Лекции по социологии / Соціологія Лекція №2

Лекція №2. Соціологічне дослідження: методологія і методика.

1. Сутність соціологічного дослідження, його види і функції.

2. Програма соціологічного дослідження та її компоненти.

3. Методи соціологічного дослідження.

4. Вибірка у соціологічному дослідженні.

1. Своєрідність соціології як науки знаходить свій вираз не лише у загальному визначенні її предмета і об’єкта, але й у більш конкретній характеристиці особливостей соціологічного дослідження та його окремих етапів. Далеко не кожне конкретно-соціальне дослідження є соціологічним. Соціологічне дослідження - це специфічний різновид суспільствознавчих досліджень, що розглядає суспільство як цілісну соціокультурну систему і спирається на особливі методи збору, аналізу та обробки соціальної інформації.

Основне завдання соціологічних досліджень - отримання фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт - це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності.

Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виділяють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне.

Найбільш простим видом є розвідувальне (пілотажне) дослідження, яке будується за спрощеною програмою й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій.

Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу, проводиться за детально розробленою програмою і застосовується відносно великих спільнот.

Аналітичне дослідження - найбільш поглиблений вид соціологічного дослідження, що не лише описує структурні елементи соціального явища, але й з’ясовує його причини. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попереднього уявлення про об’єкт, який досліджується. Соціологічна наука розробила цілу систему методологічних принципів та наукових процедур дослідження.

Методологія дослідження - вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити дослідник, про правила, яких він повинен дотримуватися в дослідженні, та про засоби, якими він має користуватись. У соціологічній науковій традиції методологія розглядається як система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію наукового дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження.

Якщо не вдаватись до аналізу полярних позицій, то у сучасній соціологічній науці найбільш поширеною є концепція про багаторівневий характер методології наукового дослідження. Згідно з цією концепцією, методологія пізнання складається з чотирьох рівнів: філософської методології, загальнонаукових принципів і форм дослідження, конкретно-наукової методології, методики і техніки наукового дослідження.

До загальнонаукових методологічних принципів дослідження належать: принцип об'єктивності, історизму, принцип сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв'язку історичного та логічного, загального зв'язку та розвитку.

Принцип об’єктивності означає вивчення об’єктивних закономірностей,

якими визначаються процеси соціального розвитку. Кожне явище

розглядається як багатогранне й суперечливе. Вивчається вся система

фактів - позитивних та негативних. Об’єктивність соціологічних знань

припускає, що процес їх дослідження відповідає об’єктивній реальності та

незалежним від людини й людства законам пізнання. Об’єктивність наукових

висновків базується на їх довідності, науковості аргументування.

Принцип історизму в соціології припускає вивчення соціальних проблем,

інститутів, процесів у виникненні, становленні й розвитку, збагнення

специфіки відповідних історичних ситуацій, розуміння загальних тенденцій

розвитку і своєрідності конкретних обставин. Історизм тісно зв’язаний з

розумінням протиріч як рушійних сил зміни сформованих взаємин, які

розкриваються у взаємодії потреб та інтересів відповідних соціальних

спільнот. Історизм дає можливість витягнути уроки з минулого досвіду і,

тим самим, розробити обґрунтування сучасної політики. Використовуючи

принцип історизму, соціологія має нагоду досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ й процесів, визначити рівень та напрям розвитку і

пояснити ті їх особливості, які обумовлені їх історичним зв’язком із

іншими явищами та процесами.

Принцип сходження від абстрактного до конкретного. Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання.

Згідно з принципом співвідношення логічного й історичного, в соціології логічні пізнавальні форми являють собою уявне відбиття історичних явищ і процесів, а історичне є реальним процессом соціального розвитку.

Загальнодіалектичний принцип загального зв'язку й взаємодії вимагає розуміти під зв'язком загальне вираження залежності між явищами, відбиття взаємозумовленості й існування, а також їхнього розвитку. Застосування принципу загального зв'язку й взаємодії дозволяє пізнавати предмет однієї науки у взаємозв'язках і взаємодії із предметами інших наук, і в той же час є можливість відокремити його від суміжних предметів, досліджувати відносно обособленно й конкретно.

Принцип причинності пов'язаний із принципами загального зв'язку й розвитку, проявляється в одному з найважливіших видів зв'язку, зокрема генетичного зв'язку явищ, у якому одне (причина) за певних умов породжує інше (наслідок).

Будь-яке наукове дослідження потребує аналізу та уточнення понятійного апарату. Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів, розробку та уточнення змісту понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, з'ясування їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої здійснюється дослідження.

До найважливіших принципів методології соціологічного дослідження належить принцип системності, сутність якого полягає у комплексному вивченні великих і складних об'єктів (систем), розгляді їх як єдиного цілого. Системний принцип дає змогу визначити стратегію наукового дослідження. В його межах розрізняють структурно - функціональний, системно -діяльнісний, системно - генетичний та інші підходи.

Крім методології в науковому дослідженні має велике значення розробка методики. Методика наукового дослідження - процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

2. В практиці соціологічних досліджень особлива увага надається складанню програми дослідницьких дій. Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження. Можна сказати, що програма - це викладення загальної концепції пошукового проекту, яке включає в себе поетапне програмування та правила процедур науково-практичної дослідницької діяльності. Програма соціологічного дослідження виконує дві важливі функції: науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження) та науково-організаційну (забезпечення ефективності співробітництва членів колективу, розподіл праці між ними заради досягнення наукового та науково-практичного результату). Програма виконує методологічну, методичну та організаційну функції. Їх реалізація впливає на структуру програми, яка складається з теоретико-методологічної та методично-процедурної частин. Теоретико-методологічна частина програми охоплює такі компоненти:

• формулювання та обґрунтування проблеми;

• визначення об’єкта і предмета дослідження;

• розробку мети і завдань дослідження;

• інтерпретацію та операціоналізацію основних понять дослідження;

• формулювання робочих гіпотез дослідження.

Вихідний пункт у складанні програми – визначення проблеми дослідження. Соціальною проблемою називається породжена життям суспільства суперечна невирішена соціальна ситуація, що потребує свого вирішення. Без наявності реальної проблеми немає підстав для соціологічного дослідження. Реальні життєві протиріччя створюють проблемну соціальну ситуацію, для вирішення якої потрібні подальший розвиток соціологічного знання та відповідні управлінські рішення. Наукова проблема повинна точно відображати соціальну ситуацію, те протиріччя, яке виникає в процесі функціонування та розвитку соціальних систем. У ній фіксується протиріччя між знанням про потреби суспільства у певних практичних діях та незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій.

Нечітке формулювання проблеми, так само як і висунення надто широких проблем здатні суттєво завадити проведенню дослідження.

Далі слід визначити об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт соціологічного дослідження - це все те, на що спрямоване таке дослідження, що містить соціальну суперечність і породжує проблемну ситуацію. Це може бути будь-яке соціальне явище або процес, та чи інша сфера суспільного життя або соціальний конфлікт.

Предмет соціологічного дослідження являє собою важливу властивість досліджуваного об’єкта, яка виражає сутність соціальної проблеми. Частіше за все формулювання предмета дослідження містить основне питання проблеми.

Наступним етапом програми є визначення мети і завдань дослідження.

Мета визначає загальну спрямованість, орієнтацію дослідження і його гіпотетичний результат. Завдання підпорядковані меті і являють собою формулювання питань, отримання відповідей на які необхідне для здійснення цілей дослідження.

Важливим етапом розробки програми є логіко-теоретична інтерпретація основних понять і термінів. Логіко-теоретична інтерпретація - це трактовка понять, їх уточнення з метою забезпечення надійності та адекватності соціологічної інформації. Нерідко це досить складна справа, тому що одне і те ж поняття може нести декілька значень. Суть його полягає у тому, щоб досягти ясного, чіткого, однозначного визначення цих понять, з метою їх переведення на конкретний операційний рівень, тобто на рівень, що дозволяє використовувати кількісні методи, статистичні показники. Операціоналізація - це поділ понять, що пройшли інтерпретацію, на простіші, які сприймаються однозначно (операціональні поняття).

На наступному етапі дослідження висуваються гіпотези, які стають підсумком підготовчого етапу. Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення щодо соціальних фактів, явищ і процесів, яке висувається на основі попереднього аналізу досліджуваного об’єкта.

Розрізняють дві категорії гіпотез: індуктивні і дедуктивні. Висуваючи індуктивні гіпотези виходять із спостереження окремих фактів, на основі яких намагаються зробити узагальнюючі висновки. Основою дедуктивної гіпотези може стати загальне положення, завдяки якому виводяться висновки про зв’язки між окремими явищами.

3.Методом соціологічного дослідження називається спосіб отримання та аналізу первинної соціальної інформації з метою перевірки гіпотез. . Вибір та застосування того або іншого методу визначаються специфікою предмета і об’єкта дослідження, конкретними цілями і можливостями дослідника.

За своєю структурою кожний емпіричний метод соціологічної науки являє собою сукупність прийомів та операцій, спрямованих на вивчення реальних проявів тих чи інших соціальних явищ. Найпоширенішими з емпіричних методів є такі: спостереження; експеримент; опитування; тести; аналіз документів; вивчення продуктів діяльності; експертна оцінка.

Одним із широко застосовуваних і ефективних методів збирання первинної інформації в соціологічному дослідженні є метод аналізу документів. Документи відображають духовну і матеріальну сторони життя суспільства, передають не тільки факти життя соціуму, а й виступають як свідчення про результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення.

За формою фіксації інформації документи поділяються на письмові документи; архіви емпіричних даних; іконографічну документацію (кіно -, відео - та фотодокументи); фонетичні документи (магнітофонні записи, грам пластинки). Крім цього, документи класифікуються також за статусом. В даному випадку виділяють офіційні і неофіційні документи.

Принципове значення для дослідника мають офіційні документи. Вони відображають переважно суспільні взаємовідносини і відбивають колективні точки зору. Всі ці документи складаються та затверджуються державними і суспільними організаціями і можуть виступати як юридичні докази. Прикладами офіційних документів є заяви президента, уряду, директивні документи міністерств, накази і розпорядження адміністрації підприємств та установ. Аналіз цих матеріалів в динаміці дає можливість виявити роль різних управлінських акцій в організації суспільного життя, визначити труднощі і недоліки та розробити заходи на їх усунення.

Значну користь соціологічному дослідженню може принести і вивчення неофіційних документів, серед яких виділяються особисті документи.

Методи аналізу документів досить різноманітні. Вони безперервно доповнюються і удосконалюються. Однак у всьому різноманітті можна виділити два основних типу аналізу: традиційний (класичний) та формалізований (кількісний, конвент-аналіз).

Одним з найважливіших методів емпіричного дослідження в соціології є спостереження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажане або неможливе. Під спостереженням в соціології розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого одержується знання про зовнішні сторони, властивості і відносини соціальних об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливого виду діяльністю, куди включається не тільки об'єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв'язку, інформації). Цілеспрямованість спостереження обумовлена наявністю попередніх ідей, гіпотез, які становлять задачі спостереження. Наукові спостереження здійснюються для збору фактів, що підтверджують або спростовують ту або іншу гіпотезу і є основою для певних теоретичних узагальнень.

Спостереження може практикуватись тоді, коли інформація, що необхідна досліднику, не може бути отримана іншими способами. Особливого значення воно набуває тоді, коли виникає необхідність формулювання робочих гіпотез, а також при їх первинній перевірці.

Спостереження, як метод соціологічного дослідження може класифікуватись за декількома ознаками: за ступенем формалізованості (структуроване і неструктуроване), в залежності від рівня участі дослідника в ситуації, яку він відсліжує (включене і невключене), за місцем проведення та умовами організації спостережень (польове і лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне і несистематичне).

Структуралізованим (контрольованим) називають такий вид спостереження, при якому соціолог наперед визначає, які елементи із процесу, що вивчається мають найбільше значення для його дослідження і тим самим концентрує на них всю свою увагу, складаючи спеціальний план до початку збору інформації.

Застосування структуралізованого спостереження вимагає попереднього ознайомлення з предметом дослідження, тому що в процесі розробки процедури структуралізованого спостереження соціолог мусить побудувати систему класифікації явищ, що складають ситуацію, яка відсліжується, а також стандартизувати категорії спостереження.

Неструктуралізоване спостереження на відміну від структуралізованого є слабо формалізованим. В ході його проведення відсутній детальний план дій спостерігача, визначаються лише загальні риси ситуації і приблизний склад групи, яка вивчається. Безпосередньо в процесі спостереження уточнюються межі об'єкта та його най важливіші елементи, конкретизується програма дослідження. Неструктуралізоване спостереження зустрічається найчастіше в розвідувальних, пошукових соціологічних дослідженнях.

В залежності від ступеню участі спостережувана в соціальній ситуації, що досліджується виділяють включене і невключене спостереження. В процесі невключеного (зовнішнього) спостереження дослідник перебуває за межами досліджуваного об'єкта.

Включеним називають такий вид спостереження, при якому спостерігач в тій чи іншій мірі безпосередньо включений у процес, що вивчається. Він перебуває у контакті з людьми та приймає участь у їх діяльності.

За місцем проведення та умовами організації спостереження поділяються на польові та лабораторні. Польове спостереження проводиться в природній обстановці, в реальній життєвій ситуації при безпосередньому контакті з об'єктом, що вивчається. Більшість конкретно-соціологічних досліджень здійснюються саме у формі польового спостереження. Воно може бути різним за ступенем структуралізації та включеності і практикуватись у дослідженнях будь-якого плану - від пояснювального до експериментального.

Лабораторне спостереження - це такий різновид спостереження, при якому умови оточуючого середовища та ситуація, що досліджується визначаються дослідником. Основною перевагою є те, що в порівнянні з іншими видами таке спостереження дає можливість максимально визначити всі фактори, ситуації і встановити зв'язок між ними.

До найбільш своєрідних і важко засвоюваних методів збирання соціологічної інформації належить експеримент. Соціологічний експеримент — це спосіб одержання інформації про кількісні та якісні характерстики шляхом створення необхідної ситуації впливу на досліджуваний соціальний об'єкт. Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою відбору певної експериментальної групи (або груп) та введенні її в надзвичайну експериментальну ситуацію (під впливом певного чинника) прослідити напрямок, величину, стійкість тих характеристик, які цікавлять дослідника.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на польові та лабораторні. В польовому експерименті об'єкт перебуває в природних умовах свого функціонування.

При лабораторному експерименті експериментальна ситуація, а нерідко і самі експериментальні групи формуються штучно. Тому члени групи, як правило, інформуються про участь в експерименті.

Серед методів збору первинної інформації в соціології особливе місце посідає метод опитування. Соціологічне опитування - це метод отримання первинної соціологічної інформації, заснований на безпосередньому або опосередкованому зв'язку між дослідником і респондентом з метою отримання від останнього необхідних даних у формі відповідей на поставлені запитання.

Вибір виду опитування визначається цілями дослідження, його організаційними можливостями, а також вимогами до достовірності і надійності інформації. Розрізняються дві основні форми опитування: анкетування та соціологічне інтерв'ю.

Анкетування - спосіб отримання соціальної інформації за допомогою тиражованих документів, які містять певну сукупність запитань, сформованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

У зв'язку з тим, що анкету респондент заповнює самостійно, важливе значення мають її композиція, послідовність запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо заповнення анкети, а також її графічне оформлення.

Соціологічне інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою отримання даних, які цікавлять дослідника.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю. Вільне інтерв'ю - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань. Такі інтерв'ю доречні на стадії розвідки, уточнення проблеми дослідження. Найпоширенішим є формалізоване, або стандартизоване, інтерв'ю, коли спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера. Інтерв'юер зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань і їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх.Поділяються інтерв'ю і за процедурою проведення. Панельне інтерв'ю - багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв'ю - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне викликати дискусію в групі. Клінічне інтерв'ю - довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів. Фокусоване інтерв'ю - короткочасна бесіда, мета якої в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

4. Конкретні соціологічні дослідження умовно можна поділити на дві великі групи: суцільні, коли об'єкт дослідження вивчається повністю, без будь-яких виключень; вибіркові, коли досліджується лише певна частина об'єкта, відібрана за спеціальними ознаками, а висновки поширюються на весь об'єкт.

Класичними прикладами суцільних досліджень є загальнонаціональні переписи населення чи референдуми. Суцільні дослідження, зазвичай, мають обмежене використання та застосовуються у прикладній соціології досить рідко, лише в тих випадках, коли об'єктом дослідження є невелика кількість людей (наприклад, студенти певного навчального закладу, працівники певного підприємства тощо).

Більшість конкретних соціологічних досліджень мають не суцільний, а вибірковий характер. Він дає змогу забезпечити економічність досліджень і їх надійність за умов використання специфічної методики та інструментарію.

Вибірковий метод - науково обґрунтований підхід, за результатами якого виводяться висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки передбачає виділення генеральної та вибіркової сукупностей. Генеральна сукупність - це множина усіх елементів структури соціального об'єкта, яка підлягає вивченню у межах програми соціологічного дослідження. Визначення генеральної сукупності передбачає конкретизацію характеристик об’єкта, його найважливіших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.

Вибіркова сукупність - це частина елементів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю сукупність у цілому. Вона є ніби мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками. Вибіркова сукупність визначається за допомогою математичних методів і повинна репрезентувати за своїми основними характеристиками генеральну сукупність. Наприклад, Інститут суспільної думки Дж. Геллапа, опитуючи близько двох тисяч респондентів, відібраних за певними критеріями (стать, вік, освіта, прибуток, професійна приналежність, раса, місце проживання, тощо), отримує достовірні дані про основні соціальні характеристики населення США.

Одиниці відбору - елементи вибіркової сукупності, які дослідник згідно з планом вибирає на кожному етапі побудови вибірки. Такими елементами є поселення, підприємства, різноманітні спільноти.

Одиниці спостереження - елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню. Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи.

Для побудови якісної програми соціологічного дослідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, можна перенести на генеральну сукупність); визначити тип вибірки, найбільш адекватний меті й завданням дослідження; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, а також таким, що забезпечує оперативне отримання інформації.

Визначення якості вибірки означає її оцінку на предмет репрезентативності щодо всього об’єкта дослідження. Репрезентативність вибірки - здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї. Чим більша кількість відхилень, тим значніша помилка репрезентативності і нижча якість отриманих даних. Головним завданням

на цьому етапі дослідження є врахування помилки репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.