторні за­няття завойовують право на існування.

Значна частина відомих вітчизнянихучених початку ХХ століття вважала, що лекція як іорма віджила себе і її слід замінити лекцією-бесідою й практич­ними заняттями, а головна умова успішності викладання в університетах -самодіяльність студентів при наданні допомоги викладачем.

На сьогодні лекція за своєю сутністю виступає і як організаційна форма навчання, і як метод навчання.

Лекція - найбільш економічний спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації. Викладач відбирає найголовніше, істотне із великого потоку науково-технічної і культурної інформації, спрямовує студента на найважливіші питання спеціальності, на аналіз нових наукових проблем, розкриває перспективи певної галузі науки.

Лекція - основа для подальшої самостійної роботи. Вона виконує виховну та розвивальну дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої ос­нови для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак, у лекції є і певні слабкі сторони:

• відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять,

• неможливість індивідуального підходу в умовах великої аудиторії,

• складності зворот­ного зв'язку тощо.

Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію в плані змісту та фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом.

Взагалі до основних функцій сучасної лекції у вищій школі відносять: методологічну (вироблення певного наукового підходу до предмета), виховну (формування особистості), інформаційну (освітнью), розвивальну (формування пізнавальної активності), орієнтувальну (спрямовує студента у потоці інформації) та організуючу.

Слід також звернути увагу на характер матеріалу в лекції, його проблемність (наукову та методичність).

Існує декілька видів лекції як форми організації навчання:

Тематична лекція - основний вид лекції для вищої школи. У ній систематично розкривається програмовий матеріал, провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми.

Вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки, яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю.

Заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу.

Оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності. (Як правило, оглядові лекції з педагогіки читаються на випускних курсах).

Консультативна лекція доповнює й уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при са­мостійному вивченні.

Зазвичай, кожна лекція складається з вступу, викладу й заключної частини.

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної про­грами, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Найчастіше спецкурси читають­ся на матеріалі науково-дослідної роботи викладача.

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції та вести до розкриття її основних ідей. (Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами). Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Зробити лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи відбору та викладу матеріалу.

Перший принцип - науковість лекції. Викладач встановлює, які знання, наукові теорії, закони, правила він повинен повідомити слухачам; відбирає найбільш яскравий, виразний фактичний матеріал, наочність для посилення емоційної насиченості лекції.

Другий принцип - доступність викладеного матеріалу. На думку багатьох педагогів, науковість і доступність навчання - принципи, що завжди розглядаються разом і в єдності. Підвищення доступності веде до зниження науковості.

Третій принцип — наступність. Кожна лекція передбачає органічний зв'язок із попереднім матеріалом і точний вихід на наступ­ний.

Четвертий принцип - історичність: викладений матеріал повинен співвідноситись із тією епохою, конкретним часом, коли зародилася ідея, розглядалося явище, з'явився той чи інший факт.

П'ятий принцип - зв'язок теорії з практикою, який виявляється в лекційному викладанні як практична орієнтація. Кожне теоретичне положення під час читання курсу повинне пов'язуватися з конкретною педагогічною практикою.

Виклад лекції повинен бути образним, пізнавальним, емоційним. Стиль – живий і виразний. Темп мовлення - середній, щоб дати можливість студентам записати основні положення лекції. (Особливо важливо привчити до слухання лекцій студентів-першокурсників, які, як правило, не винесли з шкільної практики навичок лекційного засвоєння матеріалу.

Лекції з фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, однак, ним не обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що знайшли відображення в статтях, монографіях, результатах досліджень кафедри. Лекції зі спеціальних дисциплін динамічніші, тому звернення викладача до нових матеріалів стає нагальною необхідністю.

Крім лекції, у вищому навчальному закладі успішно функціонують інші форми організації навчального процесу. У систему навчання у вищій школі входять практичні заняття, що проводяться в різній формі: семінарські, просемінарські, лабораторні вправи.

Практичне заняття призначається для поглиблення і розширення одержаних на лекціях чи в результаті роботи за навчаль ними посібниками знань, а також для оволодіння методикою роботи з науковим і навчальним матеріалом і окресленими найбільш типовими для даної дисципліни практичними навичками. Практичні заняття служать своєрідною навчальною фор­мою здійснення зв'язку теорії з практикою, сприяючи виробленню умінь застосовувати знання.

У деяких педагогічних ВНЗ стало традицією проведення практичних занять (семінарських, лабораторних) самими студентами. У педагогічному ВНЗ, покликаному виховувати педагогічну культуру майбутнього вчителя, надзвичайно важливо яко­мога раніше надати слухачеві можливість відчути себе в ролі педагога, відповідального за рівень засвоєння знань тих, хто навчається. А роль викладача зводиться до конкретних чітких рекомендацій і порад кож­ному студентові, що, безперечно, значно посилює індивідуальний підхід у навчанні.

Семінар - одна з основних форм практичних занять, що проводяться під керівництвом викладача. Семінар призначається для поглиб­лення вивчення тієї чи іншої дисципліни і оволодіння її методологією. Форма семінарських занять відзначається гнучкістю, дозволяє проводити їх з урахуванням специфічних особливостей дисципліни, характеру пер­шоджерел, ступенем підготовленості студентів і т.д.

У процесі проведення семінарських занять студенти оволодівають науковим апаратом, набувають навичок оформлення наукових робіт і оволодівають педагогічною навчальною культурою - усним і письмовим викладом матеріалу, а також умінням захисту висунутих наукових поло­жень і висновків.

Лабораторні заняття у вищих навчальних закладах набувають першорядного значення в зв'язку з розвитком експерименту, обчислень, дослідів із застосуванням техніки, вимірювальних приладів, комп'ютерів.

Лабораторні роботи з різних дисциплін мають різні призначення і характер. Завдяки лабораторним заняттям студенти краще засвоюють про­грамовий матеріал. Жодна з форм навчальної роботи не вимагає від студентів такого вияву ініціативи, самостійності в прийнятих рішеннях, як лабораторна робота.

Особливе місце в структурі навчального процесу у вищій школі займають консультації. Консультація є як додатковою, так і основною формою навчального процесу. Її призначення - надання допомоги студентам у самостійній роботі. Обсяг навчальної інформації збільшується, але аудиторний час — ні. Водночас рівень підготовки студентів, особливо перших курсів, дуже різний. Звідси випливає необхідність індивідуального й групового консультування студентів. Специфіка консультацій, як правило, полягає у вільному відвідуванні їх студентами. Це є форма особистого спілкування студента та викладача.