Зміст.

1. Джерела та методи інвестування …………………………………………. 3

2. Задача № 1 …………………………………………………………………… 9

3. Задача № 2 …………………………………………………………………. 10

4. Задача № 3……………………………………………………………………. 11

5. Задача № 4 …………………………………………………………………… 13

6. Використана література …………………………………………………… 15

1. Джерела та методи інвестування.

Джерелом приросту капіталу та рушійним мотивом інвестицій є отриманий від них прибуток. Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі цей термін іноді трактується чи занадто вузько. Найбільш типові помилки полягають в тому, що 1) під інвестиціями розуміються будь-яке вкладення коштів, яке може і не приводити до збільшення капіталу чи отримання прибутку; 2) ідентифікація терміна «інвестиції» з терміном «капітальні вкладення». Капітальні вкладення – це більш вузьке поняття, вони можуть розглядатися лише як форми реальних інвестицій.

Інвестиційна діяльність являє собою вкладення інвестицій (інвестування) і сукупність практичних дій з реалізації інвестицій. Згідно с законодавством, визначено поняття інвестиції, інвестиційна діяльність, методи участі у капіталі тощо.

Інвестиційна діяльність підприємства в усіх її формах здійснюється за рахунок усіх можливих джерел. Інвестиційні ресурси – це види грошових та інших активів, які залучаються з метою здійснення вкладень в об’єкти інвестування.

Джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три групи: власні, залучені, позикові.

Власні інвестиційні джерела підприємства є основними. До них відносяться: прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів; амортизаційні відрахування; раніше виконані довгострокові фінансові вкладення, строк сплати яких закінчується в поточному періоді; реінвестований прибуток шляхом продажу частини основних фондів; страхова сума відшкодування збитків викликаних втратою майна; частка зайвих оборотних активів, що іммобілізується в інвестиції; гранти.

Прибуток – головна форма чистого доходу підприємства, що відбиває вартість додаткового продукту. Розмір прибутку визначається як різниця між ціною реалізації продукції (робіт, послуг) і витратами на її виробництво на підприємстві. Прибуток є узагальнюючим показником комерційної діяльності підприємства, важливим джерелом формування фінансових ресурсів як для самого підприємства, так і для держави.

На підприємствах використовується система показників, яка відображає різноманітні форми прибутків і доходів. Ця система включає: прибуток від основної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства; загальний результат (прибуток або збиток), який відображається у балансі підприємства; чистий прибуток. Розрізняють прибуток, що оподатковується, і прибуток, який не оподатковується. Невідьємною ознакою ринкової економіки є консолідований прибуток (прибуток від усіх видів діяльності).

Після сплати в бюджет податків та інших платежів з прибутку підприємства залишається чистий прибуток. Його частку можна спрямувати на капітальні вкладення виробничого та соціального характеру. Ця частка прибутку може використовуватися на інвестиції в складі інвестиційного (або фонд розвитку виробництва), інноваційного фондів створених на підприємстві.

Політика розподілу чистого прибутку підприємства базується на обраній ним стратегії економічного розвитку.

Динаміка прибутку визначається як коньюктурними факторами, так і політикою оподаткування. Тому в порівнянні з амортизацією прибуток є найбільш динамічним компонентом. Ця властивість прибутку як складової частини інвестиційного попиту, з одного боку визначає високу ступінь його чутливості, до регулюючого впливу держави, а з іншого – мінливість прибутку припускає відносну визначеність прогнозів обсягів його нагромадження, що звужує можливості фінансового маневру.

Другою важливою складовою джерел інвестицій є амортизація. Амортизаційний фонд призначено для відновлення та оновлення нових фондів. Необхідність безперервного оновлення активної частини основного капіталу, зумовлена конкуренцією товаровиробників, змушує як державу, так і підприємства використовувати прискорену амортизацію з метою формування нагромаджень для подальшого інвестування в інновації та підвищення конкурентоспроможності суб’єкта. Таким чином, здійснюється інтенсивне відновлення інвестиційного капіталу, бо не треба сплачувати позиковий відсоток у різних його формах.

Прискорена амортизація є важливим власним джерелом інвестицій і є стимулом інвестування. Однак нерівномірне списання зносу означає, що підприємство бере в борг у самого себе, інвестує кошти майбутніх періодів.

Власні джерела інвестицій підприємства в порівнянні із залученими та позиковими характеризуються простотою і швидкістю залучення, високою віддачею за критерієм норм прибутковості капіталу (не вимагає сплати позикового відсотка в будь-яких його формах). Використання власних ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому управління цілком зберігається в руках його засновників.

Разом з тим власні джерела обмежені, не дозволяють значно розширити інвестиційну діяльність при сприятливій кон’юнктурі ринку. Недостатність зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів при некваліфікованому управлінні ними може призвести до важких фінансових наслідків для підприємства.

Разом з власними джерелами інвестицій використовуються залучені кошти: емісія акцій підприємства; емісія інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів і компаній); внесок сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів у статутний фонд; безкоштовне цільове інвестування, що надається державними органами та комерційними структурами.

Серед залучених джерел в першу чергу розглядається можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використане підприємствами та їх самостійними структурами (дочірніми підприємствами), утвореними в формі акціонерних товариств. Підприємства вже зараз широко використовують можливості залучення акціонерного капіталу до інвестиційної діяльності.

До переваг фінансування підприємства за допомогою акцій можна віднести відсутність необхідності постійних обов’язкових виплат з прибутку: розмір дивіденду за звичайними акціями може змінюватися від нуля (якщо справи товариства погані та вимагають утриматися від оплати дивідендів, спрямувавши свій вільний прибуток та розвиток акціонерного товариства) до значних розмірів при успішній діяльності.

Негативні моменти при акціонерному фінансуванні полягають у тому, що, по-перше, витрати акцій частіше вищі, ніж випуск облігацій, бо в облігації, як правило, закладається більш висока номінальна вартість. По-друге, є потенційна можливість втрати контролю над акціонерним товариством з боку його засновників унаслідок зростання розміру акціонерного капіталу. Випуск акцій не може бути постійним джерелом фінансових ресурсів, бо зростання акціонерного капіталу веде до збільшення пропозиції цінних паперів цього підприємства і, як наслідок, до падіння їх ціни. Особливо гостро ця проблема стоїть перед підприємствами під час їх становлення, а у цей період поточна ринкова ціна акцій підприємства, як правило невелика. Разом з цим підприємство потребує додаткових коштів у зв’язку з необхідністю закріплення позицій акціонерного товариства на ринку.

Однією з форм додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та закордонних інвесторів.

Серед залучених коштів розглядається також безоплатне цільове інвестування, що надається державними органами та комерційними структурами.

Важливими джерелами інвестицій є такі можливі позикові кошти довгострокове кредитування; цільовий державний кредит; інвестиційний податковий кредит; інвестиційний лізинг; інвестиційний селенг.

Головну роль у позикових коштах інвестування підприємств відіграють кредити банків, Але в сучасних умовах у зв’язку з кризовим станом економіки це джерело фактично не використовується.

Довгостроковий кредит в основні фонди підприємства називається інвестиційним. Розрізняють кредит банківський, комерційний та інвестиційний податковий.

Необхідність довгострокового кредиту об’єктивно впливає при наявності товарно-грошових відносин та характеру обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів підприємств. Це зумовлено невідповідністю розміру коштів, що вже потребам у них на розширене відтворення основного капіталу. У даному випадку з’являються кредитні відносини довгострокового характеру, що дає можливість позичальнику одержати кошти раніше, ніж можна отримати їх після реалізації товару. Перевага кредитного методу авансування капітальних вкладень пов’язана з поверненням коштів (в строки згідно кредитної угоди) на підставі фактичної окупає мості витрат.

Джерелом фінансових коштів для реалізації довгострокових інвестиційних проектів може бути випуск довгострокових облігацій. Згідно з українським законодавством облігації можуть випускатися не тільки акціонерними товариствами, а й підприємствами всіх визначених законом форм власності, об’єднаннями, товариствами.

На відміну від акціонерного товариства фінансування, при фінансуванні за допомогою облігацій підприємство жорстко зв’язує себе зобов’язаннями по сплаті основної суми боргу та відсотків у домовлені строки. Всі власники облігацій є кредиторами підприємства.

В Україні емісія облігацій підприємств також не знайшла широкого розповсюдження у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку та невисокими розмірами статутного фонду багатьох підприємств з великим розміром статутного фонду.

Інвестиційний селенг є однією з нових форм залучення інвестиційних ресурсів. Це специфічна форма зобов’язань, що складається з передачі власником (юридичними або фізичними особами) прав з користування та розпорядження його майном за відповідну плату. Таким майном можуть бути будинки, споруди, сировина й матеріали, цінні папери, а також продукти інтелектуальної та творчої праці. В зарубіжній практиці селенг – один з найважливіших інструментів фінансування інвестицій у різноманітних сферах бізнесу.

Лізинг – це довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, а також споруд виробничого характеру. Лізинг значно відрізняється від оренди. На відміну від орендаря, лізингоодержувач бере об’єкт у довгострокове користування та виконує традиційні обов’язки покупця, пов’язані з правом власності: сплата за майно, відшкодування збитків від випадкової втрати майна, його страхування й технічне обслуговування, ремонт. Однак власником майна у цілому випадку залишається лізингодавець.

Лізинг та селенг використовуються при недостачі власних фінансових коштів для реалізації інвестування, а також при інвестиційних у реальні проекти з невеликим періодом експлуатації чи високим ступенем зміни технології.

Зовнішні джерела формування інвестиційних ресурсів (позикові і залучені) мають у порівнянні з власними такі позитивні характеристики, як високий обсяг можливого їх залучення, більш жорсткий зовнішній контроль за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів її підвищення. Проте існують проблеми щодо їх залучення й оформлення: більш тривалий період залучення, необхідність надання відповідних гарантій (на платній основі) щодо застави майна. Якщо підприємство використовує зовнішні джерела інвестицій, підвищується ризик його банкрутства в зв’язку з несвоєчасними погашеннями отриманих позичок, втрачається частина прибутку від інвестиційної діяльності у зв’язку з необхідністю сплати позичкового відсотка.

Задача № 1.

Компанія А планує купувати нове обладнання за 300 000 грн. Обладнання буде списано за 5 років. Купуючи нове обладнання компанія А продає старе за: 150 000 грн. Воно було закуплено 4 року тому за 250 000 грн. Старе обладнання мало строк служби 10 років. Компанія повинна сплатити 200 грн. за доставку та 600 грн. за монтаж нового обладнання.

Визначте початкову вартість проекту з урахуванням діючої податкової ставки на прибуток.

Рішення.

Початкові витрати	Сума	Початкових доход	Сума
1	2	3	4
Ціна нового обладнання	300 000	Доход від продажу старого обладнання	150 000
Додаткові витрати:		Накопичені амортизаційні відрахування при експлуа-тації старого обладнання.	100 000
доставка	200
монтаж	600
Податок на доход від продажу старого облад-нання (с1.01.04.- 25%)	37 500
Усього:	338 300	Усього:	250 000

Розрахунок накопиченої амортизації при експлуатації старого обладнання:

грн.

Початкову вартість проекту визначимо як різницю між початковими витратами та початковим доходом: грн.

Відповідь: початкова вартість проекту 88 300 грн.