2 Фактори, що впливають на вибір заготовки

2.1 Характер виробництва

Для дрібносерійного та одиничного виробництва характерне використання заготовок, виготовлених литтям в піщано-глинисті форми. Це зумовлено тим, що для цих умов виробництва економічно недоцільно виготовляти складне та дороге технологічне оснащення. В умовах серійного, великосерійного та масового виробництва рентабельні спеціальні способи лиття (в оболонкові форми, за виплавними моделями, під тиском, в кокіль, відцентрове).

2.2 Матеріали та вимоги до технологічних властивостей

Основна тенденція сучасного машинобудування – застосування матеріалів, які забезпечували б необхідні конструктивні та експлуатаційні властивості та мали підвищену оброблюваність на всіх стадіях переробки. Іншими словами, матеріали повинні мати необхідний запас визначених технологічних властивостей – рідкоплинність, зварюваність, оброблюваність різанням тощо. В багатьох випадках уже заданий конструктором матеріал деталі є визначальним при виборі технологічного способу виготовлення заготовки. Так, якщо це чавун або сталь з літерою «Л» в кінці марки, то деталь може бути виготовлена тільки литтям, а технологічний спосіб лиття буде вже залежати від ливарних властивостей цього матеріалу – рідкоплинності, схильності до усадки тощо.

2.3 Розміри, маса та конфігурація деталі

Ці фактори в багатьох випадках при виборі способу виготовлення заготовки мають визначальне значення. Так, для багатьох способів лиття розміри виливків обмежені технічними можливостями або економічною доцільністю застосування цих способів. Точно так же гарячим об’ємним штампуванням неможливо отримувати литі заготовки масою більше 1000 кг. Складні за своєю формою заготовки деталей можна отримувати тільки литтям.

2.4 Показники точності заготовок

Заготовкою в машинобудуванні прийнято називати напівфабрикат, якому подальшою механічною обробкою надаються остаточні форма, розміри та якість поверхні. В машинобудуванні основними технологічними методами виготовлення заготовок є ливарне виробництво та обробка матеріалів тиском. В кожному з цих методів є значна кількість технологічних способів, які застосовуються в залежності від багатьох факторів – типу конструкційного матеріалу, маси та розмірів деталі, характеру виробництва, можливостей підприємства тощо.

• Точність розмірів. Цей показник характеризується відхиленням дійсних розмірів заготовки від заданих на кресленні і визначається класом розмірної точності. В заготівельному виробництві встановлено 22 класи розмірної точності. Чим більший номер класу розмірної точності, тим нижча точність, тобто більші відхилення реальних розмірів від заданих (класи розмірної точності 1, 2, 3т, 3, 4, 5т, 5…22).

• Шорсткість поверхні. Цей показник передбачає шорсткості – від Ra = 2÷100 мкм (для ступіней точності поверхонь від 1…17) і Rz = 500÷1000 мкм (для ступіней точності поверхонь від 18…22). Точність вважається тим вищою, чим менша шорсткість.

• Припуски на обробку. Припуском називається шар металу, який знімається з поверхні заготовки при її механічній обробці. Чим менший припуск, тим вища точність заготовки.

• Напуски. Напусками називаються дрібні елементи конструкції деталі, які неможливо виконати на заготовці, наприклад, невеликі отвори, канавки тощо. Їх утворюють при наступній механічній обробці.

• Коефіцієнт точності маси (коефіцієнт точності маси – weight accuracy coefficient). Цей показник визначають як відношення маси готової деталі до маси заготовки : .

• Коефіцієнт використання матеріалу (коефіцієнт використання матеріалу – material utilization factor). Його оцінюють як відношення маси готової деталі до маси металу, що був витрачений на виготовлення заготовки з урахуванням усіх технологічних відходів : .