Характеристика різних систем вирощування і відгодівлі молодняка на м’ясо

Назва системи	Жива маса тварин у кінці відгодівлі, кг	Вік тварин у кінці відгодівлі, міс	Приріст живої маси
			всього, кг	за добу, г
Екстенсивна	400-500	28-30	370-420	400-450
Помірно-інтенсивна	400-500	16-18	370-420	700-750
Інтенсивна	400-500	13-14	370-420	більше 1000

Типи відгодівлі визначаються якістю одержуваного приросту. Це інтенсивна відгодівля молодняку, дорощування і відгодівля молодняку, що затримався в рості, відгодівля дорослої худоби.

Види відгодівлі визначаються основним кормом, що використовується у годівлі тварин при їх відгодівлі. Використовуються такі види відгодівлі: на жомі, барді, м'язгою, силосі і концентратах, на повнораціонних гранульованих комбікормах та на зелених кормах (нагул чи з годівниць).

Періоди відгодівлі характеризуються відношенням тварин до поїдання основного корму і енергетичною цінністю приросту. Протягом відгодівлі у прирості збільшується масова доля жиру і для його одержання збільшується витрата енергії корму, а тому за періодами відгодівлі кількість об'ємистих кормів у раціоні слід зменшувати, а концентрованих – збільшувати.

Норми годівлі для молодняку на відгодівлі визначаються за живою масою та середньодобовим приростом.

При відгодівлі великої рогатої худоби до раціону включають основного корму, на якому ведеться відгодівля – 60...65 % у структурі раціону, зменшуючи його кількість на 5...10 % по періодах відгодівлі; грубих кормів 1,0...1,5 кг (10-15 %),концентрованих залежно від періоду відгодівлі – 0,5...1,0 кг на 100 кг живої маси(20-30 %). При нестачі перетравного протеїну його поповнюють на 25...30 % за рахунок небілкових азотистих сполук.

65.

66.

67. Основні виробничі напрямки вівчарства: вовновий, вовново-м’ясний, м’ясо-вовновий, смушковий та вовново-м’ясо-молочний.

При нормуванні годівлі овець береться до уваги порода (напрямок продуктивності), а також жива маса та фізіологічний стан тварин.

Вівці невибагливі до кормів, поїдають у півтора рази більше рослин, ніж велика рогата худоба, але вимогливі до різноманітності та високої якості живлення. Корми, багаті на клітковину, вони перетравлюють гірше великої рогатої худоби. В овець більш інтенсивно проходить обмін речовин та енергії на 1 кг живої маси витрачають більше енергії, ніж велика рогата худоба. Вівці характеризуються підвищеним обміном сірки і більшою потребою в ній, ніж інші тварини.

На 100 кг живої маси споживають 3,2...3,8 кг сухої речовини, а при використанні гранульованих кормів – 4,2...4,5 кг.

Для баранів-плідників у не парувальний період перетравного протеїну на 1 к. од. необхідно 95...100 г, при помірному навантаженні – 115...120 г і при інтенсивному використанні – 145...150 г.

68. У структурі раціону вівцематок на грубі корми припадає 30...35%, соковиті – 40...50 і концентровані – 15...25%. Для баранів-плідників відповідно – 35...40, 20...25 і 40...45%.

До раціону вівцематок у першу половину кітності включають 0,8...1,0 кг сіна, 03...0,5 кг соломи, 2...3 кг силосу і 0,1 кг концентратів, а в останні 2 місяці кітності даванку концентратів збільшують до 0,2...0,3 кг. При нормальній вгодованості і високій якості об’ємистих кормів у першу половину кітності концентрати можна не згодовувати. Лактуючим маткам згодовують на добу 1,0...1,5 кг сіна, 0,5 кг соломи, 3...4 кг силосу і 0,4...0,5 кг концентратів. Баранам-плідникам щодоби згодовують – 1,5...2,0 кг сіна, 1,5...2,0 кг силосу, 0,5...0,7 концентратів, а у підготовчий і парувальний періоди додатково включають 1,0...1,5 кг коренеплодів (бажано моркви), а кількість концентратів збільшують до 1,2...1,5 кг, у тому числі до 10% кормів тваринного походження.

У літній період овець випасають. В середньому потреба овець в зелених кормах складає 15-20 % від їх живої маси. При бідних пасовищах - підгодовують зеленими кормами і концентратами.

Ягнята перші 3-4 тижні живляться переважно материнським молоком. У півтора-два тижні після народження їх привчають до поїдання сіна і концкормів (вільний доступ). У 2-місячному віці ягнята перетравлюють і засвоюють рослинні корми як і дорослі тварини. Перетравного протеїну для молодняку овець необхідно 110...115 г на 1 к. од. Концентратів у структурі раціону до 30...40%.

Підгодівлю ягнят слід починати з 10-15 денного віку високоякісним бобовим і злаково-бобовим сіном, подрібненим зерном злакових культур або комбікормом з таким розрахунком, щоб при їх відлученні від маток вони могли споживати 250 г концкормів, 300-400 г сіна і 500-800 г силосу.

Овець необхідно підгодовувати мінеральними речовинами. Сіль-лизунець повинна постійно знаходитись у спеціальних годівницях.

69. Основні виробничі напрямки вівчарства: вовновий, вовново-м’ясний, м’ясо-вовновий, смушковий та вовново-м’ясо-молочний.

При нормуванні годівлі овець береться до уваги порода (напрямок продуктивності), а також жива маса та фізіологічний стан тварин.

Вівці невибагливі до кормів, поїдають у півтора рази більше рослин, ніж велика рогата худоба, але вимогливі до різноманітності та високої якості живлення. Корми, багаті на клітковину, вони перетравлюють гірше великої рогатої худоби. В овець більш інтенсивно проходить обмін речовин та енергії на 1 кг живої маси витрачають більше енергії, ніж велика рогата худоба. Вівці характеризуються підвищеним обміном сірки і більшою потребою в ній, ніж інші тварини.

На 100 кг живої маси споживають 3,2...3,8 кг сухої речовини, а при використанні гранульованих кормів – 4,2...4,5 кг.

Потреба у перетравному протеїні холостих і першої половини кітності маток тонкорунних порід – 90 г/к. од., м’ясо-вовнових – 80 г/к. од. В останню третину кітності і в період лактації потреба в протеїні зростає на 10...15%.