2. Венчурне підприємництво.
Венчурний капітал – один з найстаріших видів капіталу , та в одно час , один з самих багатообіцяючих для забезпечення зросту. Щоб зрозуміти суть “венчурного капіталу ”, почнемо з самого поняття „венчур” (venture).Це англійське слово означає „ризик”. Має свою частку в загальній справі, венчурний капітал поділіть і ваш ризик. Ваша невдача буде і його невдачею. Якщо ви досягнете успіху , частка прибутку дістанеться йому.
Венчурні фонди об’єднують та управляють коштами , зацікавленими у володінні часткою акцій малих та середніх підприємств з могутнім потенціалом зросту. Ці фонди не тільки надають додаткові кошти, їх менеджери додають вартість підприємствам за допомогою участі в управлінні .Керівники фондів взагалі то прагнуть певного контролю над підприємством , наприклад , шляхом здобуття такої долі акціонерного капіталу, яка достатня , щоб мати можливість зайняти місця у раді директорів або забезпечити собі право провадити заміну менеджменту .Це ставить венчурних капіталістів окремо , від скажемо, портфельних фондів , які задовольняються пасивною роллю та не розраховують на участі в управлінні. Венчурна фірма як правило створюється , невеликою групою однодумців –інженерів, менеджерів – з певним досвідом роботи у лабораторіях великих фірм. Перевага венчурної фірми , з одного боку, є вузька спеціалізація концентрація матеріально –технічних та фінансових ресурсів на вибірному напрямку досліджень , з другого боку – можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки. Конкуренція вимагає венчурні фірми максимально скорочувати строки НІКОР , процес впровадження нововведення в виробництво.
Розробляє нові технології, опановує нові види продукції, венчурні фірми найчастіше користуються підтримкою держави та великих компаній , яким некорисно цим займатися ризику понести втрати, імовірність яких велика.
Великі корпорації зацікавлені у створенні та розвитку венчурного підприємництва., яке має різноманітні організаційні форми. Головною критерію класифікації венчурного підприємства є джерела фінансування. К традиційним джерелам відносяться комерційні банки , інвестиційні банки, страхові компанії . У якості стандартних інструментів виступають кредитні лінії, забезпеченні активами, середньо термінові суду , фінансування під заклад та продаж рахунків дебіторів (факторинг).Однак є і багато нових:
Банківські суди, забезпеченні активами .Ці суди забезпечуються рахунками дебіторів або товарно-матеріальними запасами. Вони як правило є короткостроковими та призначаються для створення обігового капіталу, у розмірі 55-80% від дебіторської заборгованості.
Проміжний борг. Такі суди , як правило, є незабезпеченими , відсоткова ставка 3-6%, строки погашення 3-5 років.
Фонди капіталу.
Банківські ставки. У наш час банки можуть вийти на внутрішній ринок або світовий ринок та придбати певну суму грошових коштів , за рахунок яких вони надають конкретні суди. Цей засіб відомий як „спаяне фінансування ”(matched funding).На структуру банківських ставок може сприяти сполучення відсоткових ставок, залишок грошей на безвідсоткових чекових рахунках та ін.
Умови надання суди під нерухомість . Надаються на строки погашення 20 – 40 років. Та багато інших.
Однак найбільш розповсюджені та стійкі вважаються наступні джерела фінансування і: закриті партнерства с вечурним капіталом (грошові кошти сімей , пенсійні фонди та ін.); „незалежний” (чистий венчур) ;впроваджу вальні фірми, організовані на падких початках промислових корпорацій; венчурні фірми, фінансовані інвестиційними фондами ; внутрішні венчурні відділи великих корпорацій; індивідуальні інвестори.
Закриті партнерства с венчурним капіталом. Окремі люди , які досягнули успіху у створенні власних підприємств, інвестували частку прибутку в інші молоді компанії, яким ще тільки попереду боротися за свою долю. Вони побачили можливості , які можливо реалізувати при прикладанні їх капіталу , а можливо при використанні їх власних знань та досвіду. Пізніше вони об’єднують свої кошти та створюють партнерства.
„Незалежний чистий венчур”. Незалежні венчурні фірми створюються у вигляді акціонерних товариств , рекламує в друку свою ідею та створення нововведення , акумулює під цю ідею кошти власних та інституційних інвесторів.
Впроваджу вальні фірмами , створенні одною або декілька ми корпораціями на часткових початках отримали назву „зовнішній венчур”. „Зовнішній венчур ” може структуруватися у декількох модифікаціях, організаційно оброблених у вигляді науково – дослідницьких консорціумів. Відрізняють три типа таких консорціум усів: - створений з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такий консорціум має свою науково - дослідницьку базу ( лабораторії, досвідні підприємства, інформаційне – обчислювальні центри , інші елементи науково –промислової інфраструктури), засновниками можуть бути велетенські війкове – промислові концерни , часткове субсидуватися державою; створений з метою активізації наукової діяльності НІІ, університетів , на їх виробничої бази з використанням даного науково – виробничого потенціалу. Такий консорціум для переробки та апробації ідей отримає від корпорації донорське фінансування та має міжгалузевий характер; створений всередині галузі корпораціями на ділових умовах , з метою розробки галузевих стандартів , технічних умов та контролю за їх використанням. Такий консорціум створюється під егідою велетенських холдінгових компаніях , має тимчасовий характер та частенько розсипається з-за непоборної міжгалузевої конкуренції .”Зовнішні фірми” ,як правило, невеликі ( від трьох до декількох сот людей ) можуть створюватись за ініціативою самих вчених у вигляді дочірніх компаній з власним науково – виробничим циклом освоєння нових видів продукції.
Впроваджу вальні фірми організовані на падких початках промислових корпорацій. Такі венчурні фонди , як правило , діють також як і закриті фонди. Деякі фонди промислових корпорації вкладають інвестиції в розвинутий бізнес в надії , що мала компанія досягне успіху та потім стане об’єктом можливого поглинання для фірми , падаючій їй капітал. Багато промислових корпорацій розглядають інвестиції венчурного капіталу, як засіб підтримки та отримання доступу до передової технології , яка в майбутньому може принести корпорації прибуток.
Венчурні фірми фінансовані інвестиційними фондами., компаніями, трастами , можуть використовувати інші джерела : кошті велетенських корпорацій, банків, благодійних фондів , страхових компаній, особисті збереження інвесторів , частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал у таких фірмах дуже великий і не задовольняється комерційними банками , яків втримуються від надмірного ризику. Це призвело виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів та компаній . Мета таких установлень –акумуляція венчурного капіталу та венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм ( вен чурів). В умовах України ризикове підприємництво у такій формі отримує розвиток паралельно з процесом приватизації.
Внутрішні венчурні відділи великих корпорацій. Такі відділи формувались як тимчасові творчі колективи та розформовувались після рішення поставленої перед ними задачі. Найчастіше ці відділи існували тривалий час у вигляді науково – дослідницьке та досвідне – конструкт орне бюро або науково - виробниче об’єднання . Фінансувались „внутрішні вен чури” за рахунок головної діяльності компаній . У деяких корпорацій „ внутрішній венчур” існує і досить , однак, за думками багатьох західних вчених ,така форма венчурного підприємництва ,вичерпала себе.
Індивідуальні інвестори. Індивідуальні інвестори подають себе значну силу. Вони були першими венчурними капіталістами .Їх місце в утворенні „зародкового капіталу ” важлива тому, що індивідуальний інвестор згоден вкласти капітал в такий проект, який власний венчурний капіталіст може визнати занадто ризиковим, оскільки він не задовольняє критеріям його фірми в відношенні інвестицій. У початковий період розвитку компаній кошти індивідуальний інвесторів є значними та частіш використовуються джерелом капіталу. Індивідуальні інвестори згідні надати кошті знов створюваної компанії , де знаходиться людина з ідеями, навіть не дуже відомий.
Вечурні фірми, найчастіше обслуговують перші дві стадії інноваційного процесу :перша –народження або пошук ідей та друга – техніко –економічне обґрунтовування ідей. Фірми с венчурним капіталом розрізняють по признакам : в залежності від вартості або галузі продукції; в залежності від типів товарів; в залежності від стадії фінансування: фінансування ранніх стадій ( деякі вкладають гроші в компанії на самих ранніх стадіях розвитку, що надає шанс отримати солідний прибуток, так як ризик на цій стадії максимальний), вкладання грошей в зрілі компанії ( для створення виробництва і маркетингу , створення необхідних потужностей, бази обігового капіталу для підтримки запасів ,адже ризик ще великий , тому приваблює венчурних капіталістів).
В кожній галузі має місце специфічні умови , виявляючи великий вплив на ступень ризику( у сільському господарстві – погодні умови, в торгівлі – оцінювання кон’єктури ринку, в атомної енергетиці – складність виробничого процесу).
З метою зменшення ризику та підвищення привабливості повинні проходити глибокі науково –обмовленні розрахунки економічної ефективності інвестиційних програм. Найбільший вплив на ступень ризику в інвестиційних програмах надають інфляційні процеси.
Опираючись на світовий досвід , відрізняють наступні головні вимоги до технічно-економічному обґрунтуванню інвестиційної програми: 1. Вартість проекту ( домовлена ціна ) повинна вважати підприємницький характер. 2. Надійність програми повинна гарантуватися престижною страховою компанію. 3. В програмі з достовірною ступеню імовірності повинні визначатися величини розриву у часі між початком інвестиційного процесу та початком отримання прибутку на експлуатаційному об’єкті. 4. Програма повинна обґрунтовуватися достовірними перспективними технічно-економічними показниками галузі.
Щодо України , то на сьогоднішній день зароджується індустрія венчурного капіталу. Найбільш реальною є реальна участь на цьому ринці індустріальних інвесторів , які з одного боку тісно пов’язанні з фондовим ринком, а з іншого –вже мають досвід в певній приватизації підприємств.