3. Суб'єктивне право та його співвідношення з правом в об'єктивному розумінні

Теорія права зазвичай досліджує так зване позитивне право — як таке, що існує внаслідок його утвердження певним уповноваженим органом або особою. За цією ознакою воно відрізняється від права природного, яке свідо-мими діями людей не створюється.

У позитивному праві слід розрізняти:

– право об’єктивне, тобто сукупність норм права, що виражені у відповідних юридичних джерелах (нормативно-правові акти, судові рішення, правові звичаї тощо),

– право суб’єктивне, яке належить окремим особам (суб’єктам) полягає в наявності у кожного з них певних юридичних можливостей.

Ці суб’єктивні можливості пов’язані зі змістом тих правил, з яких скла-дається об’єктивне право.

Право в об'єктивному значенні характеризується наступними ознаками:

• сукупність загальнообов'язкових, встановлених (санкціонованих, гарантованих, забезпечених) державою правових (юридичних) норм, спрямованих на регуляцію відповідних суспільних відносин;

• об'єктивація юридичних норм в офіційних нормативно-правових актах держави приводить до набуття ними незалежного статусу від розсуду окремих індивідів, що реалізується в принципі законності — точному і неухильному дотриманні законів всіма учасниками суспільних відносин;

• є підставою для виникнення суб'єктивних прав та обов'язків, які отримають таким чином власне юридичний зміст та значення.

Таким чином, метою функціонування норм об'єктивного права є регулювання суспільних відносин через встановлення юридичних прав та обов'язків суб'єктів і забезпечення цього регулювання певним правовим механізмом.

Право в суб'єктивному значенні розкривається через два підходи:

1. Суб'єктивне право — це певні можливості суб'єкта, спрямовані на досягнення певних природних та соціальних благ. Зміст суб'єктивних прав визначається тим, що:

• їх безпосереднім джерелом є індивідуальна та соціальна природа самої людини;

• вони визначаються як невідчужувані, непорушні, їх пе­релік в будь-якому нормативному акті не може бути повністю вичерпаним, а тому норми об'єктивного права не створюють, а лише формулюють, оформлюють ці права;

• суб'єктивне право саме по собі розглядається як певне бла­го і цінність, а тому виникає своєрідне право на суб'єктивні пра­ва, що знаходить свій прояв у категорії «правоздатність»;

• є мірою можливої поведінки суб'єкта, від волі якого і за­лежить реалізація чи не реалізація цих можливостей, а тому суб'єктивне право тісно пов'язане з категорією «свобода», що надає певним можливостям людини більш «автономного» статусу стосовно прагнення реалізувати себе як особистість;

• конкретизує певні можливості суб'єкта поводити себе відповідним чином (право на свої дії);

• вимагає відповідної поведінки від інших суб'єктів (пра­во на чужі дії);

• визначається можливістю людини звертатися з вимогою до відповідних суб'єктів державної влади і громадянського суспільства щодо захисту своїх прав та інтересів.

2. Суб'єктивне право — це реальні можливості суб'єкта, які:

• повинні бути передбачені правовими нормами, тобто власне правовий характер цим можливостям надає закріплення їх у певних правових формах (наприклад, у Конституції), відповідними суб'єктами державної влади та громадянського суспільства;

• повинні відповідати змісту об'єктивного права, завдяки якому суб'єктивне право знаходить свою форму (правову об'єктивацію), що в свою чергу визначає юридичний зміст правосуб'єктності особи;

• тісно пов'язані з розумінням природи юридичних обов'язків людини, що більшою мірою підкреслюють значення саме об'єктивного права, яке стає юридичною гарантією взаємодії, взаємозв'язку суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Юридичний (об'єктивний) характер суб'єктивних прав передбачає, таким чином, не лише ціннісне, а й практичне значення їх у житті суспільства та держави, а тому з необхідністю обумовлює забезпечення реалізації останніх за допомогою певних гарантій.

Гарантії суб'єктивних прав — сукупність засобів та умов, за допомогою яких суб'єкт досягає здійснення і охорони своїх прав та інтересів. Саме концепція гарантій прав і свобод людини діалектично пов'язує право в об'єктивному та суб'єктивному розумінні.

Суб'єктивні права поділяються на особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні, культурні та спеціально юридичні (або права — юридичні гарантії).

Визначення особистих прав та свобод як громадянських пов'язано з розумінням людини як соціальної істоти, належ­ності її до певної громади, спільноти, громадянського су­спільства, а в кінцевому рахунку — до людства. Саме це й встановлює певні межі впливу держави на визначення змісту названих прав та природу їх реалізації.